Мирослав Іванович Дочинець ( 3 вересня 1959, м. Хуст Закарпатської області) — український письменник та журналіст. Член Асоціації українських письменників (з 2003 року).

Життєпис

Народився в родині вчителів. Батько Іван Юрійович закінчив із відзнакою філософський факультет Київського університету, але мусив учителювати в школі-інтернаті й ПТУ, оскільки відбув шість років ГУЛАГу за націоналізм. Мати викладала географію.

Друкуватися почав з шостого класу в дитячих виданнях. Був переможцем конкурсів юних літераторів.

1977 року вступив на факультет журналістики Львівського університету. Під час навчання був членом редколегії університетської багатотиражної газети «За радянську науку», згодом — редактором газети «Джерела». Професійну журналістську роботу розпочав 1982 року в газеті «Молодь Закарпаття».

1990 року заснував у Мукачеві газету «Новини Мукачева». У цей час також працював власним кореспондентом газет «Карпатський край», «Срібна земля», «Фест». Друкувався у всесоюзних та республіканських часописах «Комсомольская правда», «Известия», «Україна», «Людина і світ», «Ранок», «Радянська жінка», «Літературна Україна», «Молодь України».

1998 року заснував у Мукачеві видавництво «Карпатська вежа», у якому як головний редактор і директор підготував і видав упродовж п'яти років понад 100 видань.

Одружений, має дітей, внуків. Вирощує фруктовий сад із близько 200 дерев, різні сорти винограду. Спорудив два будинки: один для сім'ї, а другий — для творчості. «… Щоб час від часу усамітнюватися, писати там і бути ближчим до природи… А ще для того, щоб можна було приймати там своїх дітей і онуків. У мене немала родина!»«Це смішно, але я пишу… для себе» // Бондаренко Богдан. «Експрес», 20-27 лютого 2014 року

Звання, премії Національна премія України імені Тараса Шевченка 2014 року — за романи «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» та «Горянин. Води Господніх русел» 1998 — звання «Журналіст року Закарпаття». 2004 — лауреат Міжнародної літературної премії «Карпатська корона». 2012 — відзнака «Золотий письменник України». 2016 — лауреат премії «Українська книжка року» у номінації «За видатні досягнення у галузі художньої літератури» за видання «Синій зошит. Аркуші днів світящих» та «Лад».Порошенко назвав лауреатів «Української книжки року» . Zaxid.net. 22.05.2017

Творчість

Автор книг: «Гірчичне зерно» (1989), «Оскал собаки» (1991), «Мукачево і мукачівці» (1994), «Мункачі з Мукачева» (1995), «Роса на фігових листках» (1995), «Він і вона» (1996), «Дами і Адами» (2002), «Гра в ляльки. Жіночі історії» (2003), «Куфрик з фіглями» (2003), «Карпатський словоблуд» (2004, у співавторстві), «Енциклопедія Мукачева в іменах» (2006, у співавторстві з Василем Пагирею) та інших. «Руки і душа та інші невигадані жіночі історії» (2011), ISBN 966-8269-06-3 «Многії літа. Благії літа. Заповіді 104-річного Андрія Ворона — як жити довго в щасті і радості» (2010, книжка ввійшла до шістки найпопулярніших видань за рейтингом «Книжка року-2010») «Хліб і шоколад» (2011), ISBN 966-0585-30-2 «Вічник. Сповідь на перевалі духу» (2012, Книга висунута НСПУ (2011 р.) на здобуття Національної премії Т. Г. Шевченка) «Бранець Чорного лісу» (2012) «Криничар» (2012) «Горянин. Води Господніх русел» (2013) «В'язень замку Паланок» (2013) «Лис. Віднайдення загублених слідів» (2013) «Світован. Штудії під небесним шатром» (2014) «Синій зошит» (2015-2022) «Книга духовної мудрості» (2015-2022, упорядник) «Книга надиху. Уроки світу, Неба і людей» (2015-2022) «Мафтей. Книга, написана сухим пером» (2016) «Зряче перо. Роман із аркушем»(2017) «Світильник слова: книга життя. Життя книги» (2017) «Світло семи днів» (2018) «Збирання попелинок» (2019) «Діти папороті» (2020) «Золотий час. Одкровення карпатського знатника» (2020) «Розрада-гора. Під Вороновим крилом» (2021) «Різнотрав'я. Гербарій саду життя» (2022) «Чарунки днів. Книга спостережень» (2023) «Ескізи на павутинні» (2023) «Федорцьо, приятель сердечний» (2023) «Вік і лік. Рецепти на всяку оздоровчу потребу від карпатського знатника Андрія Ворона» (2024) «Пастух цвіркунів» (2024) «Івашко-незнашко і Ум-гора» (2024) «Запашні історії» (2025)

Про свою творчість Дочинець каже таке: «Кожного разу, починаючи книгу, до кінця я навіть не знаю, чим вона закінчиться. Чесне слово! Я живу серед своїх героїв, вони ведуть мене за собою та щоразу чогось вчать. Тобто кожен роман — це конспект певного духовного піднесення».

Часто порівнюваний із бразильським письменником Пауло Коельйо. Сам Дочинець запевнив, що змирився із цим порівнянням. «Хоча, на мій погляд, порівняння — це завжди смішно. Тим більше, у світі творення, де кожна людина настільки індивідуальна!»

Що ж до враження від творчості бразильця Дочинець сказав: «Я не знайшов там риси, які мушу знайти у кожній книзі… Це ж такий собі легкостравний літературний коктейльчик із різних вчень, релігій та духовних систем. І все це упаковано в якусь таку пригодницьку історійку для дуже посереднього читача».

Література

Закарпаття. Хто є хто: Присвячується 60-річчю возз'єднання Закарпаття з Україною. — К., 2005. — Випуск 2. — С.147. Бродик З. Дочинець Мирослав // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника. — Випуск 14. — Львів, 2007. — С. 128—129. Дочинець Мирослав Іванович, Пагиря Василь Васильович, «Енциклопедія Мукачева в іменах». — Мукачево: Карпатська вежа", 2006. — С. 280. : портр.

Примітки

Посилання

Лауреати премій. Дочинець Мирослав Іванович Мирослав Дочинець: «Голі жінки викликають і захоплення, і зворушливу жалість. Неохайні — просто жалість»