Квантитативне вирівнювання голосних у праслов'янській мові (від — «часокількісний») — фонетичне явище в історії ранньопраслов'янської мови. Полягав у поступовому артикуляційному зближенні голосних, що призвело до втрати довгих і коротких фонем і до витворення голосних нормальної довготи. Квантитативне вирівнювання належить до найдавніших змін у системі вокалізму за спільнослов'янський період.
Суть явища Рання праслов'янська мова успадкувала від праіндоєвропейського мовного стану систему голосних фонем, у якій вони розрізнювалися не тільки артикуляцією, але й тривалістю: *ā — *ă, *ē — *ě, *ī — *ǐ, *ō — *ŏ, *ū — *ŭ.
Голосні [о] та [а] Короткі монофтонги [ǒ], [ǎ] перетворилися спершу на [ǒ], який звузився, набув довготи, а з часом став артикулюватися як голосний [о], що нині функціонує в усіх сучасних слов'янських мовах. В інших індоєвропейських мовах слов'янському [о] часто відповідають короткі [ǒ] та [ǎ]: — , («будова»); — , ; — , ; — , ; — («тато»).
Довгі голосні [ā] та [ō] злилися в довгому [ā], який спочатку був лабіалізованим голосним заднього ряду, більше відкритим, ніж довгий [ō]. На пізнішому етапі розвитку праслов'янської мови він утратив довготу й лабіалізацію та перетворився на [а]. В інших індоєвропейських мовах слов'янському [а] часто відповідають довгі [ā] та [ō]: — ; — ; — ; — , ; — ; — ,
Голосний [е] Короткий [ě] у праслов'янській мові зберігся, але на певному етапі перетворився на [е] нормальної довготи й був успадкований усіма слов'янськими мовами. В інших індоєвропейських мовах слов'янському [е] відповідає короткий [ě]: («мед») — ; («небо») — , («хмара»); Довгий [ē] на слов'янському ґрунті після твердих приголосних змінився на відкритий голосний переднього ряду [ä], який пізніше розвинувся в [ě]. В інших індоєвропейських мовах слов'янському [ě] часто відповідає довгий [ē]: («видіти», «бачити») — ; («сидіти») — , ; («звір») — , ; — («буря») Після м'яких шиплячих приголосних та [j] звук [ē] внаслідок певних перетворень змінився на [а]. Це може бути простежено на прикладах давніх і сучасних чергувань «г» — «жа», «к» — «ча», «х» — «ша», а також «ѣ — іа»: (*bēgēti > *bēžēti > *běžati); , (*krikēti > *kričēti > *kričati); (*dūxēti > *dyšēti > *dyšati); (*ēdsti > *ēsti > *jēsti > *jasti, але *sъněsti, *sъnědь).
Голосні [і] та [u] Короткі [ĭ] та [ǔ] зазнали редукції, перетворившись на ультракороткі (надкороткі) зредуковані звуки [ъ] та [ь]: вьдова, гость, сънъ. Це підтверджує порівняння з лексичним матеріалом інших індоєвропейських мов: («син») — ; — ; («сон») — («сон», «гіпноз»); («льон») — ; («вдова») — — («ворог»)
Довгі відповідники цих звуків змінилися так: [і] перетворився на [і] нормальної довготи, [ū] перетворився на [y]. Поява ультракоротких [ъ] та [ь] спричинила нове протиставлення в системі вокалізму: ультракороткі фонеми — фонеми нормальної довготи. («син») — ; — («ревти»); — ; — ; («видіти», «бачити») — ; («три») — .
Дифтонги
Окрім монофтонгів, процесом квантитативного вирівнювання були частково охоплені також дифтонги: внаслідок збігу довгих [ā] та [ō] в одному звукові [а] і коротких [ŏ], [ă] у звукові [о] кількість дифтонгів зменшилася. Однак під дією закону відкритого складу перед наступним приголосним і ці дифтонги не змогли зберегтися, оскільки в них другий компонент був нескладотворчим і закривав склад: відбулася монофтонгізація дифтонгів.
Див. також Закон складового сингармонізму Закон відкритого складу Монофтонгізація
Література Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов /за ред. О. С. Мельничука. — К.: Наук. думка, 1966. — 588 с. Кондрашов Н. А. Славянские языки: Учебн. пособие для студентов филол. спец. пед. ин-тов. — М.: Просвещение,1986. — 239 с. Кочерган М. П. Гілки слов'янських мов. Порівняльна характеристика //Відродження.- 1994.-№ 8. — С.56-59. Крижанівська О. І. Історія української мови. — К.: ВЦ «Академія», 2010. — 248 с. Куриленко В. М. Коспект лекцій з історичної граматики української мови (Вступ, фонетика). — Глухів: ГДПУ, 1999. — 35 с.