Евста́хія Па́влівна Бохня́к (відома також як Ста́ся Бохня́к; 24 січня 1903, Кристинопіль, нині Шептицький, Львівська область — 1 квітня 1974, Львів) — українська релігійна діячка, містичка та стигматичка. У другій половині 1930-х років здобула всенародну відомість у Галичині через релігійні видіння, феномен білокації, появу стигматів і приписувані їй чуда зцілення, зокрема відкриття паломницького джерела в Чайковичах. Була неформальною наставницею тогочасного кола галицьких стигматиків.

її постать викликала гострі суспільні й церковні дискусії між богословами (зокрема о. Гавриїлом Костельником) та керівництвом УГКЦ на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким. Понад 40 років провела у паралічі, останні десятиліття життя прожила в суворій ізоляції за радянського режиму у Львові.

Життєпис

Походження Народилася дівчина 24 січня 1903 року в багатодітній родині місцевого шкільного завгоспа Павла Бохняка (родом із Бохенського повіту, через що його звали «мазуром») та Катерини Тимирів. Вона була наймолодшою з восьми дітей, із яких вижили лише вона та брат Володимир. У ранньому віці Стася пережила важке падіння з кровотечею з вух, після чого постійно нездужала. Попри це, вона успішно закінчила чотири класи школи. Перший містичний епізод трапився у віці восьми років: під час першого Причастя в римо-католицькому костелі дівчинка знепритомніла й уперше впала в стан тривалої екстатичної молитви.

Хвороба та параліч Після смерті батька в 1915 році родина опинилася в злиднях, а мати змушена була підробляти сторожихою. Близько 1925 року стан Евстахії різко погіршився — її прикував до ліжка важкий параліч (рухомими залишилися тільки руки та шия), причиною якого вважали давню травму хребта, хоча лікарі кісткових пошкоджень згодом не виявили. Вона майже повністю відмовилася від їжі, споживаючи лише по кілька ложок рідкої страви та трохи води. У цей час до неї приходять видіння Христа, Який передрік їй важкі душевні й тілесні муки та появу стигматів.

Переломним моментом для розгортання масового релігійного паломництва стала весна 1934 року, коли до хати Бохняків прийшла 21-річна дівчина із Сокаля Ганя Груба. Відвідувачка почула внутрішній голос під час літургії в греко-католицькій церкві Святого Юрія отців василіян, який наказав їй навідати хвору. Саме після знайомства й зближення з Ганею на тілі прикутої до ліжка Евстахії почали відкриватися криваві рани-стигмати, що остаточно перетворило її домівку на центр релігійного паломництва краю.

У другій половині 1930-х років релігійний культ довкола Евстахії Бохняк досяг свого піку, а преса (зокрема часопис «Діло» у 1938 році) проголошувала її «найбільшою стиґматичкою світу». Головним свідченням її надприродного дару вважалося відкриття цілющого джерела в селі Чайковичі (нині Самбірський район). Прикута до ліжка жінка, яка ніколи раніше не була в цьому селі, в екстазі вказала точне місце та глибину залягання джерела під вікном із образом Богоматері в одній із хат. Чайковичі охрестили «українським Люрдом»: туди ринуло понад 100 тисяч паломників із Галичини, Волині та Полісся. Серед десятків зафіксованих зцілень найвідомішим став випадок дрогобичанина пана Саса, який після п'яти років паралічу ніг знову почав ходити. Бохняк особисто відвідувала Чайковичі двічі — у жовтні 1938 року та пізніше, під час німецької окупації.

Скандал Популярність стигматички супроводжувалася гострими конфліктами з офіційною церковною владою. 8 червня 1939 року її приїзд до містечка Стоянів на запрошення о. Шуля (батька оздоровленого юнака Володимира) спричинив гучний скандал. На богослужіння прийшло близько 15 тисяч людей, церква виявилася переповненою, і через тисняву та задуху непритомну жінку на софі винесли з вівтаря просто через Царські врата. Інцидент набув розголосу у львівській пресі; священник змушений був виправдовуватися перед митрополитом Андреєм Шептицьким, після чого глава УГКЦ видав суворе розпорядження — заборонив священникам приймати Бохняк чи запрошувати її до своїх парафій. Не маючи змоги вільно пересуватися фізично, Бохняк стверджувала про досвід білокації та містичних польотів душі. Їй приписували нічне навернення львів'янки Марії П. та викриття монаха, що гуляв містом із дівчиною. Інша стигматичка, Оля Волошин, запевняла, що літала разом із Бохняк на Закарпаття під час угорського наступу на Карпатську Україну в березні 1939 року для духовної допомоги оборонцям. У середовищі тодішніх галицьких стигматиків (Степан Навроцький, Настя Волошин, Ольга Волошин, Параня Наконечна) найстаршу за віком Евстахію вважали наставницею — «ігуменею» чи «мамусею».

Львівська доба Оселившись у Львові на вулиці Шептицьких, Евстахія приймала сотні прочан. Її кімната потопала у білих лілеях і подарунках, а сама вона поставала перед гостями доглянутою, часто в шовковому чи рожевому вбранні («шляфрочку»). Це викликало нарікання критиків, які закидали їй мирське марнославство та фальш. Палким оборонцем Бохняк виступив відомий богослов о. Гавриїл Костельник, наголошуючи, що акуратний вигляд хворої — це лише турбота її незмінної помічниці Гані Грубої, яка не перекреслює численних свідчень зцілень. Офіційна комісія з розслідування феномену планувала відновити роботу, проте її діяльність перервала Друга світова війна.

У воєнний період Бохняк разом із Ганею кілька разів змінювала помешкання у Львові: з 1942 року жили на вул. Скарги (нині Озаркевича), а з травня 1944 року — на сучасній вул. Гребінки. По війні жінки оселилися у скромній квартирі на вул. Кишинівській, 12. Радянський режим не чіпав немічну стигматичку за умови цілковитого припинення публічної релігійної активності, тож її життя минуло в суворій ізоляції та забутті.

Евстахія Бохняк відійшла у вічність 1 квітня 1974 року на 72-му році життя. Її вірна супутниця Ганя Груба пережила подругу на вісім років і померла 3 лютого 1982 року. Обидві спочивають у спільній могилі на Янівському цвинтарі у Львові.

Похована на 58 полі Янівського кладовища у Львові.

Посилання Костельник Г. Правда про стигматичку Евстахію Бохняк. — Львів, 1938. — 72 c. Післанці з таємного світу. Евстахія Бохняк. — Львів, 2009. — 144 с.