Т-70 — радянський легкий танк періоду Другої світової війни. Розроблений в жовтні — листопаді 1941 року на Горьківському автомобільному заводі (ГАЗ) під керівництвом Миколи Олександровича Астрова, провідного розробника всієї вітчизняної лінії легких танків того періоду. У січні 1942 року Т-70 був прийнятий на озброєння Червоної армії і серійно випускався на декількох машинобудівних заводах. Виробництво Т-70 тривало до жовтня 1943 року, коли за результатами бойових дій літа цього року і великої потреби РСЧА в самохідно-артилерійських установках СУ-76 на його базі, було прийнято рішення про припинення серійного випуску. Всього було випущено 8231У деяких джерелах вказуються дещо інші цифри, причиною цього є неврахування дослідних і передсерійних машин, а також відмінності у звітах за зданими заводами і тими що надійшли в армію танками. танків цього типу.
Починаючи з літа 1942 року, легкі танки Т-70 взяли активну участь у боях Радянсько-німецької війни. Апогеєм їх бойової служби стала Курська битва, після чого вони стали зникати з частин Червоної армії, хоча окремі екземпляри використовувалися аж до кінця війни. За кількістю випущених машин Т-70 став другим за чисельністю типом танків в Червоній армії 1941—1945 рр.. На базі Т-70 наприкінці 1942 року була побудована легка самохідно-артилерійська установка безпосередньої підтримки піхоти СУ-76, ряд прототипів легких танків з поліпшеним озброєнням або ергономікою і дослідні зразки зенітних танків. Незабаром після закінчення війни Т-70 був знятий з озброєння Радянської армії. Досить велика кількість подібних танків збереглася до нашого часу у військових музеях і меморіалах Росії, держав СНД і країн далекого зарубіжжя.
Історія створення У вересні 1941 року на озброєння РСЧА був прийнятий легкий танк Т-60 конструкції М. А. Астрова, і відразу на декількох заводах було розгорнуто серійне виробництво нової машини. Серед цих підприємств був і Горьківський автомобільний завод, виробничі потужності якого цілком дозволяли випуск більш серйозних по бойових характеристиках танків, ніж Т-60. Після дрібносерійного випуску ряду малих плаваючих танків наприкінці 1930-х років ГАЗ танкобудуванням не займався, але ряд його співробітників уже мав певний досвід у цій галузі. Для допомоги в організації виробництва легких танків на ГАЗ був направлений М. А. Астров, який після прибуття в Горький одразу ж включився в роботу по посиленню конструкції Т-60, використовуючи потенціал ГАЗу.
На підставі свого аванпроекту від вересня 1941 М. А. Астров разом із співробітниками танкового конструкторського бюро ГАЗу В. О. Дєдкова, А. М. Крігера та інших в жовтні того ж року почав роботи з проектування модернізованої «шестидесятки». Основними напрямками модернізації були посилення озброєння й підвищення потужності силового агрегату машини. Для вирішення останнього завдання використовувалася «спарка» з двох двигунів ГАЗ-202 потужністю 70 к.с. кожен, послідовно з'єднаних один з одним. Цю силову установку вдалося розмістити в бронекорпус тієї ж компонувальної схеми, що і у Т-60, але більша довжина «спарки» потребувала подовження корпусу і додавання п'ятого опорного котка на борт. Як основне озброєння модернізованого танка передбачалася дещо модифікована 45-мм танкова гармата зр. 1938 р. (20-К) в литій обтічній башті конструкції В. О. Дєдкова.
За створенням цього танка спостерігало вище керівництво країни на чолі з Й. В. Сталіним і квапило конструкторів з виконанням завдання, висловлюючи незадоволення з приводу зриву ГАЗом термінів розробки. Дослідний зразок нового танка ГАЗ-70 (проектне позначення 0-70 або 070) був зібраний 14 лютого 1942 року і відправлений в Москву для показу і випробувань, що почалися 20 числа того ж місяця. Відносно бронювання ГАЗ-70 є ряд розбіжностей в джерелах — М. Свірін і М. Коломієць стверджують, що воно було злегка посилено в порівнянні з Т-60, тоді як І. Г. Желтов з співавторами наводять товщини, аналогічні серійним Т-70Хоча ГАЗ-70 існував в єдиному екземплярі, він допрацьовувався по ходу розвитку, і цілком можливо, що обидва твердження відповідають істині — одне для початкового варіанта, а друге — для доопрацьованого, що послужив передсерійним еталоном.. ГАЗ-70 не справив великого враження на військових фахівців РККА — практично рівноцінне з Т-60 бронювання, одномісна башта. Однак М. А. Астров пообіцяв в найкоротші терміни усунути виявлені при випробуваннях недоліки. Найшвидше це вдалося зробити з бронюванням — товщину лобової частини нової машини довели до 45 мм в нижній лобовій деталі і 35 мм — у верхній.
6 березня 1942 постановою № 1394сс Державного комітету оборони (ДКО) за підписом Й. В. Сталіна новий танк приймався на озброєння РККА під індексом Т-70. У тому ж документі містився наказ ГАЗу почати серійне виробництво «семидесятки» при усуненні виявлених недоліків конструкції, а через три дні постановою ДКО № 1417сс до серійного випуску Т-70 підключалися заводи Оскільки лита башта продемонструвала погану стійкість навіть до вогню німецьких 20-мм гармат, а потовщення її броні було неможливо з цілого ряду конструктивних і виробничих причин, Т-70 оснастили зварною шестигранною баштою.
Складніше було з двомісною баштою для «семидесятки». Хоча М. А. Астров і його співробітники відразу ж, з квітня 1942 року, зайнялися цим питанням, швидко вирішити його не вдалося. Сама конструкція двомісної башти особливою трудністю не була, але вже на стадії аванпроекту стало ясно, що її установка збільшить вагу танку до 10,5-11,5 тонн. Хоча стандартна «спарка» ГАЗ-203 потужністю 140 к.с. забезпечувала важчій машині питому потужність 12,2-13,3 к.с./т, що більше, ніж у Т-60 (10-11 к.с./т), викликала великі сумніви надійність ходової частини, успадкованої від Т-60. Випробування довантаженими до 11,5 тонн Т-70 підтвердили побоювання — ламалися траки, лопалися торсіони підвіски, швидко зношувалися гумові бандажі опорних котків, у важких умовах швидше виходили з ладу вузли та агрегати трансмісії, яка працювала з більшим навантаженням через збільшення опору руху більш важкого танку. Тому основна робота розгорнулася в плані посилення деталей і вузлів танка, що опинилися недостатньо міцними, а також форсування силового агрегату до 170 к.с. У серпні — жовтні 1942 року всі необхідні компоненти (двигун, двомісна башта, посилена ходова частина) випробовувалися на дослідному варіанті Т-70, який був рекомендований до прийняття на озброєння РСЧА. Однак цього так і не було зроблено, а в конструкцію серійних Т-70 вирішили внести зміни, що стосуються тільки посиленої ходової частини. Ця модифікація одержала позначення Т-70М і з початку жовтня 1942 року була запущена в серійне виробництво на ГАЗі, трохи пізніше — і на заводі № 38. Мабуть, причиною відмови від виробництва Т-70 з двомісною баштою послужила підготовка до серійного виробництва більш досконалого легкого танка Т-80, який був подальшим розвитком «семидесятки» з урахуванням усіх вимог щодо поліпшення ергономіки, енергоозброєності та захищеності останнього.
Також Т-70 послужив базою для розробки великого числа дослідних легких танків з посиленим озброєнням, самохідних артилерійських і зенітних установок. На його основі була створена легка самохідно-артилерійська установка безпосередньої підтримки піхоти СУ-76, яка серійно випускалася аж до кінця Великої Вітчизняної війни. У свою чергу, на базі останньої була розроблена перша радянська серійна зенітна самохідна установка ЗСУ-37.
Виробництво
У процесі серійного випуску легкого танка Т-70 був задіяний не тільки ГАЗ, але і багато інших підприємств Поволзького і Вятського регіонів країни. Бронекорпуса для «семидесятки» поставляли заводи в Виксі, Кулебакі і Саратов тобто за механічним частинам, оптиці, озброєнню, електриці і контрольно-вимірювальних приладах суміжниками виступала велика кількість підприємств Горького, Горьковської області та інших регіонів СРСР. У порівнянні з Т-60 новий легкий танк вимагав вдвічі більше двигунів, більш товстої (тобто більш складної і трудомісткої у виготовленні) катаної броні, тому спочатку з планами по випуску Т-70 справлявся тільки ГАЗ, завод № 38 в Кірові вийшов на встановлений урядом рівень виробництва тільки в червні 1942 року. Завод № 37 в Свердловську зумів випустити тільки 10 Т-70, після чого через виробничі та організаційні труднощі до цього завдання не повертався, продовжуючи випускати Т-60. Більшість Т-70 було випущено на ГАЗі, причому загальне число випущених «семидесяток» могло бути ще більшим, але перед Курською битвою німці зробили ряд глибинних повітряних рейдів на Горький.
Метою цих нальотів були різні підприємства та об'єкти інфраструктури міста, який, незважаючи на наявність авіазаводу № 21, не мав винищувачів-перехоплювачів у своїй системі ППО, яка включала затемнення і зенітні батареї. Останні концентрувалися в основному у стратегічно важливих точкових об'єктах — мостах через Оку і Волгу та адміністративного центру міста, промислові зони захищалися набагато слабкіше. В результаті цього більша частина втрат припала на відомі німецькому командуванню підприємства міста (в мости попадань не було, в історичну частину міста потрапили одиничні бомби). В першу чергу постраждали ГАЗ, який втратив майже половину одиниць свого обладнання, і завод імені Леніна, директор і керівництво якого загинули в результаті прямого влучення авіабомби в командний пункт заводу. Останнє підприємство також виступало суміжником у виробництві Т-70, поставляючи комунікаційне радіоустаткування для всіх танкових виробництв міста. У тріски від шпал і химерним чином вигнуті рейки була перетворена трамвайна лінія, яка у воєнний час крім доставки робітників і службовців ГАЗу на роботу використовувалася і для вантажних перевезень в інтересах заводу, розбомблене виявилося і паровозне депо підприємства. Незважаючи на самовіддану працю горьківчан (трамвайну лінію відновили через добу, вдалося повернути в стрій більшу частину пошкодженого обладнання), ГАЗ різко знизив випуск своєї продукції. Довелося призупинити випуск вантажівок і бронеавтомобілів БА-64, але Т-70 безперервно продовжували сходити зі складальних ліній заводу. Однак випуск травня 1943 вдалося перекрити лише в жовтні того року, коли виробництво Т-70 вже закінчувалося.
За результатами Курської битви в керівництві країни запанувала думка, що легкий танк Т-70 більше не потрібен РККА, акценти змістилися в бік випуску САУ СУ-76М на його базі. Тому в жовтні 1943 року виробництво Т-70 було офіційно завершено, хоча ще якийсь час «семидесятки» поставлялися в війська за рахунок створеного раніше запасу бронекорпусів.
По ходу виробництва Т-70 у виробничий процес вносилися зміни, наприклад, спочатку гомогенну броню для танка стали піддавати поверхневому загартуванню за методом, розробленим технологами заводу № 264 (Червоноармійська судноверф) в місті Сарепта. В результаті при тій же товщині броні її снарядостійкість у Т-70 пізніх серій була дещо збільшена.
Виробництво Т-70 і Т-70М, шт. Завод-виробник 1942 1943 Всього ГАЗ 3495 3348 6843 Завод № 37 (Свердловськ) 10 10 Завод № 38 (Кіров) 1378 1378 Всього 4883 3348 8231
Опис конструкції Т-70 мав типову для радянських легких танків того часу компонувальну схему. Танк мав п'ять відділень, перерахованих нижче в порядку від лобової частини машини до корми: трансмісійне відділення; Відділення управління; моторне відділення по правому борту середини корпусу; Бойове відділення по лівому борту середини корпусу і в башті; Кормове відділення, де розташовувалися паливні баки і радіатор двигуна. Ця компонувальна схема визначала в цілому набір переваг і недоліків танка в рамках машин свого класу. Зокрема, переднє розташування трансмісійного відділення, тобто ведучих коліс, приводило до підвищеної їх уразливості, так як саме передня частина танка найбільшою мірою схильна ворожому обстрілу. З іншого боку, на відміну від радянських середніх і важких танків, у