Біблія була перекладена багатьма мовами з єврейської, арамейської та грецької. Повний текст Біблії перекладено більше, ніж на 450 мов, у той час як окремі частини перекладено на понад 2 000 мов. У Середньовіччі західне християнство орієнтувалося на латинську Вульгату, а православні церкви Сходу — на тексти Святого Письма грецькою та деякими мовами, що були поширені в місцевих церквах. Пізніше Біблію було перекладено багатьма іншими мовами. Історія перекладів Біблії українською мовою нараховує більше 450 років, а, наприклад, англійською — теж має багату та різноманітну історію, яка тривала понад тисячоліття.
Оригінальний текст
Єврейська Біблія Танах був написаний давньоєврейською мовою, хоча до його складу входять книги (Даниїла та Єздри), написані арамейською. У 1 тисячолітті н. е. єврейські вчені, яких сьогодні називають масоретами, порівнювали тексти всіх відомих біблійних рукописів Старого Завіту для того, щоб створити єдиний, стандартизований текст. Внаслідок цього виникла низка надзвичайно схожих текстів С. З., які називають Масоретськими текстами. Саме масорети додавали в текст голосні звуки, адже оригінальні тексти містили слова, що складалися виключно з приголосних літер. Цей процес вимагав інтерпретації, адже деякі єврейські слова різняться лише своїми голосними — значення слова може змінюватися залежно від вибору голосної літери. У стародавні часи існували чимало єврейських текстів, деякі з яких збереглися у самаритянському П'ятикнижжі та інших античних фрагментах, а також вони присутні у інших стародавніх перекладах різними мовамиК. Менахем «Идея святости текста ТАНАХа и наука текстуальной критики»//HaMikrah V'anachnu, Tel-Aviv, 1979.
Віднайдення старих рукописів у Кумрані, частина з яких належать до Александрійського типу тексту, включаючи Ватиканський кодекс та Синайський кодекс, змусило вчених текстологів змінити їхнє ставлення до оригінального грецького тексту.
Новий Заповіт Новий Заповіт був написаний грецьким койне. Критичними виданнями називають спроби відтворити оригінальний текст Біблії. Карл Лахман основував свої критичні видання 1831 року на рукописах, які датуються IV ст. і раніше з ціллю довести, що загальноприйнятий текст має бути допрацьований відповідно до ранніх текстів. Автографи, грецькі тексти, написані рукою самих авторів, не дійшли до нас. Вчені відтворили оригінальний грецький текст на основі тих версій, які збереглися. Три головні текстові традиції грецького Нового Заповіту називають Александрійським типом тексту (характеризується мінімалізмом), Візантійським типом тексту (характеризується максималізмом) та Західним типом тексту. Усі разом вони складають більшу частину давніх рукописів. Більшість варіантів рукописів містять незначні відмінності у написанні слів, відмінний порядок слів у реченні, наявність чи відсутність означеного артиклю і т. д. Іноді тексти містять значні відмінності, а саме відсутність частини тексту, яка була випадково випущена (або навіть відредагована), або дописана з посилань на берегах (польових глос). На щастя, останні набагато легше ідентифікувати і скоригувати. Прикладами таких варіантів є кінець Євангелія від Марка, історія про Христа та грішницю, Вираз Івана та розширена версія тексту Дій святих апостолів на основі тексту Александрійського типу.
Історія перекладу Біблії
Стародавні переклади єврейської Біблії Арамейські таргуми Перші переклади єврейської Тори на арамейську здійснювали в останні століття до н.е., коли арамейська стала для євреїв lingua franca. Більшість з них розмовляли лише арамейською і не розуміли єврейську, таким чином Таргуми були створені для того, щоб прості люди могли розуміти Тору під час читань у стародавніх синагогах.
Грецька Септуагінта У III ст. до н.е. Александрія перетворилася на центр елліністичного юдаїзму, а переклад на грецький койне був здійснений декількома етапами у період з ІІІ по II ст. до н. е. (відомо, що він був закінчений у 132 році до н. е.). У Талмуді йдеться про те, що чималих зусиль до цього доклав Птолемей II Філадельф (285–246 рр.), який, як вважається, найняв задля цього 70 чи 72 єврейських вчених, внаслідок чого переклад став відомий під назвою Септуагінта. Ця назва закріпилася за перекладом приблизно у 354–430 роках н. е., у часи Августина «Блаженного» Аврелія.А. Сундберг «Септуагінта: Біблія еліністичного юдаїзму». Hendrickson Publishers, 2002, с. 72 Септуагінта (її загальноприйнята скорочена назва LXX означає "переклад 70-ти") була найпершим перекладом єврейської Біблії на грецьку, і пізніше стала загальноприйнятим текстом Старого Завіту у церкві та основою його канону. Латинська Вульгата, перекладена святим Єронімом, мала за основу єврейський текст тих книг з Біблії, які залишилися у єврейському каноні (що закріплено у масоретських текстах), грецький текст другоканонічних книг Старого Заповіту та грецький текст Нового Завіту. Крім цього, святому Ієроніму Стридонському були відомі старолатинські переклади Біблії.
Переповідаючи історію про Арістея, Августин у своїй книзі «Про місто Боже» (лат. De Civitate Dei contra paganos) додає таке зауваження: «…саме їх переклад зараз почали традиційно називати Септуагінтою…». Таким чином, Августин вказує на той факт, що назва грецького перекладу з'явилася зовсім незадовго до моменту написання його книги. Однак він не вказує на те, який з попередніх текстів був взятий за основу і широко використовувався грекомовними євреями, а пізніше і християнами.Karen Jobes and Moises Silva, Invitation to the Septuagint. Paternoster Press, 2001
Септуагінта дещо відрізняється від пізнішої Стандартизованої єврейської версії (масоретського тексту). Цей переклад на грецьку був тісно пов'язаний з легендою (яка вперше була викладена у листі Арістея), згідно з якою всі 70 (або, у деяких джерелах, 72) різних найнятих перекладачів здійснили ідентичні переклади, що, як вважається, доводить їх точність.Jennifer M. Dines, The Septuagint, Michael A. Knibb, Ed., London: T&T Clark, 2004
Хоча в листі до Арістея (який є основою легенди про появу грецького перекладу Біблії) розповідається про переклад лише єврейського Закону (Тори або П'ятикнижжя), пізніше під Септуагінтою стали розуміти збірку грецьких перекладів не лише перших п'яти, а й усіх інших біблійних книг.
Версії Суптуагінти містять декілька уривків та цілі книги на додачу до тих, які були включені до масоретського тексту ТаНаХа. Відкриття останніх часів демонструють, що у Септуагінті більшість додатків перекладені з єврейського тексту, який відрізнявся від масоретського. У той час як не зберігся жоден цілий рукопис єврейського тексту, на якому базується Септуагінта, багато вчених припускають, що ці рукописи представляли дещо іншу текстову традицію, ніж ту, що стала основою для масоретських текстів.
Ранні переклади у період пізньої Античності У монументальному дослідженні Оригена під назвою «Гексапла» зіставляється шість варіантів Старого Заповіту, включаючи грецькі переклади Святого Акили та Сімаха Евіоніта. Його еклектичний критичний огляд Септуагінти мав великий вплив на текст Старого Заповіту.
Канонічна християнська Біблія була офіційно прийнятою єпископом Кирилом Єрусалимським у 350 році (хоча була до цього вже визнаною Церквою), її затвердив Лаодикійський собор363 року. Канонічна християнська Біблія в частині Нового Завіту спочатку не містила книги Об'явлення Івана, а пізніше її визнав Афанасій Великий у 367 році (книга Об'явлення була включена).
Латинський переклад Вульгати датується 382–420 рр. н.е. Переклади Біблії латинською, які існували до святого Ієроніма, відомі під загальною назвою Vetus Latina.
Християнські переклади Старого Завіту базуються на Септуагінті або на єврейських текстах (також можуть цитувати обидва варіанти). Переклади Біблії, перемежовані з сучасним текстуальним аналізом, починаються масоретськими текстами, але також беруть до уваги можливі варіанти з усіх наявних стародавніх версій. Прийнятий текст християнського Нового Завіту написаний на грецькому діалекті койне і майже усі переклади базуються на цьому оригінальному тексті.
Ієронім почав свою діяльність з перевірки ранніх перекладів латинською, а закінчив поверненням до оригінального грецького тексту, оминаючи усі інші переклади. Де було можливо, він повертався до оригінального єврейського тексту замість Септуагінти.
У V ст. святий Месроп Маштоц переклав Біблію вірменською.
Тим самим часом або ще ранішим датуються також переклади сирійською, коптською, ефіопською мовами. Існує декілька стародавніх перекладів, найважливішими з яких є переклад на сирійський діалект (включаючи книги Пешитта та Діатессарон), ефіопською мовою Геєз та латинською (Vetus Latina та Вульгата). Готський єпископ Ульфіла (лат. Ulfilas) переклав Біблію готською на території теперішньої Болгарії в середині IV ст.
З дещо пізнішого часу відомі переклади Біблії на грузинську.
У 331 році імператор Константин наказав Евсевію Кесарійському надати 50 Біблій церкві у Константинополі. Афанасій записав, що приблизно 340 писарів готували Біблії для сина Константина – Константа. Більше нічого не відомо, хоча ведеться багато дискусій з цього приводу. Наприклад, йдуть дискусії з приводу того, що це могло призвести до створення переліку канону і що Грецький Ватиканський кодекс (Gr. 1209), Синайський кодекс та Александрійський кодекс є прикладами цих Біблій. Взяті разом з Пешиттою вони складають найбільш ранні християнські Біблії.The Canon Debate, McDonald & Sanders editors, 2002, pp. 414–415
Середні віки Коли стародавні писарі переписували ранні книги, вони писали замітки на берегах сторінок (польові глоси), щоб внести уточнення в текст — особливо якщо писар випадково пропускав слово або рядок — а також для того, щоб додати свої коментарі. Пізніше, коли інші писарі робили копії цих копій, іноді виникали сумніви, чи була замітка частиною тексту. З часом виникли різні версії зі своїми власними наборами пропусків та уточнень. Найстарший повний рукопис цілої Біблії є Codex Amiatinus — примірник латинської Вульгати (Англія, Абатство Монквірмут — Джарроу, VIII ст.).
У період Середньовіччя переклади, особливо Старого Заповіту, не віталися. Тим не менше, існують уривки перекладів Біблії староанглійською, найвідомішим з яких є загублений переклад Євангелія від Івана староанглійською, який був здійснений превелебним Бєдом, який, як вважається, підготував переклад незадовго до своєї смерті у 735 році. Варіант перекладу Євангелія від Матвія давньо-верхньонімецькою датується 748 роком. Над перекладом Біблії старо-церковнослов'янською почали працювати у 863 році Кирило та Мефодій.
У 900 році в часи Альфреда І Великого певна кількість уривків з Біблії національною англійською мовою циркулювали в народі. Серед них були тексти з 10 заповідями та П'ятикнижжя, які подавалися перед збірником законів, які він пропагував у той час. Приблизно у 990 році з'явився повний та незалежний переклад чотирьох Євангелій ідіоматичною староанглійською, на західно-саксонському діалекті; їх називають Уесекськими Євангеліями.
У 1199 році Папа Інокентій ІІІ заборонив несанкціоновані версії Біблії у відповідь на єресь Катарів та Вальденсів. Синоди Тулузи та Таррагони законодавчо заборонили володіння такими переказами у 1234 році. Це є свідченням того, що певні національні переклади були дозволеними, у той час як інші ретельно перевірялися.
Повна Біблія була перекладена старофранцузькою в кінці ХІІІ ст.. Деякі частини цього перекладу були включені до відомої ; немає свідчень про те, що цей переклад був переслідуваний церквою.Sneddon, Clive R. 1993. «A neglected mediaeval Bible translation.» Romance Languages Annual, 5(1): 11-16
Найвідоміший переклад Біблії середньоанглійською, відомий також як , основою для якого послугувала Вульгата, був заборонений Оксфордським синодом у 1408 році.
Перші переклади на старочеську мову відомі з XIV ст., а переклад Біблії гуситами з'явився у середині XV ст.
У 1478 році з'явився каталонський переклад на валенсійському діалекті.