Я́кір, або кі́тва́, кі́тви́ця — Т. 2. — С. 246. — пристосування для утримання судна чи іншого плавзасобу на місці при стоянці за рахунок взаємодії з ґрунтом чи льодом. З'єднується із судном якірним ланцюгом. Тримна сила якоря в середньому в 10—12 разів більше його ваги.
Етимологія Слово якір () є запозиченням з германських мов: від дав.-шв. akkare < < , яке виводять з праіндоєвроп. кореня *ank- («щось зігнуте»). Синонім кітва, кітвиця походить від (род. відм. *kotъve), утвореного від *kotъ — «кіт» (пор. «кішка», «кішки»).
Також словом «кітвиця» (також вживалася форма «китвиця»), згідно зі словником Грінченка, називали дошки, по яких скочували віз до річки, щоб поставити його на дуб (великий човен) для переправи.
Історія
Примітивні якорі являють собою камені з прив'язаними гілками. Грибоподібні якорі використовували греки вже близько 400 р. до н. е.: вони складалися з плескуватого каменя з отвором у центрі і з трикутним рим-болтом на тренді для звільнення від дна при підйомі. В античній поезії якорі називаються «зубами» (, ). Винахід якорів із рогами (зубами) Пліній Старший приписував тускам, але Павсаній віддавав пріоритет Мідасу, цареві Фригії. Первісно якорі мали один ріг (у греків вони були відомі як — «однозубі»), потім був доданий другий ріг: згідно з Плінієм, Евпаламом, згідно зі Страбоном — скіфським філософом Анахарсісом. Якорі з двома рогами називалися в греків чи і судячи з пам'яток, мало відрізнялися формою від сучасних, за винятком того, що вони не мали штока. Кожен корабель мав кілька якорів, найбільший, що відповідав бухту, використовувався тільки у випадку крайньої небезпеки, тому називався «сакральним», «священним» (, ): звідси й приказка sacram anchoram solvere («кинути сакральний якір»), тобто вдатися до останнього засобу порятунку.
Римські залізні якорі відомі з республіканського періоду. Первісно вони повторювали раніші дерев'яні зразки зі знімними свинцевими штоками. З часом форма рогів змінилася, щоб забезпечити легше видобування якоря з піщаного чи мулястого дна. Ближче до кінця періоду Античності штоки стали робити невід'ємними від веретен.
Скандинави надавали форми, аналогічної римській, залізним якорям з дерев'яними штоками близько 700 р. н. е. Кінці рогів цих якорів мали плескувату форму.
Будова
Якір складається з веретена — залізного стрижня круглого, чотирикутного чи хрестоподібного перерізу, до одного з кінців якого кріпляться роги — кілька вигнутих стрижнів (на грибоподібних якорях замість рогів використовується кругла опукла пластина). Роги закінчуються лапами — загостреними розширеннями, наконечники лап називаються носкамиСамойлов К. И. Морской словарь. — М.-Л.: Государственное Военно-морское Издательство НКВМФ Союза ССР, 1941. Нижня потовщена частина веретена, де кріпляться роги, називається тренд, у ньому може бути отвір для буйрепа. Нижня грань тренда називається п'яткою. У верхній частині веретена перпендикулярно площині лап встановлюється шток — поперечний стрижень чи брус (на деяких типах якорів може бути відсутнім). Шток може бути прибираним (для зручності зберігання в похідному положенні), в такому разі в робочому положенні він фіксується перпендикулярно до веретена спеціальною чекою. Верхній кінець веретена має голову — потовщення, де зроблено отвір, куди вставлена скоба або рим, до якої кріпиться якірний ланцюг чи канат.
На деяких типах якорів (так званих «патентованих») з'єднання рогів з трендом шарнірне, завдяки чому вони є рухомими. У цьому випадку між веретеном і трендом розташовується коробка — розширення, де й розміщається шарнір (у вигляді осі або кульовий). На коробці і лапах можуть бути приливки, що сприяють правильній орієнтації якоря на ґрунті.
Види
Залежно від призначення якорі діляться на станові́ (призначені для якірної стоянки) і допоміжні. Перші призначені для утримання судна на місці. Допоміжні служать спільно зі становими для утримання корабля в певному положенні щодо хвилі, вітру або течії. Діляться на стоп-анкери (1/2 ваги станового якоря), які утримують судно з корми і верпи, призначені для стягання з мілин (1/3 ваги станового якоря). Стоп-анкери, як і верпи, можуть використовуватися для стягання судна з мілини. Для тралення дна з метою підйому затонулих речей застосовуються невеликі якорі-кішки. Шлюпковий якір називається дрек, а дрековий канат — дректов.
На старовинних кораблях було до 10 якорів: лівий становий — даглікс, правий становий — плехт, перший запасний — бухт (найбільший з якорів, застосовувався в разі, якщо станові не могли утримати судно), другий запасний — той, третій запасний — шварт (зберігався у трюмі), кілька верпів різних розмірів (найбільший з них називався стоп-анкером). На річкових суднах другий за розміром якір називається підпускним .
За конструкцією розрізняють якорі дворогі, однорогі (якір Брюса, якір-плуг, льодовий якір, однорогий адміралтейський якір), три- і чотирирогі, безрогі (окремі види мертвих якорів, грибоподібний якір), штокові і безштокові, з нерухомими і поворотними лапами й ін.
Штокові якорі
У якорів цього типу належне положення на ґрунті досягається застосуванням штока, закріпленого в площині, перпендикулярній площині розташування рогів і лап (у якорів з рухомими лапами шток розташований в площині лап). Утворене штоком і веретеном перехрестя лягає на ґрунт, а перпендикулярний до площини перехрестя ріг заглиблюється в дно. Якорі Тротмана і Портера мають роги з шарнірами, але принцип їх дії не відрізняється від такого в адміралтейського якоря. Якорі Денфорта, Нортхілла і Мартіна споряджені рухомими лапами (тобто є «патентованими»), і їхні штоки розташовуються в площині лап, тому принцип їх дії аналогічний принципу більшості безштокових якорів, шток у них грає допоміжну роль. Зображення Назва Опис Адміралтейський якірЯкір європейського походження з'явився приблизно в XIII–XVIII сторіччях. Це важкий кований сталевий якір, зі сталевою скобою вгорі і дерев'яним штоком над нею. Скоба кріпиться болтом, продітим через отвір у голові. Приблизно до 1700 р. шток складався з одного шматка дерева, а пізніше його стали виготовляти, як правило, з двох дерев'яних брусків, з'єднаних сталевими смугами (бугелями); шток охоплював його зовні, як у римського якоря. У сучасних адміралтейських якорів штоки здебільшого металеві, з роз'ємним з'єднанням: шток вставляється в отвір нагорі веретена і фіксується чекою. Для закріплення штока верхня частина веретена споряджена виступами — заплічками.
Для застосування як мертвого якоря адміралтейський виконується однорогим: щоб кораблі на мілководді не зачіплялися за верхню лапу.Якір РоджераЗапропонований 1830 року. Являє собою адміралтейський якір з прибираним залізним штоком.Якір ПортераСкладається з тих же частин, що й адміралтейський якір, але роги якоря Портера з'єднані з веретеном з'єднувальним болтом і можуть хитатися в сторони, перпендикулярні площині штока. На ґрунті якір Портера перевертається штоком на лапу так само, як і адміралтейський, але коли його нижній ріг заривається в ґрунт, верхній притискається внутрішньою стороною лапи до веретена. Вдосконалений варіант називається якорем Тротмана.Якір ТротманаУ 1846 р. англієць Тротман змінив будову лапи якоря з хитними рогами конструкції Портера, а саме — збільшив площу шпори, приваривши її не до зовнішньої кромки рога, а безпосередньо до нижньої сторони лапи. З 1850 року якір з хитними рогами стали називати якорем Тротмана.Якір ДенфортаВинайдений американським інженером Річардом Денфортом. Має довге веретено і плоскі лапи трикутної форми. При падінні на дно він закріплюється не у верхньому пухкому шарі ґрунту (як, наприклад, якір Холла), а йде глибше і досягає щільніших ґрунтів, наприклад, глини, де надійно утримує. Подовжений шток розташований у нижній частині і служить стабілізатором, запобігаючи перекиданню якоря набік. Якір МартінаЯкір з рухомими рогами і плоским, широким і коротким штоком.Якір НортхіллаВинайдений американським інженером Нортхіллом у 1935 році. Працює за принципом класичного адміралтейського, але його шток розташований у тренді (як у якоря Денфорта) і не тільки сприяє повертанню веретена в належне положення, але й збільшує тримну силу.Якір LWTЯкір LWT ( — «легковажний») являє собою модифікацію якоря Денфорта. Має полегшену конструкцію, лопатеподібні лапи загострені і максимально наближені до веретена, що уможливлює якорю глибоко йти в ґрунт. На тренді розташований шток, що виконує роль стабілізатора, запобігаючи перекиданню якоря при протягуванні по дну.
Безштокові якорі
Якорі без штока зручні при прибиранні, оскільки цілком входять у клюз і не потребують фіш- і кат-балок. Проте, їхнім недоліком є те, що при розвертанні судна, якщо натяг якірного ланцюга здійснюється в сторону від напрямку веретена, вони вивертаються однією лапою з ґрунту, що дуже послаблює їх тримну силу. Навіть при прямій тязі якірного ланцюга обидві лапи можуть у ґрунті зустріти неоднаковий опір і якір почне розвертатися на лапі, що зазнає більшого опору, а лапа, що зазнає меншого, вивернеться з ґрунту . Безштокові якорі можуть бути кількох типів.
Найбільш поширеною є конструкція з лапами, що одночасно повертаються на шарнірі під кутом до веретена (так звані «патентовані якорі»). Уперше ідею такого якоря запропонував англійський якірний майстер Гоукінс (R. F. Hawkins) у 1822 році (за 30 років до затвердження адміралтейського якоря), але недосконалість конструкції викликала слабке утримання якоря в ґрунті, внаслідок чого проєкт Гоукінса не був прийнятий Адміралтейством. У 1852 році з'явився досконаліший якір Фердінанда Мартіна.
Однорогі безштокові якорі включають якорі типу Брюса та якорі-плуги. Грибоподібні якорі замість рогів мають круглу опуклу пластину.
Не мають штоків і якорі з трьома, чотирма і більшим числом рогів: їхня конструкція забезпечує лягання якоря на ґрунт однією з лап донизу.