HMS Hood (51)

HMS «Гуд» (, 51) — останній лінійний крейсер військово-морських сил Великої Британії. Названий на честь британського адмірала XVIII–XIX століть Семюела Гуда. Корабель закладений 1 вересня 1916 року і вступив у стрій у травні 1920 року. Під час його будівництва британці врахували досвід Ютландської битви, у результаті якої Королівський флот утратив три лінійні крейсери. На початку експлуатації «Гуд» був найбільшим і найпотужнішим кораблем у світі. Жодного разу не модернізований, тому до початку Другої світової застарів і значно поступався сучасним лінкорам. Як наслідок, 24 травня 1941 року потоплений у бою з німецьким лінійним кораблем «Бісмарк».

Історія

Проєктування Варіант проєкту № 3, котрий задовольняв усі вимоги Адміралтейства, був виконаний 27 березня 1916 року. 7 квітня проєкт затверджений Адміралтейством. 13 квітня замовлення будівництва 4 лінійних крейсерів направили на верфі компаній «Фейрфілд», «Джон Браун», «Кеммел Лерд», а 13 червня і до «Армстронг Утворт». Замовлені лінійні крейсери були зараховані до типу «Адмірали» і з 14 липня 1916 року отримали імена «Гуд», «Родні» і «Ансон» (9 жовтня), «Гоу» (16 жовтня).

Будівництво 1 вересня 1916 року був повторно перезакладений на верфі «Джон Браун і К ° у Клайдбанку. Заводський номер 406.

8 лютого 1917 р. Військовий Кабінет ухвалив рішення продовжувати будівництво тільки «Гуда», роботи на інших кораблях цього проекту припинилися 9 березня.

22 серпня 1918 р. спущений на воду у присутності вдови контр-адмірала Гораціо Гуда, нащадка адмірала Семуеля Гуда. Вага корабля при спуску 22 000 тонн. 17 березня 1919 року була дана команда розібрати побудовані секції трьох інших кораблів.

У 1918 році на артилерійському полігоні був споруджений макет броньового захисту «Гуда» в районі артилерійських льохів з баштою. 381-мм снаряд, що потрапив в 178-мм пояс броні, пробив її і вибухнув, при перерахунку його швидкості на дистанцію вийшло, що стріляли з 17 км. Такий же снаряд пробив і дах вежі. Після цього до броньовий захист льохів додали 25 мм плити, для кораблів однотипних з «Гуд» затвердили товщину дахів башт ГК 152 мм, але для «Гуда» вже виготовили 127 мм плити і було прийнято рішення встановити їх. Найбільший корабель ВМФ Великої Британії до 1930 р.

9 січня 1920 року підготовлений до випробувань. 20 січня 1920 року «Гуд» прибув до Розайт. 5 березня по завершенні заводських випробувань повернувся в Клайд. 7 березня під час ходових випробувань на Арранскій мірної милі в районі Ферт-оф-Клайд, при водозаміщені 42200 тонн і форсуванні СЕУ до 151 280 к.с. розвинув швидкість 31,07 вузла (при 207 об/хв на валах). До кінця березня пройшов ходові випробування і пробні артилерійські стрільби. 29 березня корабель передали флоту. 5 травня призначений перший командир „Гуда“ — капітан-лейтенант Майкл Томкінсон (Michael W. Tomkinson). Стапельний період побудови корабля — 24 місяці, добудова на плаву — 20 місяців, що в сумі вдвічі більше ніж у «Куїн Елізабет» і втричі, ніж у «Рінауна». Вартість корабля при споруді склала 6 025 000 фунтів стерлінгів.

Служба 17 травня 1920 року став флагманом бригади лінійних крейсерів «Ріпалс», «Рінаун», «Тайгер», у Портленді (прапор контр-адмірала Кейза). Влітку, під час походу до Швеції його відвідує шведський король. До 1923 року бригада входила до складу Атлантичного флоту. В цей час «Гуд» був найбільшим військовим кораблем в світі. В ці роки загальної уваги до флоту корабель був народним улюбленцем: його параметри були відомі кожному англійцю. Корабель мав народне прізвисько «Mighty Hood», що приблизно означає «Здоровань Гуд». Популярність корабля була причиною того, що більшу частину часу він проводив в закордонних походах, «демонструючи прапор». Зокрема з листопада 1923 по вересень 1924 року «Гуд» разом із крейсером «Ріпалс» здійснив навколосвітнє плавання, пройшовши понад 40 000 миль. За час цього походу «Гуд» відвідали більше 750 000 осіб.

Конструкція

Корпус

Цільноклепаний корпус зібраний по поздовжній системі набору. Корабель мав два внутрішніх вертикальних кілі в днищевій площині. Корпус розділяли водонепроникні перебірки на 25 відсіків. Усі поперечні перебірки доходили до верхньої палуби. Подвійне дно простягалося на 218 метрів. Були і скулові кілі. Форштевень яхтової форми. Котельні і турбінні відділення займали 90 м в середній частині корабля. Відношення довжини до ширини L / B = 8.42. Збільшення осадки корабля на 1 см відбувалося при додаванні ваги 50 тонн. Метацентрична висота при нормальній водотоннажності — 0,99 м, при повній — 1,28 м. Кут перевертання — 69° і 73° відповідно. На крейсері було 2 носових якоря (по 9,5 т кожен) і один (3 тонний) кормовий.

Бронювання 305-мм похилий (12°) броньовий пояс, висотою 2,9 м, встановлений на прокладці з тикового дерева протягом 171,4 м (позаду нього на кормі обшивка корпусу мала товщину 51 мм), від нього до верхньої палуби (шириною 2,75 м) 178-мм пояс.

У середній частині корпусу на ту ж довжину, що й головний броньовий пояс, було встановлено бортові булі шириною 3 метри, які роділялися вертикальною й поздовжньою перегородками. Усередині булів були також і поперечні перегородки, встановлені через кожні 6 метрів. Були встановлені протимінні циліндри (циліндри Пульєзе).

Енергетична установка Корабельна енергетична установка складалася з 24 водотрубних котлів Ярроу з водогрійними трубками малого діаметра, на нафтовому опаленні, розташованих у 4-х котельних відділеннях. Робочий тиск пари — 16,5 кгс/см². Сумарна площа нагріву — 16 254 м2. Вони потребували очищення через кожні 500 годин роботи. Чотири турбінних агрегати розміщувались у трьох машинних відсіках. У носовому відділенні, найширшому, було встановлено два агрегати, які працювали на обидва зовнішніх вали, у середньому — ще один агрегат, для внутрішнього валу лівого борту, у кормовому — агрегат для внутрішнього валу правого борту. До складу кожного агрегату входило по одній турбіні низького тиску й високого тиску. Спереду турбін високого тиску для агрегатів зовнішніх валів було встановлено маршову турбіну економного руху. Таким чином, в економрежимі крейсер ішов на двох машинах. Застосування зубчатої передачі дозволило зменшити кількість обертів вала до 210 на хвилину, що підвищило ККД гвинтів.

На кожен ТЗА був свій конденсатор, розташований безпосередньо під турбіною низького тиску (підтримував вакуум до 0,075 кгс/см², поверхня становила 2267 м²), було також два допоміжних конденсатори (один — у середньому, інший — у кормовому МВ). 8 динамомашин (2 дизельні, 2 турбінні, 4 парові), потужністю близько 200 кВт кожна, забезпечували живлення постійним струмом (220 В) 4 вали діаметром 724 мм.

Гвинти трилопатеві постійного кроку діаметром 4,57 м, масою 20,3 тонни.

Кермо — один напівбалансир, керувався за допомогою стернового привода Девіса.

Димові труби розміром 5,5 × 7,5 м. При швидкості 14 вузлів, витрати палива становили 7,5 т/год, а дальність ходу — 7500 миль. Запас палива 4000 т максимальний.

Озброєння Головний калібр: 8 гармат калібру 381-мм (15» /42 Mark I) у двогарматних баштових установках типу Mk.II. Боєкомплект — 640 снарядів (80 на ствол), на час війни — 132 на ствол. Максимальний вертикальний кут піднесення — 30°, дальність польоту снаряда 27 200 м (147 кабельтових). Сектор обстрілу — 300° для кожної башти. Зарядження — в будь-якому положенні ствола (до кутів не більше 20°). Поворот башти здійснювався за допомогою гідроприводів. Кутова швидкість повороту башти — 2 °/сек. Вертикальна швидкість наведення ствола — 5°/сек. Діаметр барбета — 9 метрів. Башти головного калібру мали форму багатогранника, їх бронювання робилося з круппівської цементованої броні товщиною: лоб — 381-мм, спереду збоку — 305-мм; по боках і з корми — 279-мм, дах — 127-мм. Загальна маса обертової частини башти ГК — 860 тонн.

Протимінний калібр: 12 скорострільних гармат калібру 140-мм зразка BL.Mk.I в установках CPII, на лафеті зразка Mk.II, кут піднесення 30°, дальність стрільби 16 200 м (87 кбт). Бронювання: спереду 38 мм; по боках 25 мм; ззаду відкрита. 150 снарядів на ствол.

Зенітні гармати: Чотири 102-мм гармати довжиною ствола 45 калібрів зразка QF.Mk.V в установках зразка Mk.III.HA, кут піднесення 80°. Змонтованих на гарматних верстатах зразка Mk.IV. Гармати ручного заряджання й наведення скорострільністю 9-12 пострілів на хвилину, досяжність по висоті 8700 метрів. Боєкомплект — 200 снарядів на ствол.

Дві 47-мм салютні гармати Гочкіса з боєкомплектом 64 пострілів на ствол (демонтовані 1939 року).

Ремонти й модернізації З 3 червня 1929 року по 28 травня 1931 року корабель пройшов ремонт у Портсмуті: Збільшено місткість паливних цистерн до 4600 тонн; Платформу для запуску колісних літаків перенесли з даху вежі «Х» на вежу «В»; Взамін демонтованої на юті катапульти встановили іншу поворотну типу F-IV-H; Біля флагштока встановили підйомний кран; Побортно від димових труб встановили 2 восьмиствольних 40-мм зенітних автомати «Пом- пом» зразка Mk.VIII; інше. Після цього ремонту порожній крейсер мав тоннажність 42 037 т та середню осадку 8,8 м, метацентрична висота становила 0,95 м, а кут перекидання — 64°; повна водотоннажність становила 48 000 т, середня осадка була 10 м.

До ремонту утримання «Гуда» коштувало — 270 000 фунтів стерлінгів на рік, після — 400 000 фунтів стерлінгів на рік.

У січні 1935 зіткнувся з «Рінауном». Форштевень «Рінауна» завдав удару поблизу 340 шпангоута. В борту утворилася вм'ятина півметрової глибини, був значно пошкоджений один гвинт і погнутий вал («Гуду» довелося ставати в док).

1938 року з корабля зняли всі одноствольні 102-мм гармати, переставили на інші місця 140-мм (яких залишилося тільки 6) і додали 4 спарені універсальні 102-мм гармати. 13 серпня 1939 року перейшов в Скапа-Флоу, де увійшов до складу флоту Метрополії.

Бойове застосування

Початок Другої світової війни На початку Другої світової війни в 1939 році базувався в Скапа-Флоу, входячи в ескадру лінійних крейсерів (разом з «Ріпалсом»). 4 — 10 вересня 1939 — патрулював район між Ісландією й Фарерами. У жовтні входив до прикриття конвою з залізною рудою з Нарвіка до Великої Британії. У грудні прикривав канадський конвой (5 пасажирських лайнерів з 1-ю канадської дивізією).

1940 року на кораблі було встановлено 3 спарені 102-мм гармати і 5 ракетних установок «UP» («Unrotated Projectile»); на початку 1941 був встановлений артилерійський радар типу «284» — над далекоміром на баштоподібній надбудові.

Операція «Катапульта» Після поразки Франції корабель було переведено до Середземного моря (прибув до Гібралтару 23 червня 1940 року). На ньому підняв прапор адмірал Джеймс Сомервілль. Увійшов до складу з'єднання «Н» (у складі: авіаносець «Арк Роял»; лінкори «Веліант» і «Резолюшн»; легкий крейсер «Аретьюза»; 4 есмінці, авіаносці «Ігл» й «Іластріоус», лінійний крейсер «Рінаун» і лінкор «Нельсон»). Завданням з'єднання була нейтралізація французького флоту (запобігання переходу бойових кораблів до рук німців за договором з урядом Віші), що базувався порту Мерс-ель-Кебір у французькому Алжирі. Французькому командуванню були запропоновані варіанти: (a) Приєднатися до британського флоту для боротьби з нацистською Німеччиною; (b) Провести кораблі в будь-який британський порт, після чого команди буде репатрійовано до Франції; (c) Перевести кораблі в нейтральний порт, де вони будуть інтерновані до кінця війни. Ультиматум завершувався словами:

У разі вашої відмови прийняти ці справедливі пропозиції, я, із величезним жалем, вимагаю, щоб ви затопили свої кораблі протягом шести годин. Нарешті, якщо вищезгадане не буде виконано, я маю наказ Уряду Його Величності на застосування будь-якої необхідної сили для того, щоб запобігти попаданню ваших кораблів до рук німців.

Переговори ні до чого не привели, і, коли французькі кораблі мали намір залишити порт, англійці відкрили вогонь (17:55, 3 липня). Вогнем «Гуда» був підірваний лінкор «Бретань» (997 загиблих), значно пошкоджено лінкор Дюнкерк. Жертвами стало понад 1 000 французьких моряків. Наприкінці 1940 року «Гуд» повернувся на базу в Скапа-Флоу.