Сильвія Плат (; — ) — американська феміністська поетеса і письменниця, одна з засновниць жанру «сповідальної поезії» в англомовній літературі. За життя Плат вийшла лише поетична збірка «Колос та інші поезії» (, Лондон, 1960) і напівавтобіографічний роман «Під скляним ковпаком» (1963).
Злет творчої кар'єри поетеси був перерваний трагедією: на початку 1963 року, страждаючи від важкої депресії, Сильвія Плат наклала на себе руки. Визнання поетичного таланту Плат більшою мірою відбулось після її смерті. 1965 року була видана збірка «Аріель», яка отримала захоплену критику і стала одним з головних бестселерів англо-американської поезії XX ст. У 1982 році за книгу «Збірка віршів» (Collected Poems) Плат посмертно удостоєна Пулітцерівської премії.
Як представниця сповідальної поезії, Сильвія Плат писала про власні переживання, відчуття, страхи. Серед тем її лірики — сім'я, жіноча доля, природа, смерть.Kirk, стор. 2
Життєпис Ранні роки, втрата батька
Сильвія Плат народилася у Велику депресію, 27 жовтня 1932 року в Бостоні, штат Массачусетс.Sally Brown and Clare L. Taylor, «Plath, Sylvia (1932—1963)», Oxford Dictionary of National Biography, Oxford University Press, 2004 Її батько, Отто Еміль Плат (Otto Emil Plath, 1885—1940), емігрант з Грабова (Німеччина), був професором біології і німецької мови в Бостонському університеті, спеціалістом з бджіл, автором академічного дослідження Bumblebees and Their Ways, виданого у 1934 році. Мати, Аурелія Шобер Плат (Aurelia Schober Plath, 1906—1994), американка першого покоління з австрійським корінням, була молодшою за чоловіка на 21 рік. Вона працювала друкаркою і бібліотекаркою в Бостонському університеті, а крім того — вчителькою німецької та англійської мов у середній школі в Брукліні. Отто і Аурелія познайомились, коли Аурелія була студенткою випускного курсу коледжу і почали зустрічатися в 1930 році. Взимку 1931 мати Аурелії відвезла доньку і Отто в Рено, штат Невада, щоб останній міг розлучитися з дружиною, після чого обидва попрямували в Карсон-Сіті, де одружилися в січні 1932 року. Сильвія обожнювала батька, але перебувала під владою його «залізної волі» і страждала від авторитарних методів виховання. Згодом цей конфлікт відбився в деяких її творах, зокрема, вірші «Татусь» (Daddy, 1962), що отримав майже скандальну відомість.
Спочатку родина мешкала в передмісті Бостона, в районі Джамайка-плейн (24 Prince Street), але після народження у 1935 році сина Воррена переїхала до Вінтропа, міста на схід від Бостона (92 Johnson Avenue), звідки Отто кожен день вирушав на роботу до університету — по черзі на автобусі, поромі й тролейбусі. Саме тут Сильвія вперше побачила і полюбила море. Воррен ріс хворобливим, і оскільки батько займався суто наукою, мати приділяла Сильвії дуже мало часу. З батьком у дітей склалися своєрідні відносини. Скоро Сильвія зрозуміла, що єдиний її шанс отримати увагу батька — це досягти успіху в школі. Як писала Лінда Вагнер-Мартін, авторка біографії поетеси: …Лише хвилин двадцять протягом вечора він знаходив у собі сили, щоб побачитися з дітьми. Після цього Сильвію і Воррена забирали. З батьком <діти> обговорювали, що вивчили за день, читали вірші, вигадували розповіді і виступали, як на сцені. Ці відносини, які навряд можна було б вважати нормальними, створювали особливий образ батька: критика та судді, якому слід було догоджати. Це позбавило дітей можливості познайомитись зі своїм батьком так, як вони познайомились з <дідом-Шобером>, пізнати в ньому розуміючого батька. Більшу частину дитинства Сильвія провела з батьками матері в Порт-Ширлі, в Вінтропі, штат Массачусетс. Вони були надзвичайно освіченими людьми, знали кілька мов.
Здоров'я батька стало гіршати незабаром після народження сина Воррена. Помітивши у себе симптоми, схожі на рак, Плат-старший сповнився впевненості, що і сам страждає невиліковною хворобою, і медичне обстеження проходити не став. Аурелія Плат звернулася до лікаря, коли інфекція великого пальця ноги вже переросла в гангрену, і ногу довелося ампутувати. Отто Плат помер 5 листопада 1940 року, через півтора тижні після восьмиріччя Сильвії. Причиною смерті стали ускладнення після операції, пов'язаної з запущеним цукровим діабетом: хворобою, на той час вже цілком виліковною. Вагнер-Мартін стверджувала, що Плат-старший помер через недостатність лікарняного догляду, але Аурелія Плат (в передмові до «Листів додому») писала, що Отто помер від емболії легені. Один з друзів Плата після його смерті зауважив, що не розуміє, як «… міг такий розумний чоловік виявитися таким дурнем». Для Сильвії смерть батька стала потрясінням, яке наклало відбиток на її життя і творчість. «Я ніколи більше не стану розмовляти з Богом!», — записала вона у щоденнику. Отто Плат був похований на Вінтропському кладовищі; враження від одного з візитів сюди згодом лягли в основу вірша «Electra on Azalea Path». У вірші «Татусь» Сильвія вибухнула гнівною тирадою на адресу батька, який «кинув» її. У вірші є фрейдистські мотиви: донька воскрешає батька-вампіра, щоб знову вбити його. На думку критиків, образ батька Плат не раз з'являвся в її прозі та поезії і незмінно символізував відсутність, а також підкреслював неможливість вічного кохання.
У 1941 році в дитячому розділі газети Boston Herald з'явився перший вірш Плат — Poem («Про те, що я бачу і чую спекотними літніми ночами», — так описувала його зміст юна поетеса). В 1942 році Аурелія Плат отримала посаду в Бостонському університеті і перевезла сім'ю (включаючи своїх батьків) з Вінтропа до Веллеслі, в новий будинок на Елмвуд-роуд, 26. Тут Сильвія повторно вступила в п'ятий клас середньої школи, щоб вчитися з однолітками (до цього вона навчалася з дітьми на рік старшими). Аурелія вважала, що це допоможе доньці зняти напругу, пов'язану з втратою, але вона зберігалась: Сильвія навіть вважала, що смерть батька (яку він міг відвернути) була прихованим самогубством. У Веллеслі вона прожила до вступу в коледж.
Аурелія Плат працювала на двох роботах, щоб утримувати дітей, але, судячи з щоденника, Сильвія в дитинстві відчувала до неї почуття, близькі до ненависті. Дівчинка навчалася у середній школі Бредфорда (Gamaliel Bradford Senior High School, тепер — Wellesley High School) і протягом усіх років вважалася «взірцевою ученицею»: отримувала тільки відмінні оцінки на іспитах, демонструючи блискучі досягнення в англійській, особливо в творчій частині шкільного курсу. При цьому вона була головною редакторкою шкільної газети The Bradford.
Весь цей час Плат безперервно писала оповідання і розсилала їх у популярні жіночі та юнацькі журнали. До моменту вступу до Коледжу Сміт вона написала понад п'ятдесят оповідань, в якийсь момент нарахувавши у себе понад шістдесят листів з відмовами. Проте були і публікації: в цілому в шкільні роки вона друкувалася дев'ять разів і заробила $63,70. У 1949 році Плат опублікувала в The Atlantic Monthly статтю A Reasonable Life in a Mad World, написану в співавторстві з однокласником. Відповідаючи на одну з попередніх публікацій, юні автори спростовували тезу про те, що сучасна людина повинна жити, покладаючись на логіку, і стверджували важливість духовної і чуттєвої складових життя людини. Плат проявила і талант в живописі: в 1947 році вона стала лауреаткою The Scholastic Art & Writing Awards.
Навчання в коледжі
Сміт-коледж У 1950 році Плат за протекцією американської письменниці Олівії Хіггінс Проут (), отримала стипендію для навчання в Сміт-коледжі, престижному жіночому інституті в Нортгемптоні, штат Массачусетс. Студенткою, Сильвія почала листування з Олівією, яке тривало багато років. Восени 1950 року Плат була у нестямі від щастя. Однак в коледжі вона одразу відчула тиск середовища: це стосувалося як жорстких академічних вимог, так і соціального життя.
Щоденники, які Плат почала вести з 1944 року, в коледжі набули для неї особливої важливості. Вони стали не тільки каналом для сповіді, а й джерелом натхнення, документальним свідченням свіжих вражень, до якого поетеса-початківиця постійно зверталася. На цих сторінках вона залишала начерки віршів і оповідань, формулювала плани на майбутнє. Студентські вірші Плат відрізнялися врівноваженістю і барвистістю, вона багато працювала над складом, структурою, ретельно вивіряла техніку вірша, намагаючись кожен рядок довести до ідеалу. До того часу в неї виробився потяг до досконалості, а разом з ним — невпевненість у своїх силах. «Ніколи не досягти мені досконалості, якої я прагну всією душею — в малюнках, віршах і оповіданнях», — писала вона в щоденнику. Окрім академічного словника англійської мови, Плат глибоко вивчила твори Ділана Томаса, Воллеса Стівенса, Г'ю Одена, Річарда Вілбера, Маріанни Мур і Джона Кроу Ренсома. Серед джерел натхнення були також Вілла Кесер, Вірджинія Вулф і Ліліан Хелман.
Починаючи з 1950 року Плат активно публікувалася в періодичних виданнях загальнонаціонального масштабу. У березні газета Christian Science Monitor опублікувала її статтю «Заклик юнацтва за мир у всьому світі» (), також у вересні тут вийшов вірш Bitter Strawberries. Оповідання And Summer Will Not Come Again з'явилося в серпневому номері журналу Seventeen. До 1953 року Плат співпрацювала й з кількома місцевими газетами, зокрема, Daily Hampshire Gazette і Springfield Union, остання використовувала її як власну кореспондентку в Сміт-коледжі. Якщо перший курс був для Сильвії певною мірою випробувальним (викладач англійської регулярно виставляв їй «четвірки»), то другий виявився надзвичайно вдалим. Практично всі професори тепер захоплювалися її здібностями і працьовитістю.
Стажування в Нью-Йорку Радість першого успіху Плат відчула під час літніх канікул після закінчення третього курсу, коли оповідання Sunday at the Mintons забезпечило їй першу премію в конкурсі Mademoiselle Fiction Contest, що проводився журналом Mademoiselle. Разом з премією вона дістала запрошення на місячне стажування як позаштатний редактор на Медісон-авеню, 575 у Нью-Йорку. В складі групи з іншими конкурсантками-переможницями Плат оселилася в готелі Barbizon; згодом події цього знаменного місяця були докладно описані нею в романі «Під скляним ковпаком» (готель фігурує там під назвою The Amazon).
Депресія З Нью-Йорка Плат повернулася емоційно, інтелектуально і фізично виснаженою. Вона сподівалася, що зможе вступити до Гарварду на річний літературний курс, але отримала відмову. Крім того, з'ясувалося, що на продовження навчання в Сміт-коледжі бракує грошей, і їй довелося перевестись в Лоуренс. Весь цей час її переслідували авторський блок, депресія і страхи, причиною яких було «невгамовне прагнення до досконалості». У липні вона припинила вести щоденник, більше того (якщо вірити роману), втратила здатність спати, читати і писати. Аурелія Плат уточнювала: її донька читала, але лише одну книгу: «Патопсихологія» () Зигмунда Фрейда. Всі деталі фатального літа 1953 року задокументовані в небагатьох її листах і романі «Під скляним ковпаком».
В стані тяжкої депресії Плат вчинила спробу самогубства 24 серпня, з запискою: «Пішла на прогулянку, буду завтра», взяла з собою ковдру, пляшку води, баночку снодійного і сховалась в підвалі свого будинку, де почала ковтати таблетки, запиваючи їх водою. Залишивши 8 таблеток, втратила свідомість. Аурелія Плат не повірила записці і через кілька годин зателефонувала в поліцію. Спочатку розглядалося лише зникнення, після виявлення в будинку зникнення снодійного, — версія самогубства. По всьому Бостону за участю груп бойскаутів почався інтенсивний пошук «красуні зі Сміт-коледжу»; особлива увага приділялася парковій зоні і ставку Морс. 25 серпня повідомлення про зникнення Плат з'явилися в газетах: до пошуку підключилися багато її друзів. 26 серпня газетні повідомлення набули все похмурішого характеру, але до вечора Плат знайшли.