Давні часи

Найбільш ранні сліди перебування людей на прилеглій до міста території припадають на епоху неоліту (VI—IV тисячоліття до н. е.). В околицях міста знайдені залишки двох неолітичних стоянок.

Виникнення населеного пункту Виникнення населеного пункту пов'язано з початком розвитку в цьому районі анілінобарвної промисловості. До 1914 року монополія виробництва синтетичних барвників належала Німеччині. У Російській імперії ж воно було незначним. Скорочення імпорту барвників під час Першої світової війни поставило в надзвичайно важкі умови підприємства текстильної промисловості Росії. Наприкінці 1914 року в Москві була створена тимчасова комісія з організації російського акціонерного товариства хімічної промисловості «Руско-Краска». Для будівництва заводу цього товариства було обстежено кілька ділянок землі на території Донбасу. У підсумку обрали місце поблизу зупинного пункту Рубіжне. Довколишні вугільні шахти, Донецький содовий завод і коксобензольні підприємства могли забезпечити завод дешевим паливом і сировиною, а Сіверський Донець і озера, що розкинулися довкола, — достатньою кількістю води. Порівняно недалеко були розташовані великі поклади вапняків і солі, необхідні для хлорного виробництва. Залізниця забезпечувала доставку сировини і відвантаження готової продукції. Акціонерне товариство «Руско-Краска» купило у місцевого поміщика 1840 десятин землі, і влітку 1915 року тут почалося спорудження головного хімічного заводу.

На будівництві працювали сотні селян з підвозом працівників з Боровеньківської та інших волостей Старобільського повіту Харківської губернії. Устаткування привозили з Риги, Ревеля, Катеринослава та інших міст. Війна змусила господарів «Руско-Краски» сконцентрувати увагу на виробництві продукції для військових потреб. У березні 1916 року було запущено виробництво сірчаної кислоти, у жовтні — фенолу. Поряд з будівництвом головного хімічного заводу товариства «Руско-Краска» було розвернуто спорудження заводу акціонерне товариство «Коксобензол». Навколо цих підприємств виростало робітниче селище.

Основну масу робітників хімічних заводів становили селяни навколишніх селищ, які остаточно не розірвали зв'язки з сільським господарством. «Прошарок» кадрових робітників, які прийшли сюди працювати з лисичанських шахт і Алмазнянського металургійного заводу був незначним. Умови праці в цехах були важкими. Велика насиченість повітря у виробничих приміщеннях газами, брак захисних засобів, завантаження апаратів «вручну» — все це призвело до поширення професійних захворювань серед робітників. Зарплата залишалася низькою, незважаючи на зростання викликаної війною дорожнечі. Нестерпно важкими були і побутові умови. В бараках, що заглиблювалися майже на метр в землю, на нарах покотом спали десятки робітників. Сімейним в цих приміщеннях надавалися комірки в 4-5 м². У такій задушливій комірчині ледве поміщалися дерев'яні ліжка і невеликий столик. Через постійну вологість і бруд бараки кишіли паразитами, сонячне світло ледь пробивалося крізь маленьке віконце під стелею. Для майстрів і працівників заводоуправління було побудовано декілька десятків одноповерхових чотириквартирних і три двоповерхових будинків. У 1916 році в селищі проживали 3 тис. осіб. Робітників заводу і жителів селища обслуговували фельдшер і медична сестра. У будинку барачного типу розташовувалася двокласна школа, в якій навчалося близько 50 дітей.

Події періоду Української революції та українсько-більшовицької війни

Перша світова війна, а також посилення експлуатації з боку власників заводів, які прагнули якомога більше нажитися на військових постачаннях, сприяли невдоволенню робітників.

У січні 1917 року на підприємстві спалахнув страйк. Робочі вимагали збільшення заробітної плати на 10 % і домоглися цієї надбавки. З піднесенням зустріли трудящі звістку про перемогу Лютневої революції і повалення «самодержавства». У цехах відбулися мітинги, на яких зачитували маніфест РСДРП (б) «До всіх громадян Росії».

У другій половині березня 1917 року в селищі була створена Рада робітничих і солдатських депутатів. З перших днів своєї діяльності Рада стояла на більшовицьких позиціях . У прийнятій на одному із засідань резолюції говорилося: «Рада робітничих і солдатських депутатів з радістю констатує той факт, що ряди справжніх захисників пролетаріату, лави партії більшовиків ростуть».

У травні 1917 року Рада ухвалила рішення про введення на підприємствах 8-годинного робочого дня.

У період двовладдя, Рада вела боротьбу проти ради завідувачів заводом «Руско-Краска», створеної в червні 1917 року і проводила політику Тимчасового уряду.

9 жовтня 1917 року на загальних зборах робочих «Руско-Краски» і «Коксобензола» був створений більшовицький осередок, що об'єднав комуністів обох підприємств. Головою його обрали Р. Медведського.

Майже одночасно, у жовтні 1917 року виникла профспілкова організація. 3 листопада 1917 року, після того як стало відомо про Жовтневий переворот в Петрограді, в селищі відбулися збори робітників, на яких прийняли резолюцію про встановлення Радянської влади. У ній також вказувалося, що робітники вимагають від Ради введення робочого контролю над виробництвом, налагодження необхідної зв'язку з Петербурзькою Радою робітничих і солдатських депутатів і дій згідно з її вказівками. На адресу Петербурзької Ради було надіслано телеграму: «Рада робітничих і солдатських депутатів заводів „Руско-Краска“ і „Коксобензол“ Старобільського повіту Харківської губернії і загальні збори робочих шлють гарячий привіт Петербурзькій Раді і висловлюють повну готовність підтримати її у всіх заходах у початій справі в ім'я революції робітників, солдатів і селян!». Учасники зборів вирішили підписатися на 100 екземплярів газети «Донецький пролетар». Трудящі зібрали в допомогу газеті 250 рублів.

У перші місяці після жовтневого перевороту на підприємствах був встановлений робочий контроль. Комуністи- робочі хімічних заводів — разом з Радою робітничих і солдатських депутатів і профспілкою розгорнули боротьбу проти спроб адміністрації згорнути виробництво під приводом браку сировини і вагонів. 13 березня 1918 року збори робітників заводів «Руско-Краска» і «Коксобензол», обговорюючи питання про створення загонів Червоної армії, у прийнятій резолюції висловили упевненість у перемозі Радянської влади і закликали робочих «вступати в ряди революційної Червоної армії». На початку квітня загін з 200 добровольців відбув у Харків для захисту його від німецьких військ. Робочі селища брали участь у бою поблизу станції Основа, де донецькі і харківські загони під керівництвом Е. Ворошилова прикривали відхід червоних ешелонів з Харкова. Завдяки мужності бійців все цінне вантажне і військове спорядження вдалося вивезти з міста.

Після жорстокого бою з німцями в районі Сватової Лучки 17 квітня 1918 року частини Червоної армії відступили до Лисичанська. Загін робочих селища влився до складу 5-ї армії, командувачем якої був призначений Ворошилов. Німецько-українські війська звільнили станцію Рубіжне і селище.

В період Гетьманату заводи не працювали. За розпорядженням німецького командування були взяті на облік, а фактично реквізовані запаси сірчаної кислоти, бензолу, фенолу та іншої продукції, що залишилася на складах.

У зв'язку з початком революції в Німеччині німецьке командування в листопаді 1918 року почало виводити свої війська з України. Відступили німці й з селища Руско-Краска. Проте його відразу ж захопили білокозаки генерала Краснова.

15 грудня 1918 року частини Червоної армії знову захопили поселення. 14 березня 1919 року завод «Руско-Краска» був націоналізований. Робочі приступили до відновлення підприємства. Однак наступ денікінських військ на Донбас перервав цю роботу. 7 червня 1919 року денікінці захопили селище. У другій половині грудня 1919 року частини Червоної армії почали бої за «визволення» Донбасу. 21 грудня в околицях села Варварівки, за 7 км від станції Рубіжне, з'явилися загони 1-ї Кінної армії.

23 грудня 1919 року в селищі було проведено збори робітників і службовців хімічних заводів, та обраний ревком. У квітні 1920 року на заводі був створений комсомольський осередок, який об'єднував близько 20 юнаків і дівчат. Ревком організував охорону збереженого устаткування і очолив роботи з відновлення підприємства.

На початку 1920 року на заводі «Руско-Краска» працювали 294 робітників і службовців. У квітні заводи «Руско-Краска» і «Коксобензол» об'єдналися в одне підприємство, за яким залишилася назва «Руско-Краска», а з 1923 року завод «Червоний прапор». На підприємстві в невеликій кількості виготовляли сурик і глауберову сіль.

У 1920-і роки на Старобільщині мав місце активний спротив радянській владі. Партійний осередок направив групи озброєних робітників на придушення антирадянського повстання в селі Нова Астрахань, для ліквідації повстанських загонів в Кремінських лісах і в районі хутора Суровцівки.

У липні 1921 року хімічний завод увійшов до складу, створеного в Лисичанську, тресту «Хімвугілля», що об'єднав підприємства хімічної, вугільної та скляної промисловості Донбасу. У 1922 році завод, продовжуючи випускати сурик і глауберову сіль, освоїв випуск чорного барвника. До весни 1925 року відновлювальні роботи на заводі були в основному завершено, і з цього часу почався новий етап його розвитку: завод перейшов на регулярний випуск барвників і напівпродуктів. Робітники заводу активно відгукувалися на всі найважливіші події, що відбувалися в країні. У травні 1923 року на заводі був зібраний багатолюдний мітинг протесту у зв'язку з вбивством в Лозанні (Швейцарія) радянського державного і партійного діяча В. Воровського.

29 червня на території підприємства на кошти, зібрані працівниками, був відкритий пам'ятник В. В. Воровському (після Німецько-радянської війни пам'ятник перенесений в сквер біля кінотеатру ім. Воровського).

Індустріалізація та п'ятирічки