Міжнаро́дний пакт про громадя́нські та політи́чні права́ — пакт Організації Об'єднаних Націй, в основу якого покладено Загальну декларацію прав людини. Прийнято 16 грудня 1966 року, набув чинності 23 березня 1976 року. Пакт є міжнародним договором і має обов'язкову силу для 167 держав-учасників, станом на квітень 2010 року. Крім держав-учасників, пакт підписаний ще 7 країнамиСведения о подписании и вступлении в силу Пакта .

Пакт ратифіковано Указом Президії ВР СРСР 18 вересня 1973 року.

Нагляд за виконанням пакту здійснює Комітет з прав людини ООН, розглядаючи доповіді країн-учасниць, публікуючи коментарі («зауваження загального порядку») до пакту та розглядаючи скарги на порушення пакту країнами-учасницями першого факультативного протоколу.

Історія Загальна декларація прав людини вперше закріпила перелік політичних, соціально-економічних та культурних прав людини. Оскільки цей документ мав форму резолюції Генеральної Асамблеї ООН, він мав рекомендаційний характер і не міг визнаватися як юридично обов'язковий. Саме тому Генеральна Асамблея доручила одночасно Комісії з прав людини через Економічну та Соціальну Раду розробити єдиний пакт про права людини, що охоплював би широкий перелік основних прав і свобод.

На основі Загальної декларації прав людини Комісія ООН з прав людини розробила запропоновані в 1966 р. для прийняття юридично обов'язкові документи — Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, які найповніше визначили перелік та зміст основних прав людини. Обидва документи набрали чинності в 1976 р. після ратифікації їх, як було обумовлено, 35 країнами. Зміст пактів закріпив різний рівень обов'язковості їх положень для держав-учасниць

Структура пакту Складається з преамбули, 53 статей, дві третини яких присвячені безпосередньо правам людини і 2 Факультативних протоколів. Осн. частина істотних положень документа присвячена захисту традиційних громадян, (особистих) і політ, прав, які викладені у Загальній декларації прав людини 1948 і закріплені у Пакті.

Преамбула Частина I (ст. 1) — право народів на самовизначення; Частина II (ст. 2 — 5) — порядок виконання передбачених пактом зобов'язань; Частина III (ст. 6 — 27) — каталог прав; Частина IV (ст. 28 — 45) — правила діяльності комітету з прав людини; Частина V (ст. 46 — 47) — правила тлумачення пакту; Частина VI (ст. 48 — 53) — порядок підписання та набрання чинності пакту.

Каталог прав Стаття 1 — право народів на самовизначення; Стаття 6 — право на життя; Стаття 7 — заборона тортур; Стаття 8 — заборона рабства та примусової праці; Стаття 9 — право на свободу та особисту недоторканність; Стаття 10 — право осіб, позбавлених волі, на гуманне поводження та повагу гідності; Стаття 11 — заборона позбавлення волі за борги; Стаття 12 — право на вільне пересування та свобода вибору місця проживання; Стаття 13 — обмеження можливості висилки іноземців; Стаття 14 — рівність перед судом, презумпція невинності, заборона повторного засудження, право на перегляд засудження та інші процесуальні права; Стаття 15 — заборону кримінального засудження за дії, не визнавати злочинними під час їх вчинення; Стаття 16 — право на визнання правосуб'єктності; Стаття 17 — заборона втручання в особисте та сімейне життя, недоторканність житла, таємниця кореспонденції та захист від незаконних посягань на честь та репутацію; Стаття 18 — право на свободу думки, совісті та релігії; Стаття 19 — свобода слова; Стаття 20 — заборону пропаганди війни та виступів на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являють собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства; Стаття 21 — свобода зборів; Стаття 22 — свобода асоціацій; Стаття 24 — права дітей; Стаття 25 — право брати участь у веденні державних справ, голосувати і бути обраним; Стаття 26 — рівність перед законом, заборона дискримінації; Стаття 27 — права етнічних, релігійних та мовних меншин.

Факультативні протоколи

Факультативний протокол до Пакту про громадянські і політичні права, що передбачає процедуру розгляду повідомлень про порушення державами-учасниками пакту, прийнятий та відкритий для підписання 16 грудня 1966 року, набув чинності 23 березня 1976 року. Ратифікований ВР СРСР 5 липня 1991 р.s:Постановление о присоединении СССР к Факультативному протоколу к Международному пакту о гражданских и политических правах

Другий факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, спрямований на скасування смертної кари, прийнятий 15 грудня 1989 року резолюцією 44/128 Генеральної Асамблеї на її 82-му пленарному засіданні, набув чинності 1991 року.

Нагляд за дотриманням Пакту

Контроль за дотриманням норм Пакту, включаючи розгляд індивідуальних скарг, здійснює міжнародний орган — Комітет із прав людини. Перший факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, підписаний у 1966 р., надав Комітету із прав людини компетенцію приймати та розглядати повідомлення (скарги) від осіб про те, що вони є жертвами порушень державою-учасницею Пакту та цього протоколу якогось із прав, викладених у Пакті. Україна ратифікувала Протокол і визнає юрисдикцію Комітету.

Протокол передбачає такі умови звернення до Комітету: звертатися до Комітету можуть лише особи, що перебувають під юрисдикцією держав, які ратифікували Пакт про громадянські та політичні права 1966 р. та І Факультативний протокол до нього; порушення має стосуватися громадянських та політичних прав людини, передбачених цим Пактом; звернення може бути прийняте Комітетом до розгляду лише за умови, якщо було вичерпано усі національні засоби захисту порушеного права; звернення не може бути прийнятим до розгляду, якщо воно подане анонімно або є проявом зловживання правом на звернення. За результатами розгляду звернення Комітет приймає резолюції, які підлягають обов'язковому виконанню відповідною державою у 6-місячний строк.

Комітет з прав людини згідно з Пактом про громадянські і політичні права 1966 р. наділений загальною компетенцією у сфері захисту прав людини, а згідно з І Факультативним протоколом до Пакту 1966 р. — петиційною компетенцією. Таким чином, у відносинах з державами, які приєдналися і до Пакту, і до І Факультативного протоколу, Комітет має загальну і петиційну компетенцію, а у відносинах з державами, які приєдналися лише до Пакту — загальну компетенцію.

Примітки

Література О. Задорожній. Факультативний протокол // Д. В. Скринька. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4 Nowak M. Commentary on the U.N. Covenant on Civil and Political Rights. Kehl: N.P.Engel Verlag, 2005. 2nd revised edition 1278 p. ISBN 3-88357-134-2 Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М. В. Буроменського — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 336 с. Ю. І. Нипорко Права человека: Сб. междунар. договоров. Н.-Й.. 1989. Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 688 с.

Див. також Міжнародне право прав людини Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права Примусова праця

Посилання Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 // Міжнародний пакт про громадянські та політичні права// Бюлетень Верховного Суду РФ. — 1994. — № 12. Матеріали порталу ООН: Російський текст пакту на офіційному сайті ООН Підбірка матеріалів з ​​підготовки пакту, 1948–1965 (пройти по посиланню «Documents») Томушат К.Міжнародний пакт про громадянські та політичні права Коротка історія прийняття пакту Текст пакту Факультативний протокол 1966 року другий факультативний протокол Зауваження загального порядку до пакту Новак М.Міжнародний пакт про громадянські та політичні права //Хански Р., Суксі М. (ред.) Введення в питання міжнародного захисту прав людини Стор. 84 — 105