Дослідницький центр Еймса (, ARC) — відділення американського урядового агентства НАСА, розташоване на території аеропорту Моффет-Філд, недалеко від Маунтін-В'ю (Каліфорнія). Комплекс заснований 20 грудня 1939 року як друга лабораторія Національного консультативного комітету з аеронавтики (, NACA), став частиною НАСА у 1958 році. Центр названо на честь професора фізики Джозефа Еймса, співзасновника та голови (1919—1939) комітету НАСА.

Центр Еймса — один з основних центрів НАСА, розташований у Кремнієвій долині, поблизу від багатьох високотехнологічних компаній, корпоративних інвестфондів, університетів і безлічі лабораторій, які створили цій місцевості репутацію місця, де розвиваються нові технології. Значення центру з 2300 дослідниками і 600 млн. щорічного бюджету, також досить вагоме.

Спочатку в центрі планувалось виконувати експерименти в аеродинамічній трубі і вивчати аеродинаміку гвинтових літаків, однак сфера діяльності розширилась: тут досліджують технології для аеронавтики, космічних польотів й інформаційні технології. Центр брав участь у багатьох місіях НАСА, він лідирує в астробіології, малих космічних апаратах, роботизованих дослідженнях Місяця, технологіях для проєкту «Сузір'я» (); в пошуках придатних для життя планет; суперкомп'ютерах; розумних і адаптивних системах; термозахисті; та повітряній астрономії.

Еймс є центром управління польотом кількох ключових наукових місій НАСА (Місії Кеплера, LCROSS, SOFIA, LADEE). Здійснений значний внесок до проєкту Exploration (КА Оріон і РН Ares I).

Місії

Хоча Еймс — це науково-дослідницький центр НАСА, а не центр польотів, він активно бере участь в астрономічних і космічних місіях.

Програма «Піонер» — це вісім успішних космічних місій з 1965 по 1978 роки, які керувались Чарльзом Холлом в Еймсі, спочатку були націлені на дослідження внутрішньої сонячної системи. Але до 1972 року він підтримав сміливі обльотні місії до Юпітера та Сатурна з «Піонер-10» і «Піонер-11». Ці дві місії були стежками блейзера (радіаційна обстановка, нові місяці, гравітаційна допомога обльоту) для проєктувальників у складніших місіях «Вояджер-1» і «Вояджер-2», запущені за п'ять років опісля. До кінця 1978 року, програма побачила повернення до дослідження внутрішньої частини сонячної системи, в обличчі Pioneer Venus Orbiter та Multiprobe.

Lunar Prospector була третьою місією обраною НАСА для повноцінного розвитку та будівництва в рамках програми Discovery. При вартості у 62 800 000 дол., 19-місячна місія була введена в низькій полярній орбіті Місяця, здійснюючи відображення складу поверхні і можливих полярних родовищ льоду, вимірювання магнітних і гравітаційних полів, і дослідження місячних газовиділення. Ґрунтуючись на даних Lunar Prospector Neutron Spectrometer (NS), вчені місії встановили, що там дійсно є водяний лід в полярних кратерах Місяця. Місія, що завершилися 31 липня 1999 року, коли орбітальний апарат керовано направили в кратер поблизу південного полюсу Місяця в спробі (невдалій) аналізу місячної полярної води шляхом випаровування.

11-фунтовий (5 кг) , створена для розведення бактерій всередині мініатюрної лабораторії, було запущено 16 грудня 2006 року. Дуже маленький супутник НАСА довів, що вчені можуть швидко розробляти і запускати новий клас недорогих апаратів, а також проводити серйозні наукові дослідження.

Lunar CRater Observation and Sensing Satellite (LCROSS) у місії пошуків води на Місяці, мав роль «вторинного» космічного корабля корисного навантаження. LCROSS почав свій шлях на Місяць на тій же ракеті, що і Lunar Reconnaissance Orbiter (LRO), який продовжував проводити іншу місячну задачу. Запущена в квітні 2009 року на Atlas V ракета з Космічного центру імені Кеннеді, у Флориді.

Kepler — це перша місія НАСА, здатна знайти землеподібні за розміром (і менші) планети. Місія «Кеплер» спостерігає яскравість випромінювання зір, щоб знайти планети, які проходять перед ним. Під час таких проходів або «транзитів» планети будуть трохи зменшувати яскравість зорі. А дослідники, обробивши інформацію, знаходять планети, подібні до Землі. Таким чином, було знайдено сотні землеподібних планет.

Stratospheric Observatory for Infrared Astronomy (SOFIA) — це спільна програма США і Німецького аерокосмічного агентства, тобто НАСА і DLR, які створили інфрачервоний телескоп-платформу, який може літати на висотах достатньо великих, щоб бути в інфрачервоному прозорому режимі вище водяної пари в атмосфері Землі. Літальні апарати поставлялися з США, а інфрачервоний телескоп — з Німеччини. Модифікований планер Boeing 747SP для розміщення телескопа, має унікальне обладнання і великі зовнішній двері, які були розроблені компанією Communications Integrated Systems з Вейко, Техас.

Місія Interface Region Imaging Spectrograph — створений та обслуговується за допомогою партнерства з Lockheed Martin Solar та Астрофізичної Лабораторії, задля розуміння процесів на кордоні між хромосферою Сонця та його короною. Ця місія діє під егідою програми НАСА «Експлорер».

Місія Lunar Atmosphere Dust Environment Explorer (LADEE) — була розроблена НАСА у центрі Еймса. Успішно запущена до Місяця 6 вересня 2013 року.

Крім того, центр Еймс виконує роль підтримки в низці завдань, насамперед у місіях Mars Pathfinder та Mars Exploration Rover, де Intelligent Robotics Laboratory nasa.gov Еймса грає ключову роль. Еймс був партнером по таких місіях до Марса, як Phoenix, у місії Mars Scout Program відправляючи високоширотний спусковий апарат на Марс, розгорнуті маніпулятори для риття до 0,5 метра у шарах льоду і аналізу складу ґрунту. Еймс також є партнером Марсіанської наукової лабораторії, що розробляє та тестує наступне покоління марсоходів для знаходження ознак органіки та складних молекул.

Дослідження автоматизації управління повітряним рухом Aviation Systems Division проводить дослідження та розробку у двох основних галузях: управління повітряним рухом, а також моделювання польоту з високою точністю відтворення. Для організації повітряного руху, дослідники створюють та тестують концепції в розмірі до трикратної сьогоднішнього рівня літаків для безпеки в національному повітряному просторі США. Автоматизація та супутні елементи безпеки є ключовими основами розробки концепції. Історично склалося, що були розроблені продукти, які згодом були реалізовані для авіапасажирів, які нині використовуються у всіх Сполучених Штатах Америки. Для імітації високоякісного польоту, діє Flight Simulator — найбільший поділ у світі (симулятор вертикального руху), симулятор рівня-D 747—400, і симулятор панорамного управління повітряним рухом. Ці тренажери використовуються для різних цілей, включаючи систему безперервного навчання пілотів Шаттла, розвитку якостей майбутньої обробки космічних апаратів, тестування систем управління у вертольотах. Оцінку та розслідування нещасних випадків проводить Joint Strike Fighter. Персонал в відділі — це безліч технічних фахівців, в тому числі керівники та контролери механіки польоту, моделювальння та інформатики. Клієнти за межами НАСА: FAA, DOD, DHS, DOT, NTSB, Lockheed Martin, і Boeing.

Інформаційні технології

Еймс — це дім великих науково-дослідницьких і дослідницьких підрозділів НАСА як: , Human Factors та Штучного Інтелекту (Інтелектуальних системIntelligent Systems ti.arc.nasa ). Ці дослідницькі організації сприяють розвитку та підтримують зусилля Exploration НАСА, а також триваючі операції МКС, та і повітроплавання, які працюють через НАСА. У центрі також працює і підтримується E Root name server з системою DNS.

Intelligent Systems Division — це провідний відділ розробки передового інтелектуального програмного забезпечення та систем НАСА для всіх дирекцій місій. Він забезпечує програмний досвід для повітроплавання, космічних наукових програм, Міжнародної космічної станції, і екіпажу Exploration Vehicle (. Перший AI в просторі (Deep Space 1) був розроблений на основі коду TI, як MAPGEN, програмне забезпечення, яке щодня планує діяльність на Mars Exploration Rover. Те ж саме ядро мислення використовується для праці Фенікса, і системи планування для сонячних батарей МКС. Також там відбувається управління Інтегрованої системи охорони здоров'я для МКС, що керує гіроскопами, спільними системами з семантичними засобами пошуку, і надійної програмної інженерії за обсягом робіт коду TI.

здійснює досліди над людиною, розробляє дизайн та операції складних аерокосмічних систем на основі аналізу, експериментування і моделювання працездатності людини і взаємодії людини і автоматизації, щоб зробити значні поліпшення в безпеці, ефективності та успіху місіїhuman-factors.arc.nasa Human Systems Integration Division. Протягом багатьох десятиліть, Human Systems Integration Division був на передовій аерокосмічних досліджень, що стосуються людини. Відділ — це дім для понад 100 дослідників, підрядників та адміністративного персоналу.

У Еймсі працює один з найшвидших суперкомп'ютерів у світі, Pleiades, який буде і надалі вдосконалюватись. Заплановано досягти 10 петафлопсів з обробки до 2012 року.

У вересні 2009 року Еймс розпочав проєкт NEBULA як швидкий і потужний Cloud Computing Platform для обробки великої кількості даних НАСА, які виконали вимоги безпекиNASA Ames Research Center «NEBULA Cloud Computing Platform» , Retrieved (January 17, 2010). Ця інноваційна пілотна програма використовує компоненти з відкритим вихідним кодом, що відповідає FISMA і може масштабуватися до вимог урядового розміру, будучи надзвичайно енергоефективною. У липні 2010 року НАСА CTO з відкритим вихідним кодом Nova, технології, що лежить в основі проєкту NEBULA у співпраці з Rackspace, запускає OpenStack. OpenStack згодом став одним з найбільших і найдинамічніших проєктів з відкритим кодом в історії обчислювальної техніки, і був включений в більшість дистрибутивів Лінукса, і в тому числі: Red Hat, Oracle, HP, SUSE, та Canonical.

Обробка зображень Еймс став одним з перших місць у світі для проведення досліджень по обробці зображень супутниковими платформами аерофотозйомки. Деякі з перших методик контрастного посилення при допомозі аналізу Фур'є були розроблені у Еймсі в співпраці з дослідниками із

Аеродинамічні тунелі

Аеродинамічні труби науково-дослідницького центру Еймса відомі не тільки своїми величезними розмірами, але і різноманітністю їх характеристик, які дають змогу проводити найрізноманітніші види науково-технічних досліджень.

ARC Unitary Plan Wind Tunnel Більше: Унітарний План Аеродинамічної Труби (УПАТ) був завершений в 1956 році і тоді коштував $ 27 мільйонів, відповідно до «Закону унітарного плану» 1949 року. З моменту свого завершення, об'єкт УПАТ був найбільш широко використовуваним НАСА як аеродинамічна труба. Кожен великий комерційний транспорт і майже кожен військовий літак, побудований у США протягом останніх 40 років був протестований в цій установі. Моделі космічного корабля-шаттла: Mercury, Gemini та Apollo також були випробувані в цьому комплексі.

Національний Аеродинамічний комплекс (NFAC)

У Дослідницькому Центрі Еймса також знаходиться найбільша у світі аеродинамічна труба, частина комплексу за оригінальною назвою National Full-Scale Aerodynamic Complex (NFAC): вона досить велика, щоб перевіряти повномасштабні літаки, а не тільки їх макети.

Аеродинамічна труба розміром у 40 на 80 футів була спочатку побудована в 1940 році і нині здатна забезпечити повноцінні тестування. Вона використовується для підтримки активної дослідницької програми в області аеродинаміки, динаміки, моделювання шуму, повномасштабних літаків та їх компонентів. Аеродинамічні характеристики нових конфігурацій досліджуються з акцентом на оцінки точності чисельних методів.