С-200 — зенітний ракетний комплекс дальнього радіуса дії, розроблений в 1960-х роках в СРСР. Перші версії комплексу мали радіус дії у 160 км.
Дістав згодом 4 значних модернізації, остання версія — С-200Д «Дубна» — розроблена наприкінці 1980-х.
Комплекс призначений для боротьби з літаками, повітряними командними пунктами, постановниками перешкод та іншими пілотованими і безпілотними засобами повітряного нападу на висотах від 300 м до 40 км, що летять з швидкостями до 4300 км/год, на дальностях до 300 км. Комплекс здатен діяти за умов інтенсивної радіопротидії.
Для комплексу були розроблені спеціальні варіанти ракет, що несли ядерну бойову частину. Їхнє застосування передбачалося у випадку масованого нальоту противника. Використання таких боєголовок забезпечувало практично цілковиту гарантію знищення повітряних цілей.
Історія
Розробка зенітної ракетної системи великої дальності була розпочата в ЦКБ «Алмаз» в 1958 році, під індексом С-200А (шифр «Ангара») система була прийнята на озброєння військ протиповітряної оборони країни в 1967. Практично, всі найважливіші об'єкти країни знаходилися під її захистом. Надалі система С-200 неодноразово модернізувалася: 1970 — С-200В (шифр «Вега») і 1975 — С-200Д (шифр «Дубна»). В ході модернізацій були значно збільшені дальність стрільби і висота ураження цілей.
До системи С-200Д введена модифікована ракета 5В28М з великою дальністю і можливістю стрільби по повітряних цілях, що віддаляються, «навздогін», а також роботи в умовах активних перешкод. Зенітні ракети 5В21, 5В28, 5В28М, що входять до складу цих комплексів, розроблялися в ОКБ-2 МАП (МКБ «Факел») під керівництвом генерального конструктора П. Д. Грушина, комплекс засобів виявлення і наведення в СКБ-1 «Алмаз» (генеральний конструктор Расплетін О. А., пускові установки 5П72В — у КБ спеціального машинобудування). ЗРК С-200В поставлявся з початку 1980-х років під індексом С-200ВЕ «ВЕГА-Е» в НДР, Польщу, Чехословаччину, Болгарію, Угорщину, КНДР, Лівію, Сирію. На початку 1990-х років комплекс С-200ВЕ був придбаний Іраном. Експортний варіант системи відрізнявся від С-200В зміненим складом апаратури ПУ і кабіни управління.
У 1989—1990 проводилася модернізація системи С-200В з метою створення «Винесеної зенітної ракетної батареї» (ВЗРБ), призначеної для забезпечення пуску ракет по цілях, супроводжуваним радіолокатором РПЦ, при віддаленні стартової позиції на відстань до 140 км. Для зв'язку з командним пунктом ВЗРБ додавалася проміжна кабіна сполучення. До засобів ВЗРБ були пред'явлені додаткові вимоги по скороченню часу розгортання з похідного положення, заміні частині апаратури, скороченню кількості кабельних зв'язків тощо. Проте надалі практичного продовження роботи по ВЗРБ не мали.
На Заході комплекс отримав позначення SA-5 «Gammon».
Комплекс
Огляд
С-200 є перевізним зенітним ракетним комплексом дальнього радіусу дії. Призначений для ураження сучасних (на момент розробки) і перспективних літаків і крилатих ракет у широкому діапазоні висоти, дальності та швидкості польоту цілі. Ураження повітряних цілей відбувається зенітними керованими ракетами, що мають чотири твердопаливних стартових двигуни (перший ступінь, прискорювач).
Запуск ракет відбувається з пускових установок (ПУ) на стартових позиціях.
В ЗРК С-200 передбачене автоматичне заряджання пускових установок за допомогою заряджальних машин (ЗМ). Старт ракети похилий, при сталому куті нахилу осі ракети до горизонту, що дорівнює 48°.
Наведення В комплексі застосоване напівактивне самонаведення ракет на ціль. Радіолокатор підсвічування цілі (РПЦ) 5Н62 опромінює ціль і після виявлення неперервно й автоматично супроводжує ціль за кутовими координатами, швидкістю та відстанню. Для захисту радіолокатора підсвічування від ураження самонавідними протирадіолокаційними боєприпасами, до кожного стрільбового каналу може додаватись радіостанція відволікання ракет ()(Зенитный ракетный комплекс, 1984; 1.1 Назначение, состав, и основные характеристики ЗРК С-200В). Дальність виявлення залежить від ефективної площі розсіювання цілі. Наприклад, для комплексу С-200ВМ дальність стійкого автоматичного супроводження літака Іл-76 на висоті 9000—10 000 метрів складає близько 300 кілометрів.
За даними РПЦ на ціль наводяться голівки самонаведення (ГСН), встановлені в носовій частині ракет. Автоматичний супровід цілі ГСН за сигналами, відбитими від цілі, починається перед стартом ракети і триває в польоті. Випромінювання відбувається в режимі фазової маніпуляції сигналу або в монохроматичному режимі. Ракета наводиться на ціль за методом пропорційного зближення, якщо час польоту до точки зустрічі з ціллю не перевищує 70 секунд. При більшому часі польоту ракети (стрільба у дальню зону), ракета після старту протягом 30 секунд виводиться на певну висоту з постійним кутом випередження, а потім наводиться методом пропорційного зближення.
З метою підвищення ефективності зенітних керованих ракет, тяга маршового двигуна ракети в польоті регульована. Необхідна програма роботи двигуна обирається перед стартом ракети обчислювальною машиною РПЦ.
Для збільшення бойової дальності польоту ракети передбачено окрім активної, також і пасивну ділянку траєкторії польоту ракети.
Додаткові складові Бойовою роботою зенітного ракетного комплексу керують з автоматизованого командного пункту, який отримує інформацію про повітряний стан з радіолокаційних станцій(Общие сведения, глава 1, розділ 1: Назначение и характеристика ЗРК С-200). Кабіна К9М комплексу С-200В може бути спряжена з автоматизованою системою управління («Сенеж», «Вектор-2М», АСУРК-1МА, АСУР-1П, та іншими), з радіовисотоміром ПРВ-13 (ПРВ-17), а також радіолокаційною станцією П14Ф або радіолокаційним комплексом П80А (К66).
Кожен стрільбовий канал здатний здійснювати пошук цілі за даними автоматизованих цілевказівок АСУ, ПРВ, та РПЦ іншого стрільбового каналу даного комплексу С-200В, а також пошук цілі з використанням первинної радіолокаційної інформації РЛС П14Ф або РЛК П80А. За відсутності первинної радіолокаційної інформації, пошук цілі може бути організований за даними мережі оповіщення.
Позиція ЗРК С-200В містить радіотехнічну позицію та стартові позиції стрільбових каналів. Для розміщення засобів триканального ЗРК С-200В потрібна позиція площею близько 110 га.
Ракети
Огляд
Пуск ракети здійснюється за допомогою чотирьох твердопаливних прискорювачів сумарною тягою в 168 тс, встановлених на корпус маршового ступеня ракети (однієї з двох модифікацій 5С25 або 5С28). У процесі розгону ракети прискорювачами запускається маршовий рідинний ракетний двигун, виконаний за відкритою схемою (вихлопні гази турбіни паливного насоса виходять в атмосферу), в якому окислювачем слугує суміш: окислювач: 1680 кг АК-27П (розчин окислів азоту в концентрованій азотній кислоті з додаванням інгібіторів — плавикової та ортофосфатної кислоти), паливо: 586 кг ТГ-02 («Самин» — високотоксична суміш технічних ізомерних ксилідинів та технічного триетиламіну).
Компоненти палива гіперголічні, тобто, самозаймаються при змішуванні.
У головці маршового двигуна розташовано 248 двохкомпонентних форсунок, кожна з яких при роботі двигуна подає як паливо, так і окислювач. Всі форсунки, окрім зовнішнього ряду, подають компоненти палива у пропорції, що забезпечує високу питому тягу двигуна. Температура газу в ядрі потоку камери згоряння досягає 3100 °C.
Аби запобігти перегріванню стінок камери згоряння, зовнішній ряд форсунок подає компоненти палива з великим недобором окислювача. Утворений, в такий спосіб, навколостіночний прошарок, через надлишок палива, виявляється менш нагрітим (до 1800 °C).
Залежно від відстані до цілі ракета обирає режим роботи двигуна з тим, щоб до моменту підльоту до цілі залишок палива був мінімально достатнім, для підвищення маневровості. Максимальна дальність польоту — від 160 до 300 км, залежно від моделі ракет (5В21, 5В21B, 5В28, 5В28М).
Ракета має довжину 11 м і стартову масу 7,1 т, з них 3 т припадає на прискорювачі (для С-200В). Швидкість польоту ракети: 700-1200 м/с, залежно від дальності. Висота зони ураження: від 300 м до 27 км для ранніх, і до 40,8 км для пізніх моделей Глибина зони ураження: від 7 км до 200 км для ранніх, і до 255 км для пізніх модифікацій.
Бортова електромережа в польоті живиться від бортового джерела живлення 5И43, містить турбіну, що працює на тих же компонентах палива, що і маршовий двигун ракети, гідроагрегат підтримання тиску в гідравлічній системі кермових приводів і два електрогенератори.
Ракета наводиться на ціль використовуючи відбитий від цілі промінь радіолокатора підсвітки цілі (РПЦ). Напівактивна головка самонаведення розташована в головній частині ракети під радіопрозорим обтічником (РПО) і має у своєму складі параболічну антену діаметром близько 600 мм і ламповий аналоговий обчислювальний блок. Наведення здійснюється методом з постійним кутом попередження на початковій ділянці польоту при наведенні на ціль в далекій зоні ураження. Після виходу з щільних шарів атмосфери або відразу після старту, при стрільбі в ближню зону, ракета наводиться за методом пропорційного наведення.
Типи
Дивізіони С-200В здатні вести стрільбу ракетами 5В21А, 5В21В, 5В28. Кожен з цих типів ракет має свої особливості, що мають бути враховані при підготовці стрільби по кожній конкретній цілі.
Ракета 5В21А має голівку самонаведення 5Г23, що не має системи пошуку сигналу цілі за швидкістю. Через це ракета не може бути використана при стрільбі по постановниках переривчастих, вимикаючихся, та таких, що уводять за швидкістю, перешкод, а також при стрільбі із захопленням цілі в польоті. Ракети 5В21В та 5В28 мають голівку самонаведення 5Г24, що має систему пошуку сигналу цілі за швидкістю. При цьому пуск ракет може бути здійснений як з дозволеним пошуком, так і з забороною пошуку. В останньому випадку ГСН 5Г24 за своїми можливостями відповідає ГСН 5Г23Пособие, розділ 2.2.14 Назначение типа ракет. Тому ракети 5В21В та 5В28 мають бути використані для стрільби по постановниках перешкод, а також при захопленні цілі голівкою самонаведення в польоті. При цьому має бути дозволений пошук за швидкістю. Ракета 5В28 дозволяє вести стрільбу на збільшену відстань (240 км) в порівнянні з ракетами 5В21А та 5В21В (до 180 км). В ході випробувань 1986 року було виявлено можливість ураження цілей цією ракетою на відстані близько 300 км.
Радіопідривач ракет 5В21А та 5В21В надійніше працює у пасивних перешкодах.
Наведення систем стеження голівки самонаведення на відбитий від цілі сигнал відбувається автоматично, з надходженням в кабіну К3В (К3М) сигналу АС РПЦ.
Бойова частина
У ракеті 5В21 встановлена осколково-фугасна бойова частина 5Б14Ш, область ураження якої є сферою з двома конічними вирізами в передній і задній півсферах.
Кути при вершинах конусів розльоту осколків дорівнюють 60°. Статичний кут розльоту сферичних уражальних елементів в бічній площині дорівнює 120°. Така бойова частина на відміну від бойових частин ЗКР першого покоління, що мають вузькоспрямоване поле розльоту уражальних елементів, забезпечує накриття цілі при всіх можливих умовах зустрічі ракети з ціллю.
Уражальними елементами бойової частини є сталеві елементи сферичної форми, що мають початкову швидкість розльоту до 1000 м/с на передньому фронті та до 1700 м/с на задньому фронті.
Маса уражальних елементів — 3,5 г (21 тис. штук) і 2 г (16 тис. штук). Всього 37 тис. штук уражальних елементів, засипаних у порожнину між оболонками корпуса бойової частини та залитих церезином.
Маса бойової частини — 217±3 кг. Маса розривного заряду — вибухової речовини «ТГ-20» (20 % тротилу/80% гексогену) — 87,6-91 кг. Заряд виготовляють змішуванням розплавленого тротилу та порошкоподібного гексогену. Швидкість детонації ТГ-20 дорівнює 8100 м/с.