Сім'ї та громади амішів, як правило, консервативні і намагаються зберегти традиційніший спосіб життя, більш архаїчні відносини в сім'ї, ніж навколишнє суспільство. Шлюби аміші допускають тільки з іншими амішами, рідше з меннонітами. Сім'ї, як правило, багатодітні. Літнім і хворим членам громади намагаються допомагати своїми силами, не беручи соціальне забезпечення від держави або інших зовнішніх організацій. Аміші старого обряду так само відомі своїм неприйняттям ряду сучасних технологій.

Навчати своїх дітей аміші воліють самі: шляхом домашньої (сімейної) освіти, створення власних шкіл у поселеннях або іншим шляхом. Деякі діти амішів навчаються і в звичайних (публічних) школах. Як правило, освіта амішів обмежується обов'язковими за законами США вісьмома класами середньої школи. Відзначено прагнення зберегти традиційний сільський спосіб життя, при якому діти з ранніх років вчаться працювати вдома і на сімейних полях і фермах. Так як більшість дітей амішів вибирають потім залишатися в громаді і продовжити справу батьків, формальна академічна освіта для них виявляється практично не дуже потрібною.

У важких ситуаціях, будь то труднощі матеріальні або психологічні, більшість амішів вибирає покладатися тільки на допомогу своєї сім'ї, близьких родичів та інших членів своєї релігійної громади. Багато хто не сприймають пенсійного, медичного, соціального та іншого страхування, як приватного, так і публічного. У США давно існуючі громади-поселення амішів навіть звільняються від обов'язку сплачувати внески на обов'язкове для інших громадян соціальне страхування, тому що вони фактично не користуються його перевагами і свідомо відмовляються отримувати соціальну підтримку від держави (але забезпечують прийнятний рівень життя залежних людей своїми силами).

Як і інші анабаптисти, аміші дотримуються пацифістських переконань і відмовляються від проходження будь-якого роду військової служби, а також від іншого застосування насильства для захисту. Навіть звернення амішів до суду для захисту своїх прав зустрічаються нечасто. У минулому відмова від військової служби приводила до переслідувань амішів владою держав, і стало однією з причин їх масової еміграції з Європи до Америки. В наш час і в США, і в Канаді, де проживає більшість амішів, обов'язкова військова служба за призовом скасована, армії стали повністю професійними. Але зустрічається неприйняття і нерозуміння амішів їхніми сусідами-неамішами і суспільством в цілому, що призводить іноді і до дій проти амішів — наприклад, закидання камінням їх кінних возів.

У відносинах між амішами і навколишнім світом є одна риса, властива тільки амішам, та ще менонітам Венгера.Про застосування цієї практики іншими релігійними конфесіями не відомо. Це — випробувальний термін для підлітка в віці від 16 років (зазвичай) до прийняття усвідомленого рішення про хрещення по вірі в Церкві амішів, як і рішення відмовитися хреститися і залишити громаду амішів. Підліток у цей час називається «румспрінґа»: окольник, той що бігає навколо. Він може побачити всі сторони життя навколишнього світу, як позитивні, так і негативні, як приємні речі, так і небезпечні, лихо. І зробити абсолютно свідомий добровільний вибір між життям «у світі» і життям в релігійній громаді амішів. І це важливо розуміти: якими б незвичайними або навіть дивними не здавалися спосіб життя і вірування амішів стороннім людям — кожен з амішів це вибрав сам, маючи альтернативу. Наскільки ж тим, хто зробив такий вибір, можна йти на компроміси з навколишнім світом — це питання в різних групах амішів вирішено по-різному.

Сімейне і особисте життя

Сім'я

Мати дітей, ростити їх, і жити в злагоді з сусідами і родичами — ось найважливіші функції амішської сім'ї. Аміші вірять, що Бог благословляє великі сім'ї. Основне призначення «сім'ї» може бути проілюстроване різними шляхами в амішській культурі. Сім'я має владу над індивідуумом не тільки в дитинстві і юності, але і все життя. Чисельність членів церковного округу частіше вимірюється кількістю сімей, а не кількістю хрещених людей. Батьки вважають себе відповідальними перед Господом за духовне благополуччя своїх дітей та їх правильне (з точки зору амішської віри) виховання.

«Сім'я» забезпечує своєму члену статус як вдома, так і в громаді. Людина сприймається передусім як член сім'ї, а не як індивідуальність. Кожен має роботу, положення, відповідальність і статус. Повсякденна робота вдома зазвичай традиційно розділена між чоловіками і жінками. Традиційна сім'я амішів дає своїм дітям велику частину освіти і навчання. Хоча формально освіта закінчується восьмим класом, хлопчик чи дівчинка далі вчаться тому, що їм належить робити, ставши дорослими. Хлопчики працюють з батьком у полі, стайні або ще де «зовні»; дівчинки вдома або в саду, неподалік від матері. Практичним навичкам роботи навчають в сім'ї, як це було багато століть в традиційному суспільстві. Загалом і цілому, молоді аміші наслідують приклад своїх батьків, зайнятих, як правило, важкою фізичною працею, і прагнуть стати продуктивною частиною сім'ї.

Спорт і відпочинок зазвичай спільний для всіх членів сім'ї. Так само проводяться «церковні екскурсії» () і сімейні збори, де заняття поділяються усіма.

Дитяча дисципліна Аміші вимагають від дітей суворого підпорядкування, чого ті навчаються і примушуються батьками і проповідниками. Кілька епізодів з Біблії служать обґрунтуванням того. Їхні діти, як і всі діти, можуть не слухатися батьків, але речі подібні нападам гніву, кривляння, обзивання лайливими словами і повний непослух тут зустрічаються рідко, тому що за це підуть тілесні покарання, і діти амішів про них знають. Будь-яке юнацьке невдоволення зазвичай можна висловлювати словами, але лихослів'я ніколи не допускається під страхом негайного покарання.

Отроцтво і юність

Пубертатний період у житті людини для амішів є ще й періодом головного вибору в житті. Підлітка в цей період життя аміші називають «румспрінґа». Це слово з Пенсильванського діалекту німецької мови стало особливим терміном, використовуваним в громадах амішів. Пенсильванське Rumspringa (варіанти:Rumschpringe, Rumshpringa) ймовірно походить, від (розм. форма від herum) — навколо, кругом, близько і  — стрибати, скакати, вириватися, спрямовуватися. Тобто той що «бігає навкруги», невпевнений, що сумнівається, що коливається молодий кандидат у члени Церкви амішів, що не зробив ще свого остаточного вибору, який не прийняв хрещення по вірі або рішення відмовитися від нього, залишити громаду і жити «у світі» (у великому неамішському суспільстві). Shachtman, Tom (2006). Rumspringa: To Be or Not to Be Amish. New York: Farrar, Straus and Giroux (hardcover). Українською одним словом його можна назвати «окольником».

Період окольництва у підлітка починається з першого кохання, з першого серйозного залицяння. Як і в неамішських сім'ях, тут розуміють, що в цьому віці неминучі ті чи інші відхилення від норм поведінки, але у амішів це не схвалюється і не ігнорується. В кінці цього періоду, подорослішлий аміш приймає хрещення, стає членом церкви, і зазвичай незабаром одружується, тому що вступ у шлюб і вінчання допускається тільки між членами Церкви амішів. Невелика частина молодих людей вибирає не хреститися і не бути членами Церкви амішів, за для проведення решти життя у великому суспільстві, вступити в шлюб з неамішем.

Але все-таки вік, в якому вважається допустимим доглядати за людиною протилежної статі, у амішів починається з 16 років; для дівчат (у деяких громадах) — з 14 років. Амішські дівчата і юнаки зазвичай знайомляться на вечірніх і нічних релігійних піснеспівах, що проводяться раз на два тижні, так само це може бути на зборах для взаємодопомоги сусідів (), на ігрищах і весіллях інших. Часто хорові співи проводяться в тому ж будинку або будівлі, в якій вранці проводилося богослужіння. Підлітки можуть приїжджати на них також із сусідніх церковних округів, що забезпечує соціалізацію більшого масштабу, ніж у рамках однієї церковної громади. У цей день молодий чоловік одягає парадний одяг, чистить свого коня і візок. З ним може приїхати його сестра або подруга його сестри, але зазвичай не його подружка. На співах, юнаки стоять по один бік великого столу, дівчата по інший. Кожен може оголосити про те, який гімн він чи вона вибирає, і буде обраний найшвидший. Співи перериваються бесідами. Формально вони закінчуються о десятій годині вечора, після чого настає час для особистих розмов, жартів і візитів. Після цього, юнак під'їжджає до будинку дівчини в своєму відкритому возі. А ось юнака молодше 16 років, що наважився прийти на один з таких вечорів, будуть насильно напувати гарячим молоком з ложки — добродушне нагадування про необхідність не переступати межі свого статусу.

Шлюб між двоюрідними братом і сестрою у амішів не дозволяється, між троюрідними — не вітається, але може відбуватися. У графстві Ланкастер заборонено одружуватися з внучатою племінницею.

Весілля Аміші грають весілля зазвичай по вівторках і четвергах в листопаді і початку грудня, після збирання врожаю. Наречена вдягає нову блакитну лляну сукню, яку вона може потім знову одягати в інших урочистих випадках. Амішки не користуються косметикою і не одягають обручки, тому що «орднунґ» забороняє персональні прикраси, носіння коштовностей. Шлюбна церемонія може тривати кілька годин, за якою громада збирається для бенкетування, співів та оповідей. Наречені проводять шлюбну ніч у будинку батьків нареченої. Селера — символічна їжа на амішських весіллях. Селеру також ставлять у вази і використовують для прикраси будинку замість квітів.Див.тут і тут докладнішу інформацію про традиції використання селери на весіллях амішів. Швидше за все, молода подружня пара проведе кілька вихідних в гостях у друзів і родичів, які були присутні на їх весіллі, перш ніж повністю присвятити себе роботі і домашнім справам.

Старість і відхід від справ У амішів не встановлено фіксованого віку, в якому людина повинна йти у відставку, на пенсію, відходити від справ. Стан здоров'я людини, потреби його сім'ї та особисті побажання — все це грає важливу роль у визначенні того, коли це може трапитися; зазвичай все ж таки у віці між п'ятдесятьма і сімдесятьма роками. Зрілі аміші не йдуть у державні установи для престарілих, вони залишаються вдома. Але часто в амішських селах буває «Будинок дідусів» (пенсіл.-нім. Grossdaadi Haus), де дідусі й бабусі можуть спільно проживати. Відійшлі від справ люди продовжують в міру своїх можливостей допомагати в роботах на фермі і вдома, працюючи у своєму темпі, в міру своїх сил. Це дає їм певну незалежність, і в той же час не відриває від сім'ї. Амішський спосіб відходу від справ гарантує, що старий збереже контакти з родиною і родичами. У них немає проблеми самотності, тому що вони зберігають значущі соціальні контакти, беруть участь у різних громадських заходах, таких як ігри, аукціони, весілля, свята, та інші види спільної діяльності.

Якщо старий стає хворим або немічним, інші члени сім'ї доглядають за ним до кінця, як колись він доглядав за маленькими дітьми. Амішські громади зберегли традиційні відносини між поколіннями, на відміну від багатьох сучасних сімей США, Канади та інших країн Заходу, що віддають перевагу доручати турботу про людей похилого віку державі або спеціальним соціальним установам, на кшталт будинків престарілих, інтернатів, пансіонатів, лікарень, санаторіїв.

Традиції і культура

Спосіб життя амішів встановлено «орднунґом» ( — встановлений порядок, статут), який незначно відрізняється в різних громадах амішів, і в різних церковних округах однієї громади правила теж можуть злегка відрізнятися. Що прийнятно в одній громаді, може бути неприпустимо в іншій. Важко щось говорити про спосіб життя та культуру амішів взагалі, тому що лише кілька загальних положень будуть справжніми для всіх амішів.