Котляревський Петро Степанович

Петро Степанович Котляре́вський (, с. Вільхуватка Куп'янського повіту Харківської губернії — ) — російський генерал від інфантерії українського походження, завойовник території сучасного Азербайджану.

Життєпис

Народився 23 червня 1782 року в селі Вільхуватка Куп'янського повіту Воронізького намісництва. Представник української шляхти з роду Котляревських. Син сільського священика, призначався до духовного звання, навчався в Харківському духовному училищі, але майже випадково був записаний до піхотного полкуКотляревский Пётр Степанович . Взимку 1792 року їх будинок в Вільхуватці відвідав, ховаючись в дорозі від бурану, підполковник , який служив на Кавказі, і через рік, домігшись згоди батька, він викликав 11-річного хлопчика до себе в Моздок. Хлопчик став рядовим Кубанського єгерського корпусу. Лазарєв дбав про його навчання та військову освіту. У 1796 року, в віці 14 років, брав участь в штурмі Дербента під час російсько-перської війни, що відбулася в кінці царювання імператриці Катерини II.

У 17 років отримав звання офіцера, був призначений ад'ютантом до Лазарева, тоді вже генерал-майора і шефа 17-го єгерського полку. Після трагічної загибелі Лазарєва (був зарізаний в покоях цариці Маріам), командувачем російських військ на Кавказі став князь Ціціанов, який запропонував Котляревському бути у нього ад'ютантом. Котляревський надав перевагу армійській службі й був направлений командувати ротою в 17-й Єгерський полк. Він швидко прославився рядом блискучих подвигів під час війни 1804—1813 років на Закавказзі, особливо перемогами у червні та липні 1810 року у битві біля фортеці Мігрі та на річці Аракс відповідно, штурмом фортець Ленкорань та Ахалкалакі у грудні 1810 року, перемогою над удесятеро сильнішим перським військом у битві при Асландузі 1812 року. За операцію при Ахалкалакі Петро Котляревський отримав чин генерал-майора, а за штурм Ленкорані був нагороджений орденом Святого Георгія 2-го ступеня. Під час того штурму генерал був поранений трьома кулями і змушений покинути військову службу. У 1813—1814 рр., у 1816 р. — командувач 19-а піхотної дивізії.

Був одружений з Варварою Іванівною Енохіною (1799—1818), яка померла від важких пологів.

Після відставки Котляревський оселився в селі Олександрове біля Бахмута, де у 1822—1829 рр. побудував храм Святого ГеоргіяСуворов. Часто жив у Феодосії, де познайомився з художником Іваном Айвазовським, який спроектував його усипальницю на горі Мітрідат. 1826 року Микола I надав Петру Степановичу чин генерала від інфантерії і запропонував посаду головнокомандувача на Кавказі в новій війні з Персією і Туреччиною, але Котляревський через важкі рани відмовився.

Помер 2 листопада 1852 року, похований у Феодосії; могила не збереглася.

Нагороди Орден святої Анни 3-го ступеня — за мужність під час штурму Гянджі Орден Святого Георгія 4-го ступеня — за перемогу при Мігрі. На початку 1810 року перси вторглися в Карабах. Назустріч їм був посланий Котляревський з наказом взяти фортеці Мігрі і Гюняй, встановивши кордон по річці Аракс. Орден святого Георгія 3-го ступеня — за перемогу при Асландузі Орден святого Георгія 2-го ступеня — за штурм Ленкорані, після цієї перемоги Котляревського перси змушені були піти на укладення сприятливого для Росії Гюлістанского мируКавалери Св. Георгія 2-го класу .

Вшанування пам'яті Петра Котляревського часто називали «генералом-метеором» і «кавказьким Суворовим». Ще за життя Котляревського князь М. С. Воронцов поставив йому пам'ятник в Гянджі — на тому самому місці, де «генерал-метеор» в юності пролив свою першу кров. У знаменитій поемі «Кавказький бранець»А. С. Пушкин. Кавказский пленник Олександр Пушкін присвячує Петру Котляревському такі рядки:

11 червня 2013 року на території санаторію МО України в Феодосії, на тому місці, де колись стояв будинок «Добрий притулок», в якому майже 30 років жив Котляревський, було відкрито пам'ятну дошку герою кавказької війни 1804—1813 роківВ Феодосии увековечили память Петра Котляревского Це перша пам'ятна дошка генералу на території колишньої Російської імперії. 28 листопада 2020 у Феодосії, напроти дачі Мілос, відкрито кінний , скульптор . У Кабардино-Балкарії на честь генерала названа станиця — Котляревська, у якій в 1849 році збудовано церкву святого Петра Афонського, на честь генерала Петра Степановича КотляревськогоАнатолій Дзагалов. Православні храми на Тереку та українські переселенці Краєзнавство. 2011. № 4. С. 150—161..

Література Валерій і Наталя Лапікури про Григорія Сковороду, Жана Анрі Фабра, Петра Котляревського, Івана Кожедуба, Михайла Остроградського / В. Лапікура, Н. Лапікура — Київ : Грані-Т, 2008. — 120 сторінок — Серія «Життя видатних дітей». — ISBN 978-966-465-168-1 В. Пікуль.Воин, метеору подобный

Примітки

Посилання Петро Котляревський: український завойовник Кавказу Петро Степанович Котляревський. Біографія Петр Степанович Котляревский