«Одного разу в Америці» (; ) — кримінальна драма режисера Серджо Леоне спільного виробництва США та Італії, знята у 1984 році за мотивами автобіографічного твору американського письменника Гаррі Грея. Історію дружби і зради кількох гангстерів і бутлегерів, які зустрілися на початку двадцятого століття в єврейському кварталі Нью-Йорка і розбагатіли за часів сухого закону в США, показано через примхливе сплетіння спогадів, сновидінь і опіумних марень головного героя.
Остання режисерська робота Серджо Леоне вийшла в прокат у спотвореному вигляді і не мала успіху ні у критиків, ні у глядачів. Після відновлення первісного хронометражу і структури картина вважається одним з найвищих досягнень гангстерського жанру. На 1 березня 2024 року фільм займав 86-ту позицію у списку 250 кращих фільмів за версією IMDb250 найкращих фільмів за версією IMDb .
Сюжет Вдихаючи аромати опіуму, Девід Ааронсон (Роберт Де Ніро) вдається до низки спогадів про своє отроцтво і змужніння в 1920-і роки в Брукліні, районі Нью-Йорка, – про початок славних кримінальних справ, які Девід, що отримав прізвисько «Локшина», провертав разом з чотирма друзями. Згадує він і про пізніші події, коли приятелі, що вже виросли, на чолі з Максом Берковіцем (Джеймс Вудс) намагаються ввести «Локшину» в курс злочинного бізнесу, що змінився. Доля жорстоко обійдеться з легендарними гангстерами, примусивши їх виконати свою клятву – віддати життя один за одного. Це трапилося одного разу в Америці.
Фільм побудований як переплетення трьох часових (1920-і, 1930-і і 1960-і роки) і двох смислових сюжетних ліній.
Головний герой Девід Ааронсон на прізвисько «Локшина» («Noodles»), гангстер і бутлегер в минулому, а нині літній чоловік без певних занять, що протягом 35 років ховався від свого злочинного минулого, приїжджає в Нью-Йорк. Він отримує повідомлення про необхідність перенести могили друзів через перенесення старого кладовища. Хоча він і ретельно ховався багато років, місце його знаходження для когось невідомого більше не таємниця. Потрапивши в рідний квартал, Локшина стикається зі своїм минулим: «Бар товстуна Мо», предмети в будинку – все нагадує йому про пережите. Він виявляє дуже несподівану обставину – хтось вже переніс поховання на нове кладовище, збудувавши для цієї мети розкішний склеп. Локшина потрапляє в склеп і, закривши за собою важкі ковані двері, виявляє меморіальну табличку, з тексту якої випливає, що цей склеп побудував не хто інший, як він сам в пам'ять своїх друзів. А поруч висить ключ від комірки вокзальної камери схову, який хтось залишив для нього…
Пам'ять переносить Локшину в 1920—1930-і роки. Починав він у банді підлітків, яка промишляла в єврейському кварталі Нью-Йорка. Девід «Локшина» («Noodles») Ааронсон, Максиміліан «Макс» («Max») Беркович, Патрік «Простак» («Patsy») Голдберг, Філіп «Косий» («Cockeye») Штейн і малюк Домінік займаються крадіжками, пограбуваннями та іншими аферами. У компанії з'являються два яскраво виражених лідери – Девід і Макс, однак вони знаходять спільну мову і банда стає тільки сильнішою. Попри вік, хлопці проявляють недитячі розум, вправність і кмітливість, спочатку підпорядкувавши, вдавшись до шантажу, поліцейського, що контролює квартал, а пізніше – ставши виконувати завдання дорослих організованих злочинців. Завдяки своєму винаходу – «поплавцю з сіллю» – підлітки рятують контрабанду алкоголю і отримують свій перший серйозний куш, виловивши ящики зі спиртним, скинуті у море під час облави. Потому друзі урочистого укладають договір і ховають до комірки камери схову на залізничній станції 50 % від усієї своєї виручки у валізу, створюючи общак. Ключ вирішують віддати власнику бару Товстунові Мо, не повідомляючи тому від яких він дверей. Повертаючись з вокзалу, хлопці натрапляють на давнього непримиренного конкурента — молодого злочинця на прізвисько «Багсі». Домінік, наймолодший член банди, що біжить попереду, зауважує Багсі. За окриком Домініка всі кидаються навтьоки, але Багсі стріляє і влучає якраз в малого, який помирає на руках у Девіда. Багсі шукає інших серед ящиків, але Локшина, вирішуючи помститися за Домініка, накидається на Багсі і в сказі заколює його ножем, а заодно завдає два ножові удари підоспілому поліцейському і потрапляє до в'язниці на більше ніж десять років.
Коли Девід Ааронсон (Локшина) виходить з в'язниці, він потрапляє в новий для Америки час — 1930-і роки. Вся його стара банда досягає успіху — вони утримують підпільний питний заклад, що процвітає в умовах сухого закону. Локшина активно включається у злочинну діяльність. Поступово спільники починають займатися все серйознішими справами, пов'язаними з пограбуваннями та вбивствами. Банду Локшини і Макса використовують політики у протистоянні між профспілкою і босами сталеливарного концерну. Локшина проти втручання в політику, на цьому ґрунті у нього виникає перша велика сварка з Максом, якого, навпаки, роль вуличного гангстера вже не влаштовує.
Локшина: (звертаючись до політика) Мені не потрібні твої зв'язки і я не довіряю політикам. Макс: Ти все ще міркуєш як вуличний пацан. Якби ми слухали тебе, то, як і раніше, заглядали би в кишені п'яницям у барі! Локшина: В чому справа — ти банкрут? Макс: Не дій мені на нерви, Локшино! Я говорю про реальні гроші. Локшина: (дістає з кишені пачку грошей) Ось це реальні гроші, у мене їх багато. Позичити тобі? Макс: Будеш тягати бруд з вулиці все своє життя? Локшина: А мені подобається вулиця, вона полегшує мені життя. Мені подобається її нюхати, вона прочищає легені. І вона мене збуджує.
Наступна сварка виникла через те, що Максу прийшла ідея пограбувати Федеральний резервний банк Нью-Йорка. Доба сухого закону завершувалася, і пора було думати про інші можливості заробити. Локшина розуміє, що здійснити такий масштабний злочин їх банді не під силу, але Макс і чути нічого не хоче. Коханка Макса каже Локшині, що її коханець тільки й робить, що говорить про цю зухвалу справу, що вже й ліжко його не цікавить, і просить Локшину вирішити ситуацію, або вона сама це зробить, вважаючи, що краще вона побачить їх у в'язниці, ніж у труні… Розуміючи, що Макс не відступить, Локшина вирішує здати своїх друзів поліції в той момент, коли вони будуть перевозити чергову партію спиртного. Таким способом він сподівається врятувати їх від самогубної спроби пограбування банку.
Локшина телефонує в поліцію від імені невідомого доброзичливця і розповідає про майбутнє перевезення спиртного. Наступного дня в усіх ЗМІ з'являється повідомлення про те, що Простак, Косий і Макс вбиті в перестрілці з поліцією. При цьому тіло Макса обгоріло до повного невпізнання. Після цих подій невідомі з синдикату шукають Локшину, щоб його вбити. Вони чекають Локшину в номері готелю, куди приходить його коханка, і запитують, де ховається Локшина, але вона нічого не знає. Невідомі вбивають її. Пізніше вони жорстоко б'ють і катують Товстуна Мо, намагаючись також з'ясувати, де ховається Локшина. Товстун Мо довго терпить, але в підсумку каже, що вони знайдуть його в китайському театрі, який служить прикриттям для курильні опіуму. Злочинці направляються туди, один залишається вартувати в барі. Китаєць попереджає Локшину про прихід недоброзичливців і вказує на безпечний вихід на вулицю. Локшина, покинувши театр, проникає в заклад Товстуна Мо і вбиває недоброзичливця. Також він бере ключ від тієї самої комірки, куди друзі складали свої гроші.
Локшина відкриває комірку на станції, але до свого жаху у валізі замість грошей виявляє лише старі газети. Він бере квиток на найближчий рейс до іншого міста і зникає з Нью-Йорка на 35 років.
Інша паралельна сюжетна лінія – романтичні взаємини Локшини і Дебори, сестри Товстуна Мо, що почалися ще в їх дитинстві. Будучи підлітками, вони відчували сильну симпатію один до одного, але їх стосунки не склалися – він був вуличним волоцюгою-босяком, а вона мріяла про велику сцену. Минуло багато років і Дебора стала відомою актрисою. А Локшина, вийшовши з в'язниці – став запеклим гангстером, отже, вони так і не змогли знайти спільну мову. Врешті-решт Локшина влаштував Деборі приголомшливий романтичний вечір в ресторані, відкривши його не в сезон, всі столики на двох. Локшина говорить їй, що саме спогади про неї дозволили йому пережити ув'язнення в тюрмі. Але Дебора повідомляє, що їде на західне узбережжя в Голлівуд, щоб втілити свою мрію, – бути на самій вершині знаменитою актрисою, і що вони не можуть бути разом. Локшина любив і бажав її з юності, і Дебора також мала до нього дуже теплі і глибокі почуття. Вони по-справжньому кохали один одного весь цей час. Після вечері, сидячи в машині, Локшина і Дебора їдуть додому. Він сидить повністю розбитий, і Дебора наближається, щоб поцілувати його, попрощатися. Вони цілуються, а потім жінка намагається зупинити чоловіка. Але Локшина не зупиняється. Розуміючи, що вони дійсно не можуть бути парою, і що Дебора скоро поїде, і невідомо чи побачаться вони ще колись, Локшина ґвалтує Дебору в машині.
1960-ті роки. Повертаючись від своїх спогадів до дійсності, Локшина відвідує вокзал і, відкривши знайденим в склепі ключем комірку в старій камері схову, де ще з 1920-х років вони зберігали свої заощадження, тепер виявляє старий чемодан з великою сумою грошей. Поверх грошей лежить записка: «Це аванс за майбутню роботу». Замовник – секретар Бейлі.
Пізніше Локшина знаходить колишню коханку Макса, яка повідомляє, що Макс все спланував ще тоді, в давньому минулому, і що лише посміявся над ними, прорахувавши їхнє рішення повідомити про ті справи в поліцію. А коли поліція зупинила їх машину, він першим відкрив вогонь. І сказала, що Макс хотів померти, а не кінчити в психлікарні, як його батько. Тому він так болісно і серйозно ставився до виразів Локшини: «Ти божевільний». Також Локшина бачить фотографію поруч з місцем їх діалогу. На картині покровитель цього закладу і Дебора.
Локшина знаходить Дебору. Він каже, що бачив, як вона приголомшливо грала роль і що зробила в минулому правильний вибір, промінявши його на акторську кар'єру. Також Локшина розуміє, що вона знає секретаря Бейлі і що їх щось пов'язує. Дебора намагається заперечувати це, але тут «грає» невпевнено. Він дізнається, що Дебора була всі ці роки коханкою секретаря Бейлі. У двері стукає юнак на ім'я Девід, але акторка спішно просить його почекати назовні. Дебора розповідає Локшині про сина секретаря Бейлі. Вона благає його вийти через інші двері, щоб не побачити його. А також не приходити на запрошення секретаря Бейлі. Локшина не слухає Дебору. Він виходить через вхідні двері, бачить Девіда і тут же все розуміє. На обличчі у нього проступають скупі чоловічі сльози. Син секретаря Бейлі як дві краплі води схожий на найкращого друга Локшини – Макса в молодості. До того ж його звуть Девідом, як і Локшину.
Врешті, Локшина приймає запрошення і знаходить замовника – секретаря Бейлі. Секретар Бейлі – це не хто інший, як постарілий, але все той же старий друг Локшини, Макс. Він розповідає, що в тих вбивствах його друзів брав участь синдикат. Поліція також була замішана і підкуплена. Постарілий Макс розповідає про те, що все це підлаштував саме він, щоб вирватися з вулиці і легалізуватися. Він спеціально домовився з поліцейськими, щоб ті розстріляли при спробі опору всю банду, і підкинули обгоріле тіло іншої людини, щоб сфальсифікувати його смерть. Зараз Бейлі знаходиться під серйозним розслідуванням. Він не має бажання постати перед комітетом і вважає себе і так вже трупом. Або він прибере конкурентів, або вони його. Макс-Бейлі говорить, що запрошення нічого вже не значить, а значать лише гроші і контракт. Контракт на вбивство самого себе. Він хоче, щоб саме Локшина застрелив його, бо зможе прийняти смерть тільки від його рук. Саме для цього Макс знайшов Локшину. Цим він хоче зрівняти рахунки, а також спокутувати свою провину перед другом і повернути борг. Він гарантує повну анонімність свого вбивства, відкриваючи потайні двері з виходом на вулицю.