«Жи́ття двана́дцяти це́зарів» () — основна праця римського історика Светонія. Написана близько 121 року, коли автор був секретарем імператора Адріана. Складається з 8 книг. Містить 12 біографій цезарів, тобто диктатора Юлія Цезаря і 11 перших римських принцепсів від Августа до Доміціана. Присвячена префекту преторія Гаю Септицію Клару, який був покровителем Светонія.
Назва Про життя цезарів () — латинська назва. Життя дванадцяти цезарів — популярна сучасна назва. Життєписи дванадцяти цезарів — у перекладі П. Содомора.
Зміст
Книга І. Гай Юлій Цезар Перші декілька глав цієї книги загублені. Светоній розпочинає свою розповідь з опису завоювань Цезаря, особливо Галльського, а також його громадянської війни проти Помпея Великого. Автор використовує цитати Цезаря. Наприклад, його відомий вислів: «Veni, vidi, vici» (Прийшов, побачив, переміг). Також описуючи війну Цезаря проти Помпея, в епізоді де Цезар майже програв, Светоній знову цитує його фразу: «Цей чоловік (Помпей) не знає як виграти війну».
Светоній описує випадок, який став одним з найвідоміших фрагментів усієї книги. Цезаря захопили пірати Середземного моря. У полоні він багато з ними дискутував на філософські теми. Також полководець пообіцяв, що одного дня знайде їх та вчинить розправу у вигляді розп'яття (в той час це було стандартне покарання за піратство). А коли вони сказали, що проситимуть за нього викуп в сумі 20 талантів, той розсміявся і відповів, що вартує щонайменше 50 талантів. Після визволення Цезар, як і обіцяв, схопив піратів та безжалісно розіп'яв.
Саме від Светонія ми вперше дізнаємося про ще один випадок з життя Юлія Цезаря. Одного разу, служивши квестором в Іспанії, Цезар відвідав статую Александра Македонського. Дивлячись на неї, він впав на коліна та заплакав. Коли його запитали, що трапилось, той зітхнув та сказав, що в його віці Александр вже підкорив весь світ.
Светоній описує дар Цезаря завойовувати прихильність та вірність своїх солдат. Автор зазначає, що він звертався до них «товариші», а не «солдати». Все це свідчить про те, що Цезар справді цінував кожного з них. Коли один з його легіонів поніс великі втрати в одній з битв, він поклявся не стригти ні бороду, ні волосся допоки не помститься за їхню смерть. В книзі є ще один цікавий епізод, де солдат Цезаря, незважаючи на відрізану руку, зумів підкорити ворожий корабель та його команду. Светоній також описує знаменитий перехід Цезарем Рубікону (кордон між Італією та Галлією), коли той вирушав до Риму, щоб розпочати війну проти Помпея та захопити там владу.
В книзі також описуються реформи Цезаря після того, як він зумів захопити владу в Римі. Однією з таких реформ була модифікація римського календаря. На той час у календарі вже використовувалася та сама система сонячних років та місяців, яку ми використовуємо й сьогодні. Цезар оновив календар так, щоб зменшити кількість втрачених днів через неточності попереднього календаря. Він також перейменував п'ятий місяць (місяць його народження) в римському календарі на липень (July) на свою честь.
Светоній також зазначає, що Цезар планував завоювання Парфянського царства. Проте він не зміг здійснити ці плани через вбивство.
В книзі також описуються зовнішність та особистість Цезаря. Светоній розповідає, що полководець був частково лисим. Він почувався через це доволі невпевнено та зачісував волосся вгору так, щоб приховати свою лисину, яка з'явилась дуже завчасно. Цезар носив сенаторську туніку з помаранчевим поясом та надавав перевагу вільному повсякденному одягу. На підтвердження цього образу автор використовує цитату римського диктатора Луція Корнелія Сулли: «Остерігайтесь хлопця у вільному одязі, одного дня він зруйнує Республіку». Політичні вороги Цезаря заявляли, що той хоче повернути монархію.
В кінці Светоній описує смерть Цезаря. Незадовго до смерті Цезар сказав своєму другу, що хоче померти неочікуваною та вражаючою смертю. Автор вірить, що були певні знаки, які передбачували його смерть. Одним з таких знаків був яскравий сон Цезаря в ніч напередодні вбивства. Светоній також запевняє, що в день вбивства Цезарю дали документ, який описував весь сюжет його наступної участі. Проте він так і не зміг прочитати його до вбивства.
Автор каже, що свідки вбивства запевняли, що перед смертю Цезар корив Брута фразою «Ти теж, дитя моє?». Цей вислів дещо відрізняється від шекспірівського «Навіть ти, Бруте?». Однак сам Светоній стверджував, що Цезар не сказав нічого, окрім одного єдиного стогону, коли його проткнули. Натомість він запевняє, що коли почалася атака той вигукнув: «Чому? Це ж насилля!»
Книга ІІ. Октавіан Август Перед смертю Юлій Цезар оголосив свого племінника Гая Октавія усиновленим дитям та спадкоємцем його титулу. Атія — мати Гая Октавія, була дочкою сестри Цезаря Юлії Молодшої. Октавіан закінчив громадянські війни, розпочаті його прадядьком Юлієм Цезарем. Він один за одним переміг легіони, що хотіли знищити Юлія Цезаря, як володаря римського світу. Светоній описує ці громадянські війни, а також звертає увагу на фінальну сутичку з Марком Антонієм, що закінчилася битвою при Акації. Антоній був останнім суперником Октавіана. Він покінчив своє життя самогубством після поразки. Саме після цієї перемоги в 31 році до н. е. Октавіан став володарем римського світу та імператором. Його оголошення про закінчення громадянської війни, розпочатої ще Юлієм Цезарем, ознаменувало історичний початок Римської Імперії та Римського миру. Також після того, як Октавіан став імператором та здобув собі таку величну славу завдяки численним перемогам, римський сенат вирішив дати йому ім'я Август, що означало «поважний». Після опису військових походів Августа, Светоній розповідає про його особисте життя. Цьому присвячений великий розділ книги. Частково це тому, що після битви при Акації його правління було переважно мирним. Кілька джерел також відзначили, що вся робота «Життя дванадцяти цезарів» набагато більш поглиблено вивчає особисте життя та плітки про історичних особистостей, описаних у ній, ніж інші подібні роботи. Светоній описує напружені стосунки між Августом і його дочкою Юлією. Август хотів, щоб Юлія, його єдина дитина, вийшла заміж за чоловіка, що буде гідним стати його спадкоємцем. У 25 році до н. е., у віці 14 років, Юлію видали за її двоюрідного брата Марка Клавдія Марцелла. Втім через два роки він несподівано помер. Серед наступних претендентів на руку Юлії Август розглядав свого близького друга, римського вершника Гая Прокулея, однак віддав перевагу іншому своєму другові Марку Віпсанію Агріппі. Шлюб Юлії, що була молодша свого майбутнього чоловіка на 25 років, з Агріппою був укладений у 21 році до н. е. Юлія народила від Агріппи п'ятьох дітей: Гая Юлія Цезаря Віпсаніана, Віпсанію Юлію Агрипіну, Луція Юлія Цезаря Віпсаніана, Віпсанію Агрипіну і Марка Віпсанія Агріппу Постума. У березні 12 року до н. е. Агріппа помер. Перебуваючи у шлюбі з ним, Юлія вже мала одного коханця — Семпронія Гракха. В подальшому їх кількість стала збільшуватися. Август знайшов і третього чоловіка для дочки. Це був усиновлений ним Тиберій, що був вимушений розлучитися з гаряче коханою ним Віпсанією Агріппіною. Нехтуючи чоловіком, Юлія мала безліч коханців й не приховувала своїх стосунків з ними. Через відсутність можливості звинуватити дружину або розлучитися з нею, але не бажаючи терпіти її поведінку, Тиберій був змушений в 6 році до н. е. покинути Рим і виїхати в добровільне заслання на Родос. Август намагався закрити на все це очі, але коли виявилося, що Юлія була причетною до заколоту проти нього, він дав їй розлучення від імені Тіберія та відправив у заслання на острів Пандатерію. Светоній цитує Августа, який неодноразово проклинаючи своїх ворогів, казав, що у них повинні бути «дружина і діти, як у мене».
За словами Светонія, Август жив скромним життям, з малою розкішшю. Він жив у звичайному римському будинку, їв звичайні римські страви і спав у звичайному римському ліжку. Светоній описує певні пророчі сни та передвістя стосовно народження Августа. Один сон, описаний у книзі, припускав, що його мати Атія була цнотливою та непорочно завагітніла від римського бога. У 63 році до н. е., під час консулату Цицерона, кілька римських сенаторів відкрито висловлювали свої мрії про те, що народиться король, який врятує республіку. 63 рік до н. е. — це також рік народження Августа. Светоній згадує лише про дві військові поразки, які Рим зазнав під час правління Августа. Обидві поразки сталися в Німеччині. Перша поразка була неістотною та не мала наслідків. Друга відбулася під час битви в Тевтобурзькому лісі, де три римські легіони (Легіон XVII, Легіон XVIII та Легіон XIX) зазнали поразки західно-германським на чолі з Армінієм. Більшість того, що відомо про цю битву, було описано саме в цій книзі. За словами Светонія, ця битва «майже розгромила імперію». Саме від Светонія ми дізнаємося реакцію Августа, на його поразку. Светоній пише, що Август у відчаї бився головою об стіну, повторюючи: Quintili Vare, legiones redde! («Квінтіліусе Варусе, поверніть мої легіони!»). Ця поразка була однією з найгірших випробувань Риму за весь Принципат. Результатом цього річки Рейн та Дунай стали природними північними кордонами імперії. Рим більше не вторгався на територію Німеччини. Светоній також припускає, що Август ніколи повністю не пережив цю поразку. Август помер 19 серпня 14 року до н. е., незадовго після смерті матері.
Книга ІІІ. Тиберій Светоній описує ранню кар'єру Тиберія, яка полягала в його командуванні кількома римськими арміями на території Німеччини. Саме його керівництво в цих німецьких походах переконало Августа прийняти Тиберія і зробити його спадкоємцем. Сходження Тиберія на престол стало можливим, тому, що двоє онуків Августа померли раніше, ніж він, а його останній онук Постум Агріппа, хоча спочатку й повинен був правити разом з Тиберієм, мав настільки порочний і жорстокий норов, що Август заслав його у Сорренто, хоча той і не вчинив жодного злочину. Імовірно Постум Агріппа страждав від якогось психічного розладу. Август розпочав давню (та іноді успішну) традицію всиновлення та виховування спадкоємця, замість того, щоб дати посісти місце імператора сину. Светоній припускає, що Август не лише трохи зневажливо ставився до Тиберія та не очікував від нього нічого видатного, а й вважав, що той не справиться з імператорством та зазнає поразки. Коротко згадуючи про військові та адміністративні успіхи, Светоній заглиблюється у розповіді про розпусту, жорстокість та пороки, які він приписує Тиберію. Незважаючи на жахливі розповіді про імператора, сучасна історія розглядає Тиберія як успішного та компетентного імператора, який після смерті залишив державну скарбницю набагато багатшою, ніж тоді, коли почалося його правління. Таким чином, розповіді Светонія про характер та вчинки Тіберія не слід приймати, як істину. Тиберій помер своєю смертю. Светоній описує надзвичайну радість у Римі після його смерті. Його тіло хотіли скинути гемонськими сходами у річку Тибр, оскільки він робив так з багатьма людьми за життя. У Тиберія не було живих дітей, коли він помер, проте його онук Тиберій Юлій Цезар Нерон (Гемелл) та його усиновлений онук Гай Цезар Калігула, пережили його. Тиберій оголосив обох своїми спадкоємцями, але, схоже, надавав перевагу Калігулі через молодість Гемелла.
Книга IV. Калігула Більшість того, що відомо про правління Калігули, відомо від Светонія. Інші римські автори, наприклад Тацит, містять дуже мало інформації про Калігулу, якщо він взагалі там згадується. Імовірно, більшість того, що існувало під час його правління, було давно втрачено.