Вороня́нський Юхи́м Іва́нович (*7 березня 1903 с. Диканька, Полтавський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 5 січня 1938 Харків, УРСР) — педагог і організатор педагогічної справи.

Біографія Народився Юхим Воронянський у Диканьці, в батрацькій родині. У сім'ї було семеро дітей — п'ятеро хлопців і двое дівчат, Юхим був найстаршим.

Сім'я жила на Воронянському кутку — козацькій частині Диканьки. Дід Юхима — Петро Степанович, мав золоті руки, все життя будував вітряки на Полтавщині, Чернігівщині й Сумщині. Батько його,— Іван Петрович,— теж був неабияким майстром, в юнацькі роки столярував у Кочубеївській економії. Коштом Кочубея В. С. був посланий до губернського ремісничого училища. По закінченні його повернувся до панського маєтку, де трудився столяром до 1917 року. Грав на бандурі і скрипці, керував церковним хором, мав чудовий голос. А після революції, коли радянська влада виселила попа з села, віруючі вмовили Івана Петровича відправляти службу в Миколаївській церкві.

У дитинстві Юхим разом з братами чабанував. Рано навчився грати на кобзі та скрипці.

З семи років учився в земській чотирирічній школі. По її закінченні два роки був учнем — підручним у батька, що працював столяром і різьбярем у кочубеївських меблевих майстернях. За гарно різьблені полички для книг панської бібліотеки Юхимові дозволили користуватись книгами. Мріяв стати вчителем і вступив до Полтавського вищого початкового училища.

Повернувшись до Диканьки, влаштовується вчителем у семирічку, де працював десять років. Викладав географію, історію, малювання, вів музичний гурток. Одночасно навчався в Полтавському інституті народної освіти.

Як комсомолець-активіст Воронянський разом з товаришами створює лікбез, а при клубі — драматичний гурток, на спектаклі якого завжди приходило багато люду.

У ті роки життя в Диканьці справді вирувало. Певний час тут жили і працювали Андрій Головко, Пилип Капельгородський, відомий американський публіцист Альберт Ріс Вільямс. Учні школи під керівництвом Ю. Воронянського змайстрували радіоприймач, встановили гучномовець на ринковому майдані і люди мали можливість слухати Москву. В нарисі про Диканьку, вміщеному у виданні «Історія міст і сіл Української РСР»Історія міст і сіл Української РСР. Полтавська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967. — С. 294, 296. на двох знімках бачимо і постать Юхима Воронянського (с. 294, 296), однак ні в тексті, ні під знімками жодного разу не згадується його ім'я.

З 1930 року Ю. Воронянський викладає історію, економічну географію у Полтавській фельдшерсько — акушерській школі та землевпорядному технікуму. Швидко набуває авторитету педагога й організатора. Наступного року його приймають до КП(б)У. цього ж року одружується на дівчині, що теж з Диканьки. 1932 року у них народилась дочка Оля.

Згодом Воронянського призначають завідувачем навчальної частини фельдшерсько-акушерської школи, а 1933 року — директором. Навчальний корпус, зведений ще в другій половині XIX століття, став тіснуватим і Ю. Воронянський за два роки господарським способом збудував двоповерхове приміщення, де розмістились лабораторні кабінети та спортзал. А для учнів школи було споруджено гуртожиток на розі вулиць Комсомольської і Короленка.

Голодного 1933 року директор школи робив усе, щоб полегшити становище своїх вихованців. 1934 року Полтавська фельдшерсько — акушерська школа завоювала друге місце у всесоюзному змаганні вищих і середніх навчальних закладів. Працюючи директором, жодного разу не брав відпустки, весь час займався будівництвом, забезпеченням школи всім необхідним. Мав добру славу Юхим Іванович у наркоматі охорони здоров'я УРСР, зокрема у наркома Соломона Канторовича.

23 вересня 1937 року на партійних зборах школи, зорганізованих секретарем парторганізації Чайкіною та нструктором міськкому партії Клініко як відвертий і відкритий донос, Ю. Воронянський був виключений з КП(б)У. 5 жовтня 1937 року Полтавський міськком партії затвердив рішення партзборів. Вночі 21 жовтня Ю. Воронянського заарештували. 27 листопада заарештували його дружину Любов Миколаївну.

Після катувань, щоб примусити підписати «зізнання» у «злочинах», 4 січня 1938 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР на закритому засіданні у Харкові засудила Воронянського Юхима Івановича за ст. ст. 54-8, 54-11 КК УРСР до розстрілу з конфіскацією майна. Наступного дня вирок було виконано.

Майже через тридцять років, в період «хрущовської відлиги» судову справу Воронянського переглянуто і за відсутністю складу злочину 28 вересня 1957 року його було реабілітовано Верховним Судом СРСР. А через п'ятдесят один рік, 16 березня 1989 року, бюро Полтавського обкому партії відновило його (посмертно) у партії.

Любов Миколаївну, як дружину «ворога народу» засуджено до восьми років трудових таборів. Трудилася в таборі медсестрою і санітаркою, допомагала в біді таким же знедоленим табірникам. По закінченні табірного строку Любов Миколаївна одружилася з табірним наглядачем. Через деякий час, отримавши дозвіл НКВС, повернулася з чоловіком на полтавську землю, до Диканьки. До виходу на пенсію працювала у районній лікарні. Коли у середині 1990-х років до неї звернулися працівники Диканського історико-краєзнавчий музею, вона відмовилась розповідати про своє перебування у таборах ГУЛАГу, посилаючись на те, що «давала підписку, від якої її ніхто не звільняв». Через кілька днів Любов Миколаївна померла.

Примітки

Джерела

Реабілітовані історією / Науково-документальна серія книг. У 27 томах. Ред. колег.: Тронько П. Т.(голова), Реєнт О. П., Данилюк Ю. З. та ін.- Кн. 5. Полтавська область / Упорядник О. А. Білоусько. — Київ-Полтава: Оріяна, 2007. — С. 73—77.

Посилання Реабілітовані жертви комуністичного терору на Полтавщині Іван Наливайко. Засуджений до страти.— Зі збірки статей: Іван Наливайко. Гіркий спомин жахливого терору. Полтавський базовий медичний коледж