Іван Йосипович Коссак (; 11 вересня 1876, Дрогобич — 7 або 15 або 17 січня 1927, Київ) — український військовий і громадський діяч, педагог, професор, сотник Легіону Українських Січових Стрільців (УСС), отаман Української Галицької Армії (УГА). Брат Гриця і Василя Коссаків. Був відомим галицьким громадським діячем, активним у середовищі українських організацій Галичини, зокрема товариств «Сокіл» і «Сільський господар».
До Першої світової війни працював викладачем учительської семінарії в Чорткові, брав участь у розвитку українського освітнього та кооперативного рухів. У роки війни вступив до Легіону УСС, а згодом відіграв помітну роль у формуванні та діяльності УГА. Після поразки визвольних змагань обіймав посаду військового аташе Української Народної Республіки (УНР) у Римі, а пізніше був активним у західноукраїнських політичних і громадських структурах Відня.
У 1925 році переїхав до радянської України, де працював у банківській сфері та продовжував публіцистичну діяльність. Автор спогадів і статей, присвячених українському визвольному рухові та галицькій інтелігенції, а також спогадів про Івана Франка.
Життєпис
Австрійська доба
Походження Народився 11 вересня 1876 року в Дрогобичі в родині Коссаків гербу Кос. Іван Коссак був найстаршим серед 17 дітей коваля Йосипа Коссака. В дитинстві багато опікувався своїми молодшими братами і сестрами. Початкову освіту здобув у Дрогобицькій гімназії імені Франца-Йосифа І, де навчався до 1896 року. Вищу освіту отримав 1900 року на філософському факультеті Львівського університету, де зблизився з професором Михайлом Грушевським на ґрунті спільних поглядів на відродження української держави. Після складання кваліфікаційного іспиту на вчителя розпочав педагогічну діяльність у Кросно. Саме тут він провів свої молоді роки, тут згодом одружився з представницею польської шляхти. У першому шлюбі народилося двоє дітей — син Тарас і донька Ярослава. Через розбіжності у національних поглядах подружнє життя Івана Коссака не склалося, що згодом призвело до розлучення.
З 1909 року Іван Коссак працював у цісарсько-королівській вчительській семінарії в Чорткові. Був професором цього навчального закладу, водночас приділяючи багато часу і громадській діяльності. Був також головою товариств «Сокіл» і «Сільський господар» в Чорткові, директором товариства «Народний дім», співзасновником приватної української гімназії й організатором осередку товариства «Пласт» на Чортківщині.
Перша світова війна На початку Першої світової війни Іван Коссак був призначений командиром сотні легіону Українських Січових Стрільців (УСС). Іван Коссак був відомим ще й тим, що займався організацією УСС в Чортківському повіті. Перед призначенням командиром сотні, 22 серпня 1914 по зайняттю Чорткова військами Російської імператорської армії (РІА), втік разом з УСС до Стрия. 7 вересня 1914 року УСС було розділено на три курені (батальйони), серед яких були два повних (по чотири сотні) та один напівкурень (дві сотні). III-й півкурень очолив Степан Шухевич, сотниками цього півкуреня були Дмитро Вітовський і Теодор Рожанківський, останнього через 2—3 дні замінив Іван Коссак. Проте вже під час жовтневої реорганізації УСС 6 жовтня був приділений зі своєю сотнею до I куреня, який тоді очолював його брат Григорій. Разом зі своїм братом вийшов на фронт, де 8 жовтня I курінь зустрівся з ворогом — військами РІА. Зайнявши оборону між Верецьким перевалом і Климцем, сотні I куреня досягли успіху та визнання від австрійського командування.
Під час жовтневої офензиви цісарсько-королівського війська Іван Коссак разом зі своєю сотнею спільно з 129 бригадою 55 дивізії брав участь у битві за Борислав, Дрогобич, Козьове, Стрий, Сільце, Тухолька. Де, зокрема, сотня Івана Коссака розпочала бій під Сільцем з трьома сотнями козаків РІА і перед полуднем 20 жовтня здобула Дрогобич. 25 жовтня Володимир Сроковський перейняв сотню Івана Коссака після того, як останнього призначили до булави 129 бригади на ординансового старшину. У складі 129 бригади брав участь у поході через Верецький перевал до Лавочного, який тривав до 8 лютого 1915 року. Згодом Іван Коссак захворів і потрапив до Віденського шпиталю, в якому перебував до 15 квітня 1915 року, потім мав відпустку до 30 квітня того ж року. 3 травня повернувся до війська.
14 березня 1915, окрім скасування всієї командної структури УСС, було проведено впорядкування справ УСС, де було вперше унормовано справу старшин Легіону. Тоді Івана Коссака призначили офіцером легіону X класу, що відповідало ступеневі поручника. Водночас він став сотником УСС. 1918 року на короткий час, перед розпадом Австро-Угорської імперії, був призначений інспектором українських волинських шкіл.
Визвольні змагання, політична діяльність і життя в УСРР Під час Польсько-української війни призначений комендантом Жовківського повіту. 1 січня 1919 року іменований сотником, а через місяць отаманом. Брав участь у битві під Жовквою. Під час боїв на фронті був важко поранений у живіт.
6 листопада 1918 року Іван Коссак прибув до Жовкви на посаду коменданта повітової Військової Команди. 10 листопада Коссак оголосив мобілізацію чоловіків 1882—1901 року народження. За два тижні сформував чотири сотні в групу поручника Володимира Секунди під Раву-Руську, а іншу сотню в складі 150 вояків 12 листопада відправив у Львів, надавши велику допомогу Віктору Курмановичу. Через втрату Львова у Жовківському повіті оголосили надзвичайний стан і комендантську годину, що тривала з 21:00 до 6:00 години. Водночас усіх старшин і підстаршин цісарсько-королівського війська зобов'язали протягом доби з'явитися до Військової Команди у Жовкві. У зв'язку з розширенням масштабів війни Державний секретаріат ЗУНР ухвалив проведення другої мобілізації, яку Іван Коссак розпочав 12 грудня.
У Різдвяну ніч польські війська розпочали наступ. Їхнім головним завданням було пробитись через Жовкву, Куликів до Львова й опанувати простором трикутника Рава-Руська — Куликів — Яворів. Уранці 8 січня польські війська наблизилися до Жовкви, тоді єдиною військовою залогою міста був запасний курінь новобранців під командуванням сотника Олекси Яблонського. Після короткого бою на північній околиці командир вирішив не кидати проти переважаючих сил противника невишколених стрільців і разом з групою Івана Коссака організовано відступив у бік Зіболок. Однак вже пополудні того дня Іван Коссак спільно з іншими загонами Ярослава Пастернака, Яблонського та П. Заліпського визволили Куликів і Жовкву. Саме тоді Коссак отримав поранення.
Від середини 1919 року — військовий аташе УНР в Західноукраїнському товаристві ліги Націй (ЗУТЛН) у Римі. Згодом — активний діяч ЗУТЛН у Відні, зокрема з 22 січня 1922 року — член її Головної Ради, 22 квітня того ж року був одним з засновників і став головою Центральної Управи УСС . У березні 1923 року Євген Петрушевич скеровує до Москви делегацію на чолі з Іваном Коссаком, яка мала обговорити широкий спектр польсько-українських взаємодій. Невдовзі він таємно повернувся через Берлін до Відня, де 1—3 листопада 1923 року взяв участь у конференції західноукраїнської еміграції, яка, за оцінкою Миколи Литвина та Кіма Науменка, «вірогідно, не без його впливу ухвалила резолюцію про можливість „злуки з Великою Україною без огляду на її державний устрій“». 1924 року призначений співробітником редакції неперіодичного журналу «Об'єднання», яке видавало Демократичне об'єднання студентів України з Празького педагогічного інституту.
Михайло Грушевський високо оцінював кваліфікацію Коссака і в березні 1924 року пропонував його кандидатуру на посаду секретаря науково-дослідної кафедри історії України у Києві, відзначаючи його роль як представника галицьких інтересів. Проте сподівання академіка не справдилися. Восени 1925 року Іван Коссак очолив другий ешелон галицьких емігрантів (вчених і військовиків), який прибув до Харкова — тодішньої столиці УРСР. Разом із ним приїхала його друга дружина Ольга Могильницька (вдова січового стрільця Івана Могильницького) та падчерка Ярослава. На відміну від сподівань Грушевського, в УРСР Іван Коссак працював в установах сільськогосподарської кооперації та в українській філії Центрального комунального банку СРСР. Займався також громадською роботою, неодноразово зустрічався з Грушевським. У травні 1926 року очолив організаційний комітет із відзначення 40-річчя наукової діяльності Грушевського.
Смерть Помер від запалення сліпої кишки, за даними Валентини Передирій та Олега Єгрешія, 7 січня 1927 року в Києві. Однак Микола Лазарович вказував іншу дату — 15 січня, а Микола Литвин і Кім Науменко — 17 січня. На Різдво Іван Коссак загостював у квартирі Михайла Грушевського, а згодом занедужав. Похований на Байковому кладовищі.
Погляди та оцінка діяльності Під час Першої світової у складі УСС Іван Коссак разом із Михайлом Галущинським та іншими старшинами I-го куреня був переконаний, що УСС повинні «маніфестувати свої переконання та ідею відвагою і бойовими подвигами, здобуваючи при цьому визнання австрійського командування». Через ці погляди в УСС виникали міжусобиці з іншими старшинами, які виступали за збереження сил війська й очікування «відповідного моменту для виконання свого покликання». За оцінкою Осипа Думіна, в першому таборі «з вийнятком хиба сотника Ґорука, чималу ролю грали й особисті амбіції та бажання вирізнитись».
Після боїв під Тухолькою 25 листопада 1914 року, коли завдяки стрільцям на декілька днів було зупинено російський наступ, сотник УСС Іван Коссак писав 1 грудня 1914 року у своєму листі до члена Української Бойової Управи професора Івана Боберського: «Стрільці — се без пересади цвіт нації, Добули слави — гідно заробили на сю славу і пошану. Хоть воєнне життя прямо страшне — радію, що в наших січових рядах — тих, що тут на полі бою кровцю молоду проливають, витворився гарний і милий настрій, гармонія, якої давніше не було. Се вже не діти, се правдиві потомки славного Запорожжя, се правдиві лицарі–вояки, а генерали не мають слів признання для їх геройських подвигів».
Микола Чечель характеризував Івана Коссака як одного з визначних представників галицької політичної еміграції, яка гуртувалася довкола Євгена Петрушевича у Відні. До цієї групи входила національно-демократична інтелігенція та колишні члени уряду ЗУНР.
Микола Литвин, оцінюючи Коссака як коменданта повітової Військової Команди у Жовкві, зазначив, що «успішна діяльність Окружної Військової Команди у Жовкві, яка знаходилась на важливому стратегічному напрямку польського командування Рава-Руська — Львів, зміцнювала північне крило українського фронту». Окрім того, під час перебування Коссака комендантом повіту Жовківська газета «Україна» вказувала, що «люди, які приїхали до Жовкви з Перемишля, Тернополя та Станіславова (нині — Івано-Франківськ), заявляють, що у Жовкві найбільший лад з усіх повітів, всіх дивує лад, спокій, порядок і карність».
Родина
Батьки: Коссак Йосип (1858 — 1927) — батько, відомий дрогобицький коваль, який проживав на Коссаківці, мав велику родину. Коссак Єфросинія (до шлюбу Коберська) (1860 — 1934) — мати, дружина коваля, домогосподарка.
Батько Івана Коссака змалку навчав синів ковальського ремесла, а мати виховувала дочок як добрих господинь, водночас приділяючи увагу їхній освіті. Загалом у родині було до двадцяти дітей, однак до дорослого віку дожили восьмеро.
Брати та сестри: Коссак Микола Йосипович — брат, батько члена ОУН Зенона Коссака й інженера-технолога Йосипа Коссака; Коссак Василь Йосипович — брат, старшина Легіону УСС, поручник УГА, жертва сталінських репресій; Коссак Григорій Йосипович — брат, командант Легіону УСС, отаман УГА, жертва сталінських репресій. Батько Святослава, Ганни, Марії і Олександри Коссак; Коссак Тарас Йосипович — брат, боєць Легіону УСС; Коссак Емілія Йосипівна — сестра; Коссак Вікторія Йосипівна — сестра; Коссак Юлія Йосипівна — сестра. Діти: Коссак Тарас Іванович — син ; Коссак Ярослава Іванівна — донька. Племінники: Коссак Зенон Миколайович — племінник, видатний діяч ОУН;