Лікарська форма
Таблетки.
Фармакотерапевтична група
Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту.
Код АТС C09A A04.
Фармакокінетика
Абсорбція. Після перорального прийому периндоприл швидко всмоктується, максимальна концентрація в плазмі крові досягається протягом 1 години. Біодоступність становить 65-70%. Приблизно 20% абсорбованої кількості периндоприлу перетворюється на периндоприлат — активний метаболіт. Крім периндоприлату у процесі метаболізму утворюється ще п’ять неактивних метаболітів. Період напіввиведення периндоприлу — 1 година. Максимальна концентрація периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години. Приймання їжі зменшує перетворення периндоприлу в периндоприлат, а отже, зменшує його біодоступність, тому периндоприл потрібно приймати перед вживанням їжі.
Розподіл. Об’єм розподілу вільного периндоприлату — приблизно 0,2 л/кг. Зв’язування з білками плазми крові невисоке і залежить від його концентрації (зв’язування периндоприлату з АПФ — менше 30%).
Виведення. Периндоприлат виводиться із сечею, період напів виведення незв’язаної фракції становить приблизно 3-5 годин. Дисоціація периндоприлату, зв’язаного з АПФ, уповільнена, в результаті цього “ефективний” період напів виведення у фазі елімінації становить 25 годин. Рівноважна концентрація досягається протягом 4 діб. Багаторазовий прийом периндоприлу не призводить до його кумуляції.
У пацієнтів літнього віку та пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю виведення периндоприлату уповільнюється. При нирковій недостатності дозування повинно бути підібране залежно від ступеня недостатності (кліренс креатині ну).
Діалізний кліренс периндоприлату дорівнює 70 мл/хв.
Кінетика периндоприлу змінюється у пацієнтів з цирозом печінки (печінковий кліренс зменшується вдвічі), однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, тому корекція дози не потрібна.
Фармакодинаміка Периндоприл — інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I в ангіотензин II (АПФ). АПФ (кіназа) є екзопептидазою, що перетворює ангіотензин I у судинозвужувальний ангіотензин II, а також викликає розпад вазодилататора брадикініну до неактивного гептапептиду. Пригнічення АПФ призводить до зменшення концентрації ангіотензину II у плазмі, підвищення активності реніну в плазмі крові та зменшення секреції альдостерону. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, інгібування АПФ призводить до підвищення активності циркулюючої та місцевої калікреїн-кінінової системи (у результаті призводить також до активації системи простагландину). Припускають, що цей механізм пояснює антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ і частково відповідає за деякі побічні ефекти препаратів цієї групи (наприклад, сухий кашель). Периндоприл діє за допомогою свого активного метаболіту — периндоприлату. Інші метаболіти неактивні.
Артеріальна гіпертензія.
Периндоприл зменшує периферичний опір судин, що призводить до зниження артеріального тиску. В результаті збільшується периферичний кровотік без впливу на частоту серцевих скорочень. Як правило, збільшується нирковий кровотік, у той час як швидкість клуб очкової фільтрації, як правило, не змінюється.
Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-6 годин після прийому разової дози і зберігається як мінімум протягом 24 годин (ефективність периндоприлу через добу становить 87-100% від максимального ефекту).
Артеріальний тиск знижується швидко. У пацієнтів, що відповідають на лікування периндоприлом, нормалізація артеріального тиску досягається протягом місяця і зберігається без виникнення тахіфілаксії. Після припинення застосування периндоприлу ефект відміни не виникає. Периндоприл зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.
Відомо, що периндоприл чинить судинорозширювальну дію, покращує еластичність великих артерій і зменшує співвідношення товщина середньої стінки судини/діаметр просвіту судини в маленьких артеріях.
Додаткова терапія із застосуванням тіазидних діуретиків виявляє синергічний ефект. Комбінація інгібітору АПФ і ті азидного діуретика також зменшує ризик розвитку гіпокаліємії, спричиненої терапією діуретиками.
Серцева недостатність.
Периндоприл зменшує роботу серця шляхом зменшення перед- і післянавантаження.
Відомо, що у пацієнтів із серцевою недостатністю периндоприл викликає:
зниження тиску наповнення лівого та правого шлуночків; зниження загального периферичного опору судин; збільшення хвилинного серцевого викиду і покращення серцевого індексу.
Застосування початкової дози 2 мг периндоприлу у пацієнтів із серцевою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості не викликає істотного зниження артеріального тиску.
Стабільна ішемічна хвороба серця.
Відомо, що довгострокове лікування периндоприлом у дозі 8 мг один раз на добу (в тому числі в комплексній терапії з інгібіторами агрегації тромбоцитів, гіполіпідемічними засобами і бета-блокаторами) попереджує серцево-судинні ускладнення у пацієнтів з документально підтвердженою стабільною ішемічною хворобою серця та зменшує ризик виникнення інфаркту міокарда і серцевої недостатності.
Показання
Артеріальна гіпертензія. Серцева недостатність. Попередження серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з документально підтвердженою стабільною ішемічною хворобою серця. Довгострокове лікування зменшує ризик виникнення інфаркту міокарда та серцевої недостатності.
Протипоказання Гіперчутливість до периндоприлу або до будь-якої з допоміжних речовин, а також до будь-якого іншого інгібітору АПФ. Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі після застосування будь-якого інгібітору АПФ. Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк. Вагітність (особливо ІІ і ІІІ триместри вагітності, див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»). Дитячий вік.
Спосіб застосування та дози
Препарат призначений дорослим для перорального застосування. Рекомендовану дозу слід приймати щодня 1 раз на добу вранці перед вживанням їжі. Дозу підбирають індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням показань до застосування, профілю пацієнта, показників артеріального тиску.
Артеріальна гіпертензія.
Периндоприл може застосовуватися як монотерапія або в комбінації з антигіпертензивними засобами інших груп. Рекомендована початкова доза становить 4 мг 1 раз на добу, вранці. Пацієнтам з високою активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (особливо у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, порушенням водно-електролітного балансу, серцевою декомпенсацією та/або тяжкою артеріальною гіпертензією, а також пацієнтам літнього віку) через можливість виникнення раптового зниження артеріального тиску (гіпотензія першої дози) рекомендовано починати лікування з початкової дози 2 мг під наглядом лікаря, якщо необхідно — в умовах стаціонару. Доза може бути поступово збільшена до 8 мг 1 раз на добу через один місяць лікування. На початку лікування можливе виникнення симптоматичної гіпотензії, особливо у пацієнтів, які одночасно приймають сечогінні засоби. У таких пацієнтів лікування периндоприлом треба починати обережно, оскільки в них можуть знижуватися концентрація солей та/або об’єм рідин. Якщо можливо, прийом діуретиків повинен бути припинений за 2-3 дні до початку терапії периндоприлом.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, у яких неможливо припинити терапію діуретиками, лікування Периндоприлом-Ріхтер повинно починатися з дози 2 мг. У таких пацієнтів необхідно контролю вати функцію нирок і рівень калію в сироватці крові. Наступне підвищення дози необхідно корегувати залежно від показників артеріального тиску. За необхідності терапія діуретиком може бути відновлена. Пацієнтам літнього віку лікування має бути розпочато з дози 2 мг (½ таблетки Периндоприлу-Ріхтер 4 мг), яка може бути поступово збільшена до 4 мг через місяць лікування, а потім, у разі необхідності, до 8 мг, залежно від функції нирок.
Серцева недостатність.
Пацієнтам із серцевою недостатністю та іншим пацієнтам із групи високого ризику (пацієнти з порушенням функції нирок і тенденцією до порушення електролітного балансу, пацієнти, які отримують одночасно терапію діуретиками і/або вазодилататорами) лікування периндоприлом рекомендовано починати з початкової дози 2 мг 1 раз на добу під ретельним медичним наглядом. Через 2 тижні, за умови доброї переносимості, дозу підвищують до 4 мг 1 раз на добу. Дозу підбирають індивідуально, залежно від клінічного стану пацієнта.
Пацієнтам з високим ризиком розвитку симптоматичної гіпотензії (з дефіцитом електролітів та гіпонатріємією або без неї, з гіповолемією або тим, що одержують інтенсивну терапію діуретиками) слід провести корекцію вищеназваних станів до початку терапії периндоприлом. Необхідно ретельно контролю вати артеріальний тиск, функцію нирок і концентрацію калію у сироватці крові як перед, так і під час лікування периндоприлом.
Попередження серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з документально підтвердженою стабільною ішемічною хворобою серця.
Застосування Периндоприлу слід починати з дози 4 мг 1 раз на добу протягом перших двох тижнів, потім, за умови доброї переносимості дози 4 мг і з урахуванням функції нирок, доза може бути збільшена до 8 мг 1 раз на добу.
Пацієнтам літнього віку спочатку призначають дозу 2 мг (½ таблетки Периндоприлу-Ріхтер 4 мг) 1 раз на добу протягом одного тижня, потім 4 мг 1 раз на добу протягом наступного тижня. Потім, за умови доброї переносимості попередньої дози 4 мг і залежно від функції нирок, дозу можна збільшити до 8 мг 1 раз на добу (див. нижче таблицю “Дози периндоприлу при порушенні функції нирок”).
Дозування у пацієнтів з порушенням функції нирок.
У пацієнтів з нирковою недостатністю доза повинна бути встановлена залежно від кліренсу креатиніну.
Дозування у пацієнтів з порушенням функції печінки.
У пацієнтів з порушенням функції печінки немає необхідності в підборі дозування.
Побічні реакції
Частота виявлених побічних реакцій визначена за наступною класифікацією:
дуже часто (≥ l/10), часто (≥ l/100, <l/10), нечасто (≥ 1/1000, <l/100), рідко (≥ l/10000, <l/1000), дуже рідко (<1/10000). Під час лікування периндоприлом можуть спостерігатися зазначені нижче побічні реакції з боку органів і систем:
кровоносна і лімфатична системи: дуже рідко — зниження гемоглобіну і гематокриту, тромбоцитопенія, лейкопенія/нейтропенія, випадки агранулоцитозу або панцитопенії. У пацієнтів з вродженою недостатністю ферменту глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (G-6PDH) траплялися поодинокі випадки гемолітичної анемії; центральна і периферична нервова система: часто — головний біль, астенія, запаморочення, парестезія; нечасто – порушення настрою, сну, дуже рідко – збентеження; система зору: часто — порушення зору; органи слуху: часто — дзвін у вухах; серцево-судинна система: часто — артеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози), дуже рідко (через раптове зниження артеріального тиску) у пацієнтів високого ризику можуть виникати аритмія, стенокардія, інфаркт міокарда, інсульт (див. розділ “Особливості застосування“). Повідомлялося також про випадки виникнення васкулітів; дихальна система: часто–сухий кашель, задишка; нечасто — бронхоспазм; дуже рідко – еозинофільна пневмонія, риніт; травна система: часто — нудота, блювання, біль у животі, дисгевзія, діарея, запор; нечасто –сухість у роті; дуже рідко – панкреатит; гепатобіліарна система: дуже рідко — гепатит (цитолітичний або холестатичний), див. розділ “Особливості застосування”; сечовидільна система: нечасто — ниркова недостатність; дуже рідко – гостра ниркова недостатність; алергічні реакції та реакції з боку шкіри: часто — висипання на шкірі, еритема, свербіж; нечасто –ангіоневротичний набряк, кропив'янка; дуже рідко — мультиформна еритема; кістково-м’язова система та сполучна тканина: часто — м’язові спазми; репродуктивна система: нечасто — імпотенція; загальні порушення: нечасто — підвищена пітливість.