Мови Бутану представлені понад двадцятьма мовами. Більшість корінних мов країни належить до сино-тибетської мовної сім'ї. На півдні Бутану також поширена непальська мова, що належить до індоарійської групи.

Згідно з Конституцією Бутану, дзонг-ке має статус національної мови, тоді як у довідкових джерелах її також визначають як офіційну. Основний ареал її поширення охоплює західні райони країни. На сході значне поширення має цангла, відома також як шарчоп-кха, а на півдні — непальська. Англійська не має конституційного статусу, проте широко використовується в суспільному житті країни.

Класифікація та поширення

Корінні сино-тибетські мови Бутану не утворюють єдиної генеалогічної групи. Серед них виділяють тибетські, або центральнободські, та східнободські мови. Цангла, гонгдук, лхокпу й оле-кха не належать до жодної з цих двох груп і класифікуються окремо. Класифікація деяких близькоспоріднених мовних різновидів залишається дискусійною. Зокрема, межі між бумтанг-кха, кхенг-кха та куртоп-кха в різних працях проводять по-різному: їх розглядають як окремі мови або як різновиди одного мовного комплексу.

Тибетські мови Тибетські мови Бутану походять від старотибетської мови. До цієї групи відносять дзонг-ке, чокангака-кха, брокпа-ке, броккат, лакха та тибетську мову.

Дзонг-ке традиційно поширена переважно в західній частині Бутану. Чокангака-кха побутує в долині річки Курі-Чу, лакха — на півночі району Чорних гір, броккат — у селі Дур у центральному Бутані, а брокпа-ке — у високогірних гевогах Мерак і Сактенг на сході країни.

Окреме місце посідає чо-ке — класична тибетська мова. Вона не використовується як розмовна, проте залишається мовою літургії тибетського буддизму, релігійної літератури та монастирської освіти.

Східнободські мови Східнободські мови становлять окрему групу бодських мов, поширених переважно в центральних і східних районах Бутану. Попри назву та значний історичний вплив тибетських мов, вони не належать до тибетської групи й не вважаються прямими нащадками класичної тибетської мови.

У Бутані до східнободських мов відносять бумтанг-кха, кхенг-кха, куртоп-кха, нупбі-кха, ньєн-кха, чалі-кха, дзала-кха та дакпа-кха. Бумтанг-кха, кхенг-кха й куртоп-кха утворюють групу близькоспоріднених мовних різновидів і в деяких працях розглядаються як різновиди ширшого мовного комплексу Бумтангу. Дзала-кха та дакпа-кха також утворюють окрему близькоспоріднену підгрупу, тоді як місце ньєн-кха й чалі-кха у внутрішній класифікації визначене менш упевнено.

Основний ареал східнободських мов простягається через центральну та східну частини країни. Бумтанг-кха поширена переважно в долинах Бумтангу, кхенг-кха — південніше, а куртоп-кха — на північному сході Бутану. Нупбі-кха та ньєн-кха побутують у центральних районах країни, тоді як чалі-кха, дзала-кха й дакпа-кха поширені далі на сході.

Цангла та інші сино-тибетські мови Найпоширенішою мовою східного Бутану є цангла, відома також як шарчоп-кха. Вона слугує регіональною мовою міжетнічного спілкування й використовується носіями різних місцевих мов. Назвою «цангла» позначають як поширений у східному Бутані надрегіональний різновид, так і ширший кластер близькоспоріднених різновидів, до якого належать, зокрема, дунгсамські різновиди та бджокапа-кха. Традиційно цангла зближували з бодськими мовами, однак її точне місце в генеалогічній класифікації сино-тибетських мов остаточно не встановлене.

Гонгдук — мова невеликої автохтонної спільноти, поширена в гевозі Гонгду на захід від річки Курі-Чу в дзонгхазі Монгар. Через значні граматичні й лексичні відмінності від інших мов Бутану, її попередньо класифікують як окрему гілку сино-тибетської мовної сім'ї. Водночас гонгдук зазнав помітного впливу цангла та кхенг-кха.

Лхокпу поширена серед невеликих автохтонних громад на південному заході країни, переважно в дзонгхазі Самце. Вона істотно відрізняється від сусідніх мов, а її точне місце у внутрішній класифікації сино-тибетської сім'ї залишається невизначеним.

Мова монпа Чорних гір поширена в кількох селах центрального Бутану й представлена кількома територіальними різновидами. Назва оле-кха у вузькому значенні стосується різновиду мови монпа Чорних гір, яким традиційно розмовляють представники клану оле в селі Рукха. У ширшому значенні цю назву використовують у міжнародних мовних каталогах щодо мови загалом. Раніше мову монпа Чорних гір попередньо зараховували до східнободської групи, однак у новіших дослідженнях її розглядають як некласифіковану мову або окрему гілку сино-тибетської мовної сім'ї. Її подібності зі східнободськими та іншими мовами Бутану частково пояснюють тривалими мовними контактами.

Індоарійські та інші мови Основною індоарійською мовою Бутану є непальська, відома в країні також як лхоцам-кха. Вона поширена переважно серед лхоцампа на півдні Бутану. В окремих мігрантських громадах уживаються також інші мови Непалу та Індії; у бутанських оглядах мовної ситуації до іммігрантських мов відносять, зокрема, гінді, бантава та санталі. Вони належать до різних мовних сімей: гінді — до індоарійських мов, бантава — до сино-тибетських, а санталі — до австроазійських.

Англійська мова не має визначеного Конституцією статусу національної або офіційної мови, однак фактично посідає важливе місце в мовному житті Бутану. Її використовують у державному управлінні, діловому спілкуванні, засобах масової інформації та системі освіти. Англійська є основною мовою викладання більшості шкільних предметів, тоді як дзонг-ке вивчають як обов'язковий предмет.

У країні також функціонує бутанська жестова мова. Її систематичне розроблення та документування розпочалося 2003 року в підрозділі освіти глухих при середній школі нижчого ступеня Друкг'єл у Паро. Нині бутанську жестову мову використовують як мову навчання в Інституті Вангсел для глухих.

Перелік мов Точна кількість мов Бутану залежить від того, які близькоспоріднені різновиди розглядають як окремі мови, а які — як діалекти. У лінгвістичних працях зазвичай наводять понад двадцять корінних і традиційно поширених у країні мов; сучасні каталоги також враховують мови нечисленних мігрантських громад.

Корінні та традиційно поширені мови Для мов, наведених у праці Джорджа ван Дріма 1994 року, у таблиці подано тогочасні орієнтовні оцінки кількості носіїв. Мови, які почали окремо виділяють лише у сучасніших каталогах, зазначено відсутність зіставних даних. Мова Орієнтовна кількістьносіїв (1994) Основне поширення Тибетські мови Дзонг-ке 160 000 Переважно західний Бутан; використовується по всій країні як національна мова Чокангака-кха 20 000 Долина річки Курі-Чу Ла-кха 8 000 Північ району Чорних гір Брокпа-ке 5 000 Гевоги Мерак і Сактенг на сході країни Тибетська 1 000 Північні й прикордонні райони та окремі тибетомовні громади Броккат 300 Село Дур у центральному БутаніКхамська тибетськаНемає надійних данихПівніч дзонгхагу Трашіянгце; традиційно серед скотарських громад Лая-кха Немає надійних даних Високогірні райони північно-західного Бутану Лунана-кха Немає надійних даних Високогірна область ЛунанаКласична тибетська мова (чо-ке) Не розмовна мова Східнободські мови Кхенг-кха 40 000 Південно-центральний Бутан Бумтанг-кха 30 000 Долини Бумтангу Дзала-кха 15 000 Східні райони країни Куртоп-кха 10 000 Північно-східний Бутан Ньєн-кха 10 000 Центральні райони країни Дакпа-кха 1 000 Східний Бутан Чалі-кха 1 000 Східний Бутан Нупбі-кха Немає надійних даних Центральний Бутан, переважно околиці Тронгса Інші сино-тибетські мови Цангла (шарчоп-кха) 138 000 Східний Бутан; використовується також як регіональна мова міжетнічного спілкування Лхокпу 2 500 Південний захід країни, переважно дзонгхаг Самце Гонгдук 2 000 Гевог Гонгду в дзонгхазі МонгарЛепча2 000Південний захід країни, переважно дзонгхаг Самце Оле-кха 1 000 Кілька сіл у районі Чорних гір у центральному Бутані Індоарійські мови Непальська 156 000 Південний Бутан; переважно серед лхоцампа

Інші поширені мови До цієї групи належать мови окремих громад південного Бутану, англійська як важлива мова освіти й державного управління, а також бутанська жестова мова. Відомості про поширення більшості мов нечисленних громад є неповними. Класифікацію наведено окремо за мовною сім'єю та вужчою мовною групою.

Мова Мовна сім'я Мовна група Поширення або використання Санталі Австроазійська Мунда Нечисленні громади, переважно на півдні країни Англійська Індоєвропейська Германська Освіта, державне управління, засоби масової інформації та ділове спілкування Гінді Індоєвропейська Індоарійська Міжетнічне спілкування, торгівля та спілкування з вихідцями з Індії Бантава Сино-тибетська Кірантська Окремі громади в дзонгхагах Чукха, Самце та Сарпанг Лімбу Сино-тибетська Кірантська Окремі громади в дзонгхазі Самце Магар Сино-тибетська Магарська Окремі громади в дзонгхагах Чукха та Ціранг Таманг Сино-тибетська Таманзька Окремі громади в дзонгхазі Ціранг Бутанська жестова мова Не встановлена Жестові мови Освіта та спілкування глухих і слабкочуючих; використовується як мова навчання в Інституті Вангсел

Писемність і літературна традиція Основною традиційною системою письма в Бутані є тибетське письмо в бутанському різновиді письма у-чен. Його використовують для запису дзонг-ке та чо-ке. Традиційна орфографія значною мірою зберігає історичні написання, тому між написанням слова та його сучасною вимовою дзонг-ке не завжди існує безпосередня відповідність. Чо-ке протягом століть залишалася мовою писемної вченості. Нею створювали буддійські релігійні тексти, медичні й наукові трактати та інші вчені праці. Поступове використання розмовної дзонг-ке в писемності привело до формування її сучасного літературного різновиду, однак чо-ке й надалі суттєво впливає на лексику та формальні регістри дзонг-ке.

Дзонг-ке вважають єдиною корінною мовою Бутану з усталеною місцевою літературною традицією. Інші корінні мови країни традиційно функціонують переважно в усній формі й не мають порівнянної стандартизованої писемної традиції. Їх фіксують у лінгвістичних дослідженнях і програмах документування, що охоплюють запис мовлення, укладання словників, опис граматики та збереження усних знань і фольклору.

Для передавання дзонг-ке латинською абеткою 1991 року було затверджено офіційну систему Roman Dzongkha. Вона є фонологічною транскрипцією сучасної стандартної вимови, а не транслітерацією традиційного написання, і не призначена для заміни бутанського письма. Стан малих мов Стан корінних мов Бутану істотно різниться. Частина з них використовується десятками тисяч людей, тоді як інші поширені лише в кількох селах. Визначити сучасну кількість носіїв складно, оскільки більшість наявних оцінок походить із мовознавчих обстежень кінця XX століття, а межа між окремою мовою та діалектом у деяких випадках залишається дискусійною.

На життєздатність малих мов впливають не лише чисельність носіїв, а й передавання мови дітям та сфери її використання. Поширення дзонг-ке, англійської, а також великих регіональних мов поступово звужує використання деяких місцевих мов у освіті, державному управлінні та міжетнічному спілкуванні. Зокрема, лхокпу, оле-кха і гонгдук у дослідженнях характеризували як виразно загрожені через вплив відповідно дзонг-ке, кхенг-кха та непальської мова. Комісія з розвитку дзонг-ке започаткувала окрему програму документування лхокпу, оле-кха і гонгдуку, які були визначені як три найбільш загрожені мови країни. У межах програми проводили польові дослідження, описували граматику й лексику та записували усні тексти.

Особливо критичним є стан різновиду оле-кха в селі Рукха. За даними дослідження, опублікованого 2016 року, серед місцевої громади чисельністю приблизно 100—150 осіб залишалася одна літня жінка, яка вільно володіла мовою, та двоє напівмовців, що засвоїли її від своїх дідусів і бабусь.

Див. також Література Бутану Населення Бутану

Примітки

Посилання Мови Бутану на сайті Ethnologue Мови Бутану в енциклопедії Britannica