Методій Раковецький — єпископ Мукачівської єпархії у 1687—1689 роках. Роками його правління дослідники доволі не одностайно, вважають 1684–1690, 1687/1688–1690, 1687–1688, 1687–1689, 1688–1689, 1688–1693, або ж 1687–1693 рр..

Мефодій був представником білого духовенства і ніс пастирське служіння в селі Великий Раковець, що в Уґочанському комітаті «primum parochus uxoratus Nagy-Rákóczensis in comitatu Ugocsa». Після смерті дружини, при житті єпископа Іоанікія, прийняв чернечий постриг і старався «з матеріальних дібр чину утримати цілу свою фамілію». В скарзі Петронія йшлося про те, що Мефодій, як вдівець наповнив монастир своїми дітьми та родичами і віддаляючи цим з монастиря монахів. Через контроль монастирського майна Мефодій він мав матеріальні та фінансові проблеми з митрополитом Рафаїлом.

Складні внутрішньо-церковні обставити спричинили переїзд та виселення єпископа Мефодія з Мукачівського монастиря. У середині 1689 році, через унеможливлення свого подальшого перебування в комітаті Береґ, єпископ розпочинає процес локаційного переміщення. Місцем свого перебування ним був обраний рідний комітат Уґоча, де у квітні 1689 року з його благословіння розпочинається діяльність Зарічанського монастиря.

Джерела стверджують, що 29 липня Мефодій «повністю перебрався» із Мукачівського монастиря і перейшов/поселився в нову резиденцію – Углянський монастир «qui alius praeterquam Uglyae tum residens Method. Rakoveczky esse non potuit», щоб міг, як «свідчить інквізиція 1725 року, безперервно висвячувати багатьох священиків».

Однак, скоріш за все Раковецький «перебував короткий час в Імстичеві, а відтак пробував щастя в Мараморощині», де трансільванський князь «настановив уже іншого православного єпископа в особі Йосифа I Стойки (1690–1711)». Дослідники вважають, що після вигнання Мефодія з Мукачева він зі своїми монахами «почав організовувати свою антикатедру» в Імстичівському монастирі, і наприкінці зими або ж на початку весни 1691 р. посередництвом уґочанських священиків почав релігійні заворушення «бунтував клер Уґочанського комітату проти унії», що вивело де Камеліса з рівноваги. Останні дії Раковецького стали причиною застосування проти нього військової сили. За допомогою солдатів, наданих у розпорядження де Камеліса маркізом Доріа, він робить безуспішну спробу підкорення своїй владі священників комітату, але в той же час його владу визнають монахи Імстичівського монастиря. Єпископу Методію Раковецькому в останній момент вдалося втекти до Марамороша.

Таким чином, єпископа Мефодія можна вважати останнім православним єпископом, який проживав в Мукачівському монастирі, звідки він керував єпархією.

Через зрозумілі причини в Углі владика Мефодій перебуває не довго. По-перше у 1690 р. в Марамороші вже був інший православний єпископ – Йосип Стойка, крайньою датою хіротонії якого дослідники вважають 15.05.1690 р. З іншого боку, ортодоксальне духовенство Мараморошу знаючи «біритуалізм» Мефодія та його схильність до унії, дворазове складання унії, «спротивилося новому Мукачівському єпископу», і як результат Мефодій «стратив популярність в Марамороші».

Опинившись в цій ситуації, владика Мефодій «бачучи своє безнадійне становище» залишає Закарпаття. З Углі він виїжджає до Галичини в Польщу у Перегинський монастир, де і помер в 1693 році. Schematismus Venerabilis Cleri Graeci Ritus Catholicorum. Dioecesis Munkacsiensis Ad Annum Domini 1876. P. 141.

Лучкай М. Історія карпатських русинів: Т. II. С. 339; 341; Петров А. «Старая вѣра» и унія въ XVII–XVIII вв. Т. ІІ. С. 30; Пап С., о. Історія Закарпаття. Т. II. С. 219.

Athanasius B. Pekar, OSBM. Tribute to bishop Joseph J. De Camillis, OSBM (1641–1706). P. 400; Атанасій В. Пекар, ЧСВВ. Нариси історії Церкви Закарпаття. Т. І. С. 70.

Athanasius B. Pekar, OSBM. Tribute to bishop Joseph J. De Camillis, OSBM (1641–1706). P. 401; Ghitta O. Iosif de Camillis: un vicar apostolic la portile Transilvaniei. P. 72; Баран О., о. Церква на Закарпатті в роках 1665–1691. С. 135.

Ghitta O. Iosif de Camillis: un vicar apostolic la portile Transilvaniei. P. 72.

Атанасій В. Пекар, ЧСВВ. Нариси історії Церкви Закарпаття. Т. І. С. 70.

Пронин В., архим. История Православной Церкви на Закарпатье… С. 253.

Reli S. Biserica ortodoxă-română din Maramureş în vremurile trecute. P. 102; Iorga N. Ceva despre episcopul maramurășan Iosif Stoica: câteva fragmente de vechi cazanii românești. P. 3; Пронин В., архим. История Православной Церкви на Закарпатье… С. 253.

Баран О., о. Церква на Закарпатті в роках 1665–1691. С. 140.

Там само.

Петров А. «Старая вѣра» и унія въ XVII–XVIII вв. Т. ІІ. С. 30; Пронин В., архим. История Православной Церкви на Закарпатье… С. 237; Athanasius B. Pekar, OSBM. Tribute to bishop Joseph J. De Camillis, OSBM (1641–1706). P. 393; 401; Баран О., о. Церква на Закарпатті в роках 1665–1691. С. 140. ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 92. На 2 арк. Арк. 1–2; ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 93. На 2 арк. Арк. 1–2 зв.; Hodinka A. A munkácsi görög szertartású püspökség okmánytára. P. 279–280; Давні монастирі Мукачівської єпархії (1360–1800). Т. I. С. 94–102; Давні монастирі Мукачівської єпархії (1800–1900). Т. II. С. 61; Монич О. Миколаївський монастир у селі Alsó Karaszló (Заріччя) (за документами Державного архіву Закарпатської області). С. 167–186. Schematismus Venerabilis Cleri Graeci Ritus Catholicorum. Dioecesis Munkacsiensis Ad Annum Domini 1876. P. 22; Schematismus Venerabilis Cleri Graeci Ritus Catholicorum. Dioecesis Munkacsiensis Ad Annum Domini 1878. P. 23; Пронин В., архим. История Православной Церкви на Закарпатье… С. 236.

Лучкай М. Історія карпатських русинів: Т. II. С. 330; Баран О., о. Церква на Закарпатті в роках 1665–1691. С. 113.

Дулишковичъ І., о. Историческія черты Угро-Русскихъ. Т. II. С. 131; Пронин В., архим. История Православной Церкви на Закарпатье… С. 237.

Баран О., о. Церква на Закарпатті в роках 1665–1691. С. 124. Лучкай М. Історія карпатських русинів: Т. ІІ. С. 330; 341.

Лучкай М. Історія карпатських русинів: Т. ІІІ. С. 128–131; Атанасій В. Пекар, ЧСВВ. Нариси історії Церкви Закарпаття. Т. І. С. 185.

Cyril Vasil ҆. Kánonické pramene byzantsko–slovanskej katolíckej cirkvi v Mukačevskej a Prešovskej eparchii v porovnaní s Kódexom kánonov východných cirkví. P. 42.

Дулишковичъ І., о. Историческія черты Угро-Русскихъ. Т. II. С. 131; Пап С., о. Історія Закарпаття. Т. II. С. 218.

Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви (861–1900). С. 330; 531.

Athanasius B. Pekar, OSBM. Tribute to bishop Joseph J. De Camillis, OSBM (1641–1706). P. 393.

Пронин В., архим. История Православной Церкви на Закарпатье… С. 236; Coranič J. Z dejín Gréckokatolíckej cirkvi na Slovensku. P. 58.

Згадки про діяльність У Державному архіві Закарпатської області у місті Берегове виявлено ряд грамот єпископа Методія Раковецького, що стосувалися заснування монастиря в Заріччі чи Зарічеві на Закарпатті. Знайдено також декілька договорі купівлі-продажу земель між представниками монастиря і жителями навколишніх сіл, датовані 1689 роком.

Перша з них була видана єпископом Методієм на початку 1689 року, у документі він пише (мову і стиль частково змінено):

Методій, милістю Божою єпископ православний Маковецький, Мукачівський, Спішський, Краснобрідський, Мараморошський і всієї землі Угорської. Повідомляю цим писанням, нашим архієрейським, всім християнам по грецькій вірі, між духовним і світським станом. Протопопам і попам і мирянам. Малому і старому. В Угочи в селі Заріччя Михайло — поп Заріцький за Божою допомогою і під захистом Святого Миколая вирішив заснувати монастир на власній землі. За дозволом пана Баркочія Георгія ішпана угоцького. Ми словом архієпископським благословляємо цю справу і закликаємо всіх допомогти у створенні монастиря.

Друга грамота єпископа Методія датується 25 квітня 1689 року. Це фактично звернення єпископа до духовенства і простого народу з проханням допомогти в організації монастиря.

Джерела Мукачівська греко-католицька єпархія. Офіційний сайт Монастир у Заріччі

Примітки