Украї́нська іденти́чність, украї́нство — історично сформована адаптивно-еволюційна система, що являє собою систему ознак і властивостей, які вирізняють українську людину, українську спільноту й українську культуру з-поміж інших аналогічних об'єктів (феноменів)Українознавство: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / за ред. М. І. Обушного. — К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. — С. 18..

Системоутворювальним чинником буття українства як великої соціальної групи є українськість в її етнічній, культурно-мистецькій, громадянсько-політичній та інших формах.

Події середини XVII століття в Україні стали одним із ключових етапів становлення українства як спільноти. Попри те, що світогляд та політико-правова культура «руського православного народу Корони Польської» не можуть тлумачитися в контексті уявлень про сучасні нації, вони цілком відповідали тодішнім європейським тенденціям становлення протонаціональних спільнот. Інтегрувальну роль для останніх відігравали передовсім етноконфесійні чинники (зокрема Реформація в Німеччині та Контрреформація у Польщі, релігійни війни XVI століття) та освічені еліти, які виступали у ролі їх політичного речника навіть за умов станово-корпоративної свідомостіГалушко К. Ю. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ 17 ст. // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. ‒ Кн. 2 / Редкол.: В. А. Смолій (голова редкол.), Г. В. Боряк (заст. голови), Я. В. Верменич, В. Ф. Верстюк, С. В. Віднянський та ін.; НАН України. Інститут історії України. ‒ : «Наукова думка», 2019. ‒ С. 138. — ISBN 978-966-00-1740-5..

Історичний розвиток категорії Тлумачення терміна відрізнялось на різних етапах суспільного та наукового розвитку.

У ХІХ ст. термін «українство» означав прихильників українського фольклору, побуту, пісні, традицій та намагання їх зберегти і вивчати.

З кінця ХІХ — початку XX ст. поняття асоціювалося з українським національним рухом та показувало свідому настанову на вибір українськості як життєвої позиціїГрабовська І. М. «Українство» як категорія наукового аналізу // Дні науки філософського факультету — 2014. Міжн. наук. конф. — К.: ВПЦ "Київський університет, 2014. — С.144–146..

У сучасному українознавстві та суміжних науках (зокрема, історії України) ідеться про широке синтетичне розуміння українства, в якому поєднано різні природні, соціокультурні та інші виміри. Українська ідентичність визначається наявністю хоча б однієї з чотирьох ознак: етнічне походження та самоідентифікація; усвідомлення спільної з іншими представниками українського етносу історичної долі та часової перспективи; залученість в український культурно-інформаційний простір; свідома діяльність з поширення української культури.

В першому та другому випадках йдеться про ідентичність як соціально-психологічну основу українства; у третьому та четвертому — про активні прояви українськості, себто діяльність, присвячену поширенню форм та ідей української культури.

Разом з тим, причетність до українського культурно-інформаційного простору може бути як підсумком пасивної етнізації, так і активного акту самовизначення особистості, усвідомлення себе частиною української нації. Тому до представників українства можна віднести не тільки українців за походженням, а і всіх тих, хто свідомо відносить себе до української спільноти, бувши учасником українського культурного та політичного буття. Себто, до кола поняття «українська ідентичність» можна відносити як етнічних українців, так і активних та свідомих представників неукраїнців — тих, хто пов'язав свою долю з Україною, зокрема, здійснив вагомий внесок у розвиток української культури, науки, державності.

Такий підхід дозволяє розглядати українські етнос та націю як форми розвитку українства: у першому випадку це традиційна мовно-культурна спільнота, у другому ж — культурно-політична спільнота, що стає активним суб'єктом, здатним інтегрувати інші етнонаціональні елементи на даній території, у межах даної держави.

Етнічне походження, традиційна культура, антропологічний та господарсько-культурний тип, екогеографічні компоненти природного середовища прихильниками такого підходу розглядаються як об'єктивне підґрунтя, що закладає органічну основу для постання українства. У такому випадку не тільки свідоме сприйняття, розуміння та пропагування української культури, але і наявність у особистості українських ментальних ознак та відповідних неусвідомлюваних проявів українськості також є ознаками українства. Так, окрім таких видатних представників українства, як М. Максимович, П. Куліш, М. Костомаров, О. Потебня, М. Драгоманов, П. Юркевич, П. Чубинський, П. Житецький, І. Франко, Леся Українка, до українства слід відносити і поляків В. Липинського та В. Антоновича, росіян Д. Донцова та М. Скрипника, татарина А. Кримського та інших етнічних неукраїнців, що зробили вагомий внесок у розбудову українського соціуму, посилення національної самосвідомості, а також усіх теперішніх звичайних громадян, які особисто пов'язують свою долю з долею української нації. Але так само до українства слід відносити і етнічних українців, байдужих до своєї національної належності, навіть тих, що не ідентифікують себе з нацією. Тому такі, українці за походженням (і, отже, причетні до українського культурно-інформаційного простору), видатні особистості, як Ф. Прокопович та М. Гоголь по-своєму представляли українство, і своєрідні вияви їхньої українськості виявились у їхній соціальній та культурній діяльностіУкраїнознавство: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / за ред. М. І. Обушного. — К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. — С. 18–29..

Дослідження

Ярослав Грицак стверджує, що в кінці 19 — на початку 20 століть перед українцями постала проблема національного самовизначення. Вони не були єдині в цьому плані — така ж проблема виникла і в інших народів Середньої та Східної ЄвропиС. І. Здіорук. «Гуманітарна політика Української Держави в новітній період». Ст. 63. Джерело. Грицак Я. «Нариси історії України: формування модерної української нації XIX—XX ст.».:

Цікаво, що у створеному А. Каппелером описі 209 представників українського національного руху лише незначна меншість з них цілковито належала до української ідентичності. Тобто в цьому випадку єднальним чинником для створення модерної нації могли виступати не тільки культура і мова, а й демократичні ідеалиС. І. Здіорук. «Гуманітарна політика Української Держави в новітній період». Ст. 61. Джерело. Kappeler A. «The Ukrainians in the Russian Empire. 1860—1914»..

На думку Андрія Окари, якби в ті часи українців було набагато менше, то вони пішли б шляхом розвитку кубанських чорноморських козаків: бувши нащадками запорожців і зберігши культуру та, частково, мову, зараз є прибічниками російської ідентичності та державностіС. І. Здіорук. «Гуманітарна політика Української Держави в новітній період». Ст. 62. Джерело. Окара А. «„Українське питання“ — погляд із Росії».:

Згідно соціологічного дослідження червня 2024 року Центру Разумкова, — 95 % опитаних громадян України вважають себе етнічними українцями, 2 % — етнічними росіянами, 2 % віднесли себе до інших етносів, 1,5 % не визначилися із своєю етнічною належністюІдентичність громадян України: тенденції змін (червень 2024 р.) // Центр Разумкова. — 24 липня 2024.

Див. також

Національна ідентичність Національно-релігійна ідентичність Українське відродження Український національно — визвольний рух 1920—1950 років Український націоналізм

Коментарі

Примітки

Посилання Закон «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності»: Українська національна ідентичність // ВР України, Відомості Верховної Ради (ВВР), 2023, № 46, ст. 116. [Розділ I. Стаття 1. п. 16)

Відпорність на асиміляцію // Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії: спроба державного регулювання (1847—1914). Збірник документів і матеріалів / відп. ред. Г. Боряк; упоряд. Г. Боряк та інш.; НАН України, Ін-т історії України; Укрдержархів, ЦДІАК України. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2013. — LXII; 810 с. — ISBN 978-966-02-6683-4. Шапаренко О. В. Національна ідентичність як чинник формування громадянського суспільства в Україні // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. — 2015. — Серія: Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки. — Вип. 20. — С. 92–99. Радько П. Г. Українознавчі студії про формування української етнодержавної ідентичності в литовсько-руську добу // Історична пам'ять: наук. зб. / ред. М. І. Степаненко; Полтавський національний педагогічний університет імені Володимира Короленка. — Полтава, 2017. — Вип. 37. — С. 35-43. Специфіка української ідентифікації в добу постмодерну / Революція гідності — каталізатор національної ідентифікації // Українська людина в європейському світі: виміри ідентичності: навч. посібник / кол. авторів ; за ред. д-ра екон. наук, проф. Т. С. Смовженко, д-ра філос. наук, проф. З. Е. Скринник. — К.: УБС НБУ, 2015. — 609 с. ISBN 978-966-484-240-9