Микола Адамович Ластовецький ( 14 серпня 1947 , м. Дунаївці Хмельницької обл.) — український композитор, музикознавець, педагог, музично-громадський діяч, диригент, доцент.
Член Національної Спілки композиторів України, НТШ, голова науково-культурологічного товариства імені Василя Барвінського, заслужений діяч мистецтв України (1996), лауреат Міжнародної премії ім. С. Гулака-Артемовського (2014), літературно-мистецької премії імені Юрія Дрогобича (2022), премії імені Станіслава Людкевича (2022), премії імені В.С. Косенка (2023).
Художній керівник та диригент камерного оркестру «Кредо» (1996 – 2006). Доцент Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, директор Дрогобицького державного музичного училища імені Василя Барвінського (1984 – 2015). Викладач-методист Дрогобицького музичного фахового коледжу імені В. Барвінського.
Життєпис Народився 14 серпня 1947 року в м. Дунаївці Хмельницької області в родині медиків: мати - Ластовецька (Магера) Ніна Никанорівна (1925 - 2001), фармацевт. Батько - Ластовецький Адам Іванович (1925 - 1993), фельдшер. Великий вплив на формування композитора мав дядько, відомий український письменник, педагог, член Національної Спілки письменників України Микола Никанорович Магера (1922 - 2008).
Початкову музичну освіту здобув у музичних гуртках при Дунаєвецькому будинку піонерів, де навчався гри на баяні та мандоліні. Основи теорії музики отримав в літніх музичних школах-студіях, які з 1955 по 1957 рр. організовував Всеволод Петрович Островський, який з відкриттям 1965 року Дунаєвецької музичної школи став її викладачем, а згодом і директором.
Опановуючи гру на баяні, Микола Ластовецький почав брати приватні уроки гри на фортепіано та акордеоні у дунаєвецького акордеоніста-віртуоза Еріка Мельника. Зростанню музичних знань у шкільні роки також сприяло спілкування з найближчими родичами по материнській лінії – Валентином та Галиною Баранецькими, які обрали музику своєю професією. Навчаючись у восьмому-дев’ятому класах Дунаєвецької загальноосвітньої школи № 3, а відтак – у школі № 2, куди він перейшов для отримання повної загальної середньої освіти, Микола стає постійним солістом-акомпаніатором в музичній самодіяльності учнівських колективів цих закладів.
Закінчив курс «Елементарної теорії музики» в Заочному народному університеті мистецтв м. Москви та поступив на курс «Гармонії» – одного з центральних предметів музичної освіти. Перші композиторські спроби юнака підтримала Ольга Василівна Панасюк – вчитель музики і співів, яка радила йому серйозно зайнятись музичною освітою і обов’язково продовжувати писати власні музичні твори.
На той час Микола вже написав ряд інструментальних та вокальних творів, зокрема, пісень та романсів, деякі з них – на слова місцевих авторів, серед яких - «Ткаля» на слова В. Семеновського, «Річка Тернавочка» та «Дунаївчанка» на слова С. Репецького, «Пісня про лікарів» на слова самодіяльного поета, лікаря з Смотрича В. Шаховця та ін. «Дунаївчанка», написана для чоловічого голосу та жіночого вокального ансамблю у супроводі естрадного оркестру, тоді досить часто виконувалась, а ноти її були надруковані в Дунаєвецькій районній газеті; «Пісня про лікарів» виконувалась самодіяльним хором медичних працівників Дунаєвецької районної лікарні, заспівував – автор слів, акомпанував – автор музики.
Після закінчення Дунаєвецької середньої школи № 2 із золотою медаллю М. Ластовецький не одразу обрав професійний шлях музиканта. Він поступив на навчання до Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова, яке продовжив на енергетичному факультеті Львівського політехнічного інституту.
Дядько письменник Микола Магера, який часто бував у Києві, показав кілька інструментальних та хорових творів юнака видатному українському композитору, педагогу, музично-громадському діячеві Левку Миколайлвичу Ревуцькому (1889 - 1977), який високо оцінив його композиторський хист. Наступні особисті зустрічі Миколи Ластовецького з іншими знаними українськими композиторами – Андрієм Яковичем Штогаренком (1902 - 1992) та Віталієм Дмитровичем Кирейком (1926 - 2016) – укріпили віру юнака в себе і обумовили його тверде рішення в необхідності ґрунтовних професійних музичних студій. Так він став студентом теоретичного відділу Хмельницького музичного училища, яке закінчив з відзнакою не за чотири, як звичайно, а за три роки.
В Хмельницькому музичному училищі Микола Ластовецький займався композицією під керівництвом теоретика та композитора Віктора Олексійовича Цибульника, теоретичні дисципліни опановував у Віталія Кузьмича Струка та інших педагогів, викладачем фортепіано стала завідуюча відділом спеціального фортепіано, відомий педагог Надія Мойсеївна Рязанська.
Після успішного завершення навчання у Хмельницькому музичному училищі, у 1970 – 1971 рр. Микола Ластовецький працював викладачем теоретичних дисциплін Дунаєвецької музичної школи, продовжуючи заочно навчатись у Львівському політехнічному інституті. В цей час він захоплено вивчав особливості подільського музичного фольклору, що знайшло відбиток в його подальшій творчості.
В 1971 р. митець поступив на композиторський факультет Львівської державної консерваторії ім. М. В. Лисенка, який з відзнакою закінчив в 1976 р., отримавши диплом композитора й викладача музично-теоретичних дисциплін. Протягом п’яти років він освоював композиторську спеціальність у відомого українського композитора-симфоніста Романа Аполоновича Сімовича (1901 - 1984), автора багатьох творів у різних музичних жанрах, одного з кращих українських фахівців в галузі симфонічного оркестрування, музикознавця та педагога. У Львівській консерваторії Микола Ластовецький також навчався у Станіслава Людкевича, Емілія Кобулея, Володимира Флиса, Анатолія Кос-Анатольського, Яреми Якуб'яка, Олександра Теплицького та ін. Його дипломною роботою стала симфонічна поема «Львів» ("Галичина") (1976).
З 1976 р. Микола Ластовецький повязав свою життєву та творчу долю з Дрогобичем – спочатку як викладач, а згодом – завідувач теоретичного відділу та директор Дрогобицького музичного училища (1984 - 2015), з 2000 р. – доцент кафедри музикознавства та фортепіано Дрогобицького педагогічного університету ім. І. Франка, поєднуючи викладацьку та адміністративну діяльність з композиторською та музикознавчою.
Творчість композитора охоплює найважливіші для українського мистецтва теми, образи, жанри та форми. Для неї властиве сучасне переосмислення традицій української класичної музики, провідною ознакою якої є міцна опора на український народнопісенний мелос та інструментальний фольклор, його метроритміку та глибинні інтонації.
Велику увагу приділяє він симфонічній музиці, у його доробку - симфонічний прелюд «Легенда про Кармалюка» (1969, друга редакція 1999), симфонічна поема «Галичина» («Львів») (1976), увертюра «Бойківська» (1994), «Лірична поема» (1995), симфонієта «Пам’яті героїв Крут» (1996), «Елегія пам’яті В. Барвінського»· для струнних, тромбонів та литавр (до 110-річниці від дня народження В. Барвінського) (1998), «Memento» (2001), «Три п’єси» (2002), «Варіації» (2002), «Sinfonia rustica» (2003) та ін.
У переліку його вокально-симфонічних творів – кантати «Повернення Дрогобича» (на вірші Р. Пастуха, Ф. Малицького, М. Ластовецького) (1999), «Псалми Давида» (на канонічні біблійні тексти для солістів, мішаного і дитячого хорів та симфонічного оркестру в семи частинах) (2000), створена з нагоди 2000-ліття Різдва Христового, та «Заспів» ( для хору та симфонічного оркестру на слова Віктора Чумака (1978)), вокально-симфонічна сюїта «Верховинці» (1999), «Ти переможеш, рідна Україно» (на слова С. Сондей), а також кантата «Пісня про Чорновола»· для солістів, жіночого хору та капели бандуристів (на слова Михайла Шалати) (2000). Ці композиції, присвячені видатним особистостям нашої історії, а також духовно-церковній тематиці, стали помітним явищем в суголоссі творчих здобутків сучасних українських композиторів в цих жанрах.
Важливе місце в творчості М. Ластовецького займає фортепіанна музика. Він є автором двох Сонат, Варіацій, рондо, скерцо, поем, експромтів, циклів «Настрої», «Колискові», «Веснянки», «Ягілки», «Раціональні ескізи» (дванадцять п’єс в додекафоній техніці), сюїти «Бойківські образки», «Бойківське весілля», «Маленька «сонечкова» сюїта», «Про короля Данила, його сина Лева, принцесу Констанцію та заснування Львова», концертної фантазії «Поклоніння Дажбогу – Сонцю» (предковічне обрядове дійство), понад 300 мініатюр (прелюдій, вальсів та ін.). Його п'ять зошитів «Фортепіанні п'єси для дітей та юнацтва» (2007, 2015, 2016, 2018, 2019) є яскравим прикладом програмних творів, що вирізняються програмною цілісністю та художньо-естетичною різноплановістю.
Хорова музика зацікавила митця ще в «дунаєвецький» період та під час навчання в Хмельницькому музичному училищі, коли був написаний триптих «Поетика» (на слова М. Рильського) для мішаного хору a cappella, згодом – цикли «Вчені казки» (на слова Ф. Кривіна), «Чотири хори» (на слова П. Перебийноса, 2002), хори на слова Т. Шевченка, І. Франка, А. Малишка, П. Лехновського, «Отче наш», «Святий Боже», «Господи, помилуй», «Богородиця» та ін. (на канонічні церковні тексти) для того ж виконавського складу. Для жіночого хору a cappella з-поміж інших виокремлюються два великі цикли на слова Лесі Українки: «Мелодії смутку і надій» (12 хорів) (2016) та «Contra spem spero!» (17 хорів) (2018), а для чоловічого складу – хори на слова І. Франка, М. Белея та В. Романюка (2002). З обробок народних пісень виділяються календарний зимовий цикл колядок та щедрівок, «Жниварські» (2015, 2019) для мішаного хору (17) та жіночого (36), а також «Лемківські» та із записів І. Франка (2018) для мішаного та чоловічого хорів. Крім того, Микола Ластовецький звертався до поезії М. Рильського (цикл з 22 мішаних хорів «Поетика» (2020), в тому числі, триптих-концерт «Козак Мамай»), є автором збірника творів з 21 номеру для дитячого хору у супроводі фортепіано «Кожна квітка – пісня Україні» (2022) на слова М. Сингаївського, М. Рильського, Л. Пилип’юк та М. Кабалюк-Тисянської.
У доробку композитора представлені й камерно-інструментальні твори та інструментальні ансамблі, серед яких – «Струнний квартет» (1975),«Сюїта для струнного оркестру в 5 частинах» (1980), «Adagio» для струнного оркестру (1984), «Гаївки» для струнного оркестру (1996), сюїта «Дрогобицькі сурми» для 4 труб (2003), «Квартет для чотирьох тромбонів» (2003), п’єси для струнного квартету («Дві п’єси для струнного квартету» (1983)), твори для скрипки (Соната «Романтична» для скрипки і фортепіано (1974), «Алегро для скрипки і фортепіано» (1985)), флейти, фагота («Скерцо для фагота та фортепіано» (1973)), кларнета (««Поліська легенда» для кларнета і фортепіано» (1981)), валторни з фортепіано, також камерно-вокальні твори – солоспіви на слова Лесі Українки, Я. Купали, В. Самійленка, П. Грабовського, П. Тичини, О. Олеся, В. Симоненка, В. Чумака та ін.
Перу композитора належить музика до понад 20 театральних вистав (п’єс, музичних драм, історичних музичних драм, музичних комедій, музичних казок, водевілів та мюзиклів) за п’єсами В. Шекспіра, І. Котляревського, М. Коцюбинського, М. Кропивницького, Г. Квітки-Основ’яненка, І. Карпенка-Карого, І. Франка, Р. Іваничука, В. Сичевського, Ю. Коженьовського, Л. Крупи, В. Канівця, Я. Стельмаха, М. Петренка, Л. Гридової, О. Олійника, Б. Мельничука, А. Шияна.
Будучи художнім керівником та диригентом камерного оркестру «Кредо» редагував та аранжував для різних інструментальних складів твори світової та української музичної класики, сучасних композиторів, регтайми американських авторів, естрадні п’єси.