Політична система Грузії (Сакартвело) заснована на унітарній парламентській республіці з трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою та судовою, а також багатопартійній системі.
Президент
Президент є главою держави, має прерогативу у визначенні напрямків внутрішньої та зовнішньої політики держави, а також у сфері оборони та безпеки. Обирається шляхом всенародного голосування строком на 5 років. Одна і та ж особа може бути обрана президентом не більше двох разів поспіль.
Дійсний Президент Грузії — Михаїл Кавелашвілі
3-й Президент — Міхеіл Саакашвілі (з 25 січня 2004, повторно обраний 5 січня 2008). Відсоток отриманих голосів — 53,5% у першому ж турі.
4-й Президент Грузії — Георгій Маргвелашвілі (з 17 листопада 2013 р. до 16 грудня 2018 р.). Відсоток отриманих голосів — 62,12 % у першому ж турі.
5-а Президентка Грузії — Саломе Зурабішвілі (з 16 грудня 2018 р. до 29 грудня 2024 р.) Зурабішвілі здобула перемогу в другому турі з результатом 59,56 %. Перша в історії країни жінка-президент.
6-ий Президент Грузії — Михаїл Кавелашвілі (з 29 грудня 2024), єдиний кандидат на пост прездента. Не є визнаним опозицією.
Законодавча влада
Однопалатний парламент у складі 150 депутатів (по 75 за пропорційною і мажоритарною системами). Останні вибори — 21.05.2008 року. Депутати представляють 4 політичних партії провладна партія «Єдиний національний рух» — 120, блок «Об'єднана опозиція» — 16, опозиційний «Християнсько-демократичний рух» — 6, опозиційна «Лейбористська партія» — 6, опозиційна Республіканська партія — 2. Спікер Парламенту Давид Бакрадзе (перший номер в списку правлячої партії).
Парламентські комітети: комітет із захисту прав людини — 15 депутатів, з аграрних питань — 18, освіти, науки, культури і спорту — 18, охорони навколишнього середовища і природних ресурсів — 15, галузевої економіки і економічної політики — 19, євроінтеграції — 15, оборони і безпеки — 19, юридичних питань — 17, регіональної політики, самоуправління і високогірних регіонів −19, зовнішніх зв'язків −17, процедурних питань −15, охорони здоров'я — 17, фінансів та бюджету — 15.
Виконавча влада Глава держави — президент, який є безпосереднім керівником для силових міністерств уряду. Уряд на чолі з прем'єр-міністром. Прем‘єр є керівником всіх інших міністерств. Президентом визначається кандидатура на пост прем'єр-міністра, який за погодженням з президентом формує список кандидатів до складу уряду. Склад уряду подається президентом до парламенту на затвердження.
Діючий Уряд Грузії сформовано в лютому 2009 року.
Прем'єр-міністр Грузії — Ніколо Гілаурі (з 06.02.09 року).
Міністр закордонних справ Грузії — Грі гол Вашадзе.
Судова влада Судова влада: Конституційний суд, Верховний суд та місцеві суди (міські, районні).
Судді Конституційного суду призначаються на паритетних засадах, по 3 члени за квотами Президента, Парламенту та Верховного суду.
Судді Верховного суду призначаються парламентом за квотою президента та голови Верховного суду.
Інші судді обираються Парламентом.
Партії «Єдиний національний рух» (Ґріґол Вашадзе) «Демократичний рух — Єдина Грузія» (Ніно Бурджанадзе) «Шлях Грузії» (Саломе Зурабішвілі) блок «Об'єднана опозиція» (Леван Гачечіладзе) «Християнсько-демократичний рух» (Георгій Таргамадзе) «Лейбористська партія» (лідер Шалва Нателашвілі) «Республіканська партія» (Давид Усупашвілі) «Промисловість врятує Грузію» (Ґоґі Топадзе) «Нові праві» (Давид Гамкрелідзе) «Консервативна партія» (Звіад Дзидзигурі та Каха Кукава)
Зовнішня політика Грузія активно працює з багатьма міжнародними організаціями. У 1999 р. стала повноправним членом Ради Європи і СОТ. Грузія була ініціатором розширення ГУУАМ (за рахунок Узбекистану). Вона тісно співпрацює з ООН та ОБСЄ, активно розвиває стосунки з НАТО. Грузія була членом СНД, але 17 серпня 2009 року добровільно вийшла з нього.
Внутрішньополітичні проблеми Після розпаду СРСР Грузія успадкувала проблеми з внутрішніми автономіями. В останні роки свого існування московська комуністична верхівка заохочувала сепаратиські настрої в автономіях союзних республік, і підтримувала оформлення квазі-державних установ за прямої участі російських військових і спецслужбових кадрів, що протистояли республіканському центру.
У 1992—1993 роках напруга переросла в збройне протистояння. За участі російських найманців і російської зброї в протистоянні Грузія втратила контроль над більшою частиною Абхазії та Південної Осетії, грузинські державні установи на цих територіях були згорнуті, а сепаратиські режими заохочували прийняття громадянами російського громадянства. До 2008 конфлікти тут перебували в замороженій стадії. У вересні 2008 Грузія за допомогою збройних сил спробувала відновити свій суверенітет над непідконтрольною частиною Південної Осетії, але у відповідь отримала повноцінне вторгнення російських військ 58-ї армії і приданих формувань авіації і флоту на свою територію. 26 серпня 2008 Росія одноосібно визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії.
Абхазія
Шида Картлі (Південна Осетія)
Аджарія
Посилання Державний устрій Грузії