Юхим Олексійович Придворов (літературний псевдонім — Дем'я́н Бє́дний; 13 квітня 1883, Губівка — 25 травня 1945, Барвиха) — російський радянський поет та громадський діяч, один з основоположників соціалістичного реалізму в поезії. Член правління Всеросійської асоціації пролетарських письменників з 1925 року та член Спілки письменників СРСР.

Життєпис Народився в селі Губівці (нині Кропивницький район Кіровоградської області, Україна) у сім'ї селянина-бідняка. 1894 року закінчив сільську школуДемьян Бедный. Хронология жизни и творчества. . Протягом 1896—1900 років продовжив навчання у Київській військово-фельдшерській школі, де йому як найкращому учневі було дозволено, за високим наказом великого князя Костянтина Костянтиновича, скласти екстерном іспити за курс класичної гімназії з умовою попередньої служби в арміїДемьян Бедный. Биография. . У 1900—1904 роках служив у військовому лазареті у Єлисаветграді.

Протягом 1904—1908 років навчався на історико-філологічному факультеті Санкт-Петербурзького університету (не закінчив). Член Російської соціал-демократичної робітничої партії з 1912 року. До 1914 року мешкав у Санкт-Петербурзі. Протягом 1914—1915 років — учасник Першої світової війни, військовий фельдшер.

1916 року повернувся до Петрограда. У 1917 році із захопленням зустрів Жовтневу революцію. 1918 року переїхав до Москви.

У грудні 1930 року спеціальна Постанова ЦК ВКП(б), у ситуації зростання загальної культури читачів і розквіту багатьох поетичних напрямів, засудила його віршовані фейлетони «Злазь з грубки» і «Без посуду» за оголошення «лінощів» і «сидіння на пічці» мало не «національною рисою росіян».

Брав участь у цькуванні Олександра Довженка за фільм «Земля». Був одним з ініціаторів створення Літературного об'єднання Червоної армії і Флоту, що існувало у 1930—1934 роках.

У 1938 році був виключений з партії (відновлений посмертно в 1956 році), позбавлений доступу до друку та жив продаж книг з особистої бібліотеки.

В Москві мешкав в будинках на Рождєственському бульварі, № 16 (з 1933 по 1943 рік) та вулиці Горького, № 8. Помер 25 травня 1945 у селі Барвисі Московської області (нині Росія). Похований в Москві на Новодівичому цвинтарі.

Творчість Друкуватися почав з 1899 року в газеті «Киевское слово»; у петербурзькому друці — з 1901 року. Співпрацював з газетами «Звездою» (1911 року опублікував вірші «Про Дем'яна Бідного — мужика шкідливого», звідки і взято псевдонім поета), з 1912 року і до кінця життя — з «Правдою» (зокрема у № 1 «Правди» на першій сторінці був надрукований його вірш «Полна страданій нашихъ чаша»Газета «Правда», № 1 від 22 квітня [5 травня] 1912 року. ); друкувався також у журналах «Русское богатство», «Сучасний світ». Видавався санкт-петербурзьким більшовицьким видавництвом «Життя та знання».

Перша збірка віршів, пісень, байок, віршованих повістей, фейлетонів — «Байки», видана 1913 року. 1914 року присвятив Тарасу Шевченку байку «Біля великої могили» спрямовану проти паплюження його пам'яті газетою «Новое время».

В роки Громадянської війни писав агітаційні вірші та пісні (зокрема у віші «Маніфест барона фон Врангеля» застосував макаронічну мову). 1918 року написав популярну пісню «Так як матінка мене проводжала». Сатири письменника виходили окремими виданнями у Києві, Одесі, Харкові, друкувалися в газетах. Його вірші друкувалися на агітплакатах. <small>«Павук і мухи»<small>«Міліончик — мільйон»<small>«Непорушна фортеця»<small>«Капітал»<small> «Маніфест барона фон Врангеля»<small> «Проводи»

Серед інших творів байки, вірші, пісні:

«Диво дивне та інші казки» (1916); «Всяк Веремій про себе розумій» (1917); «Правда і Кривда» (1917); «Про землю, про волю, про робочу долю» (1917, героїко-сатирична епопея); «Зміцнюйте „Правду“» (1917), «Таврійський палац» (1917), «Гатчинський урок» (1919), «Незламна твердиня» (1927), «Ленінграду» (1941), «Неминуче» (1943), «Слава» (1943) — вірші присвячені Ленінграду; «Про Митьку-бігунця і його кінець» (1918); «Каїнова спадщина» (1919); «Пісні минулого» (1919); «Земля обітована» (1920) — поема; «Головна вулиця» (опублікована 7 листопада 1922 року) — поема про революційний народ; «Праця» (1922), «Тяга» (1924), «Героїчна пам'ятка» (1937) — вірші про героїчну працю радянських людей; «Як 14-та дивізія в рай йшла» (1923, однойменна п'єса — 1932); «Робітниче привітання», «Любимому» (1923), «Ленінському набору» (1924), «Сніжинки» (1925), «Ленін з нами» (1944) — вірші присвячені Володимиру Леніну; «Новий Заповіт без вади євангеліста Дем'яна» (1925); «Хрюкаючий неп» (1926); «Танька — Ванька» (1927); «Ніхто не знав» (1927); «Пороги», «Квіти і корені», «Колгосп „Червоний кут“» (1936, повість), «Вставай, Україно», «Біля могили Тараса Шевченка», «Салют переможцям», «Одеса», «Визволителям Полтави» — твори присвячені Україні; «Москва», «Симфонія Москви», «Москва салютує!», «Столиця — народ» — вірші присвячені Москві. </div> 1920 року за байкою «Про Митьку-бігунця і його кінець» поставлено український фільм з однойменною назвою.

Писав українською мовою («Панська рада (українцям)», «Осиковий кіл раді», «Замість волика»).

Особливу увагу приділяв антирелігійній пропаганді, був постійним автором газети «Безбожник».

У роки німецько-радянської війни писав патріотичні вірші й поеми («Я вірю в свій народ!» та інші). Твори перших місяців війни носять форми заклинання, прокляття, присяги, плачу, прямого заклику. Друкувався у «Правді», «Известиях», «Комсомольській правді», «Красному флоті» та інших газетах, робив підписи у Вікнах ТАРС.

У перекладі українською мовою вийшли «Байки і віші» (1936), «Вибране» (1951), «Павуки та мухи» (1957). Його твори перекладали Микола Терещенко, Максим Рильський, Валер'ян Поліщук, Іван Кулик, Микита Годованець.

Книжкова збірка поета входить у фонди бібліотеки Літературного музею в Москві. Деякі оригінали документів поета зберігаються в архіві Інституті світової літератури імені Максима Горького в Москві.

Бібліографія Зібрання творів в одному томі. Видавництво «Робочої газети», 1922; Повне зібрання творів у 19 томах. Москва, Держвидав, 1925—1930; Однотомник. Москва, видавництво «Художня література», 1937; Вибране. Москва, видавництво «Радянський письменник», 1948; Зібрання творів у 5 томах. Москва, Держлітвидав, 1948; Зібрання творів у 8 томах. Москва, видавництво «Художня література», 1964; Бібліотечка вибраної лірики. Москва, видавництво «Молода гвардія», 1967.

Відзнаки Георгіївська медаль (1915; за хоробрість); орден Червоного Прапора (1923; за агітаційну роботу в лавах Червоної армії)Демьян Бедный / Гурьева Т. Н. Новый литературный словарь / Т. Н. Гурьева. — Ростов н/Д, Феникс, 2009, с. 30—31.; орден Леніна (1933; у зв'язку з 50-річчям).

Вшанування У 1925 році ім'я «Бєднодем'яновськ» було присвоєно місту Спаську Пензенської області Росії. 13 жовтня 2005 місту повернуто історичну назву; У 1931 році було відкрито групу арктичних островів, яким було присвоєно назву «Острови Дем'яна Бєдного»; В його рідному селі Губівці на будівлі середньої школи встановлена мармурова меморіальна дошка, що свідчить про народження поета в цьому селі; На честь поета названо селище Дем'ян Бєдний Жердевського району Тамбовської області Росії; 1961 року в Москві на честь Дем'яна Бєдного названо вулицю; У 1963 році Поштою СРСР випущена поштова марка з портретом Дем'яна Бєдного номіналом 4 копійки; В Москві на будинках на Рождествєнському бульварі, № 16 та Тверській вулиці, № 8, де мешкав поет, встановлені меморіальні дошки; На честь поета у низки населених пунктів Української РСР були названі вулиці (нині перейменовані), зокрема у Києві, Броварах, Мелітополі, Жмеринці; 1983 року Поштою СРСР випущений маркований конверт з портретом Дем'яна Бєдного; У 1985 році спущений на воду пасажирський теплохід «Дем'ян Бєдний»Теплоход «Демьян Бедный» / Лоцман путешествий. . <small>Губівка<small>Поштова марка<small>Рождєственський бульвар<small>Тверська<small>Конверт<small>Теплохід

Виноски

Примітки

Література

Л. К. Швецова. ;