Різьбове з'єднання М42 використовується для кріплення об'єктивів до 35-мм фотокамер, зазвичай однооб'єктивних дзеркальних. Правильнішою назвою з'єднання слід вважати М42 × 1 мм, що означає різьбове з'єднання з діаметром різьби 42 мм та кроком різьби рівним 1 мм. Робочий відрізок становить 45,5 мм. Описано в ГОСТ 10332-72. Стандарт набув поширення в апаратурі фірм Asahi Optical, Praktica та радянських фотокамер «Зеніт».
Уперше використано 1949 року в камері Zeiss Contax S, відомій також під назвою Pentacon. У багатьох країнах з'єднання відоме під назвою Pentax M42 (чи Pentax thread mount), завдяки поширенню разом із камерами Pentax. Оскільки таке з'єднання не захищено патентами, і його можна використовувати без ліцензійних відрахувань, то його використано в багатьох камерах.
Дещо пізніше Tamron запропонував як універсальне з'єднання схожий стандарт Tamron T2 mount, який являє різьбове з'єднання діаметром 42 мм, проте крок різьби становить 0,75 мм. Крім фізичної несумісності, Tamron T2 mount та М42 мають різні робочі відрізки.
Опис з'єднання Різьбове з'єднання М42 описане в радянському ГОСТ 10332-72, і відповідно до нього називається M42x1/45,5
Робочий відрізок: 45,5 мм Різьба: метрична Діаметр різьби: 42 мм Крок різьби: 1 мм
Історія Попередником цього стандарту є різьбове з'єднання M39×1/28,8, яке набуло поширення від 1930-х років на далекомірних фотокамерах та їх клонах. В СРСР різьбове з'єднання M39×1/28,8 застосовано на фотокамерах та .
Після появи однооб'єктивних дзеркальних фотокамер виникла потреба адаптувати кріплення об'єктива через значне збільшення робочого відрізка.
Під час створення першої німецької однооб'єктивної дзеркальної камери у 1939—1946 роках створено також нове кріплення з діаметром різі 40 мм. 1947 року німецький інженер (Siegfried Böhm), розпочавши роботу з удосконалення Praktiflex, розробив для камери Praktiflex II нове уніфіковане кріплення діаметром 42 мм (крок різі 1 мм, робочий відрізок 45,5 мм). Нове кріплення отримало подальший розвиток 1949 року на першій однооб'єктивній дзеркальній фотокамері з пентапризмою Zeiss Contax S та наступних моделях.
На першій японській однооб'єктивній дзеркальній фотокамері , випущеній 1952 року, використано різь M37×1, як і на наступній моделі . Під час подальшого розвитку та проєктування враховано досвід німецьких інженерів та використано різь M42×1/45,5. Наступне покоління фотокамер випущено 1957 року під назвою . Нова камера пропонувала низку технічних нововведень і набула популярності. У великих кількостях камера та її модифікації експортувалася у США, де різь M42×1 стала більше відомою як «універсальна різьове кріплення Pentax» (). У технічній літературі Asahi/Pentax також зустрічається згадка про величину робочого відрізка 45,46 мм.
На перших радянських однооб'єктивних дзеркальних фотокамерах сімейства «Зеніт» («Зеніт», «Зеніт-С», «Зеніт-3», «Зеніт-3М», ) від 1952 року застосовувалося різьове з'єднання M39×1 зі збільшеним до 45,2 мм робочим відрізком. Таке рішення обґрунтовувалося виготовленням «далекомірних» та «дзеркальних» об'єктивів на одних токарних верстатах і призводило до того, що фотоаматори могли помилково придбати «не ті» об'єктиви.
Експортне виробництво фотокамери «Зеніт-Е» з різзю M42×1/45,5 зрештою викликало зростання виробничих витрат і від 1967 року кріплення M39×1/45,2 на фотокамерах для внутрішнього ринку поступово замінено на M42×1/45,5.
Надалі об'єктиви і камери стали оснащувати приводом стрибаючої діафрагми, на оправі об'єктива встановлювали перемикач «А-М» (автоматичне і ручне керування), на деяких об'єктивах перемикач був відсутній (тільки керування діафрагмою від камери).
З появою автоматичних фотокамер із пріоритетом діафрагми стало застосовуватись електричне передавання значень діафрагми від об'єктива в камеру (радянський , фотокамери серії Praktica EE виробництва НДР).
Порівняння з кріпленнями інших виробників
Переваги різі M42×1, порівняно з байонетним кріпленням
Відносна простота та дешевизна виробництва: виготовлення різі не вимагає роботи на фрезерному верстаті. Стандартизація та поширення: цее з'єднання використали багато виробників об'єктивів та фотокамер у всьому світі, забезпечуючи сумісність виготовленої техніки.
Недоліки різі M42×1, порівняно з байонетним кріпленням
Менш оперативне встановлення та зняття об'єктива з камери: для зняття об'єктива потрібно виконати приблизно чотири оберти. Неоднозначність положення керувальних елементів об'єктива при з'єднанні з камерою: радянський стандарт передбачав збіг у межах 10°, але цієї величини недостатньо для введення значень діафрагми в експонометричний пристрій, керування автофокусуванням та зміненням фокусної відстані.
З цих причин із поширенням автоматичних однооб'єктивних дзеркальних фотокамер (зі світловимірюванням на відкритій діафрагмі, з автофокусуванням) різьове кріплення M42×1 витіснено байонетним (, байонет F, , байонети Canon).
Виробники та обладнання В СРСР більшість фотокамер «Зеніт» випущено з різьбовим кріпленням M42×1.
Заводи , «Арсенал», , , , , виготовлено багато об'єктивів сімейств «Геліос», «Індустар», , , , , з різьбовим кріпленням.
Окрім фотокамер «Зеніт», різьбове з'єднання M42×1 застосовувалося на кінокамерах виробництва КМЗ.
В інших країнах багато виробників фотокамер та об'єктивів випускали техніку з кріпленням M42×1:
Carl Zeiss Chinon
Fujifilm () Kyocera
Praktica Pentax / Asahi (, )
Інші іноземні компанії також випускали фототехніку із кріпленням M42×1 у невеликих кількостях або виготовляли обладнання на партнерських умовах.
Встановлення інших об'єктивів на фотокамери з різзю M42×1
На фотокамери з різьбовим кріпленням M42×1 можна встановити об'єктиви з робочим відрізком від 45,5 мм. Найвідоміші для об'єктивів із та (середній формат). Адаптери для встановлення об'єктивів від інших малоформатних фотокамер на камери з різьбовим кріпленням M42×1 не існують (крім об'єктивів із кріпленням ). Подібне встановлення неможливе через менший робочий відрізок і великий діаметр байонета. Якщо адаптер виготовити самостійно, можлива тільки макрозйомка. випускав рекомендації щодо переробки деяких об'єктивів із різьбовим кріпленням М39×1/45,2 від старих «Зенітів» на різь M42×1.
Встановлення об'єктивів M42×1 на інші малоформатні фотокамери Можливість установлення старих фотографічних об'єктивів на сучасні фотокамери розширює арсенал змінної оптики фотографа. Крім того, такі системи виходять дешевшими за сучасні об'єктиви з електронним керуванням.
Керувати фокусуванням та діафрагмою можна лише вручну. В деяких випадках в слід вбудувати електронний пристрій, без якого автоматика камери відмовляється працювати.
Якщо об'єктив зі стрибаючою діафрагмою не має перемикача режимів А-М, слід примусово заблокувати штовхач у натиснутому положенні або скористатися адаптером відповідної конструкції.
M42×1 — Байонет K Робочі відрізки різьбового кріплення M42×1 і рівні (45,5 мм).
Pentax, , та інші виробники постачають для встановлення об'єктивів з різьбовим кріпленням M42х1 на камери з байонетом К.
Через необхідність обійти патент, яким було захищено оригінальний адаптер M42×1/K (патент США N. 4017878), в СРСР випускалося щонайменше три варіанти камерної частини байонета. Відмінності між ними — лише у способі фіксації відповідного адаптера. Бажано, щоб об'єктив своєю опорною поверхнею закривав фіксувальний штир замка байонета.
При встановленні об'єктивів із вузькою опорною поверхнею («Геліос-44-2», тощо) могла бути недостатньою фіксація байонета, люфт, стороннє засвітлення фотоплівки. У деяких випадках установлення можливе з виготовленням спеціального адаптера для цього об'єктива. На опорній поверхні різьбового об'єктива бажано самостійно просвердлити отвір під фіксувальний штир замка байонета.
Встановлення об'єктивів M42×1 на камери з меншим робочим відрізком Робочий відрізок більшості сучасних цифрових фотокамер менший за робочий відрізок кріплення M42×1 — 45,5 мм. Існує багато моделей перехідників для встановлення старих об'єктивів на сучасні цифрові дзеркальні та бездзеркальні камери. За такого використання змінної оптики слід ураховувати кроп-фактор.
Встановлення об'єктивів із різзю M42×1 на камери з більшим робочим відрізком Робочий відрізок байонета F і байонета Olympus OM більший, ніж у M42×1 (відповідно на 1 мм та 0,5 мм). З урахуванням товщини адаптера, фокусування на «нескінченність» неможливе, допустима лише або макрозйомка.
Відновлення фокусування на «нескінченність» можливе із застосуванням адаптера з коригувальною лінзою (M42×1 на байонет F або на байонет Olympus OM із лінзою), але при цьому погіршується якість зображення та показник світлосили. Деякі ширококутні об'єктиви не можна використати в такий спосіб.
У деяких випадках можлива кустарна переробка об'єктива: об'єктив треба занурити всередину фотокамери для збереження можливості фокусування на нескінченність. У низці випадків можливе встановлення іншого хвостовика з меншим робочим відрізком.
Використання М42 на сучасні автофокусні камери Більшість сучасних автофокусних SLR-камер використовують байонетне з'єднання, яке механічно не сумісне з М42, та окрім цього має додаткові функції, такі як електричне узгодження корпусу камери з об'єктивом, передачу певних значень діафрагми чи керування автофокусом механічним шляхом тощо (залежить від камери). Проте, завдяки великій кількості випущених об'єктивів із з'єднанням М42, вони актуальні і нині, і їх можна приєднати на велику кількість сучасних камер, через відповідні механічні перехідники, в деяких випадках, зі втратою певних функціональних можливостей камери (наприклад, керування "стрибаючою" діафрагмою, робота експонометра, автоматичне фокусування чи підтвердження ручного фокусування). Камери, випущені Canon, Pentax, Konica Minolta, Olympus, та іншими брендами допускають установлення об'єктивів М42 через прості механічні перехідники.
Встановлення об'єктивів із різьбовим з'єднанням М42 на камери Nikon потребує (в загальному випадку) встановлення додаткової лінзи, оскільки робочий відрізок у байонеті Nikon F є більшим, ніж у М42, і простий механічний перехідник (як от КП-42/Н Київського заводу «Арсенал») не дозволить фокусувати об'єктив М42 на камері Nikon на нескінченність.
Перелік останніх камер із кріпленням М42 можна переглянути тут
Примітки
Посилання Різьбові з'єднання об'єктивів