Історія а́німе розпочалася на початку XX ст., коли японські кінематографісти експериментували з анімацією, різні методи чого в той час розглядалися на Заході. У 1970-х швидко розвивалося аніме, відокремлюючи себе від своїх західних коренів, а також створювалися різні жанри, таких як меха і його піджанр про гігантських роботів. Типові серіали з цього періоду включають «Люпен III» і «Mazinger Z». За цей період кілька режисерів стали відомими, особливо Хаяо Міядзакі і Осії Мамору.
Перший аніме-серіал «Otogi Manga Calendar» випустила студія Otogi, що являє собою чорно-білі історичні мультфільми. У 1963-му Осаму Тедзука, прозваний «Богом манґи», заснував студію Mushi Productions і випустив свій перший аніме-серіал «Tetsuwan Atom». Це стало початком буму аніме.
В 1980-х аніме і манґа широко розповсюдилися в Японії, і переживали свою так звану «Золоту добу». У 1988 році повнометражний фільм «Акіра» встановив в 1988-му рекорд бюджету аніме-фільму і створив абсолютно новий стиль анімації.
1990-і і 2000-і роки стали часом широкого визнання аніме за межами Японії. У 1997 році повнометражний аніме-фільм «Принцеса Мононоке» зібрав 160 мільйонів американських доларів в Японії.
Багаторазово зросло число як шанувальників аніме, так і глядачів, що дивляться його від випадку до випадку. У той же час в Японії продовжували удосконалюватися технології створення та відтворення аніме: студії переходили на комп'ютерну графіку, активно застосовуючи тривимірну анімацію.
Початок
1917—1945-ті роки Найдавніше аніме, знайдене в 2005 році, було створено близько століття тому — це короткометражний анімаційний фільм Katsudō Shashin створений у 1907 році. Він був намальований із п'ятдесяти, на стрічці целулоїда, кадрів. Зображений на них хлопчик малює ієрогліфи 活动 写真, що означають «рухомі фотографії» і використовувані в той час для позначення слова «кіно», потім повертається до глядача, знімає капелюх і кланяється. Художник і автор цієї анімації невідомийАнимеГид № 29 2008 стр.37 «Первые полвека аниме». Перші експерименти з анімацією в Японії почалися ще в 1913 році, а перші анімаційні фільми з'явилися в 1917 році. Це були маленькі фільми довжиною від однієї до п'яти хвилин. Найпершим японським анімаційним фільмом вважається «Новий альбом начерків» (1917) Сімокава Отена, також цього року був створений «Битва мавпи і краба» Кітаями Сейотаро, а в 1918 році — «Момотаро».
У 1920-ті роки звичайна довжина фільму не перевищувала 15 хвилин. Зазвичай вони були або спробами повторення західних сюжетів (американського серіалу «Кіт Фелікс» та інших), або екранізаціями класичних китайських і японських казок, намальованими в стилі традиційної японської графіки. Найбільш помітними аніматорами епохи німого кіно вважаються: Сімокава Отен, Коті Дзюн'іті, Кітаяма Сейотаро, Ямамото Санае, Мурата Ясудзі і Офудзі Нобору. Фільм Ямамото Санае «Гора Обасуте» (1924) вважається найстарішим японським анімаційним фільмом, який дійшов до наших часів. Практично вся тодішня анімація робилася в крихітних домашніх студіях і фінансувалася кінематографічними фірмами в обмін на права прокату.
У 1932 році Масаока Кендзо створює першу чисто анімаційну студію Masaoka Film Production і в 1933 році знімає на ній перший японський звуковий анімаційний фільм «Chikara to Onna no Yononaka». У 1930-і роки в Японії, як і в усьому іншому світі, посилилися мілітаристські настрої, і старовинні казки поступилися місцем бадьорим гумористичним сюжетам. Вже в 1934 році Мурата Ясудзі знімає 11-хвилинний фільм «Єфрейтор Норакуро», екранізація популярних коміксів Тагава Суйхо про пригоди невдалого пса в пародійній армії тварин. З 1937 року, коли Японія почала інтервенцію до Китаю, на глядачів обрушився просто потік анімації агітаційного змісту.
У 1943 році, за рішенням уряду, Сео Міцуо доручили зняти перший японський повнометражний анімаційний фільм. Ним став «Момотаро — морський орел», а в 1945 році Сео зняв його продовження — «Момотаро — божественний моряк». Фільми розповідали про героїчні операції людиноподібних звіряток — морських піхотинців зі звільнення Індонезії і Малайзії від карикатурних рогатих чортів, під якими малися на увазі американці. Через чотири місяці після виходу на екрани другого фільму Японія капітулювала, але він встиг справити враження на юного Тедзука Осаму.
1950-ті роки Наприкінці 1940-х і початку 1950-х економіка Японії перебувала в глибокій економічній кризі і це не сприяло розвитку анімації. Було очевидно, що майбутнє не за індивідуальними роботами художників, а за великими анімаційними студіями за зразком американських. Першою такою студією стала Nippon Douga, створена Масаока Кендзо і Ямамото Санае.
У 1947 році Ітікава Кон на кіностудії Toho Eiga створив перший ляльковий фільм — «Служителька в храмі». В цей час аніме йшло на спад: фільмів робилося мало і вони були короткометражні.
В 1956 першу дійсно велику анімаційну студію під назвою Toei Douga створив Окава Хіросі, купивши Nippon Douga, а її першим фільмом став чорно-білий «Каракулі кошеня» (1957) режисера Ябусіті Ясудзі. У жовтня 1958 року Toei Douga випустила перший у Японії кольоровий повнометражний фільм «Легенда про Білу Змію» (Hakujaden). Перші повнометражні фільми Toei Douga дуже нагадували повнометражні фільми студії Волта Діснея — виробництво кожного займало близько року, це були масштабні екранізації народних (тільки японських і китайських, а не європейських) казок з великою кількістю персонажів — тварин. Деякі з них навіть потрапили в американський прокат, але там провалилися і на два десятиліття японська анімація практично зникла з екранів США.
1960-ті роки
«Подорож на Захід» (1960) режисера Ябусіти Тайдзі став третім великим проектом Toei Douga. Це була екранізація манґи «Gokuu no Daibouken» (1952—1959) відомого на той час манґаки Тедзука Осаму. Він зацікавився станом речей в сучасній анімаційної промисловості і, захоплений успіхом в Японії телевізійних серіалів американської студії Hanna-Barbera, вирішив сам зайнятися виробництвом телевізійної анімації і відійти від казкових сюжетів у зв'язку з збільшенням популярності наукової фантастики.
У 1961 році Тедзука заснував власну анімаційну студію Mushi Productions. Після випуску в 1962 році некомерційної експериментальної стрічки «Історія однієї вулиці» в січні 1963 року розпочався показ першого справді популярного японського чорно-білого анімаційного телесеріалу «Могутній Атом» (1963—1966). Найпершим японським анімаційним телесеріалом був «Календар в картинках студії Отоги» (1962—1964), зроблений на студії Otogi. Це був дитячий фантастичний серіал про пригоди сміливого і розумного хлопчика-робота. Успіх цього серіалу був настільки значний, що вже до кінця 1963 року в Японії було чотири студії телевізійної анімації, не рахуючи відділення студії Toei Douga.
У 1965 році Mushi Productions почала робити свій перший кольоровий серіал «Імператор джунглів» (1965—1966), режисером якого став Ринтаро.
У 1967 році починається виробництво серіалу студії Tatsunoko Production під назвою «Mach Go Go Go» (1967—1968), першого аніме-серіалу на спортивну тему, а в 1966 році студія Toei Douga випускає перший і дуже успішний аніме-серіал для дівчаток — «Відьма Саллі» (1966 −1968) за мотивами манґи Йокояма Міцутеру «Mahoutsukai Sunny», яка, у свою чергу, була заснована на американському телесеріалі «Bewitched». Ім'я головної героїні було змінено через копірайтні розбіжності з фірмою Sony. Перші сімнадцять серій були чорно-білі, інші — кольорові. Це був не тільки перший серіал для дівчаток (сьодзьо), але і перший серіал про дівчаток-чарівниць, з числа яких найбільшу популярність через двадцять років після цього отримав серіал «Сейлор Мун». Другим таким серіалом вважається «Секрет Акко» (1969—1970) по манзі Акацукі Фудзіо, який визначив подальший розвиток канону дівчат-чарівниць — звичайна дівчинка або дівчина отримує магічний предмет, за допомогою якого вона може перетворюватися на когось іншого і допомагати в такому вигляді людям. Також у неї є маленький чарівний помічник, зазвичай тварина (дуже часто — кішка).
За манзоюі Йокояма Міцутеру робиться в ці роки і перший японський чорно-білий серіал про керованих величезних роботів — «Залізна людина номер 28» (1966). У 1970-х ця тема була розвинена і популяризована Нагаї Го, який перетворив її на справжнє джерело сюжетів для фантастичних епопей.
У 1969 році почав виходити найдовший в історії людства телевізійний анімаційний серіал — «Sazae-san» за мотивами манґи Хасегави Матіко. Його показ не закінчений по цю пору, вже кілька поколінь японців виросли, спостерігаючи за пригодами пані Садзае та її великої і дружної сім'ї.
Одночасно з ними виходить перший спортивний серіал, присвячений самій популярної японської грі того часу — бейсболу. Він називався «Зірка Кедзіна» (1969). В цьому ж році виходить вперше спортивне повнометражне аніме для дівчаток, присвячене баскетболу, — «Найкраща подача» (Attack No. 1). Обидва вони були дуже успішні, і заклали основу для наступних аніме для підлітків на спортивні теми.
У ці роки Тедзука Осаму справив значний вплив на формування принципів побудови японської анімації. У 1969 році він випустив повнометражний аніме-фільм для дорослих «Казки 1001 ночі», за мотивами знаменитих арабських еротичних казок, а в 1971 році на екрани Японії вийшла «Клеопатра» — смілива, майже порнографічна пародія на історичні фільми з римського життя з безліччю навмисних невідповідностей і анахронізмів. Таким чином, в 1970-ті роки аніме вступило вже сформованим комерційним мистецтвом, набагато більш популярним в Японії, ніж будь-яка інша національна анімація у себе на Батьківщині. У той же час майже всі основні великі аніме-проекти були телевізійними серіалами, зазвичай екранізаціями манґи. Одним з небагатьох винятків став фільм Такахата Ісао і Міядзакі Хаяо «Taiyo no Ouji Horus no Daibouken» (1968), який, незважаючи на протидію керівництва Toei, був гаряче прийнятий глядачами і заклав основи нового канону японської повнометражної анімації.
1970-ті роки Основна частина анімаційних фільмів, що помітно вплинули на подальший розвиток історії аніме, були саме телевізійними серіалами (одна серія довжиною близько 23-25 хвилин на тиждень, яка показувалась в строго певний для цього серіалу час). Тривалість серіалу визначалася його популярністю: більш популярні серіали йшли довше, менш популярні — швидко закінчувалися. Але зазвичай серіалів коротше 20-30 серій не робилося. Повнометражні фільми, як правило, виходили як продовження серіалів. Сюжети аніме-серіалів будувалися за принципом епізодів — важливо було подивитися тільки перші серії, в яких глядач знайомився з головними героями, і останні, в яких наставала розв'язка, а між ними йшло безліч серій, кожна з яких являла собою окрему історію з життя головних героїв, і тому окремі серії можна було, скажімо, пропускати або навіть дивитися в іншому порядку. Однак поступово спостерігається тенденція міграції сюжетів у бік єдиних довгих саг, в якій кожна серія — продовження сюжету попередньої. Надалі жодному з цих способів побудови сюжету не вдалося витіснити інший, і зараз вони щасливо співіснують. Також відбувалося і зміна аудиторії аніме. Якщо раніше її основою були маленькі діти і молодші підлітки 10-12 років, то тепер покоління глядачів перших аніме вже серйозно підросло. Тому починають з'являтися і серіали, розраховані на глядачів, які переживають підлітковий період. Набір основних жанрів практично не змінився — казки, наукова фантастика, історичні легенди.