Община (від , «спільнота, спільний»; аналог або ) — колективна сільська громада в Московії та Росії, на противагу хуторам.
Община є формою соціальної самоорганізації в докласовому суспільстві, універсальним інститутом, а пізніше, одночасно, ще й замкнутою становою одиницею.Община //
Історіографія Перша первісна форма общини (або громада як група людей об'єднана спільністю становища, інтересів і т.ін.; як об'єднання людей, що ставлять перед собою певні спільні завдання; організація) характеризується колективною працею і споживанням, пізніша форма — сусідська форма общини, поєднує індивідуальне і общинне землеволодіння (що суть те саме, що різні ступені колективної власності).
У первісному співіснуванні людей у доісторичні часи первісна община є універсальним інститутом, є носієм сукупності суспільних функцій, визначає усю систему відносин у суспільстві. Така первісна община є кровноспорідненою, ґрунтується на переконанні про її походження від одного, часто міфічного предка. Для первісної общини є характерним колективна праця і колективне споживання.
Більш пізньою формою общини, більш пізньою формою самоврядування, — є сусідська община, — вона вже містить як індивідуальне, так і колективне володіння; поділяється на кілька підвидів: азійська (спільна власність на землю), антична (членство в ній є передумовою можливості одержання землі, хоча сам землевласник володіє нею на праві приватної власності), кастова, кочова, територіальна (Марка (община),За середньовіччя сільська громада в деяких країнах Західної Європи. Джерело:Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 2005. — VIII, 1728 с. ISBN 966-569-013-2 (стор.: 647) давньоруська верв. Сусідська община називалась на півдні «верв», а на півночі і північному сході — «мир».Економічна історія: Лекції / Н.О. Тимочко, О.А. Пучко, Л.М. Рудомьоткіна та ін. — К.: КНЕУ, 2000. — 268 с. ISBN 966-574-014-8Мир //
Німецький юрист і політик Георг Людвіг фон Маурер (1790—1872) у XIX столітті став автором так званої общинної теорії (або маркової теорії) по історії аграрних відносин і общини в Німеччині, відповідно до якої територіальна община-(марка) є початковим пунктом аграрної еволюції і всього суспільного ладу західноєвропейського Середньовіччя. Таким чином він відійшов «від поширеної в буржуазної історіографії теорії про споконвічність приватної власності на землю і на основі документів довів, що у німців у давнину панувала громадська власність на землю та колективна її обробка», а зібрані ним докази існування громади-марки послужили матеріалом для обгрунтування Карлом Марксом і Ф.Енгельсом їх поглядів на так званий в марксистській системі поглядів «первісно-общинний лад». Общинна теорія отримала поширення в історичній російській "медієвістиці" в 70-90-х роках і стала панівною. Згодом, з кінця 90-х років марксисти-історики відкинули її, оскільки подальшою розробкою цієї теорії було обґрунтування положення про те, що суспільному устрою, заснованому на приватній земельній власності, передував лад, заснований на колективній обробці землі та на колективній власності на землю; стверджувалась споконвічність відносин приватної власності. Історики-марксисти назвали це реакціоністським напрямком, і виділяли те, що слабкими сторонами общинної теорії були: «розгляд аграрної історії феодальної епохи як процесу, позбавленого соціальних антагонізмів; недооцінка ролі насильства та переоцінка ролі правових інститутів в історії; уявлення про громаду як постійний інститут». Общинная теория [Електронний ресурс] «Большая Советская Энциклопедия (БСЭ)» Подальшою розробкою цієї теорії у марксистській системі поглядів є «первісно-общинний лад».
Общини з розвитком феодальної системи господарства В історичних джерелах общини відомі під назвами "верв", "мир", рідше "люди", "село".1.7. Сільська громада та громадський побут / Історія української культури: у п'яти томах. Т.2. Українська культура ХІІІ — першої половини XVII століття / Ред. В.А. Смолій. — К.: Наук. думка, 2001. — 848 с. Починаючи від X–XI століть існували паралельно залежними від замків князівських сіл (общини князівських сіл) та залежні посадські общини давньоруських міст. «Мир» у Росії XIII — початку XX століть це назва сільської громади; в Україні — те саме, що копа, громада; іноді у значенні — народ.
За раннього середньовіччя основною формою незалежної громади на українських землях виступала верв (давньоруська сільська община). Найдавнішими письмовими свідченнями існування громади є ті, які знаходяться в "Руській Правді". Відомості про верв здебільшого містяться у двох слов'янських пам'ятках стародавнього права — "Руській правді" та Полицькому статуті (на них переважно ґрунтується історіографія питання про верв).Баран Я.В. ВЕРВ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл
Протягом VI–IX століть на українських землях виділяються три стадіальні види громад: — великосімейна громада складалась із великих патріархальних сімей, які оселялися на незначній відстані одна від одної і зберігали родинну єдність; — територіально-великосімейна громада об'єднувала різнотипні сім'ї — переважно патріархальні, а також невеликі нерозділені та моногамні, які були розосереджені по територіальні громади на значній відстані і стосунки між якими визначались не лише родинними зв'язками, а й необхідністю проживання на спільній території (сусідські, територіальні зв'язки); — територіальна громада складалася здебільшого з невеликих нерозділених і моногамних і частково з великих патріархальних сімей, які всі разом проживали на одній території і підтримували сусідські стосунки.
Общини як певна кількість сільських громад під владою князя або призначуваного князем "волостителя" у XI–XIII століттях В XI–XIII століттях община набула поширення у вигляді адміністративно-територіальних одиниць, що об'єднувала певну кількість вільних сільських громад під владою призначуваного князем волостителя.
Починаючи від X–XI століть громади існували паралельно залежними від замків князівських сіл (общини князівських сіл) та залежні посадські общини давньоруських міст.Гурбик А.О. ГРОМАДА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во "Наукова думка", 2004. — 688 с.: іл.
Волості у давньоруському праві — це будь-яка територія, підпорядкована владі однієї особи, часто — синонім князівства.Любченко В.Б. ВОЛОСТЬ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во "Наукова думка", 2003. — 688 с.: іл.
Розпад волосного устрою самоврядних сільських громад тривав на українських землях Великого князівства Литовського до середини XVI століття.
Общини як одне велике село або громади-волості у XIV–XVI століттях
У XIV–XVI століттях важливою формою громади в Україні були громади-волості, які складалися як з окремих великих дворищ, у кожному з яких мешкала широка нерозділена сім'я, так і з їхніх об'єднань — селищ і сіл-громад, що сформувались у старих поселеннях волості. Цей теоретичний аспект щодо общин, котрі селища, є не зовсім зрозумілим. Адже, селищами є: і укріплені городище, а також неукріплена частина поселення, яка примикала до укріпленого поселення — до городища. городище — це огороджене частоколом місто, селище, яке було укріпленим пунктом. Часто до городищ примикала неукріплена частина поселення — селище.Замковий туризм. Курс лекцій для студентів спеціальності «Туризмознавство» / Д.А. Каднічанський, Т.Б. Завадовський — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2017. — 138 с. Доступ
Вважають, що у XV — XVI століттях сільська громада Галичини ще зберігала сліди тієї, яку відбиває "Руська Правда", що проявлялося в окремих її функціях, назвах виборних осіб і т.д. В приклади самої організації сільських громад XV — XVI наводять те, що окрему громаду на українських землях утворювало одне велике село, або ж, особливо на східних землях, волость (волосні общини). Таким чином, виводять два типи організації сільських громад. До складу громад входили королівські селяни, поміщицькі селяни, монастирські чи церковні селяни, крім того — вільні поселенці, або й міщани, які не користувалися Маґдебурзьким правом, і засади громадського самоврядування спершу не були такими регламентованими, як у наступні століття при занепаді громад. Назви сільських старшин упродовж у XV — XVI століттях на різних територіях України були різними: "старець", "десятник", "соцький", "тивун", "отаман", "князь", "солтис" тощо. В Галичині в цей період на чолі громади в селах на руськім праві стояли "тивуни" та "отамани", на волоському — "князі" й "крайники" ("князь" очолював громаду села, "крайник" був на чолі адміністрації "країни"), на німецькім магдебурськім — "солтиси".
Крім виборних осіб, важливу роль у громаді відігравали окремі її члени, названі в документах "мужами", "людьми", "лучші мужі", "градські старці". У пізніший період важко до кінця визначити їх роль в громаді, проте відомо, що вони як носії народних знань і давніх звичаїв брали участь у громадських сходах, у розгляді найважливіших спірних питань, їхній голос бував вирішальним при виборі місцевих урядових осіб, а також у судових процесах, якими були збори общини. У зв'язку з стосунком до судових процесів інколи їх називали ще "копними суддями". "Копний суд" — громадський суд, громадський (общинний) інститут, в Галичині мав назву "зборовий". Цей суд був сходкою жителів сільського поселення. У XVI столітті в Україні вже оформилася нова судова система, копні суди не відійшли в історію і попри звуження їхньої компетенції продовжували діяти.
Соціальну структуру і господарський побут громади визначав основний чинник — земельна власність.
Наприкінці XVIII століття на українських землях Російської імперії волость є дрібною адміністративно-територіальною одиницею, складовою частиною повіту, через яку здійснювали управління державними селянами та удільними селянами.
Регламентація сільських общин (миру) у дореволюційній Російській імперії