Епоха Суддів (бл. 1448 р. до н. е. — 1070 р. до н. е.) — епоха, що відповідає пізній Бронзовій добі та охоплює період біблійної історії від смерті Ісуса Навина до руйнування скинії завіту в Шіло. Після завоювання Ханаану Ісусом Навином аж до формування першого Ізраїльського царства (бл. 1070—930 до н. е.) племена ізраїльтян утворили конфедерацію. У них немає центрального уряду, що міг існувати в цій конфедерації, і під час кризи, людей вели Ad hoc авторитетні лідери, відомі як судді (шофтім).

Історичне тло Незважаючи на назву, ця епоха була невпорядкованою і їй притаманні спалахи міжплемінного і міжетнічного насильства: «Того часу не було царя в Ізраїлі, кожен робив, що здавалося правдивим в його очах!» (). У цей час ізраїльтяни (нащадки патріарха Якова) розпалися на 12 племен, символічно об'єднаних навколо релігії предків і усвідомлення свого кровного споріднення. Проте це не заважало таким ексцесам трайбалізму як різанина коліна Єфрема () і коліна Веніамина (), в ході яких загинуло до 92 тис. ізраїльтян (42 тис. з Ефраїмового племені, 25 тис. з Веніяминового та 22 тис. воїнів ізраїльського ополчення). Загальна ж кількість ізраїльтян, здатних до війни, в цей час становила 400 тис. людей (). В епоху Суддів частина ізраїльтян продовжувала вести кочовий спосіб життя (), інша стала переходити до осілості (). Жителі юдейського Вифлеєму, наприклад, вирощували ячмінь і пшеницю ().

Шофети Ватажками ізраїльтян в цей час були шофети (шофтім), до яких приходили «на суд» (), — цим, зокрема, й пояснюється традиційний переклад цього терміна українською як «судді». Шофети були активними носіями ізраїльського самосвідомості і тому запекло пручалися тенденціям асиміляції ізраїльтян в середовищі місцевого населення: ханаанців, хетів, амореїв і євусеїв. Шофети керували ізраїльським військом і водночас закликали до знищення святилищ місцевих народів (жертовників Ваала і Астарти). Шофетом міг бути і пророк (Самуїл) і ватажок банди розбійників (Їфтах) і жінка (Девора). Встановлення ізраїльської монархії при посередництві шофета Самуїла демонструє те, чого не мали в своєму розпорядженні шофети: регулярну армію, загальне оподаткування і реальна виконавча влада. (). Моральний авторитет шофетів не завжди відповідав їхній популярності. Вони не гребували вбивствами і блудом (Самсон), а також і хабарництвом (сини Самуїла: Йоїл і Авійя — ), хоча в цілому їх влада була заснована або на високому моральному авторитеті, або на військовій силі, оскільки і те і інше дозволяло виконати винесені ними судові рішення, особливо в разі судових суперечок між представниками різних племен.

Шофети згадані у Біблії Книга Суддів згадує наступних шофетів: Отніїл (), Егуд, Шамґар (), Девора (), Барак (), Гедеон, Авімелех (), Тола (), Яір (), Їфтах (), Івцан (), Елон (), Авдон (), Самсон. Перша книга Самуїла згадує імена чотирьох судей: Ілію () та Самуїла з двома його синами — Йоїлом та Авійєю ().

Див. також Дванадцять племен Ізраїля

Джерела Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Видавництво отців Василіан «Місіонер», 2005.