Лінійні кораблі класу «Дюнкерк» () — серія лінійних кораблів французького флоту часів Другої світової війни. Побудовано 2 одиниці: «Дюнкерк» () та «Страсбург» ().

Побудовані в 1930-х роках та були першими швидкісними лінкорами. «Дюнкерк» будувався для протистояння німецьким кишеньковим лінкорам класу «Дойчланд» в умовах обмежень Вашингтонської угоди та жорсткої економії коштів. Тому його стандартна водотоннажність склала 26 500 т, навіть менше, ніж 35 000-тонний ліміт Вашингтонської угоди. «Дюнкерк» мав оригінальне розташування головної артилерії — вісім 330-мм гармат, розміщених у носі у двох чотиригарматних баштах.

Після оголошення Італією про будівництво лінкорів класу «Літторіо» стандартною водотоннажністю 35 000 т, депутатами французького парламенту були виділені кошти на будівництво другого лінкора — «Страсбурга». Для протистояння потужнішим гарматам італійських лінкорів бронювання «Страсбурга» було посилено.

З початком Другої світової війни «Дюнкерк» та «Страсбург» разом з кораблями Британського Королівського флоту охороняли морські шляхи в Атлантиці від німецьких рейдерів. Після капітуляції Франції лінкори залишалися в Мерс-ель-Кабірі. Під час спроби британської ескадри примусити здатися кораблі вішиської Франції, щоб запобігти здачі їх Німеччині, обидва лінкора прорвали блокаду та перейшли в Тулон. Там у листопаді 1942 року вони і були затоплені французькими екіпажами.

Спеціалістами лінкори класу «Дюнкерк» оцінюються досить неоднозначно. Вони гарно виглядали на тлі лінкорів часу Першої світової війни, але при порівнянні з пізнішими швидкісними лінкорами класів «Літторіо», «Бісмарк» та «Айова» мали замалий калібр гармат та досить слабке бронювання. Тому завдяки високій швидкості та досить потужному озброєнні деякі спеціалісти відносять їх до лінійних крейсерів.

Історія розробки Займаючи на початку 20-го сторіччя друге місце після британського флоту, Франція не змогла утримати лідируючих позицій та у першу світову війну вступила з недостатньою кількістю сучасних кораблів. Були відсутні лінійні та швидкісні легкі крейсери. А найновіші лінкори класу «Курбе» з 12 305-мм гарматами значно поступалися супердредноутам Британії, США та Японії з гарматами калібру 343-381-мм. 1912 року було прийнято новий Морський закон, згідно з яким флот Франції у 1922 році повинен був складатися з 28 дредноутів та лінійних крейсерів. Під час світової війни в дію увійшли три лінкори класу «Прованс» з 10 340-мм гарматами. Але будівництво лінкорів класу «Нормандія» з 12 340-мм гарматами в чотиригарматних баштах було призупинено, тому що всі сили були віддані сухопутному фронту. А лінійні крейсери навіть не закладалися. Після війни економіка Франції була заслабка, тому недобудовані корпуси лінкорів класу «Нормандія» були здані на злам, окрім «Беарна», який був добудований як авіаносець.

На Вашингтонській конференції 1921 року щодо обмеження морських озброєнь був встановлений ліміт водотоннажності нових лінкорів в 35 000 т. Престижу Франції було завдано удару. Згідно з угодою лінійний флот Франції був прирівняний до флоту Італії та обмежувався 175 000 англійських тонн. Єдине, чого домоглися французькі переговорники, це те, що поки до 1930 року для інших країн діяли «лінкорні канікули» й нові лінкори не будувалися, Франція мала можливість почати будівництво по одному лінкору в 1927 та 1929 роках.

У 1924 році Франція розпочала готувати нову кораблебудівну програму. Запропонований флотом «Морський статут» згідно з яким кожний рік повинні були будуватися кораблі сумарною водотоннажністю 40 000 т. Але він не був прийнятий парламентом, який хотів кожний рік затверджувати нове будівництво. Фактично наприкінці 1920-х та на початку 1930-х років будівництво в середньому склало близько 33 000 т. Спочатку зусилля були зосереджені на будівництві крейсерів та есмінців, але у 1926 році, коли три найновіші лінкори класу «Прованс» досягли десятилітнього віку, Вища Рада флоту замовила Технічній Службі Кораблебудування розробку в межах лінкорної квоти проєкт лінійного крейсера (). Згідно з завданням він повинен був здатен: 1) знищувати 10000-тонні так звані «вашингтонські крейсери»; 2) атакувати конвої торгових суден, які захищаються лінкорами зі швидкістю 20-25 вузлів; 3) утворювати розвідувальне з'єднання.

Відомостей про цей проєкт зберіглося досить мало. Відомо що до його озброєння повинні були входити 305-мм гармати з початковою швидкістю снаряда 965 м/с та дальністю стрільби 44 000 м. Вони повинні були розташовуватися в чотиригарматних баштах. Допоміжна артилерія повинна була складатися з 130-мм універсальних скорострільних гармат. Крейсер мав нести аж вісім гідролітаків і по одній катапульті в носі та кормі. Бронювання було досить слабким і розраховувалося на протистояння 203-мм снарядам з початковою швидкістю 850 м/с. Найімовірніше товщина броньового поясу не повинна була перевищувати 110 мм. Враховуючи невелику ширину корпусу протиторпедний захист теж повинен був бути досить слабким. Енергетична установка повинна була складатися з комбінації парових турбін та дизельних двигунів економічної ходи. Характеристики 17 500-тонного лінійного крейсера Характеристика Значення Стандартна водотоннажність 17 800 т (17 500 ts) Довжина × ширина 195×24,5 м Головний калібр 2×4 305 мм. Допоміжний калібр 130 мм Бронювання проти 203-мм снарядів Швидкість 34-36 вузлів

У 1928 році Німеччина оголосила про будівництво броненосців класу «Дойчланд», які при стандартній водотоннажності 10 000 т мали на озброєнні 280-мм гармати. Французькі кораблебудівники припинили працю над 17500-тонним крейсером та почали розробку низки нових проєктів. Для протистояння 280-мм гарматам треба було збільшити товщину броні до 203—305 мм. Аби знищувати німецькі кораблі якомога меншою кількістю снарядів головний калібр мав складати 305—330 мм. Розглядалися крейсери водотоннажністю 25 000 — 35 000 т, швидкість яких було зменшено в порівнянні з 17500-тонним проєктом.

Ще в 1927 році в Женеві на конференції щодо обмеження морських озброєнь Британія запропонувала будувати лінійні кораблі з 305-мм гарматами та водотоннажністю не більше 25 000 т. Франція та Італія не погодилися на ці пропозиції, але основні зусилля французьких кораблебудівників були зосереджені на проробці варіанта водотоннажністю в 25 000 т з 305-мм гарматами. 1930 року цей проєкт було завершено і він поступив на розгляд Вищої Ради флоту. Характеристики лінійного крейсера 1930 року Характеристика Значення Стандартна водотоннажність 25 400 т (25 000 ts) Довжина×ширина 203×27,5 м Головний калібр 2×4 305 мм. Допоміжний калібр 130 мм Бронювання борту 215—230 мм Бронювання палуби 100—130 мм Швидкість 29-30 вузлів При обговоренні цього проєкту було вирішено для скорочення броньової цитаделі обидві башти розташувати в носі, як на британському «Нельсоні». Бронювання борту повинно було протистояти 280-мм снарядам. Бронювання палуби повинно було витримувати вибух 500-кг бомби скинутої з 3000-метрової висоти, а протиторпедний захист повинен був витримувати вибух торпеди з 300-кг зарядом нижче ватерлінії на 3,5 м. Ці вимоги і були закладені в проєкт «Дюнкерка».

Найбільшою проблемою став перехід на гармати 330-мм калібру, задля чого прийшлося збільшити водотоннажність до 26 500 т. Проєкт було закінчено в 1931 році. Французький парламент сильно заперечував проти цього проєкту, не розуміючи чому для протидії 10 000-тонним німецьким кораблям потрібно будувати корабель в два з половиною рази більшою водотоннажністю та чому уряд не хоче дочекатися наміченої на 1932 рік нової конференції щодо роззброєння. Після численних суперечок парламент затвердив 19 липня 1931 року будівництво «Дюнкерка». Але кошти на будівництво було виділено лише в грудні. 27 квітня 1932 року на засіданні Вищої Ради флоту затвердили будування нового лінкора, який повинен був отримати назву «Дюнкерк» (). Франція наголосила, що розпочала будувати лінкор з водотоннажністю і калібром гармат нижче дозволених Вашингтонським договором межею, і сподівалася, що її прикладу наслідують й інші країни. Остаточні характеристики проєкту «Дюнкерка» Характеристика Значення Водотоннажність стандартна/повна, т 26 925 / 36 270 Довжина×ширина×осадка, м209,1×31,08×9,63 Озброєння 8×330 мм/52 (2×4)16 130 мм/45 (3×4, 2×2)8×37 мм (4×2)32×13,2-мм (8×4) Потужність на валах, к.с. 103 860 Швидкість, вузлів 29,5 Бронювання, мм пояс 250 верхня палуба 130

Конструкція

Корпус та надбудова

На відміну від лінкорів першої світової війни до проєктування нових лінкорів французькі кораблебудівники підійшли більш ретельно. Задля високої швидкості, відмінної мореплавності та міцності корпусу була збільшене відносне подовження корпусу, збільшена висота борту. При формуванні обводів корпусу широко використовувалися випробування моделей в басейні і складні математичні розрахунки, що дозволяли конструкторам визначити оптимальне поєднання форми і відносних розмірностей підводної частини корпусу з точки зору отримання максимальної швидкості при найменшій потужності двигуна. Для зменшення гідродинамічного опору в носовій підводної частини «Дюнкерка» використали буль. Електрозварювання використовувалася не тільки на другорядних місцях, але й в елементах поздовжнього набору, протиторпедних та поперечних перегородках. Використання електрозварювання дозволило прискорити будівництво та зекономити вагу.

Система набору була комбінована, поперечно-поздовжня. Поперечний набір використовувався на броньових палубах, а бортова обшивка була з поперечно-поздовжня набором. Головна тримальна палуба та подвійне дно та інші частини мали поздовжній набір. У підводній частини для протидії вибухам між шпангоутами встановлювалися невеликі поздовжні балки.

Зовні корпус «Дюнкерка» також сильно відрізнявся від попередніх французьких кораблів з їхніми тупими форштевнем та довгим півбаком і горизонтальними палубами. На новому лінкорі з'явився досить помітний підйом верхньої палуби до носа та спардек. Форштевень отримав витончений нахил вперед — так званий «кліперській ніс».

При проєктній осадці діапазон остійності становив 64,33°, запас плавучості — 28160 т, а метацентрична висота при нормальній водотоннажності 30 750 т дорівнювала 2,62 м.

Характерною відзнакою цих кораблів була висока вежеподібна носова надбудова. На її вершині були встановлені три директори управління артилерією, які незалежно оберталися навколо центральної осі. На даху верхнього зенітного директора було встановлено невеличкий флагшток. Особливий склад до високо розташованих бойових постів доставляв ліфт, розміщений усередині надбудови. Кормова надбудова була значно меншою, лише з двома директорами, невеличкою рубкою та грот-щоглою.

Розміщені на палубі спардеку з боків носової надбудови шлюпки стояли на невеликих візках, що переміщалися по рейках до двох великих вантажних стріл для спуску та підйому шлюпок. Ще декілька шлюпок стояло за носовою надбудовою, на палубу вище спардека. З боків труби на шлюпбалках спардеку висіли два невеликих роз'їзних вельбота.

На «Дюнкерку» було сім бойових прожекторів — три на рівні сигнального містка носової надбудови та чотири навколо димової труби. На «Страсбурзі» їх було на один менше — два на майданчиках попереду носової надбудови трохи нижче сигнального містка та ще чотири навколо димаря.

Бронювання