Чжен Хе (, Дженг Хі, 1371—1433) — китайський мореплавець, дослідник, дипломат і адмірал XIV-XV століть.
Спочатку його звали Ма Санбао (). Він походив з мусульманського знатного роду з провінції Юньнань. Його називають «китайським Колумбом». На своїх 146-метрових «кораблях скарбів» Чжен Хе дослідив і відкрив для Китаю країни Південно-Східної та Південної Азії, держави мусульманського Сходу та Східне узбережжя Африки.
Хоча приватні китайські купецькі судна курсували між південним Китаєм та Південно-східною Азією практично невпинно з часів династії Сун, а за монгольської династії Юань відбувалися і військово-дипломатичні експедиції до країн Південно-Східної Азії і навіть на Цейлон, як масштаби експедицій Чжен Хе, так і високе значення, що надавав їм імператор Чжу Ді, були безпрецедентними. Ці експедиції, хоча б формально і на короткий термін (кілька десятиліть), зробили численні царства Малайського півострова, Індонезії, Цейлону і Південної Індії васалами Мінської імперії і принесли в Китай нові відомості про народи, які населяють береги Індійського океану. Вважається, що на історичний розвиток Малайського півострова, Суматри і Яви вплив експедицій китайського флоту виявився тривалішим, тому що вони могли бути серед факторів, які дали новий поштовх до еміграції китайців у цей регіон і посилення там ролі китайської культури.
Навіть за часів головного покровителя Чжен Хе, імператора Чжу Ді, експедиції Чжен Хе витримали сувору критику з боку багатьох представників конфуціанської еліти Китаю, які вважали їх непотрібними і дорогими імператорськими витівками. Після смерті Чжен Хе та імператора Чжу Чжаньцзі (онука Чжу Ді), ці ізоляціоністські погляди взяли гору на всіх рівнях в уряді мінського Китаю. У результаті державні морські експедиції були припинені, й більшість технічної інформації про флот Чжен Хе було знищено або втрачено. Офіційна «Історія Мін», скомпільована в XVII—XVIII століттях, відгукувалася про його плавання критично, але для багатьох людей в Китаї, і особливо у сформованих у Південно-Східній Азії китайських громадах, євнух-флотоводець залишався народним героєм.
На початку XX століття, на хвилі руху за звільнення Китаю від іноземної залежності, принесеної за допомогою європейських флотів, образ Чжен Хе, що стоїть на чолі потужного китайського флоту, знайшов нову популярність. У сучасній КНР Чжен Хе розглядається як одна з видатних особистостей в історії країни, а його плавання (зазвичай вони вважаються зразком мирної політики Китаю щодо своїх сусідів) протиставляються загарбницьким експедиціям європейських колонізаторів XVI—XIX століть.
Зовнішність
Євнухи, кастровані до початку періоду статевого дозрівання, вважалися «чистими» (童净, tong jing) і часто мали прихильність у придворних дам, яким серед іншого уподібнювалися поведінкою. У зрілому віці їхні голоси зазвичай ставали високими й пронизливими, настрій відрізнявся нестійкістю, а почуття — бурхливістю проявів, що часто виражалося у спалахах гніву і рясних сльозах.
Чжен Хе, хоча був євнухом, зовсім не відповідав цьому стереотипу. Прижиттєвих портретів Чжен Хе не збереглося, але за спогадами членів своєї сім'ї (у чиїй об'єктивності, втім, можна засумніватися), він був «семи чи росту, а в поясі близько п'яти чи» (зазвичай один чи мінської епохи дорівнював 31,1 см, але в деяких областях використовувалися чи меншої довжини, приблизно 27 см). «Його лоб був високим, щоки не здавалися обвислими, ніс був маленьким. Його зуби відрізнялися білизною і досконалістю форми, погляд був ясним, а голос — глибоким і сильним, немов звук дзвону. Він добре знав військову справу і був звичний до битви».
Ще одним джерелом інформації про зовнішність Чжен Хе був документ, в якому один із сановників імператорського двору рекомендував 35-річного Чжен Хе імператору Чжу Ді для його першого призначення на посаду командувача флотом. Згідно з цим документом, його шкіра була «жорсткою, немов шкірка апельсина». Відстань між бровами, за яким китайська традиція веліла визначати удачливість і щастя, була «широкою», що в свою чергу передбачало йому вдалу кар'єру. «Брови у нього були як мечі, а лоб широкий, ніби тигровий», що у свою чергу повинно було вказувати на твердість характеру і здатність до управління. Його рот був «як море», з якого виливалися красномовні слова. Його очі «блищали, як відбивається світло у швидкій річці», що було знаком енергійності і життєвої сили.
Біографія
Походження При народженні майбутній мореплавець отримав ім'я Ма Хе (马和). Він народився в селі Хеда, повіту Кунья, що був розташований у центральному Юньнані, біля південного берега озера Дяньчі, поблизу північного кінця якого знаходиться провінційна столиця Куньмін.
Сім'я Ма походила з так званих сему — вихідців із Середньої Азії, які прибули в Китай за часів монгольського панування і займали різноманітні посади в державному апараті імперії Юань. Більшість сім'ї, включаючи предків Чжен Хе, були мусульманського віросповідання (часто вважається, що і саме прізвище «Ma» є не що інше як китайська вимова імені «Мухаммед»). Після падіння династії Юань і встановлення династії Мін їхні нащадки асимілювалися в китайське середовище, головним чином, долучившись до лав китайськомовних мусульман — хуейцзу.
Про батьків Ма Хе відомо небагато, майже всі відомості про них почерпнуто зі стели, встановленої на їхню честь на їхній батьківщині в 1405 році за вказівкою самого адмірала. Батько майбутнього мореплавця був відомий як Ма Хаджі (1345—1381 або 1382), на честь вчиненого ним паломництва в Мекку, його дружина носила прізвище Вень (温). У сім'ї було шестеро дітей: чотири дочки і два сини — старший, Ма Веньмін, і молодший, Ма Хе.
Достеменно невідомо, яким шляхом предки Чжен Хе прийшли до Китаю. За сімейними переказами батько Ма Хаджі (тобто дід майбутнього адмірала), теж відомий як Ма Хаджі, був онуком Саїда Аджай ал-Дін Омара, вихідця з Бухари, одного з воєначальників Хубілая — хана, який зумів підкорити провінцію Юньнань і стати її правителем. Повної впевненості в тому немає, але ймовірно, що предки Ма справді потрапили в Юньнань разом з монголами.
Чжен Хе, як і його предки, сповідував іслам і, за деякими припущеннями, заступався за своїх братів по вірі, при тому, що на початку правління династії Мін до мусульман ставилися з підозрою. Причиною тому було, що при династії Юань багато хто з сему займав пости збирачів податків. Однак, Чжен Хе, при всій своїй прихильності до ісламу, шанобливо ставився до інших релігій: до буддизму і даосизму (які в Китаї належать до основних), і при необхідності з готовністю брав участь у відповідних ритуалах. Припускають також, що його відданість ісламу зіграла не останню роль у рішенні призначити його адміралом Золотого Флоту, який серед іншого повинен був відвідати Аравію та Африку, місця, в яких іслам був однією з панівних релігій.
Вступ на службу до Чжу Ді і військова кар'єра Після повалення монгольського ярма в центральному і північному Китаї і встановлення там Чжу Юаньчжаном династії Мін (1368) гірська провінція Юньнань у південно-західній частині Китаю ще кілька років залишалася під контролем монголів. Невідомо, чи воював Ма Хаджі на стороні юаньських лоялістів під час завоювання Юньнаню військами Мін, але як би там не було, він загинув під час цієї кампанії (1382), а його молодший син Ма Хе опинився в полоні й потрапив у служіння до Чжу Ді, сина імператора Чжу Юаньчжана, який керував юньнанською кампанією.
Три роки потому, в 1385 році, хлопчика кастрували, і він став одним з численних євнухів при дворі Чжу Ді, який носив титул Великого Вана (Yan Wang) і базувався в Бейпіні (майбутньому Пекіні). Юний євнух отримав ім'я Ма Саньбао (马三保, від Саньбао三保= «три коштовності»), тобто три вигуки, які вимовляють при буддійському богослужінні. Вважають, що перебуваючи при дворі великого князя, Ма Саньбао зміг отримати кращу освіту, ніж він зміг би досягти, якщо б замість Бейпіна потрапив до Нанкіна, до двору самого імператора Чжу Юаньчжана, який мав сильну недовіру до євнухів і прагнув, якщо й не зовсім заборонити вчити їх грамоти, то хоча б обмежити число грамотних євнухів. Як Великий Ван Чжу Ді мав у своєму розпорядженні значні військові сили і вів боротьбу з монголами на північному кордоні імперії. Ма Саньбао брав участь у його зимовій кампанії 1386/87 років проти одного з монгольських вождів, Нагачу (Naghachu).
Перший мінський імператор Чжу Юаньчжан планував передати престол своєму синові первістку Чжу Бяо, але той помер ще за життя Чжу Юаньчжана. У результаті перший імператор призначив своїм спадкоємцем сина Чжу Бяо, Чжу Юньвеня, хоча його дядько Чжу Ді (один з молодших синів Чжу Юаньчжана) напевно вважав себе гіднішим престолу. Зійшовши на престол у 1398 (девіз правління Цзяньвень), Чжу Юньвень, який побоювався захоплення влади одним зі своїх дядьків, почав знищувати їх одного за іншим. Незабаром між молодим імператором в Нанкіні та його пекінським дядьком Чжу Ді розгорілася громадянська війна. З огляду на те, що Чжу Юньвень забороняв євнухам брати участь в управлінні країною, чимало з них під час повстання підтримали Чжу Ді. У нагороду за службу Чжу Ді зі свого боку надав їм право брати участь у вирішенні політичних питань, причому дозволив підніматися до найвищих щаблів політичної кар'єри, що було дуже вигідно і для Ма Саньбао. Молодий євнух відзначився як при обороні Бейпіна в 1399, так і при взятті Нанкіна в 1402 році й був одним з командирів, яким було доручено захопити столицю імперії. Знищивши режим свого племінника, Чжу Ді 17 липня 1402 зійшов на трон під девізом правління Юнле.
На китайський новий рік 1404, новий імператор у нагороду за вірну службу подарував Ма Хе нове прізвище Чжен. Воно нагадувало про те, як у перші дні повстання в околицях Бейпіна кінь Ма Хе був вбитий в містечку, що називалося Чженлуньба.
За деякими джерелами 1404 року Чжен Хе керував будівництвом флоту для боротьби з так званими «японськими піратами», і, можливо, навіть відвідував Японію для переговорів з місцевою владою про спільну боротьбу проти морських розбійників.
Експедиції
Порядковий номер Роки Регіони на шляху подорожі Перша подорож 1405—1407 Чампа, Ява (острів), Палембанг, Малаккська протока, Суматра, Цейлон, Калікут Друга подорож 1407—1409 Чампа, Ява (острів), Цейлон, Малакка Третя подорож 1409—1411 Чампа, Ява (острів), Малакка, Суматра, Цейлон, Коллам, Кочин, Кожикоде, Сіам, Ламбрі, Кая, Коямпуттур, Путтанпур Четверта подорож 1413—1415 Чампа, Ява (острів), Палембанг, Малакка, Суматра, Цейлон, Кочин, Кожикоде, Каял, Паханг, Келантан, Ару, Ламбри, Хормозган, Мальдіви, Могадишо, Брава, Малінді, Аден, Маскат, Дофар П'ята подорож 1416—1419 Чампа, Паханг, Ява (острів), Малакка, Суматра, Ламбри, Цейлон, Шарван, Кочин, Кожикоде, Хормозган, Мальдіви, Могадишо, Брава, Малінді, Аден Шоста подорож 1421—1422 Хормозган, Східна Африка, країни Аравійського півострова Сьома подорож 1430—1433 Чампа, Ява (острів), Палембанг, Малакка, Суматра, Цейлон, Кожикоде, Хормозган… (Всього 17 країн)
Сім морських подорожей Чжен Хе
Після того як Чжен Хе за заслуги перед імператором надали титул «головного євнуха», що відповідало четвертому рангу чиновника, імператор Чжу Ді вирішив, що той краще за інших підходить на роль адмірала флоту, і призначив євнуха керівником усіх, або більшості з семи плавань у Південно-Східну Азію та Індійський океан у 1405—1433 роках, принагідно підвищивши його статус до третього рангу. Флот складався, мабуть, з близько 250 суден із близько 27 тисячами членів екіпажу. Найбільші із суден цього флоту могли бути, якщо вірити офіційній «Історії Мін», найбільшими дерев'яними вітрильними суднами, які коли-небудь існували.