Ісседони (, ) — один з найдавніших історичних іранських кочових етносів, відомий, принаймні, з VII до н. е. Найдавніша згадка етноніму — у Алкмана (Фр. 136 А. См. Steph. Byz. s. v. Ίσσηδόνες < ΈσσηδόνεςА. И. Иванчик. Накануне колонизации. Северное Причерноморье и степные кочевники VIII — VII вв. до н. э. в античной литературной традиции: фольклор, литература и история. Москва, Берлин, «Палеограф», 2005).
За Арістеєм з Проконессу (у поданні Геродота (Історія, IV, 13)) ісседони під тиском арімаспів напали на скіфів і примусили останніх піти за р. Аракс. Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, IV, 13 « καὶ ὑπὸ μὲν Ἀριμασπῶν ἐξωθέεσθαι ἐκ τῆς χώρης Ἰσσηδόνας, ὑπὸ δὲ Ἰσσηδόνων Σκύθας, Κιμμερίους δὲ οἰκέοντας ἐπὶ τῇ νοτίῃ θαλάσσῃ ὑπὸ Σκυθέων πιεζομένους ἐκλείπειν τὴν χώρην. οὕτω οὐδὲ οὗτος συμφέρεται περὶ τῆς χώρης ταύτης Σκύθῃσι.»
В іншому місці, локалізуючи массагетів (Історія, I, 201), Геродот пише, що останні живуть «…на сході, за р. Аракс, навпроти ісседонів». Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, I, 201 «τὸ δὲ ἔθνος τοῦτο καὶ μέγα λέγεται εἶναι καὶ ἄλκιμον, οἰκημένον δὲ πρὸς ἠῶ τε καὶ ἡλίου ἀνατολάς, πέρην τοῦ Ἀράξεω ποταμοῦ, ἀντίον δὲ Ἰσσηδόνων ἀνδρῶν.»
Окремо Геродот повідомляє про дуже архаїчні звичаї ісседонів (ритуальний канібалізм тощо) (Історія, IV, 26) Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, IV, 26. Ці архаїчні звичаї та особливості в культурі зробили ісседонів дуже популярними в античній літературі.В. В. Латышев. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. ВДИ, 1947.
На окрему увагу заслуговують повідомлення незалежних від Геродота Помпонія Мели («…за ними (арімаспами) живуть есседони до самої Меотіди…»)POMPONIUS MELA, DE CHOROGRAPHIA, II, 2 та Плінія Старшого, який називає ісседонів/ есседонів одними з найвідоміших племен, яких перси називають саками, Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», VI, XIX, 50. «Persae illos Sacas universos…Essedones…» та локалізує їх спочатку разом з сарматами на схід від р. Танаїс Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», IV, XXVI, 88. «a Buce vero super Maeotim Sauromatae et Essedones.», а в іншому місці у горах на Пн. Кавказі. Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», VI, 21. «a litore Napitas supraque Essedonas Colchis iunctos montium cacuminibus»
Згадки у Птолемея Ісседона Скіфського (Geo., VI, 15), Ісседона Серіки (Geo., VI, 16) та власне «великого народу ісседонів»(Geo., VI, 16)Geo., VI, 16 на далекому сході дали підстави пов'язати етнонім ісседони з відомим з китайських джерел етнонімом усунь/вусуньLindegger, P. Griechische und romische Quellen zum Peripheren Tibets. I. Frtihe Zeugnisse bis Herodot: derfernere skythische Nordosten, Zurich. 1979
Наразі обмеженість джерел залишає питання ідентифікації та локалізації ісседонів відкритим. Показовою є наступна думка:
Джерела