Гаджі Зейналабдін Тагієв (, ; , Баку — 1 вересня 1924, Мардакан, біля Баку) — азербайджанський підприємець і філантроп.
Один із найуспішніших промисловців і найбагатших людей Азербайджану другої половини XIX — початку ХХ століття. У широкій і щедрій благодійницькій діяльності відзначився, зокрема, матеріальним і моральним сприянням розвитку освіти, культури та релігії.
Тагієв володів нафтовими промислами, текстильною фабрикою, рибними промислами, торговими фірмами, купецьким банком та ін. Тагієв був найбільш відомим серед великих мусульман-нафтопромисловців Баку та найбагатшим мусульманином у Російській імперії. Його капітал становив до кінця 1917 близько 30 мільйонів рублів. Тагієв зіграв видатну роль розвитку економічного потенціалу Кавказу на межі XIX—XX ст.
Біографія Гаджі Зейналабдін Тагієв народився в сім'ї бідного шевця Таги й Уммі-ханум у старій частині Баку — Ічері Шехер. Дата народження спірна, у різних джерелах фігурують 1821Манаф Сулейманов. «Дни минувшие» >, 1823Свідоцтво про народження. Державний історичний архів Азербайджанської Республіки. ф. 372, оп. 1, д. 40, л. 22> і 1838Tadeusz Świętochowski. ‘‘Historical dictionary of Azerbaijan’’, р. 121 роки. Після смерті матері й повторного батькового одруження Зейналабдін у десятилітньому віці йде в науку до муляра. Спершу він обтісував камінь, заробляючи шість копійок за день, а в п'ятнадцять років почав працювати муляром. По трьох роках Тагієв став будівельним підрядником. Також торгував мануфактурою. Почавши переганяти нафту, в 1870 році він уже мав невеликий гасовий завод. Розвинув виробництво й поширив діяльність на текстильну промисловість, транспорт і рибні промисли. Збагатівши, став щедрим благодійником.
Тагієв був двічі одружений, мав вісім дітей. Помер на дачі в Мардакані.
Підприємницька діяльність
Нафтова промисловість і транспорт Маючи малопотужний нафтопереробний завод з двома котлами, Тагієв створив компанію «Г. З. А. Тагієв». 1873 року він разом із двома компаньйонами орендував земельну ділянку поблизу Баку, в Бібі-Ейбаті, сподіваючись, що вона нафтовмісна. Тривалий час нафти не було, ділянка завдавала збитків. Зневірившись, партнери продали Зейналабдіну свої паї, а в 1877 році виявилося, що це дуже багате родовище. Тагієв розумів, що для збільшення доходів треба вкладати інвестиції і в інші галузі. Розбагатівши, він насамперед прокладає шосейну дорогу від міста до свого промислу в Бібі-Ейбаті, а потім подовжує її до Бібі-Ейбатської мечеті. На початку 80-х років XIX століття Тагієвській фірмі належали 30 десятин (близько 33 гектарів) нафтовмісної землі в селищах Балахани і Бібі-Ейбат, дві шхуни для перевезення нафтопродуктів, склади в Царицині, Нижньому Новгороді та Москві, два заводи: гасовий і з випуску мастильних олив. У зв'язку зі створенням фірми «Мазут» — торговельного підприємства ротшильдівської Каспійсько-Чорноморської спілки, з поради Гаджі Зейналабдіна місцеві капіталісти на чолі з Агабалою Гудієвим заснували акціонерне товариство «Нафтопровід Баку — Батумі». Нафтопровід мав пролягти від Баку на 800 кілометрів — через низовину Кури, схили Малого Кавказу, підніжжя Сурамської фортеці та Ріонську низовину — й з'єднати узбережжя Каспійського та Чорного морів. Цією магістраллю бакинська нафта могла вийти на міжнародні ринки. Будівництво нафтопроводу почалося в 1897-му й тривало до 1907 року.
На початку листопада 1887 року Тагієв разом з п'ятьма іншими капіталовласниками створив акціонерну спілку кінних залізниць. У Баку почали споруджувати кінно-трамвайну дорогу, яку ввели в експлуатацію 1889 року.
Текстильна промисловість На початку століття запрацювала бавовняна фабрика Гаджі Зейналабдіна Тагієва. Господар побудував для робітників мечеть, а для їхніх дітей — школу, з різних місць запросив учителів, дав їм відповідну платню, організував для робітників вечірні курси самоосвіти, відкрив аптеку та медпункт, побудував млин.
Було дуже важко домогтися дозволу на будівництво фабрики. На заваді стояли 28 найбільших фабрикантів Росії на чолі з «королем російського текстилю» Савою Морозовим. До Баку близько доправляти бавовну з плантацій, а це знижує собівартість продукції. Вони побоювалися випустити з рук ринки збуту в Ірані та Туреччині, в російському Туркестані. Та й у самому Закавказзі неминуче впала б ціна бязі. Та ж сама загроза нависла над ринками збуту на Близькому Сході і в Середній Азії, в усьому мусульманському світі. Отож емір Бухари запропонував Тагієву побудувати фабрику або в самій Бухарі, або в Самарканді, або в Хіві й пообіцяв, що забезпечить виробництво дешевою та добротною сировиною. Тагієв відхилив пропозицію, відповівши, що фабрика потрібна в Баку.
Варто зазначити, що наприкінці XIX століття, перш ніж будувати, Гаджі Зейналабдін придбав у Джеванширському повіті 26 тисяч десятин (28 405 гектарів) території, званої «Ельдар мюлькю» — «Ельдарів наділ». Першого ж року він розширив посіви бавовнику від 40 до 250 десятин, урожайність цієї культури зросла в шість разів.
Дістати дозвіл на будівництво фабрики допоміг петербурзький високопоставлений чиновник на прізвище Єрмолов, тож її спорудили й пустили в хід. Конкуренти влаштували вночі підпал на цьому підприємстві. Робітники самотужки загасили пожежу. Збитки були великі. Згоріли склади з готовою продукцією, вийшла з ладу частина обладнання. Ця фабрика була оснащена модерною технікою: дві з половиною тисячі машин і пристроїв, виготовлених в європейських країнах, зокрема ткацькі верстати англійського виробництва. Щороку на підприємстві мали виробляти тридцять мільйонів аршинів (21 336 мільйонів метрів) бязі. На ті часи це означало 1,7 мільйона рублів золотом.
Бакинська текстильна фабрика, двадцять дев'ята з ліку в Росії, започаткувала нову галузь виробництва в Азербайджані. Це підприємство випускало лише бязь і збувало її в Закавказзі, Туркестані та Персії. Згодом ринок збуту поширився на інші мусульманські країни. Її купували для поховання небіжчиків, з неї робили покаянну одежу паломники до святих місць — Мекки, Кербели й Хорасану. Добрий збут пояснювався тим, що ця бязь була виткана на фабриці мусульманина руками правовірних робітників і майстрів. Пустивши в хід цю фабрику, Тагієв збудував у Тифлісі ще одну. Сировина до неї надходила із західних районів Азербайджану. Транспортні витрати були мінімальними, а собівартість продукції низькою.
Рибна промисловість Тагієву належали майже всі рибні промисли вздовж західного берега Каспію — від Порт-Петровська й на 300 кілометрів у південному напрямку. У Дагестані ловили переважно оселедців, а на орендованих у держави промислах біля гирла Кури — лососів, осетрів, білуг, севрюг тощо. 1916 року Тагієв заснував «Акціонерну спілку рибної промисловості Тагієва», а в селищі Банка спорудив завод виробництва кав'яру, продукцію якого споживали в Росії та за кордоном. Він реорганізував промисли в Дагестані, побудував у Порт-Петровську бондарний завод, а в порту облаштував спеціальні пристані для приймання риби й холодильник, до якого провів залізничну під'їзну колію. Заморожений продукт експортували у вагонах-рефрижераторах.
Рухома і нерухома власність
У 1895—1897 роках споруджено в центрі Баку великий дім Гаджі Зейналабдіна (нині тут міститься Музей історії Азербайджану). Автор проєкту, Юзеф Гославський, взяв за основу європейський стиль «ордер», хоча деякі елементи композиції, інтер'єри залів навіяні місцевими традиціями. Ця будівля відзначається ефектністю, виразністю форм і витонченістю архітектурних деталей. У центрі Москви, недалеко від Рум'янцевського музею, Тагієв поставив чотириповерховий будинок, у якому зупинявся, коли приїжджав до Москви. На кожному з чотирьох кутів і біля головного входу горів великий газовий ліхтар, заливаючи весь квартал яскравим світлом. Тагієв був власником нафтових свердловин, нафтопереробних заводів, заводу виробництва ікри, текстильних фабрик, млина, торговельних, вантажних і пасажирських суден. В Ірані Тагієв мав кілька каравансараїв. Йому належали також ліси в Губі, Євлаху, Атлихані, в околицях Ензелі та Решта. Тут, як і в інших місцях, він мав гарне помістя й ділову контору. У цих лісах полював великий князь Михайло Олександрович, брат Миколи II, і в подяку передав бакинському мільйонерові золоту чарку, прикрашену коштовностями.
Благодійність Гаджі Зейналабдін Тагієв був щедрим меценатом. Зокрема, на будову приміщення мусульманського благодійного товариства в Петербурзі він пожертвував 11 000 рублів, для жіночої російської школи «Свята Ніна» — 5000 рублів, на ремонт мечетей Кавказу і Дагестану — 5000 рублів, на впорядкування бакинського кладовища — 5000 рублів, на ремонт мечеті в Астрахані — 5000 рублів, на спорудження медресе в Тегерані — 55 000 рублів, на допомогу школі «Саадат» — 5000 рублів, на допомогу сиротам, хворим і вдовам — 8500 рублів, на комерційне училище та навчання мусульманських дітей — 50 000 рублів. Жертвував також на побудову вірменських та православних храмів, зокрема бакинського собору Олександра Невського. Мусульманське, російське, вірменське та єврейське благодійні товариства в Баку обрали Тагієва почесним головою. Він посилав талановиту молодь здобувати вищу освіту в навчальних закладах Москви, Казані, Петербурга та закордонних європейських міст. Завдяки йому вивчилися, зокрема, Азіз Алієв, Мамед Саїд Ордубаді й Наріман Наріманов, якого Тагієв матеріально підтримував, попри те, що не поділяв його поглядів на соціалізм.
1883 року Гаджі Зейналабдін фінансує будівництво драматичного театру, а в 1893 значно розширює площу цього закладу. 1909 року реакціонери підпалили театр, але Тагієв відбудував його заново. 1910 року святкували тридцятиріччя першої театральної постановки в Баку. У зв'язку з цією подією Узеїр Гаджібеков скомпонував урочистий марш. Коли Гаджі Зейналабдін з'явився в театрі, його вітали дуже шанобливо: оркестр заграв марш, артисти з повагою розступилися, а весь зал, стоячи, аплодував щедрому меценату.
У ті часи тюрма була на острові Наргін. Родичі в'язнів з великими труднощами добиралися туди і назад. Коли до Гаджі Зейналабдіна звернулися з проханням допомогти в цій справі, він віддав під в'язницю п'ятиповерхову будівлю млина, яку звів між Куба-мейдани (нині площа Фізулі) і Кемюр-мейдани. Борошномельне обладнання, виписане з-за кордону, він розмістив у нових виробничих приміщеннях, що недалеко від текстильної фабрики. Тут же, біля фабрики, Тагієв поставив будинок для себе і своєї сім'ї.
Тагієв мав заслуги у сфері видання книг. Цікава історія перекладу Корану азербайджанською мовою. Реакційне духовенство чинило опір цьому перекладу, доводячи, що вислови в Корані божественного походження, тож ніхто не має права їх переінакшувати. Тагієв послав казі Мірмагомеда Керіма до Багдада, звідки той привозить офіційний дозвіл на переклад. Відтак Гаджі замовляє в Лейпцигу арабський шрифт і друкує переклад. Перекладачем був сам казі Мірмагомед Керім. На кошти Тагієва друкуються книжки Сеїда Азіма Ширвані, Мухаммеда Хаді, Нарімана Наріманова («Надир-шах афшар»), Солтана Меджида Ганізаде, видаються газети — зокрема, «Хаят» («Життя»), «Фіюзат» («Достаток») азербайджанською мовою і «Каспий» російською. Коли газета «Хаблул Метін», яка виходила в Індії, через матеріальну скруту була змушена призупинити діяльність, Тагієв допоміг редакції значною сумою грошей.