Періодизація Раннє Відродження (кін. XV- п. пол. XVI ст.,)

Зріле і Пізнє Відродження (др. пол. XVI- перші десятиліття XVII ст.)

Загальна характеристика епохи

Перехід від Середніх віків до Відродження охоплює в Іспанії кінець XIV — перші три чверті XV ст. У цей час інтенсивно розвиваються народна поетична творчість і придворна аристократична література. В народній поезії XV ст. провідна роль належить романсу — це ліричний або ліро-епічний вірш, який розвинувся переважно на ґрунті реконкісти і пройнятий духом патріотизму і незалежності. Згодом романс засвоюється також аристократичною поезією, йому належатиме помітна роль у розвитку літератури Відродження. У XV ст. Іспанія була тісно пов'язана з Італією і досить добре ознайомлена з її культурою. Досвід італійської літератури, особливо творчість Данте, Петрарки і Боккаччо, засвоюється придворною літературою. Під сильним впливом Петрарки створюється в цей час в Іспанії сонет (маркіз де Сантільяна), з'являються в аристократичній літературі дидактичні поезії, алегоричні твори, епічні поеми, твори сатиричного характеру.

Наприкінці XV ст. іспанська література вступила в період Відродження. У своєму розвитку вона спиралася як на досвід античної і гуманістичної літератури європейських країн, особливо Італії, так і на національну літературну традицію і народну творчість. Від самого початку в ній визначилися два напрями: один із них базувався на традиціях народної літератури, а другий, «учений» — на використанні ідей античності. Перший напрям був провідним, у ньому найповніше проявився характер ренесансної літератури, визначений тими силами, що існували в іспанському народі і були породжені його героїчною історією. Звідси й характерні риси іспанської літератури: обмежений демократизм, багата уява, пристрасність, органічне засвоєння й збереження народних поетичних форм. Водночас у своєрідних обставинах країни рано визначився розрив між ідеями Відродження і реальністю, що зумовило й раннє розчарування в гуманістичних ідеалах, і гострокритичне зображення реальної дійсності в літературі.

Література раннього Відродження

Формування гуманістичних ідей у ранній період відбувалося під значним впливом італійської культури і філософських ідей античності. Значна роль у гуманістичному русі належала :університетам. Одним з перших найбільш значимих явищ іспанської літератури раннього Ренесансу був твір Фернандо де Рохаса «Трагікомедія про Калісто і Мелібею», відомий також під назвою «Селестина». Жанр твору визначити не просто. Це прозова розповідь, яка має ознаки роману, але подана вона в формі діалогу. Уперше твір виданий у 1499 p. Доба Раннього Відродження (початок XVI ст.) позначена італійським впливом, провідником якого став Гарсіласо де ла Вега (1503—1536), і розквітом іспанського лицарського роману. «Золотим віком» іспанської літератури прийнято вважати період із середини XVI по кінець XVII ст., коли творили Лопе де Руеда (між 1500—1510 — прибл. 1565), Лопе де Вега (1562—1635), Педро Кальдерон (1600—1681), Тирсо де Моліна (1571—1648), Хуан Руїс де Аларкон (1581—1639), Франсиско Кеведо (1580—1645), Луїс Гонгора (1561—1627) і, нарешті, Мігель де Сервантес Сааведра (1547—1616), автор безсмертного «Дон Кіхота» (1605—1615).

Лицарський роман У XV ст. в Іспанії з розповідних жанрів раннього періоду передовсім розвинувся ренесансно-лицарський роман (de caballeria). Для творів цього жанру властиві риси середньовічного авантюрно-героїчного лицарського роману, що певною мірою сповнений гуманістичним змістом. Їх родоначальником був «Амадіс Гальський», написаний найкращим автором іспанських романів Гарсі Ордоньєсом де Монтальво і надрукований у 1508 р.. «Амадіс Гальський» відзначається захопливим авантюрним сюжетом. Незважаючи на порівняно скромні літературні властивості твору, його успіх був грандіозний, роман викликав загальне захоплення і безсумнівно зробив величезний вплив на поезію і роман нової Європи і став значущим явищем в історії літератури. Слідом за «Амадісом» отримали широке поширення всілякі фантастичні і безглузді романи. Тільки завдяки критиці Сервантеса вдалося нарешті відсунути на задній план цей улюблений в Іспанії літературний жанр, хоча «Амадіс», «Пальмерон» та інші аналогічні романи все ще продовжували до кінця XVII ст. здобувати прихильність великої кількості провінційних читачів Іспанії.

Драматургія

У XV ст. були закладені основи іспанського світського театру в Кастилії (1492). Як і в інших країнах, світській театр зародився в Іспанії з містерій і церковних релігійних уявлень XI ст. У XIII ст. в церквах влаштовувалися вистави за сюжетами Біблії або з життя святих. Перший літературний твір драматичного плану, що містив у собі діалоги та дії — сатирична п'єса у формі еклоги під назвою «Coplas de Mingo Revulgo». У ній зображувався народ та дворянство у вигляді двох співрозмовників. П'єса ця написана ймовірно в 1472 р. Її авторство приписується Родріго де Котте, як і авторство п'єси «Dialogo entre el amor у un viejo». Родріго де Котта запропонував основну ідею і написав перший акт, що складається з 21 акта трагікомедії в прозі, або, вірніше, роману в діалогах — «La Celestina». (Решта 20 актів написані Фернандо де Рохасом). Справжнім засновником іспанської драми був Хуан дель Енсіна (1469–1534). Його еклоги и релігійні п'єси, які він називав «Represent a ciones», не відрізнялися змістом, але мали свого часу великий успіх. Після Енсіни іспанське драматичне мистецтво продовжує португалець Хіль Вісенте, який написав більшу частину своїх п'єс кастильською мовою. Бартоломео де Торрес Нахарро зробив великий внесок у розвиток драматичної фабули. Збірка його п'єс «Propaladia» довгий час була заборонена іспанською інквізицією.

Література зрілого і пізнього Відродження Найвищого розвитку іспанська література досягла в другій половині XVI на початку XVII ст. Цей час знаменувався розквітом багатьох жанрів: поеми, драми, роману, лірики. У той час виникає пасторальний роман про ідилічне життя пастухів на лоні природи. Прикладом є твір Хорхе де Монтемайора «Діана» (1559). Популярною стала й епічна поема про відкриття й завоювання нових країн, наприклад епопея «Араукана» Алонсо де Ерсільї (1533—1594), «Лузіада» (1572) португальського поета Луїса ді Камоенса. Уся поема пройнята новим гуманістичним світосприйняттям. Воно проявляється в пристрасній любові до батьківщини, в непримиренному ставленні до соціального зла. Наприкінці XVI ст. в іспанській літературі інтенсивно розвивається драматургія. Жанр ренесансної драми почав формуватися ще в ранній період Відродження. Першим іспанським драматургом вважається Хуан дель Енсіна (1469–1529). Йому належать еклоги світського і релігійного змісту на теми життя пастухів, зрілішими творами, написаними під впливом італійської гуманістичної драми, є п'єси, в яких виразніше проявляються гуманістичні тенденції. Найвищим досягненням іспанської літератури Відродження була творчість Сервантеса і Лопе де Вега.

Розквіт іспанської літератури

Золоте Століття іспанської культури охоплює XVI — першу половину XVII ст. За словами Еразма Роттердамського, «наука і вченість в Іспанії досягли дивовижного процвітання, слугуючи зразком для всіх учених Європи». Іспанська літературна мова до того часу досягла високого рівня. При імператорові Карлі V вона стала мовою міжнародного спілкування, в сер. XVI ст. набула поширення в Німеччині, Англії, Італії та Франції.

Італійський вплив

Початок XVI століття відзначений впливом Італії на іспанську поезію, з якої запозичили 11 — і 7-стопні віршований розмір і форму італійського сонету — терцину. Італійський напрямок в іспанській поезії очолили Хуан Боскан (1500—1544) і блискучий Гарсіласо де ла Вега (1503—1536). Їх творчість зіткнулася з опором іспанських поетів, вірних традиційним народним формам. Так сформувалася дві основні течії в іспанській поезії, що збереглися до нашого часу. Найбільшим противником італійського поетичного стилю був Крістобаль де Кастільєхо, який у своєму сатиричному творі «Петраркісти» («Petrarquistas») охрестив таким чином представників італійського стилю в іспанській поезії. Старовинних національних поетичних традицій разом з Кастільєхо дотримувалися Антоніо де Вільєгас, Грегоріо Сильвестре, Луіс Бараон де Сото, Хуан Руфо, Даміана де Вегас, Педро де Падилья і особливо Лопес Мальдонадо. Однак, протилежна сторона також була багата на таланти: Дієго Уртадо де Мендоса (1503—1575), Франсиско де Фігероа (1540—1620), Франсиско де ла Торре (1534) i Вісенте Еспінелья.

Пасторальний роман

В цей же час був популярний і пасторальний, або пастушачий роман, — літературний жанр, який мав також успіх в Італії, Португалії, Франції та Англії. Пастушачий роман з'явився в Іспанії завдяки португальцю Монтемайор та його твору «Diana Emamorada». Твір з'явився у Валенсії в 1542 р. Продовження роману писали лікар Алонсо Перес і Гаспар Поло. Потім в 1582 р. з'явилася «Filida», — роман Луїса Гольвеса де Монтальво, найвідоміший пасторальний роман про пастухів і пастушок, які філософствують і залицяються. До цього жанру належить «Галатея» («Galatea») Сервантеса (1584), «Аркадія» («Arcadia») Лопе де Вега (1598) і «Constante Amarilis» Фігероа (1621 р.). Тривалий успіх, який, попри всі безглуздості і невідповідності, мав пасторальний роман, пояснюється, здебільшого тим, що він своїми ідилічними картинами давав читачеві перепочинок від кривавих воєн і складнощів міського життя.

Шахрайський або пікарескний роман

В середині XVI ст. в іспанській літературі з'явився новий оригінальний вид прозової розповіді — шахрайський роман «Gusto picaresco», названий так завдяки її головним героям. Відмінними рисами шахрайського роману є достовірність у зображенні звичаїв і людських характерів. Першим шахрайським романом був твір «Lazarillo de Tormes» (Ласарільо з Тормеса), опублікований у 1554 p. Імені автора встановити не вдалось. Як встановлено дослідниками, в романі «Життя Ласарільо з Тормеса» використані книжкові і фольклорні джерела. Шахрайський роман продовжує розвиватись і в наступному періоді. Відзначився у цьому жанрі Матео Алеман, роман «Гусман з Альфараче» («Guzman de Alfarache» 1599), Франсіско Кеведо. Звичайно в творах такого типу розповідається історія життя людини, з дитинства позбавленої засобів до життя. Герой історії вдається до різних занять, буває серед різних людей, зазнає багато пригод і злиднів, навчається всіляких шахрайств і хитрувань і зрештою досягає певного матеріального статку. Історія розгортається на тлі реального повсякденного життя. В сюжеті шахрайського роману немає романтичної любовної інтриги. Розповідь у ньому ведеться від першої особи, оповідачем виступає сам герой.

Іспанський релігійний епос

Пристрастю і натхненням відрізняються і твори інших релігійних поетів-ліриків XVI ст: Хуана де ла Крус (Іоанна Хреста) (1542—1591) і св. Терези Авільської. Багато іспанських поетів пробували себе в епосі, проте такі спроби були здебільшого невдалі. Справжній епос Іспанії — це її народні романси. Більш вдало виглядає іспанська жартівливо-епічна поезія, наприклад, популярність мали майстерні твори Франсиско Кеведо, а також «Masquea» Віллавісіозо (1589—1658) і «Gatomaquia» Лопе де Веги. З маси досить посередніх епопей, написаних за зразком античних класичних та італійських творів, виділяється лише «араукана» («Araucana») Ерсільї-і-Суніги (1533—1596). Ця поема — щось на зразок щоденника походу, в якому брав участь автор, — заснована на реальних подіях. Поета надихали далекі невідомі країни Нового Світу і героїчна боротьба. У картинах битв і в оповіданнях про вдачі індіанців Ерсілья виходить на високий художній рівень. Співчуття і симпатію читачів викликають індіанці, а не іспанські завойовники. До найкращих творів релігійного спрямування належать поеми «El Monserrate» Крістобаля Віруеса, «Betica» Куеви, «Bernardo» Вальбуена і «Cristiada» падре Дієго де Охеда.

Виховна література