Паросля (пол. Parośla Pierwsza, «Паросля Перша») — колишня польська колонія на Волині. За сучасним адміністративно-територіальним поділом України знаходилася у Володимирецькій громаді Вараського району Рівненської області. За адміністративно-територіальним поділом довоєнної Польщі знаходилася у громаді Крушево гміни Антонівка над Горинню Сарненського повіту Волинського воєводства.
Складалася з 26 садиб, у яких мешкало загалом близько 130 осіб. Припинила своє існування у роки Другої світової війни.
Вбивство населення Парослі Уранці 8 (за іншими даними 9 або 10) лютого 1943 рокуGrzegorz Motyka: Ukraińska partyzantka 1942—1960 : działalność Organizacji Ukraińskich Nacjonalistów i Ukraińskiej Powstańczej Armii. — Warszawa: Instytut Studiów Politycznych PAN: Oficyna Wydawnicza Rytm, 2006. ISBN 83-88490-58-3, str. 190Władysław Siemaszko, Ewa Siemaszko: Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia : 1939—1945, s.739. — Warszawa: von borowiecky, 2000. ISBN 83-87689-34-3, str. 1214—1217, 1223—1224.) до Парослі увійшла група осіб, які представилися радянськими партизанами та вимагали надати їм їжу. У садибах мешканців розмістилися по кілька (кільканадцять) прибульців. Навколо колонії було виставлено охорону, яка мала затримувати будь-яких випадкових перехожих. Згодом прибульці запропонували мешканцям зв'язати їх, щоб убезпечити від можливої німецької помсти. Після того, як це було здійснено, зв'язаних мешканців було вбито.
Особи нападників на Парослю
Спогади радянських партизанів
Спогади Юзефа Собесяка У спогадах колишнього польського червоного партизана Юзефа Собесяка з бригади Антона Бринського—"Дяді Петі", написаних у співавторстві з письменником Ришардом ЄгоровимJózef Sobiesiak, Ryszard Jegorow. Burzany. — Warzawa: Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, 1966. — S. 79—95., вказується, що однієї лютневої ночі у 1943 року партизани Бринського побачили на сході «криваве сяйво», яке сприйняли за напад німців на Гуту Степанську. Наступного дня у партизанському таборі з'явилися двоє місцевих селян — «свідки вчорашньої трагедії». Зі слів селян, за два дні до того у Парослю прибув озброєний загін, «одягнуті були переважно у цивільне, деякі мали на собі радянські мундири та плащі, а на кашкетах і хутряних шапках червоні зірки». Вони розквартирувалися по хатах, а наступного дня закликали всіх мешканців зібратися перед школою. Коли люди прийшли, то на шапках прибульців «замість червоних зірок тепер були металеві знаки тризуба». Зі словами «стрільці, різати ляхів!» людей почали рубати сокирами, а в тих, хто намагався втекти, стріляли з кулеметів та іншої зброї. Потім нападники повантажили майно мешканців на вози, забрали худобу, підпалили колонію з двох боків та рушили до лісу. Після прибуття до Парослі, Собесяк з'ясував, що нападників було від 50 до понад 200, і озброєні вони були німецькими кулеметами та карабінами. Загін червоних партизанів рушив у погоню і за кілька годин натрапив на табір незнайомців і захопив одного з них у полон. За словами полоненого, нападники прийшли з Колків, їхнім командиром є «сотник Гриць», а знищити людей у Парослі начебто «сказали попи і комендант Конотопчук». Також у складі загону був присутній «німецький обер-лейтенант Фішер». Після допиту полоненого, партизани Собесяка напали на табір, відбили худобу, кілька возів з речами та вбили 12 нападників. Решті вдалося втекти. Напад на Парослю Собесяк приписує бандерівцям. Однак його книга написана вже після війни у публіцистичній формі, доволі прорадянському дусі та містить багато неточностей.
Спогади Антона Бринського Антон Бринський, у складі бригади якого у 1943 році воював Юзеф Собесяк, у своїх спогадах описував обставини нападу на Парослю такБринский А. По ту сторону фронта. Воспоминания партизана / А. Бринский; лит. запись Б. Пильняка. — Горький: Волго-Вятское книжное издательство, 1966. — С. 259:"В Домбровицькому, Висоцькому, Володимирецькому та інших районах діяли так звані бульбівці. Користуючись підтримкою фашистських властей та називаючи себе борцями за народ, вони роздмухували національну ворожнечу, закликали до поголівного винищення польського населення (а його у цих місцях було чимало) і вже починали різанину. У селі Поросня Володимирецького району вони зарубали сто вісімдесят чоловік, у селі Сохи Дубровицького району вирізали тридцять сімей — і це були не одиничні випадки. Польські націоналісти платили тією ж монетою".
Спогади Петра Вершигори та Івана Бережного У своїх спогадах 1947 року один з командирів з'єднання Ковпака Петро Вершигора описував, що на початку лютого 1943 року його загін перебував у селі Степангород, розташованому приблизно у сорока кілометрах на північ від Парослі. Наступного дня роздвідники Вершигори повідомили, що «сьогодні уночі в одне з невеликих польських сіл, лісовий хутірець у тридцять хат, увірвалася група з півсотні озброєних людей. Незнайомці оточили село, виставили пости, а потім почали підряд ходити з хати у хату та знищувати мешканців. Не розстріл, не страта, а звіряче винищення. Не пострілами, а дубовими кілками по голові, сокирами. Усіх — чоловіків, старих, жінок, дітей. Потім, певно сп'янівши від крові та безглуздого вбивства, почали катувати своїх жертв. Різали, кололи, душили». Свідками події стали радянські партизани, які пострілами змусили нападників утектиВершигора П. Люди с чистой совестью. — Москва: Военное издательство Министерства вооруженных сил СССР, 1947. — С. 247.. За поясненнями, які наводить Вершигора, керівником нападників був «син володимирського попа» «Сашко» (або можливо «Сачко»), який раніше працював у нацистській службі безпеки у Сарнах. Разом із групою колишніх поліцейських, яких німці спеціально для цього «звільнили» зі служби, та місцевих злочинців він почав нищити польське населення і тим самим спровокував конфлікт між місцевими українцями та полякамиВершигора П. Люди с чистой совестью. — Москва: Военное издательство Министерства вооруженных сил СССР, 1947. — С. 251—252..
Разом з тим, у наступних виданнях ця частина спогадів Вершигори, ймовірно під впливом цензури, зазнала суттєвих редагувань. Були вилучені майже всі згадки про вбивство українського населення поляками. Вбивство цивільного населення — приписано «фашистсько-націоналістичним бандитам» та українським націоналістам.
Епізод зі знищенням лісового хутора також згадував у своїй книзі начальник розвідки загону Ковпака Іван Бережний. Він вказував, що мешканців хутора — поляків зарубали сокирами та вказував: «виявилося, там похазяйнували націоналісти». Проте, що це були за «націоналісти», Бережний не пояснив.
Спогади Вітольда Колодинського
Версія 1991 року За свідченнями колишнього мешканця Парослі Вітольда Колодинського, записаними у 1991 роціWładysław Siemaszko, Ewa Siemaszko: Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia : 1939—1945, s.739. — Warszawa: von borowiecky, 2000. ISBN 83-87689-34-3, str. 1213—1219, вранці 9 лютого 1943 року до Парослі зайшов загін з кільканадцяти осіб. Вони представилися радянськими партизанами (partyzantką ruską) та зажадали їжі. Керівник загону разом з полоненими (кількома так званими «козаками») та вартовими розмістився у помешканні Колодинських. Після обіду полонених допитали та вбили ударами сокири. Потім прибульці запропонували мешканцям будинку зв'язати їх, щоб убезпечити від можливої помсти німців, примусили лягти на підлогу обличчям униз, а далі так само зарубали сокирами. Колодинський наводить опис полонених «козаків», самих прибульців, а також їхнього керівника. За його словами незнайомці «одягнуті були дуже по-різному. Найбільше було їх у свитах. На головах мали шапки зі значками. Багато з них були накриті ковдрами. Деякі мали на собі довгі плащі. Всі мали пояси. Чоботи мали різноманітні. Частина була вдягнута у постоли. Зброя у них була різна: карабіни, автомати (знав про них від родичів), дробовики, гранати, за поясом сокири та ножі. Деякі мали замість зброї піки»Władysław Siemaszko, Ewa Siemaszko: Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia : 1939—1945, s.739. — Warszawa: von borowiecky, 2000. ISBN 83-87689-34-3, str. 1215.
Версії 2012 та 2013 років Версія спогадів Вітольда Колодинського, опублікована у 2012 році у збірнику спогадів колишніх польських мешканців Волині та Галичини, в основному збігається із його свідченнями 1991 року, однак у окремих місцях суттєво відрізняється у деталях. Так, описуючи у своїх свідченнях 1991 року появу нападників у хаті, Колодинський зазначає: «Невдовзі, відведено Козаків до спальні, і варту, щоб їх пильнувати. Козаки одягнуті були у військові шинелі сіро-зеленого кольору. На головах мали шапки у формі конуса. Чоботи мали шнуровані». У своїх спогадах у 2012 році Колодинський описує «козаків» (в цьому варіанті називаючи їх «власовцями») по-іншому: «Потім нанесли соломи до спальні, й далі там власовців, роздягнутих, тільки в спідньому, босих, у штанях і сорочках. А то було дев'ятого лютого!». Схожим чином він описує ситуацію у статті польського журналу «Newsweek Historia» у 2013 році: «завели шістьох бранців, власовців, у штанях та сорочках, босих».
Розповідь про дії нападників у свідченнях 1991 року звучить так: «Тоді командир сказав: „То ми, партизани, воюємо за вашу свободу, а ти нам солонини шкодуєш?“. Наказав „сотникові“ забрати батька до великої кімнати, сам теж туди пішов, і батька було побито. У той момент я вискочив з помешкання та побіг у напрямку стодоли (була там схована зброя). За мить схопив мене „сотник“ за комір, побив, вибивши передні зуби, закривавленого тримав при собі у хаті. Приблизно за півгодини вийшов побитий батько з опущеною головою, і не озивався потім ні до кого».
Деталі того самого епізоду у спогадах 2012 року Колодинський подає так: «Пішов українець, приніс діжку з солониною, погрожує: „За це будеш битий“, і забрали батька до великої кімнати. Як батька забрали, то я з печі зірвався і хотів до Майдану добігти, два кілометри, а то чисте поле, сніг. Вискочив один за мною, схопив мене за комір і повернув назад. Батько теж прийшов, але нічого не казав».
У свідченнях 1991 року Колодинський лише констатує факт, що нападники представилися радянськими партизанамиWładysław Siemaszko, Ewa Siemaszko: Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia : 1939—1945, s.739. — Warszawa: von borowiecky, 2000. ISBN 83-87689-34-3, str. 1214—1215. У статті польського журналу «Newsweek Historia» у 2013 році він зазначає, що нападники «повідомили, що є радянськими партизанами, що воюють з німцями. Але хто б їм там повірив. Одразу було відомо, що українці».
Спогади Зоф'ї Ґжесяк За твердженням Ґжеґожа Мотики, Зофія Ґжесякова була єврейкою, одруженою з поляком, яка у лютому 1943 року переховувалася у селі Білятичі (тепер Сарненського району Рівненської області). На другий день після подій у Парослі вона пішла по молоко до «овдовілої сусідки, у якої син теж пішов на вправи», таGrzegorz Motyka: Ukraińska partyzantka 1942—1960 : działalność Organizacji Ukraińskich Nacjonalistów i Ukraińskiej Powstańczej Armii. Warszawa: Instytut Studiów Politycznych PAN: Oficyna Wydawnicza Rytm, 2006. ISBN 83-88490-58-3, str. 191;:
Спогади Станіслава Шумського