Це́рква Свято́ї Великому́чениці Варва́ри — греко-католицький храм у столиці Австрії, місті Відень. 17 червня 1784 року тут було засновано центральну парафію Греко-католицької церкви у Австрії.

Історія храму У XVI столітті єзуїти збудували конвікт біля Домініканської церкви та розширили його в 1652—1654 роках. У 1573 році заснували конгрегацію маріоністівТак називали членів католицької общини, які шанували Діву Марію; див.: , які отримали в конвікті каплицю для вшанування святої Варвари, що і дала назву всім церковним спорудам збудованим пізніше. Основні розміри каплиці, тобто церкви святої Варвари, збільшувалися до XIX століття, але вже потім зазнали значних змін.

Після закриття єзуїтського конвікту в 1773 році церковні споруди перейшли у власність Греко-католицької семінарії (з 15 жовтня 1775 року — дата заснування церкви, а з 17 червня 1784 року — дата заснування парафії), але покровителькою і надалі залишилася Свята Варвара.

Проповіді ще з кінця XVIII ст. виголошувалися тут по-українськи тодішнім парохом Єронімом Стрілецьким ЧСВВ, а потім його наступниками Іваном Ольшавським, Петром Паславським та, врешті, Іваном Снігурським.

Перший греко-католицький колегіум проіснував усього кілька років. У 1852 році заснували новий конвікт Греко-католицької центральної семінарії, що проіснував 40 років. З цієї семінарії до 1893 року було випущено понад 463 священнослужителів та науковців.

Чинний архієпископ Відня є також архієпископом для всіх католиків візантійського обряду, до яких належить і центральна парафія св. Варвари у Відніця парафія — територія Австрії. Тому тут проводять літургії у візантійському обряді греко-католики різних національностей. Основною громадою є українська, але відправлять служби також і для інших, менш чисельних громад: румунів, болгар, македонців, словаків, угорців, а віднедавна і для мелхітських арабів (сирійців, ліванців), що живуть у Відні.

На Великдень 1815 р. у часі проведення Віденського конгресу австрійський цісар Франц І привів на Великодню відправу до цієї церкви російського царя Олександра І, який "помолитися у слов'янській церкві". Парохом церкви на той час був видатний український релігійний, культурний та політичний діяч Іван Снігурський, згодом єпископ Перемиський.о. Михайло Зубрицький. "Зоря". Письмо літературно-наукове для руських родин. Львів, 1886. Ч. 4. 15 (27) лют. С. 67. (Рокь VII)

Фасад церкви Зовнішній вигляд церкви є унікальним у віденському церквобудуванні. Фасад є частиною великої епохальної будівлі Пауля Шпренгера (1852), що початково використовувалася головною поштою та торговельним відомством. Пауль Шпренгер (Paul Sprenger) (1798—1854), як державний радник із будівництва, мав значний вплив на містобудування. З 1849 року, працюючи в міністерстві торгівлі, незабаром почав очолювати також відділ архітектури в генеральному будівельному управлінні. Його вважають дійсно видатним архітектором цісарського містобудування до-березневого періоду (до революції в Німеччині 1848 року). Цій епосі притаманні раціоналізм та функціональність разом з економічністю, які поєднані з формами історизму попередньої епохи. Трохи манірні, романизовані фасадні форми відображають також офіційний стиль часів попереднього правління, кайзера Франца Йосифа. Попри те, що ззовні церква виглядає досить великою, насправді внутрішня частина є значно меншою. Верхні яруси фасаду і надалі належать головній пошті.

Напис на меморіальній дошці біля входу, грецькою та церковно-слов'янською мовами, говорить таке:

Сучасна мозаїка (1956) над входом зображає св. Варвару з вежею та гілкою пальми, знаком мучеництва. У 1999 році праворуч церкви було встановлено погруддя на честь українського національного поета та вченого Івана Франка.

На верхньому ярусі фасаду, праворуч та ліворуч, можна побачити статуї Святого Василія Великого, вчителя церкви, та святої Варвари. Статуї не є загальноприйнятими в традиції візантійського церквобудування, де зазвичай тільки ікони, як намальовані молитви, прикрашають східні церкви. Все ж сильний вплив західного стилю 19-го століття відобразився на фасадних формах церкви. Інтер'єр

Іконостас та внутрішнє оформлення

Оформленням інтер'єру церкви займався знавець східного мистецтвознавства Йосафат Бастазіх. А кошти, необхідні для архітектурної та літургічної адаптації візантійського обряду, надала імператриця Марія Терезія. Пропозиція комісії придворного культурного фонду відносно митців не знайшла підтримки у Бастазіха. Він відмовився від відомого художника Фраца Цоллєра, учня Пауля Трогера, що займався цісарськими замовленнями і був на вершині своєї творчої слави, а також від скульптора Гріглєра. Причиною цієї відмови був стиль в якому працювали обоє митців — класицизм. З цього приводу Йосафат Бастазіх був змушений дати Марії Терезії аргументовану відповідь, детально обґрунтувавши свою позицію. Він сам звернувся до художника Мойсея Суботича (? — 1789), представника сербського бароко, та скульптора Арсенія Марковича.Перші ознаки впливу сербського барокового мистецтва почали з'являтися у часи великої міграції 1690 року, відтоді як серби масово почали залишати Косово і селитися в південній частині Угорщини. Незвичайно високі іконостаси цього часу продовжують мистецькі традиції 17 століття, що беруть початок в монастирі з гори Атос. Подібні іконостаси є характерними для всіх придунайських держав. Відтоді, як стиль бароко з'явився у мистецтві, почали проявлятися його ознаки і в оформленні інтер'єрів. Різьбарі за допомогою гірлянд, колон, ваз та численних похідних від цих форм варіантів змінили внутрішнє оформлення церкви Святої Варвари. Фарбування стін «під мармур», у світлих пастельних тонах, доповнило цю концепцію та створило цілісність розпису церкви. Це яскраво видно на прикладі єпископського трону та хорів. У тогочасному мистецтві почали повільно проявлятися тенденції переходу від традиційного іконопису до західного мистецтва з його глибоким і насиченим колоритом. Барокізація сербського мистецтва здійснювалась не тільки через прямий вплив тобто, через австрійське бароко та італійсько-кретське мистецтво, але перш за все через українське мистецтво, що принесли з собою єзуїти в другій половині 17-го століття. Якраз в цей час відбувалися сильні зміни в релігійному мистецтві, здійснювався інтенсивний обмін з культурними центрами України.

Ікона Святої Варвари у вівтарній частині (на тильній стіні), написана Суботичем, вражає своєю подібністю з юною Марією Терезією. В той час Марія Терезія мала вже 58 років і не хотіла усвідомлювати свого віку. Так, за її наказом була знищена ікона Божої Матері у францисканській церкві в Інсбруці, написана з неї.

Суботич написав також ще 16 малих ікон на основні свята, що призначені для візантійської літургії. У 1979 році австрійська пошта використала ікону «Різдво Христове» з цієї збірки як зразок для річної поштової марки з нагоди цього свята. Ці ікони можна побачити у вівтарі, а одна з них завжди лежить на столику (тетраподі), де також стоїть хрест та запалені свічки. Ікони з цієї збірки змінюють почергово, протягом року, згідно із церковним календарем. Скульптурні роботи Арсенія Марковича також можна побачити в церкві. У 1780 році Єфрем Кляйн написав ікони Дванадцяти апостолів (використані для іконостасу каплиці Святого Йосафата).

Іконостас церкви не є розділюючим елементом, адже не закриває від огляду ні вівтарну частину, ні розписану підкупольну, де Христос-Пантократор символічно об'єднує земний та небесний (божественний) космоси.

Структура. Троє воріт: середні, так звані «царські ворота», що прямують до самого вівтаря. Через ці ворота священики мають право входити тільки під час служби Божої, а єпископи завжди. Праворуч від царських воріт знаходиться ікона Христа, а ліворуч — Марії. На самих царських воротах встановлена ікона, що зображає «Благовіщення Марії». Над царськими воротами знаходиться ікона «Тайної Вечері», на якій Ісус зображений разом зі своїми апостолами. Царські ворота відкриваються тільки під час богослужінь, а також, як особливий знак, у Великодній тиждень.

Малі бічні ворота праворуч та ліворуч, що називаються «дияконськими», служать для входу до вівтарної частини дияконам та решті духовенства. На цих воротах знаходяться ікони з зображеннями святого архидиякона Стефана (праворуч) та архангела Михаїла (ліворуч). Крім цього над воротами є ікони святих, особливо шанованих покровителів церкви, Івана Хрестителя та Миколая Мирлікійськогоще: Св. Миколай Мирійський Чудотворець.

Увінчує іконостас розп'яття, а під ним ікони з зображеннями: ліворуч — Марія, праворуч — апостол-заступник Іван.

Оздоблення іконостасу здійснювалося поетапно, тому різноманітність якостей та стилів потребує детальнішого пояснення. Затримка початку оформлення виникла внаслідок занадто самовільної поведінки Бастазіха, що вибрав вищезгаданих митців, Суботіча та Марковича, адже Марії Терезії довелося виплатити аванс раніше вибраним художникам. Але в подальшому, імператриця сприяла будівництву та прикрашенню церкви. Дорогоцінні подарунки нагадують про це ще сьогодні: Євангеліє із розкішною кованою палітуркою та унікальними емалевими зображеннями, філігранний хрест, виготовлений в монастирі на горі Атос, й прикрашений емалями та гірським кришталем процесійний хрест. Посередині цього хреста, є зображення Ісуса, ручної роботи в стилі «Petit-Point-Technik», яке було зроблене і подароване Марією-Антуанеттою, дочкою Марії Терезії, королевою Франції.

Дві ікони на зворотній стороні іконостасу були подаровані церкві графом Карлом Коуденхофе в 1834 році і зображають Святого Миколая та святого Спиридона. Два ангели, що тримають підсвічники (по обох сторонах іконостасу), походять з часів перебудови церкви за Пауля Шпренгера. Тільки ікона над царськими воротами «Тайна вечеря» походить з часу оновлення церкви в 1850 році, так само, як і крісло-трон для єпископа. Під час цієї перебудови споруджено троноподібну катедру із зображенням Христа-Пантократора, як глави церкви, царя та учителя, на іконі над самим троном. З цієї епохи походить також і хорова ніша (крилос), що навпроти трону. В ній знаходяться ікони святого Афанасія та святого Івана Золотоустого (на передній стінці) та Святого Василія і Святого Григорія (на тильній стіні крилосу). У крилосі є також вхід до проповідальниці. На самій проповідальниці є ікона з зображенням Христа, що навчає в храмі.

Захристія У захристії зберігаються священичий одяг та церковні приладдя, а також плащаниці з 18 та 19-го століть. Весільні корони церкви Св. Варвари є копіями корон з василіянського монастиря, висіченого у печерах недалеко Риму (Grottaferata). Дві великі ікони, роботи Юрія Балли (1902), що займають всю ліву стіну в захристії, є зразками стилю пізнього історизму, притаманного кінцю 19-го, початку 20-го століть. На них зображені: на одній слов'янські апостоли Кирило та Мефодій, на іншій князь Володимир та княгиня Ольга.

Монограма Марії Терезії, що прикрашає Євангеліє, також використовувалась як офіційна емблема виставок присвячених Марії Терезії. Саме Марія Терезія вибрала 15 жовтня 1775, день Св. Терези, як день заснування семінарії та церкви.

Підкупольні та настінні ікони У 1983 —1985 роках було зроблено повне оновлення церкви. Для настельного розпису підкупольної частини вівтаря та настельних і настінних ікон в самій церкві було вибрано іконописця, професора Святослава Гординського. Зображення Христа-Пантократора серед ангелів в підкупольній вівтарній частині церкви було зроблено за участі Христини Ціммерман-Куріци. У кожній настельній ніші, вздовж всієї церкви, зображено по двоє святих Східної Церкви. А під ними, вздовж лівої сторони церкви, ікони Богородиці на всі її свята в році, а вздовж правої сторони — Христа, основні події з його життя. На хорах є ікона з зображенням «Хрещення Русі-України» князем Володимиром Великим у 988 році та навпроти, «Визволення Відня від турків» в 1683 році, з допомогою українських козаків, що були у складі війська польського короля Яна Собєского. Ці ікони написані в нео-візантійському стилі з доданими українськими елементами.