Доповнення до основної статті: Виноробство у Франції
Історія французького вина охоплює період не менше 2600 років, заглиблюючись в епоху Грецької колонізації Південної Галлії і заснування фокейцями Массалії у VI столітті до нашої ери. Саме фокейці, як вважається, посадили перші лози винограду у місці заснування. Подальший розвиток виноградарства був продовжений римлянами. Із земель, які римляни називали Галлія виноградні лози розсадили в регіони, сьогодні відомі як: Бордо, Бургундія, Ельзас, Шампань, Лангедок, Долина Луари і Рони.
Протягом усієї історії галузь французького виноробства буде перебувати під впливом і керуватися комерційними інтересами прибуткового англійського, та голландського ринку. До французької революції, католицька церква була найбільшим власником виноградників у Франції, і володіла значним впливом у регіонах Шампань та Бургундія. Саме звідси пішло поняття теруар. Французька винна промисловість була по суті зачинателем виноробства в усьому світі, і заклала основи виноробства, де вона вважалась еталоном. Наприкінці XX початку XXI століття розпочалася експансія вин, так званого «Нового світу», яка дала початок жорсткій конкуренції з боку виноробів «Старого світу» (Франції, Іспанії, Італії) та «Нового світу» (Каліфорнії, Австралії та Південної Америки).Robinson, p. 281—283.
Давні віки Див. також: Вина Стародавньої Греції та Вина Стародавнього Риму Існують археологічні докази про те, що кельти почали вирощувати виноград, Vitis Vinifera, в Галлії. Виноградне насіння було знайдено по усій Франції, і вік цього насіння вказує на більш ранні ніж греко-римські часи. Наприклад, знайденому у Женевському озері насінню більше 12 тисяч років.H. Johnson Vintage: The Story of Wine pg 82-89 Simon and Schuster 1989 ISBN 0671687026 Заснування Масалії (сучасний Марсель), стало рушійним пунктом у розповсюдженні виноградарства по території сучасної Франції. Започатковане греками, воно було продовжене римлянами. За римських часів, виноградарство почало активно розвиватися, коли аллоброги, кельтський народ Нарбонської Галлії, провінції на півдні Галлії,Wine and Rome отримав право виготовляти вино.
У 7 році нашої ери грецький географ Страбон відзначає, що в районах навколо Масілії і Нарбо можна вирощувати такі ж рослини, як і в Італії, але інша частина Галлії, далі на північ, не дає можливості вирощувати оливки, рис або виноград.Strabo, Geography 4.2.1. Наприкінці першого століття до нашої ери — початку першого століття нашої ери виноградарство почало поширюватися на інші провінції Галлії — за межі районів, де росли оливкові та фігові дерева, тут зокрема бере початок сорт biturica — предок каберне сортів.Encyclopaedia Romana: Wine and Rome.
У I столітті виноградарство розповсюджується у долину Рони, у II столітті — в Бургундію та Бордо, у III столітті — долину Луари, у IV столітті в Шампань і Мозель. Предки сучасних французів досягли дивовижних успіхів у виноробстві, саме вони уперше для транспортування вина стали використовувати дерев'яні бочки замість звичних глиняних амфор, оскільки витримка у бочках покращувала якість багатьох вин. З цього моменту почали поширюватися так звані районовані сорти винограду, зокрема на північ почали розповсюджуватися більш холодостійкі лози, у той час, як на території сучасного Бордо отримали поширення вологостійкі сорти. Галльське вино стало настільки серйозним конкурентом римському, що за наказом імператора Доміціана у 96 році, велику кількість виноградних лоз було вирублено. Тим самим виноградарство у Галлії було практично знищено, і лише у 270 році нашої ери галлам було дозволено знову вирощувати виноград та виготовляти вино.
Прискорений розвиток виноробства стимулювала церква (вино було суттєвим джерелом прибутку, а згодом воно використовувалось і в церковних обрядах). Зокрема, вагомий вклад у розвиток виноробства здійснив Мартин Турський.
Від Середньовіччя до епохи Просвітництва
Після падіння Римської імперії у виноробстві також відбуваються істотні зміни. Виноробство починає занепадати практично усюди, крім Галлії. У цей час Галлію було захоплено північними племенами германців, зокрема, вестготами, бургундами та франками, жодне з яких не було знайоме з вином. Утворилися нові королівства Аквітанія, Бургундія та Іль-де-Франс. Важливе місце посідало королівство Карла Великого. Розташовуючись між півднем Франції, де культивування винограду і виготовлення вина було легким і зручним, та північчю, де виноградарство не було добре розвинутим, королівство Карла Великого стало по суті торговим центром. Це приносило йому значні прибутки. В епоху Каролінгів сформувалась нова система землеустрою, яка була тісно пов'язана із розповсюдженням виноградарства по середньовічній Франції. В рамках системи сформувались новий тип взаємовідносин між землекористувачем та землевласником. Зокрема фермер як землекористувач міг пропонувати землевласнику, що мав землю, яка не оброблялась, почати її обробіток, створити насадження тощо. Через визначений договором термін, половина земель поверталася власнику, а інша половина залишалась фермеру за умов сплати останнім щорічно певного відсотка прибутку чи десятини попередньому власнику. Завдяки цій системі багато земель, що не оброблялись раніше, було залучено у сільськогосподарський обіг. Часто землі засаджувалися виноградними лозами, що суттєво сприяло поширенню виноградарства, а отже і розвитку виноробства.
Тим часом культивуванням винограду і виготовленням вина починає активно займатися церква. Починаючи з VI століття виноградники культивувалися середньовічними ченцями, а монастирі ставали свого роду центрами виноробної промисловості, що приносило їм прибуток, а також забезпечувало постійний запас вина, символу крові Ісуса Христа, для бенкетів з нагоди різних свят, релігійних служб (причастя), зустрічей важливих гостей, паломників тощо. Наприклад, у 1098 році орденом цистерцианців на чолі зі святим Робертом Молемським в Бургундії було засноване абатство Сіто, де відберуть лозу, поліпшать технологію виробництва вина, визначать найкращі ґрунти та мікроклімати, тобто по суті введуть поняття — теруар. У період з XII по XV століття монахами на виноградниках Бургундії, Іль-де-Франсу, Мозеля, Дофіне, Лангедоку та Південного Заходу буде сформоване виробництво найкращих вин. Уже в XIII столітті у поемі «Битва вин» було перераховано понад 70 сортів французького вина.
У цей період починає розвиватися зовнішня торгівля. У зв'язку з тим, що перевезення великих бочок вина дорогами було дорогим і часто ризикованим, виноробні господарства розпочинають практику перевезень вина судноплавними річками, а портові міста Бордо, Ла-Рошель, Руан стають центрами винної торгівлі. У цей період політична ситуація та численні союзи відіграють істотну роль у торгівлі французьким вином між європейськими країнами.
У 1152 році шлюб між Алієнор Аквітанською та Генріхом II Плантагенетом, майбутнім королем Англії, став початком довгих і плідних відносин між Англією та Бордо,Wine Tourism in France «Landmark dates in the history of French wine » Accessed: July 12, 2008 одного з виноробних регіонів, звідки щорічно восени і на Великдень морським шляхом до Лондона відправлялися каравани суден, завантажених бочками з вином. Так доставлялися до Англії найвідоміші червоні вина Бордо, або «кларети» як їх досі називають в Англії. Одиницею вимірювання об'єму судна стає бочка вина, від назви якої () походить сучасне слово «тонна». XIV століття стало піком процвітання винної торгівлі між Англією та Бордо, і завершилось із початком Столітньої війни. Коли ж англійців по завершенні Столітньої війни було вигнано з Франції, місце у торгівлі вином зайняли голландські торговці. Вони суттєво розширили ринки торгівлі вином на держави Ганзейської унії.
«Старий союз» укладений між Францією, з одного боку, та Шотландією з Англією, з іншого, відкрив Шотландії доступ до французьких вин.
У 1305 році вибори папи Климента V та переїзд папської резиденції з Риму до Авіньйону, сприяло подальшому зростанню репутації французьких вин, як найкращих у світі. Коли Петрарка писав папі Урбану V, благаючи останнього переїхати у Рим, він зауважував, що однією з перешкод для переїзду є відсутність найкращих бургундських вин на Південь від Альп. За період Авіньйонського папства бургундські герцоги були вкрай зацікавлені зробити вина регіону символом влади і статусу. Жодна з офіційних подій чи святкувань не обходилась без вина. Можна сказати, що престиж Бургундського герцогства був сформований частково завдяки престижу бургундського вина. Приєднання Голландії та Фландрії до Бургундії відкрило французькому вину голландський ринок. Бургундські герцоги вносять неабиякий внесок у справу підвищення якості вина і навіть присвоюють собі звання «сеньйорів найкращих християнських вин». У 1395 році було викорчувано звичний сорт винограду «гаме» і замінено сортом «піно».
У Середні віки, з розвитком міст, до виноробства починає долучатися також і буржуазія. Міста стали оточувати виноградники. Таким чином, в XV столітті культивування виноградників стало повсюдним у Франції — на землях церкви, аристократів та буржуазії. Протягом усього періоду середньовіччя, Франція була найбільшим експортером вина, а регіоном з найбільш великою площею виноградників був Іль-де-Франс.Le vin à travers l'histoire . // Académie du vin Тільки в XVI столітті місця виноградників в Нормандії, Бретані, Лотарингії і Фландрії займуть злакові культури і фруктові дерева, на півдні ж площі виноградників продовжать розширюватися.
Епоха Просвітництва характерна зростанням досліджень в галузі виноробства. У цей період до різноманітних досліджень були залучені широкі наукові кола. Окремі вчені та навіть цілі університети досліджували проблеми виноробства, зокрема було детально розглянуто питання очищення, стабілізації та покращення смакових якостей вина. Детальніше зосередились і на сортовому складі виноградників. Було відібрано найкращі сорти, зорієнтовані на клімат та інші особливості регіону, що дозволило збільшити кількість та якість отримуваного врожаю.R. Phillips A Short History of Wine pg 190 Harper Collins 2000 ISBN 0066212820
За період правління Людовика XIV було споруджено Південний канал, новий комерційний маршрут, яким почали активно перевозити вино.Les vins du Midi rouge à la conquête du monde . // Telerama.fr, 30.07.2011 Об'єми виробленого вина будуть збільшуватися, проте вино стане справді народним напоєм лише після революції, коли в середньому дорослий чоловік випиватиме один літр вина на день.
У XVIII столітті вино Blanquette-de-limoux йшло на експорт в Німеччину, Saint-georges-d'orques цінувалося в Англії та в Нідерландах, що стосується вин Muscats de Mireval і Muscats de Frontignan, які вважалися цілющими, то їх розпивали при королівських дворах Європи, ними захоплювались Вольтер і Томас Джефферсон. Американський президент вважав, що французьке вино допоможе в боротьбі проти пияцтва у себе на батьківщині. У 1731 Людовик XV з метою обмежити виробництво середньосортних вин вводить заборону на посадку нових виноградних плантацій, проте площі виноградників, що належать монастирям і французькій знаті, що виробляють високоякісне вино, зростатиме аж до Французької революції 1796 року, коли багато виноградників будуть конфісковані у колишніх власників.
Від епохи революції до філоксери Див. також: Велике Французьке псування вина
Після Французької революції відбулося зростання кількості виробленого неякісного французького вина. Міністр внутрішніх справ Жан-Антуан Шапталь вважав однією з причин цього відсутність необхідних знань у багатьох нових виноробів. Винороби не розумілися ні на нових технологіях виготовлення вина, ні на вирощуванні якісного виноматеріалу. Серйозною проблемою буда відсутність практики, що звичайно не могло не відобразитись на якості вина. У 1801 році Шапталь видає трактат , у якому він зокрема відстоює пропозицію додавання цукру до вина під час бродіння для збільшення рівня алкоголю у кінцевому продукті (процес сьогодні відомий як — шапталізація).