Її́ Імпера́торська Вели́чність, Госуда́риня Імператри́ця Всеросі́йська Марі́я Фе́дорівна, при народженні Марія Софія Фредеріка Дагмар (Да́гмара), (; 14 (26) листопада 1847, Копенгаген, Данія — 13 жовтня 1928, Клампенборг, Данія) — російська імператриця (консорт), дружина Олександра III, дочка короля Данії Крістіана IX та Луїзи Гессен-Кассельської, мати останнього російського імператора з династії Романових — Миколи II.

Зовнішній вигляд і особистість

Дагмар була відома своєю красою. Принцеса Кембриджська Марія Аделаїда сказала, що Дагмар була «солодко вродливою» і схвально відгукнулася про її «чудові темні очі».Julia P. Gelardi, From Splendor to Revolution, p. 24 Її наречений Микола Олександрович, російський цесаревич, був у захваті від її краси. Своїй матері він дописував, що «в житті вона навіть гарніша, ніж на портретах, які ми бачили досі. Її очі говорять за неї: вони такі добрі, розумні, жваві». Коли вона була царівною, на весіллі великого князя Володимира Олександровича з нею познайомився Томас В. Нокс. Він схвально відгукнувся про її красу порівняно з красою нареченої, герцогині Марії Мекленбург-Шверинської. Він писав, що Дагмар «менш схильна до повноти, ніж наречена, вона не демонструє такої пухкості в плечах, а її шия піднімається більш лебедино та надає повнішого вигляду її тонко сформованій голові з кучерявим волоссям і грецьким контуром обличчя». Він також схвально відгукнувся про «її гострі, ясні та блискучі очі».Julia P. Gelardi, From Splendor to Revolution, p. 49

Дагмар відзначалася розумом. Розглядаючи Дагмар для свого другого сина, принца Альфреда, королева Вікторія визнала, що «Дагмар розумніша [ніж її старша сестра Олександра ]… вона дуже мила дівчина».Julia P. Gelardi, From Splendor to Revolution, p. 23 Вступивши в шлюб, вона не могла говорити російською. Проте за кілька років вона оволоділа мовою і була настільки вправною, що чоловік писав їй російською.Julia P. Gelardi, From Splendor to Revolution, p. 81 Американському міністру в Росії Марія говорила, що «російська мова сповнена сили і краси, вона дорівнює італійській в музиці, англійській в енергійній силі і щедрості». Вона стверджувала, що «за компактністю вираження» російська конкурувала з «латинською, а за створенням нових слів дорівнює грецькій».

Дагмар була дуже модною. Джон Логан, відвідувач Росії, описав її як «найкраще одягнену жінку в Європі». Він стверджував, що імператриця Єлизавета Австрійська «перевершувала її красою», але «ніхто не перевиршив» її «в сукнях».Julia P. Gelardi, From Splendor to Revolution, p. 129 Чарльз Фредерік Ворт, паризький кутюр'є, дуже захоплювався її стилем. Він сказав: «Приведіть до мене будь-яку жінку в Європі — королеву, артистку чи буржуа, — яка може надихнути мене, як це робить пані Її Величність, і, поки живий, я виготовлятиму для неї кондитерські вироби і нічого з неї не братиму».

Дагмар була дуже чарівною та симпатичною. Після зустрічі з нею Томас В. Нокс написав: «Не дивно, що вона подобається імператору, і не дивно, що вона подобається росіянам. Мені вона подобається, а я не є ні імператором, ні будь-яким іншим росіянином, і я ніколи не обмінювався з нею тисячею слів у своєму життя». Марія фон Бок, донька Петра Столипіна, писала: «Доброю, привітною, простою у своїй промові, Марія Федорівна була імператрицею з ніг до голови, поєднуючи вроджену велич і таку доброту, що її боготворили всі, хто її знав».Julia P. Gelardi, From Splendor to Revolution, p. 150 Меріель Б'юкенен писала, що вона володіла «милосердністю та чудовою чарівністю». Ендрю Діксон Вайт, міністр США у справах Росії, сказав, що вона була «витонченою, з надзвичайно добрим обличчям і манерами», і що вона була «в усіх вимірах сердечною та доброю». Надін Вонар-Ларскі, її фрейліна, зазначила, що «її усмішка підбадьорювала всіх, а її витончена манера завжди вказувала на нотку особистих почуттів, які проникали прямо в серця її підданих. Вона також мала цей безцінний королівський дар ніколи не забувати лице чи ім'я».Julia P. Gelardi, From Splendor to Revolution, p. 170

Раннє життя

Принцеса Марія Софі Фредерікке Дагмар народилася 26 листопада 1847 року в резиденції своїх батьків у Жовтому палаці, міському будинку XVIII століття за адресою 18 Амалієґаде, який розташований безпосередньо поруч із палацовим комплексом Амалієнборг, головною резиденцією данської королівської родини в районі Фредеріксстаден в центрі Копенгагена. Вона була четвертою дитиною і другою дочкою тодішнього принца Крістіана Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург-Глюксбурга, члена княжої молодшої гілки, і його дружини принцеси Луїзи Гессен-Кассельської. Вона була охрещена в Жовтому маєтку у лютеранському обряді з королевою Данії Кароліною Амалією як її хрещеною матір'ю і названа на честь своєї родички Марі Софі Фредерікке Гессен-Кассельської, вдовуючої королеви Данії, а також, відповідно до тогочасної національної романтичної моди, на честь популярної середньовічної данської королеви, Дагмари Богемської. Підростаючи, вона була відома під ім'ям Дагмар. Однак більшу частину свого дорослого життя вона була відома як Марія Федорівна, ім'я, яке вона взяла, коли прийняла православ'я безпосередньо перед одруженням у 1866 році з майбутнім імператором Олександром III.Див. Федорівна як по батькові Романових У своїй родині вона протягом усього життя вона була відома як «Мінні».

У 1852 році батько Дагмар став імовірним спадкоємцем престолу Данії, головним чином завдяки правам спадкоємства його дружини Луїзи як племінниці данського короля Крістіана VIII. У 1853 році йому було присвоєно титул принца Данії, і він і його сім'я отримали офіційну літню резиденцію, палац Бернсторф, на північ від Копенгагена. Він швидко став улюбленою резиденцією принцеси Луїзи, і сім'я часто там зупинялася. Діти виросли в дружній сім'ї, в тому, що описується як скромна, але щаслива спільнота. У дитинстві дітей батько мав лише офіцерську зарплату, і за королівськими нормами сім'я жила відносно простим життям: у їхній родині було лише шестеро працівників та працівниць. Дагмар та її братам і сестрам у дитинстві дозволяли гуляти вулицями Копенгагена, ходити на ринок і відвідувати кафе. Лише дуже рідко вони брали участь в урочистих заходах, а потім негайно повинні були знову скидати свій гарний одяг, щоб не ризикувати забруднити його. Батьки Дагмар наголошували на тому, щоб дати дітям просте громадянське виховання, яке приділяло велике значення королівським обов'язкам. Пізніше всі діти стали відомі своїм невимушеним вмінням спілкуватися з людьми, почуттям обов'язку та привітністю.

Дагмар була найближчою зі своєю старшою сестрою Олександрою. Вони підтримували міцний зв'язок між собою все життя. Дві принцеси ділили кімнату в Жовтому палаці і виховувалися разом. Сестри отримали таку саму освіту, яка вважалася належною для дівчат із вищих класів: мати їх навчала господарювати, а репетитори вчилися танцювати, музикувати, малювати та розмовляти французькою, англійською та німецькою мовами. Однак батько також наполягав, щоб вони вивчали гімнастику та спорт, що було більш незвичним для дівчат. Під час виховання Дагмар і Олександра отримували уроки плавання від шведської піонерки плавання для жінок Ненсі Едберґ. Пізніше вона вітала Едберґ в Росії, куди вона приїхала за королівською стипендією проводити уроки плавання для жінок. Дагмар описують як жваву та розумну, милу, але менш вродливу, ніж Олександра, і кращу в живописі та малюванні, ніж її сестри, які, з іншого боку, були більш талановитими в музиці.

Після смерті короля Фрідріха VII у 1863 році, коли Дагмар виповнилося 16 років, її батько став королем Данії. Завдяки блискучим подружнім союзам його дітей його стали називати «тестем Європи». Старший брат Дагмар став наступником свого батька на посаді короля Данії Фредеріком VIII (один із синів якого буде обраний королем Норвегії). Її старша і улюблена сестра Олександра стала дружиною Альберта Едуарда, принца Вельського (майбутнього короля Едуарда VII) у березні 1863 року. Олександра, будучи королевою-консортом короля Едуарда VII, також була матір'ю Георга V, короля Сполученого Королівства, що допомагає пояснити разючу схожість між їхніми синами Миколою II і Георгом V. За кілька місяців після одруження Олександри другий старший брат Дагмар, Вільгельм був обраний королем Греції Георгом I. Її молодшою сестрою була Тіра, герцогиня Камберлендська. Також у неї був ще один молодший брат, Вальдемар.

Заручини та шлюб

Перші заручини

Наприкінці 1863 року Дагмар, будучи донькою та сестрою королів Данії та Греції та невісткою принца Вельського, вважалася однією з найбажаніших принцес Європи. Вона отримала пропозицію від спадкоємного принца Італії Умберто, але не хотіла виходити одружуватися з ним, оскільки вважала його непривабливим. Її мати також не бажала підтримувати такий шлюб, оскільки бачила більший статус у перспективі пошлюбит Дагмар з російською імператорською родиною. Через зростання слов'янофільської ідеології в Російській імперії російський цар Олександр II шукав наречену для спадкоємця Миколи Олександровича, російського цесаревича, в інших країнах, окрім німецьких держав, які традиційно давали царям дружин. Принцеса Дагмар була однією з кандидаток, тому ще в 1860 році імператор зробив перші запити про можливі заручини. Крім того, між двома родинами вже були родинні зв'язки, оскільки дядько Дагмар був одружений із сестрою імператора.

У 1864 році російська імператриця Марія Олександрівна оголосила, що її син відвідає Данію, і влітку Микола, або «Нікса», як його звали в родині, прибув до палацу Фреденсборг, де зупинялася данська королівська родина. Микола ніколи не зустрічався з Дагмар, але протягом багатьох років збирав її фотографії, і обидві родини хотіли цього одруження. Коли вони зустрілися, Дагмар і Микола були взаємно захоплені, і Микола написав своїй матері:Щоб просити про дозвіл свого батька після повернення до Росії, 28 вересня 1864 року в садах палацу Бернсторф Микола зробив Дагмар пропозицію і отримав згоду. Про заручини було оголошено в палаці Бернсторф пізніше того ж дня. Її майбутня свекруха Марія Олександрівна (Марія Гессенська) подарувала їй намисто з шестиниткових перлин, а Микола — діамантовий браслет. Всього подарунки на заручини, отримані Дагмар від майбутніх свекрух, обійшлися в 1,5 мільйона рублів.Julia P. Gelardi, From Splendor to Revolution, p. 27

Заручини були популярні в обох країнах і водночас забезпечили кращі зв'язки данської королівської родини. Заручини відбулися під час Другої Шлезвізької війни між Данією з одного боку та Пруссією та Австрією з іншого, а під час мирних переговорів після війни в жовтні 1864 року Дагмар безуспішно просила свого майбутнього тестя допомогти Данії проти Пруссії над спірною територією Шлезвіг-Гольштейн. У листі вона просила Олександра II, царя Росії: «Використайте свою владу, щоб пом'якшити жахливі умови, які німці жорстоко змусили тата прийняти… Сумне становище моєї батьківщини, яке обтяжує моє серце, надихнуло мене звернутися до Вас». Вважається, що вона зробила це за згодою батьків, але невідомо, чи було це на їхнє бажання. Її звернення було марним, але з цього моменту вона стала відомою своїми антипрусськими поглядами.

Коли Микола продовжував свою подорож до Флоренції, протягом місяців Дагмар і Микола щодня обмінювалися любовними листами. Коли він захворів, Микола надсилав менше листів, і Дагмар дражниливо запитала його, чи не закохався він у «темнооку італійку».Simon Sebag Montefiore, The Romanovs, p. 403 У квітні Микола тяжко захворів на цереброспінальний менінгіт. Російський цар Олександр II надіслав Дагмар телеграму: «Микола прийняв поминання. Молися за нас і прибудь, якщо можеш». 22 квітня 1865 року Микола помер у присутності своїх батьків, братів і Дагмар. Його останнім бажанням було те, щоб Дагмар стала дружиною його молодшого брата, майбутнього Олександра III.