Мексиканські стінописи або мексиканський муралізм або монументальний живопис Мексики — яскравий художній феномен культури Мексики у ХХ ст., котрий мав значний вплив як на мистецтво країни, так і на мистецтво інших країн Латинської Америки. Монументальний живопис Мексики мав ансамблевий характер і співіснував з архітектурою, скульптурою та ландшафтним будівництвом.
Історія
Монументальний живопис Мексики 20 століття виник на хвилі революційних подій 1910–1917 рр. і реформаторських зрушень першої половини 20 ст. Якщо офіційне мистецтво Мексики зламу 19-21 ст. було охарактеризоване як «суміш пишності і продажності»Жадова Л. А. «Монументальная живопись Мексики». — М.: Искусство, 1965, с. 9., то нові зрушення в мистецтві Мексики швидко перетворились в нову мистецьку течію, яскравий художній феномен культури Мексики, котрий реформував монументальне мистецтво і втяг у власний вир національні архітектуру, скульптуру, ландшафтне мистецтво тощо.
1906 р. в країну із Західної Європи повернувся науковець і художник доктор Атль (Герардо Мурільйо, котрий прийняв нове індіанське ім'я Атль, з ацтекської «Вода»). Нова мистецька течія завдячує йому теоретичним підґрунтям зрушень в мистецтві. Доктор Атль (1875—1964) звернувся до студентства з програмою-маніфестом для створення нового мексиканського живопису. Знавець старовинного мексиканського мистецтва доколоніального періоду і сам художник, він закликав до появи «величного стінопису», враховуючи досягнення національного минулого та прикладу досягнень доби італійського відродження. Нестерпне бажання перевести теоретичні настанови в практику призвели до створення вже в жовтні 1910 р. так званого Художнього центру в столиці. Студенти підтримали свого натхненика і навіть отримали для стінописів мури амфітеатру Національної підготовчої школи. Але в Мехіко розпочалась революція і перші спроби новітніх стінописів залишились нереалізованими. Учні школи підтримали революцію і організували власний страйк. Але дискусії щодо академізму та імпресіонізму обірвав військовий переворот. Генерал Вікторіано Уерто захопив владу в країні і розпочав репресії. В столиці було вбито понад 1 000 осіб, а частка активістів була вимушена емігрувати, частка — пішла волонтерами в повстантську армію генерала ОбрегонаD. Siqueiros, «Mi Respuesta», Mexico, 1960, с. 13-14. В лавах армії перебували Хосе Клементе Ороско (1883—1949), Ромеро, Пачеко, дель Куева та ін., майбутні мексиканські монументалісти. З 1913 р. в газеті «Авангард», котру редагував доктор Атль, почали друкувати малюнки Ороско, котрі склали згодом графічну серію «Мексика в революції». Митці-вояки, котрі опинились в місті Орісаба, почали друкувати новітні плакати революційної тематики, що отримали назву «паперові мураль (паперові стінописи)». Тому виникла назва нової мистецької течії — муралізм. Новими плакатами заклеювали стіни на великій площі, що справляло враження стінописів чи фресок.
Дещо пізніше стало зрозуміло, що новий мексиканський живопис («муралізм»), тісно пов'язаний з політикою та демократичними реформами в країні, значно випередив у власному розвитку і національну літературу, і національне кіно, і національну драматургіюЖадова Л. А. «Монументальная живопись Мексики». — М.: Искусство, 1965. с. 15. Високий якісний рівень монументального живопису підтримала хіба що національна графіка. Бо другим натхненником революційних мексиканських художників був графік Хосе Гвадалупе Посада (1851—1913) та його графічні твори.
Політичні події і муралізм
Поява монументального живопису, зверненого до широких мас Мексики, була дещо несподіваною. Адже в країні не існувало сталої традиції монументального живопису, і суспільно значущих фресок чи стінописів впродовж 19 та на початку 20 ст. не було. Якщо і виникали окремі зразки, то мали алегоричний і пустопорожній характер на зразок стінопису Альберто Фустера «Апофеоз мирного життя» з римськими богами в стилі холодного академізму.
Ситуцію погіршувало і незнання оригінальних індіанських фресок доколумбового періоду. Початок муралізму пов'язують в 1920-ми роками, тоді як уславлений комплекс фресок Бонампака (на півострові Юкатан) був відкритий дослідниками на 20 років пізніше, в 1940-ві. Жадова Л. А. «Монументальная живопись Мексики». — М.: Искусство, 1965,с. 125..
Порубіжним періодом став злам 19-20 ст. 1876 року генерал Порфіріо Діас наважився на військовий переворот, розбив військо попереднього уряду, захопив Мехіко и загарбав державну владу в свої руки. 1877 р. державний конгрес під військовим примусом обрав його президентом країни. 1881 р. узурпатор Порфіріо Діас втратив президентство на один термін, але 1884 р. повернув собі владу, котру силомиць уртимував 27 років до своєї поразки у 1911. Цей період і отримав назву порфірізм. Генерал Діас запровадив гасло «менше політики, більше управління», в реальності ж проводив політику примітивного, практично військового адміністрування, панувало підозріле і нестерпне ставлення до будь-яких виявів самостійності в суспільному житті, індивідуалізму чи критики його режиму. Абсолютну владу диктатора продажна пропаганда представляла гарантією стабільності в країні, справедливості устрою і прогресу. Так, мексиканська економіка таки отримала шанси швидкого розвитку через напіввійськове управління і експлуатацію дешевої робочої сили та природних ресурсів. Але всі економічні переваги стосувались лише привілейованих верств населення, заможних містян та землевласників. Офіційні теоретики диктатора оголосили, що Мексика буде керована креольскою елітою, а метиси та індіанці підлягали лише керуванню.
Генерал Діас необережно допустив до чергових виборів опозиційні партії. Але знову перебрав владу на себе, а в країні розпочав репресії. Головним політичним противником Діаса був Мадеро, сам син багатія-землевласника. Той емігрував до США, використав невдоволення диктатурою та репресіями і підняв бунт 20 листопада 1910 р. Диктатура утримувалась у влади до травня 1911 р., але Діас втратив підтримку уряду і військових і тайємно емігрував з країни. В листопаді 1911 р. Мадеро був обраний президентом. А в Мексиці набула міці революція.
Була проведена реорганізація армії та правлячої партії. Президент Ласаро Карденас (1895—1970) значно прискорив проведення аграрної реформи и роздав селянам земель більше, ніж всі президенти-попередники разом. До 1940 р. ехідо (кооперативні селянські господарства) вже мали понад 50 відсотків орних земель Мексики. Були відроджені профспілки на підприємствах. Проводилась ліквідація неписьменності і кампанії надання освіти, особливо помітні серед індіанців країни. Свого вищого щаблю реформи досягли 1938 р., коли президент Карденас націоналізував майно нафтових кампаній Сполучених Штатів та Великої Британії в країні.
Індихенізм
Мексиканский монументальний живопис — став таким чином породженням революції та її літописом. Монументальному живопису (і дещо менше національній графіці) припало на долю зафіксувати головні події політичної і революційної боротьби в Мексиці, показати наслідки, здобутки і поразки, протиріччя революции 1910—1917 років, віднайти і показати образ нового мексиканця з народу, індіанця чи метиса. Пристрасним зверненням до цього нового героя доби і став мексиканський живопис. Монументалісти робили спроби художніми засобами пояснити цьому герою, часто неписьменному, неправедність багатства, зосередженого в руках лише багатіїв, неправедність існуючого суспільного і політичного устрою, можливість перебудови суспільства на гуманних принципах. Саме тоді народився індихенізм — новітня течія в латиноамериканській культурі 20 ст., котра відбила і нову хвилю зацікавленості в національному минулому (перш за все доколумбового періоду), в його фольклорі і сучасній культурі, зацікавленості в його життевих проблемах та побутуванні. Мексиканський монументальний живопис почав враховувати культурні здобутки минулого індіанців, здобутки минулого монументального мистецтва Європи та знахідок майстрів модернізму.
Муралізм і техніки виконання
На різних етапах мексиканський монументальний живопис використовував різні техніки. Так, Дієго Рівера, котрий повернувся із Західної Європи, привіз і європейські технології. Він використовував як звичну для європейців фреску по вологому ґрунті, так і енкавстику. Перший монументальний твір Рівери в Мексиці — стінопис «Світопобудова» був створений ним у 1921–1922 рр. в техніці енкавстика та на золотому тлі. Стало зрозуміло, що ця техніка елітна і для масового мистецтва не придатна. Не придатною була і західноєвропейська художня алегоричність. Місцеві майстри знайшли власну образну систему, де компромісно поєднали релігійні образи з образами реальним. Так, у Сікейроса — «Мадонна» ставала втіленням індіанського материнства, а «Христос-руйнівник» чи античний герой Прометей у Хосе Клементе Ороско — особами, котрі виправдовували злам і руйнації капіталізму та негаразди революційних перебудов (Ороско, «Прометей», фреска в Памона коледжі, США, 1930 р.).
Примітивними були і первісні знання технологій створення монументальних розписів у більшості муралістів. Практично аматори, вони віднайшли в Національній бібліотеці трактат італійця Ченніно Ченніні. Але не всі тези італійця зрозуміли, бо не знали архаїчного італійського діалекту. Справі допоміг художник Герреро, він пригадав засоби праці власного батька-маляра, котрий фарбував кухні в народних помешканнях. Мексиканська техніка фресок відрізнялась від старовинної італійської, наприклад, тим, що в суміш фарб додавали сік кактуса «нопаль». Технічні навички новачків підправив і художник Шарло, котрий навчався в Європі. Але технічний бік створення стінописів і фресок тривалий час залишався недосконалим. Тому велика частина первісних зразків фресок і стінописів перебуває в незадовільному чи поганому стані і потребує фіксації і реставраційних втручаньЖадова Л. А. «Монументальная живопись Мексики». — М.: Искусство, 1965, с. 26.
Митці мексиканського монументального живопису часто відмовлялись від довгого пророблення майбутнього сюжету в ескізах і попередніх малюнках. Згодом новими стали і фарби, низка митців використовувала яскраві емалі і фарби для автівок, котрі розпилювали аерографами на стіни, а не наносили пензлями. Це дозволяло працювати надзвичайно швидко, експресивно і вкривати живописом значні площі у відносно короткий термін.
Відверто експериментальний характер мав монументальний живопис Хосе Клементе Ороско. Він не зупинявся перед традицією створення фресок в старовинних спорудах чи використанні кольорів. Так, фрески бібліотеки Ортиса в місті Хікілпан взагалі виконані лише в чорно-білих тонах в 1940 р. Майстер наче пригадав сюжети і теми власних ранніх малюнків серії «Мексика в революції». Того ж 1940 року він продовжив експериментальний характер з фресками і створив пересувну фреску «Бомбардувальник-літак у піке», взагалі позбавивши фреску фіксації на стіні. Це прирівняло фреску до актуального політичного плакату. Вона була створена на замову Музею сучасного мистецтва в Нью-Йорку і була гнівним відгуком художника на початок війни фашистської Німеччини проти ФранціїЖадова Л. А. «Монументальная живопись Мексики». — М.: Искусство, 1965. с. 49-50.
Ще раніше, в 1922–1924 рр. Ороско привніс у фрески карикатуру і гнівну сатиру, створивши цикл «Прибічники реакції» (Галерея Великого двору Національної підготовчої школи, другий поверх), аналогів яких неможливо знайти ні в мистецтві Європи, ні в мистецтві Мексики.