Товста́ ки́шка () — кінцева ділянка шлунково-кишкового тракту людини. Тут відбувається в основному всмоктування води і формування з харчової кашки (хімуса) оформленого калу. Товста кишка — похідна задньої кишки .

У інших хребетних характер товстої кишки має лише кінцева вивідна частина, фізіологічно відповідна прямій, а інші частини кишок мають характер тонкої кишки. Загальна довжина товстої кишки дорівнює 1,5-2 м. Її слизова оболонка не має ворсинок.

Анатомія товстої кишки людини Товста кишка — найширша частина кишок у ссавців, зокрема у людини. Складається зі сліпої (caecum), ободової (colon), сигмоподібної (sigmoidei) і прямої кишок (rectum).

В ободовій кишці людини розрізняють: висхідну частину (висхідна кишка), яка становить безпосереднє продовження сліпої; поперечну частину (поперечна кишка); спадну частину (низхідна кишка), які з'єднуються з прямою кишкою за допомогою вигину у вигляді букви S. Ободова кишка сходить вертикально, лягаючи над crista ossi s ilei та прикриваючи нижню третину нирки. Тут вона повертає круто і переходить у поперечну кишку (colon transversum), яка в лівому підребер'ї звичайно утворює S-подібний вигин, а потім круто загинається вниз і переходить у низхідну кишку (colon descendens). Сигмоподібний вигин (flexura sigmoidea) утворює, по суті, петлю різної довжини та форми й часто глибоко звішується в малий таз, іноді підіймається вгору, сягаючи шлунка та печінки. Ця частина і поперечна кишка мають власну брижу, тоді як низхідна і висхідні кишки тільки частково прикриті покривом очеревини.

Довжина товстих кишок варіює від 120 до 227 см і в середньому становить 158,4 см. Тільки пряма кишка має гладку внутрішню поверхню, інша ж частина містить у стінці на всьому своєму протязі три плоскі щільні м'язові потовщення (taeniae coli), між якими стінка представляється роздутою, але внаслідок нерівномірного розвитку поперечної мускулатури ці здуття поруч поперечних перетяжок (plicae sigmoideae) поділяються на численні округлі виступи (haustra coli).

Стінка товстої кишки складається із серозної оболонки (не скрізь) і м'язового шару. Його поздовжні волокна утворюють вищезгадані м'язові потовщення зі слизової оболонки, що не має ворсинок і покрита циліндричним епітелієм. У стінці товстої кишки є численні ліберкюнові залози, лімфатичні вузли і солітарні фолікули. Залози слизової оболонки виділяють сік, у якому кількість ферментів незначна, але багато слизу, що полегшує перетравлення та просування неперетравлених решток їжі. У порожнині товстої кишки живе багато мікроорганізмів.

Захворювання товстої кишки людини Хоча товста кишка не відноситься до фізіологічно найактивніших органів, з нею пов'язаний цілий ряд захворювань. До них належать порушення моторики, проблеми з травленням і всмоктуванням, запалення і новоутворення (неоплазії). Для профілактики захворювань товстої кишки рекомендовано збалансоване харчування.

Порушення моторики пов'язані з посиленням або послабленням перистальтики. Занадто активна моторика товстої кишки скорочує час перебування в ній калової маси, що призводить до недостатнього всмоктування води й затримки калу.

Запалювальні захворювання товстої кишки (коліти) включають хворобу Крона (при товстокишкової локалізації), неспецифічний виразковий коліт тощо.

До частих захворювань, особливо в зрілому віці, належить утворення гемороїдальних вузлів. Ці вузли є розширеними ділянками кровоносних судин під слизовою оболонкою нижньої частини прямої кишки. Геморой — захворювання болісне, яке супроводжується кровотечею, пухлинами, печінням, свербінням.

Найчастіше захворювання частини товстої кишки апендикса — апендицит, що є невідкладним гострим станом та потребує хірургічного лікування. Апендицит може виникати внаслідок ішемії апендикса через потрапляння всередину його твердих залишків їжі або деяких гельмінтів. Симптоми апендициту — біль у животі, найчастіше у правій здухвинній ділянці, блювання, зрідка пронос, підвищений лейкоцитоз і гарячка. Основний метод лікування — видалення апендикса (апендектомія). Ускладнення апендициту (наприклад перитоніт, пілефлебіт) можуть бути фатальними для пацієнта.

Тривожні симптоми, до яких відноситься перш за все поява крові в калі, — підстава для колоноскопії (ендоскопія), тобто візуального дослідження просвіту товстої кишки за допомогою ендоскопа. Його трубка оснащена освітлювальним пристроєм і мініатюрною камерою, яка передає зображення на великий кольоровий монітор. Застосування ендоскопа дозволяє оглянути всю внутрішню поверхню товстої кишки. У разі виявлення підозрілих утворень або поліпів їх слід видалити та взяти біопсію для патоморфологічного дослідження.

Рак товстої кишки є одним з найчастіших злоякісних новоутворень у людини. Карцинома утворюється в стінці кишки та може проростати в напрямку її просвіту, що може призвести до розвитку кишкової непрохідності. В іншому випадку карцинома проростає у латеральному напрямку і в такому випадку у пацієнта спостерігаються явища анемії та втрати ваги. Сучасні методи діагностики та хірургії допомагають виявляти та видаляти ракові пухлини на ранніх стадіях.

Серед інфекційних хвороб з переважним ураженням товстої кишки найчастішими є шигельоз, амебіаз, балантидіаз тощо. Деякі гельмінти колонізують товсту кишку, спричинюючи ентеробіоз, трихоцефальоз тощо.

Мікрофлора Мікрофлора кишечника складається з комплексу різних видів мікроорганізмів, які живуть у шлунково-кишковому тракті тварин. Головною перевагою для істоти, в якій живуть мікроорганізми, є збирання ними енергії в процесі ферментації незасвоєних вуглеводів та подальше поглинання жирних кислот із коротким ланцюгом. Найбільш важливими з них є бутирати (солі та ефіри масляної кислоти), метаболізовані епітелієм кишки (поряд з пропіонатами, що засвоюються печінкою і ацетатами, що засвоюються м'язовою тканиною). Бактерії кишечника також відіграють роль у синтезі вітамінів групи B і вітаміну К та метаболізації жовчних кислот, стеринів та ксенобіотиків.

Бактерії виробляють більшу частину мікрофлори ободової кишки й до 60 % сухої маси калу. Приблизно від 300 до 1000 різних видів живуть у кишечнику, більшість оцінок визначають їх кількість близько п'ятисот. Проте існує ймовірність того, що 99 % бактерій належать лише до 30-40 видів. Також до мікрофлори кишечника відносяться деякі види грибів та найпростіших, проте про їх діяльність відомо не багато.

Дані досліджень дозволяють говорити про те, що відносини між мікрофлорою і людиною відносяться не тільки до коменсалізму (нешкідливі), а скоріше до мутуалізму. Хоча люди можуть вижити без мікрофлори кишечника, мікроорганізми виконують для власника безліч корисних функцій, такі як ферментація невикористаних енергетичних субстратів, підтримка імунної системи, запобігання росту шкідливих, патогенних бактерій, регулювання розвитку захворювань кишечника та ін. Однак, за певних умов, деякі види вважаються відповідальними за викликання захворювань шляхом інфекції, а також за збільшення ризику появи злоякісних пухлин.

Майже 100 % бактерій кишечника є анаеробними мікроорганізмами, особливо висока щільність анаеробних бактерій спостерігається в сліпій кишці.

Склад мікрофлори В даний час не всі види, що представляють мікрофлору кишечника, ідентифіковані, оскільки багато з них не можуть бути культивовані, та їх ідентифікація скрутна. Популяції видів у кишці в окремих носіїв можуть дуже сильно відрізнятися, хоча і залишаються для кожного носія відносно постійними протягом усього життя, зазнаючи не надто значних змін у зв'язку зі змінами способу життя, дієти, віковими змінами. Здійснюються спроби скласти повніше уявлення про мікрофлору кишечника, зокрема, Національними інститутами охорони здоров'я США у 2008 році запущено проєкт з дослідження людського мікробіома.

Більшість бактерій кишечника належать до родів бактероїди (Bacteroides), клостридії, фузобактерії, , , , пептострептококі і біптострептококи. Бактерії інших родів, такі як эшерихии (Escherichia) і лактобацили присутні в менших кількостях. Бактерії роду Bacteroides становлять до 30 % всіх бактерій кишечника, що змушує вважати їх особливо важливими для процесів, що відбуваються в носії.

Серед відомих грибів, що становлять частину мікрофлори, кандида (Candida), Saccharomyces, аспергілл і пеніцилл.

Залежно від складу кишкової флори люди можуть поділятися на 3 .

Наявність товстої кишки у тварин Товста кишка явно виділяється тільки у чотирилапих (Tetrapoda: наземні та вдруге водні хребетні). У представників цього надкласу товстий кишечник майже завжди відокремлюється від тонкого кишечника ілеоцекальним клапаном. У багатьох видів, однак, товста кишка являє собою відносно короткий відділ, що йде прямо до анусу, хоча при цьому він значно ширший, ніж тонкий кишечник. Незважаючи на те що сліпа кишка є у більшості амніотів (Amniota — вищі хребетні), тільки у ссавців товстий кишечник розвинувся в повноцінну кишку.

У деяких маленьких ссавців товстий кишечник прямий за формою, як в інших чотирилапих, проте у більшості видів ссавців він розділений на висхідні та низхідні відділи. Чітко сформована поперечна ободова кишка зазвичай спостерігається тільки у приматів, при цьому () та супутніх їм () не спостерігається ні у загону хижих, ні у жуйних. Пряма кишка ссавців (на відміну від однопрохідних) походить від клоаки інших хребетних, і, таким чином, не гомологічний з «прямою кишкою» цих видів.

У риб немає товстого кишечника як такого, а лише коротка пряма кишка, що з'єднує закінчення травного відділу кишечника з клоакою. У акул сюди входить так звана ректальна залоза, яка виділяє сіль для підтримки осмотичного балансу з морською водою. За своєю будовою залоза певною мірою нагадує сліпу кишку, проте не є її гомологічною.

Див. також Сік товстої кишки Тонка кишка Кал Запор

Примітки

Джерела Анатомія людини Том 2. 7-е видання. Головацький А. С. Черкасов В. Г. 2019. «Книжковий дім». 456 сторінок. ISBN 978-966-382-753-7 / Травна система. Товста кишка С. 61-68

Посилання

Bockus Н. L., Gastroenterology, 2 ed., v. 2, Phil.—L., 1964; Handbook of physiology, v. 2—4, Wash., 1967—68.

Література Людина. / Навч. посібник з анатомії та фізіології. — Львів. 2002. — 240 с.

Бабкин Б. П., Секреторный механизм пищеварительных желез, Л., 1960; Богач П. Г., Механизмы нервной регуляции моторной функции тонкого кишечника, К., 1961; Уголев А. М., Пристеночное (контактное) пищеварение, Л.— М., 1963; Уголев А. М., Физиология и патология пристеночного (контактного) пищеварения, Л., 1967; Шлыгин Г. К., Ферменты кишечника в норме и патологии, Л., 1967; Полушкина Н. Н. Диагностический справочник гастроэнтеролога. М.: — АСТ, 2007, ISBN 978-5-17-039782-2, 670 с.