Собóрний проспéкт — центральна магістраль міста Запоріжжя. Починається від Привокзальної площі біля залізничного вокзалу станції Запоріжжя I і закінчується Запорізькою площею поблизу Дніпровської ГЕС. Пролягає вздовж чотирьох адміністративних районів міста — Космічного, Олександрівського, Вознесенівського та Дніпровського.
Починаючи свій шлях від Привокзальної площі, проспект пролягає наскрізь територіі Запорізького автомобілебудівного заводу та виходить після Транспортної площі на пряму ділянку (з невеликим зламом) завдовжки приблизно 9 км. Протяжність Соборного проспекту складає 10,8 км, завдяки чому деякі джерела стверджували, що проспект є найдовшим в ЄвропіНовітня історія України: Імена. Звершення. Творчість / Авт.-упор. В. В. Болгов. Вип. 1:Запоріжжя. — К.: Новий Світ, 2006 М. Гарбуз. Зеленая загазованность , — Остров свободы, № 49 (264) от 15.12.2010. Втім, Соборний проспект в Запоріжжі поступається довжиною, наприклад, проспекту Героїв Харкова в Харкові (завдовжки 18 км) Володимир Цуп. Стежками галицьких аргонавтів чи проспекту Леніна у Волгограді (14 км)Улицы Волгограда. Проспект имени В. И. Ленина . Житлові квартали «Соцміста» в районі греблі Дніпровської ГЕС та проспекту Металургів вважаються одним з найкращих прикладів архітектури конструктивізму першої половини XX століття. Проєкт цього архітектурного ансамблю у 1932 році отримав золоту медаль на виставці у Парижі. Соборний проспект претендує на звання «7 чудес Запоріжжя» .
Історія У різні часи окремі частини сучасного проспекту мали назви: Поштова, Стовбова, Велика, Головна, Верхня, Поліцейська, Соборна, Карла Лібкнехта, 8-а Подовжня, Германа Герінга, Адольфа Гітлера, Леніна. У 1920 році в Запоріжжі була встановлена радянська влада. Через рік, у 1921 році, за принципом «нова влада — нові порядки» Олександрівськ був перейменований в Запоріжжя. В цей же час під загрозою розстрілу циркуляр НКВС від 15 липня 1921 року зобов'язав у тижневий термін змінити всі колишні назви вулиць міста, надавши їм імена нових радянських героїв і борців революції. Тиждень за тижнем, і вже до листопада 1922 року були перейменовані понад трьох десятків вулиць, в тому числі вулиця Соборна була перейменована на вулицю Карла Лібкнехта. Однак на цьому історія перейменувань вулиць в місті не закінчилася.
Дільниця від Будинку культури «АвтоЗАЗ» до Транспортної площі раніше мала назву — вулиця Ковальська, включаючи Шенвізський міст, що перетинає річку Мокра (біля міжміського автовокзалу). Ковальська вулиця з'єднувалася з вулицею Соборною, яка починалася від будинку сучасного Соборного проспекту, 36 і закінчувалася вулицею Фортечною (до 19 лютого 2016 року — Грязнова), яка відповідно із затвердженим імператором Олександром I у 1823 році планом вважалася околицею Олександрівська. Наприкінці XIX століття, з розбудовою міста, змусило міську владу клопотати перед урядом про розширення кордонів Олександрівська.
29 листопада 1902 року до Міської думи Олександрівська надійшло прохання від Олександрівського громадського управління допомоги бідним євреям про надання земельної ділянки для будівництва єврейської лікарні. На той час юдейська громада міста була досить численною і до неї відносилася третина всіх мешканців Олександрівська. Міська влада задовольнила клопотання та надала під Єврейську лікарню ділянку на перетині Соборної та Слобідської вулиць та надала 5000 карбованців на облаштування медичного закладу з єдиною умовою, що амбулаторне лікування повинно надаватися усім мешканцям міста. Єврейська лікарня почала роботу у 1908 році, яка працює і понині. Лікарня декілька разів змінювала назву та статус. З Єврейської спочатку перетворилась на Другу Радянську, а згодом стала Першим лікувальним об'єднанням, яка в подальшому перетворена на міську лікарню № 1. У 2013 році міська влада ухвалила рішення про створення на її базі Центральної поліклініки Центру первинної медико-санітарної допомоги № 1 .
У 1911 році у глибині двору (сучасна адреса — Соборний проспект, 59) був зведений флігель міської садиби, яка належала німецькому підданому, власнику заводу землекопних машин та знарядь Якову Бадовському (формування комплексу в стилі еклектичного поєднання ренесансу та бароко почалося наприкінці XIX століття зі зведенням садибного будинку та старих воріт). Яків Бадовський під час Першої світової війни виїхав до Німеччини. У 1917 році в міській садибі розташовувся штаб Червоної гвардії та перший запорізький Ревком, а з середини 1950-х і до 1977 року — виставкова зала краєзнавчого музею. Статус пам'ятки архітектури національного значення житловий будинок отримав у 1979 році, а у лютому 2025 року — будинок був внесений до державного реєстру нерухомих пам'яток. З 2016 року приміщення перебуває на ремонті та реставрації. 14 червня 2025 року, внаслідок російського обстрілу Запоріжжя, «Садибу родини Бадовських» зазнала пошкоджень, вибуховою хвилею в історичній будівлі вибило шибки.
До 1917 року вулиця Соборна дійшла до перетину з вулицею Українською, яка виникла у Слобідці, передмісті Олександрівська, 1905 року). До 1919 року Соборна вулиця простягалася вздовж автошляху на Катеринослав, до Вознесенського мосту через річку Суха Московка.
Після перейменування міста Олександрівськ в Запоріжжя, пройшла масова зміна назв та вулиць. Відповідно з наказом Запорізького губернського виконкому від 16 листопада 1922 року було перейменовано 33 вулиці, у тому числі вулицю Соборну перейменовано на вулицю Карла ЛібкнехтаН. Кузьменко, Н. Михайлов, В. Чорнолуцкий, Н. Ломонос, И. Эстеркина, Т. Овсяникова. Новое Запорожье: хроника развития большого города. 1921—2006. — Днепропетровск: АРТ-ПРЕСС, 2006. — С. 12. — 216 с. — 3000 экз. — ISBN 966-348-059-9.
У 1930-х роках в Запоріжжі, в розпал колективізації і будівництва, парна сторона центрального проспекту Карла Лібкнехта мала неофіційно прізвисько «Пижон-стріт», а непарна — «Гапкінштрассе», швидше за все від загального імені домогосподарок «Гапка». «Стрітом», як правило, гуляли інженери, лікарі, студенти, а на лавочках, що стоять уздовж «штрассе», плювали насіння чорнороби, прислуга та інша молодь з навколишніх сіл .
У 1930-х роках відкритий кінотеатр «Перший художній», який був одним із найбільших в Європі за кількістю місць — близько 1000. Завдяки унікальній архітектурі будівлю прозвали «черепахою». Заклад відрізнявся не лише великою місткістю: тут працювали симфонічний оркестр, читальня та кафе. Кінотеатр був повністю зруйнований під час Другої світової війни. Нині на його місці знаходиться житловий будинок (Соборний проспект, 232).
Після тимчасової окупації Запоріжжя вермахтом, одним із перших актів німецької окупаційної влади під час Другої світової війни, стало перейменування міських вулицьН. Кузьменко, Н. Михайлов, В. Чорнолуцкий, Н. Ломонос, И. Эстеркина, Т. Овсяникова. Новое Запорожье: хроника развития большого города. 1921—2006. — Днепропетровск: АРТ-ПРЕСС, 2006. — С. 63. — 216 с. — 3000 экз. — ISBN 966-348-059-9. Так, вулиця Карла Лібкнехта була перейменована на вулицю Адольфа Гітлера, а частина сучасного Соборного проспекту у новій частині міста — на вулицю Германа ГерінгаСергина В. Город Z: 1921—1991 (Невыдуманные истории): Исторически-познавательный ТВ проект для любой зрительской аудитории. — К., 2005. Серия «Год 1942», 1:10. Восени 1943 року, після захоплення міста Червоною армією, їм топонімам відновлені довоєнні назви.
Проєкт з об'єднання декількох вулиць в єдиний проспект Леніна існував вже з 1949 року, однак втілитися йому судилося лише 4 січня 1952 року, коли ухвалою Запорізької міської ради центральній магістралі Запоріжжя було присвоєно ім'я Леніна. Проспект об'єднав 4 вулиці: 8-ю Подовжню вулицю в Соцмісті, знову сплановану вулицю на Вознесенці (від сучасної вулиці Дмитра Донцова до площі Олександра Поляка), вулицю Карла Лібкнехта та вулицю Ковальську в старій частині міста.
18 листопада 1952 року відкритий шляхопровід поблизу сучасної площі Олександра Поляка через залізничну лінію Апостолове — Запоріжжя.
11 жовтня 1953 року в Будинку культури «Запоріжсталі» відкритий кінотеатр «Родина». Зала була розрахована на 400 місць, заклад швидко став популярним у місті. Колишня трамвайна зупинка поруч отримала однойменну назву «Кінотеатр Родина». Згодом будівлю передали Запорізькій обласній філармонії, яка функціонує і понині.
У 1961 році відкритий перший в місті двозальний кінотеатр «Зірка», який розташовувався за адресою Соборний проспект, 91, у житловому будинку. Це була інновація для міста, яка передувала ще більшій культурній події. У квітні 1964 року відкритий перший широкоекранний повноформатний кінотеатр імені Олександра Довженка (Соборний проспект, 145). Чимало запоріжців добре пам'ятають характерні афіші з розкладом фільмів на початку 2000-х років, які часто ставали приводом для жартів у соцмережах. У вересні 2011 року рішенням Запорізького виконавчого комітету будівлю було передано на баланс комунального закладу «Кіноконцертний зал імені Довженка». Лише у 2017—2020 роках на його утримання було витрачено понад 800 тисяч гривень. Втім, у 2020 році кінотеатр «Зірка» був виключений з переліку об'єктів соціально-культурного призначення. Вже наступного 2021 року у приміщеннях розпочали облаштування невеликих торговельних площ. Наразі більшу частину колишнього кінотеатру займає супермаркет всеукраїнської мережі «Вина Світу», а власником основної частини приміщень є ТОВ «Зірка».
25 липня 1970 року, до Дня працівників торгівлі, на головному проспекті Запоріжжя був відкритий великий на той час «Будинок одягу», який мав багаторічну історію. Будівлю зі скла та бетону допомагали зводити працівники моторобудівного заводу та заводу «Комунар», за проєктом архітекторів С. П. Шестопала та С. Бобро. Разом із появою магазину однойменну назву отримала й зупинка громадського транспорту навпроти будівлі. Для свого часу це був справжній прорив — один із перших магазинів самообслуговування в місті. Покупці отримали змогу вільно вибирати речі з вішаків, а не купувати через прилавок. В умовах дефіциту містяни навіть жартували: «Будинок одягу є, а одягу — немає». Простір був чітко зонований: 1-й поверх — зали дитячого одягу та масивні скляні вітрини з манекенами, 2-й поверх — жіночий асортимент (сукні, спідниці, блузи), 3-й поверх — чоловічий та верхній одяг. Продавці носили впізнавану фірмову форму — сіро-блакитні халати з вишитою абревіатурою «БО». Будівля була відома запоріжцям як «Будинок одягу» навіть після того, як сам магазин змінив формат та назву. Перед будівлею розташовувався фонтан, який був не лише декоративним елементом, а фактично створював додатковий ефект охолодження влітку. У роки після приватизації «Будинку одягу» фонтан тривалий час не працював, а згодом і зовсім демонтували, а на його місці облаштували автопарковуку. Після приватизації будівля перейшла під контроль групи компаній «Інтрейд». У різні роки тут змінювалися орендарі та магазини. На першому поверсі свого часу працював продуктовий супермаркет «Кіт», який згодом замінив «Сільпо» (до 2008 року). У торговельному центрі розміщувалися магазини побутової техніки «Фокстрот» та «Ельдорадо», мережа «Лотос», меблеві салони та інші торгові точки. Наприкінці 2008 року біля будівлі з'явилася нова прибудова. Тоді планували провести масштабну реконструкцію всього торговельного центру, однак через фінансову кризу ці плани були не втілені. У наступні роки «Інтрейд» продовжував працювати як торговельний об'єкт із різними магазинами та орендарями. Зокрема, працював один із двох магазинів «Roshen» у Запоріжжі. В ніч на 21 вересня 2026 року знищений ударним БпЛА типу «Шахед». На місці торговельного центру залишилися наслідки російського удару — будівля, яка простояла понад пів століття, вигоріла вщент, залишивши лише обвуглений каркас і спогади кількох поколінь запоріжців. Напроти розташований невеликий сквер, який перетворений на сучасний Олександрівський парк. У 2025 році відкритий після капітальної реконструкції.