Стівен Майкл Райх (Стів Райх, , ; нар. 3 жовтня 1936, Нью-Йорк) — американський композитор, відомий своїм внеском у розвиток музики мінімалізму в середині та наприкінці 1960-хMertens, W. (1983), American Minimal Music, Kahn & Averill, London, (p. 11).Michael Nyman, writing in the preface of Mertens' book refers to the style as «so called minimal music» (Mertens p. 8).«The term 'minimal music' is generally used to describe a style of music that developed in America in the late 1960s and 1970s; and that was initially connected with the composers La Monte Young, Terry Riley, Steve Reich, and Philip Glass.» Sitsky, L. (2002), Music of the Twentieth-century Avant-garde: A Biocritical Sourcebook,Greenwood Press, Westport, Connecticut. (p. 361). Творчість Райха відзначається використанням повторюваних фігур, повільного гармонійного ритму та канонів. Райх описує цю концепцію у своєму есе «Музика як поступовий процес»: «Мене цікавлять процеси, які можна відчути. Я хочу мати можливість чути процес, що відбувається в музиці, яка звучить». Для цього в його музиці використовується техніка фазового зсуву, коли фраза дещо змінюється в часі, в потоці, який чітко відчутний для слухача.
Його інновації включають використання стрічкових петель для створення фазових патернів, як у ранніх композиціях It's Gonna Rain (1965) та Come Out (1966), а також використання простих, чутних процесів, як у Pendulum Music (1968) та Four Organs (1970). Запис 1978 року Music for 18 Musicians допоміг закріпити мінімалізм як напрямок. У 1980-х роках творчість Райха набула більш похмурого характеру з появою історичних тем, а також тем з його єврейської спадщини, зокрема, Different Trains (1988).
Стиль Райха вплинув на багатьох сучасних композиторів і гуртів, особливо у США. Музичний критик Ендрю Клементс, пишучи в The Guardian, припустив, що Райх є одним з «жменьки живих композиторів, які можуть з повним правом стверджувати, що вони змінили напрямок музичної історії».
Ранні роки Райх народився в Нью-Йорку в сім'ї єврейських батьків, бродвейської поетеси Джун Сілман і Леонарда Райха. Коли йому був один рік, батьки розлучилися, і Райх ділив свій час між Нью-Йорком і Каліфорнією. Він є зведеним братом письменника Джонатана Керролла. У дитинстві йому давали уроки гри на фортепіано, і він описує, що ріс серед «улюбленців середнього класу», не маючи можливості слухати музику, написану до 1750 або після 1900 року. У віці 14 років він почав серйозно займатися музикою, почувши музику епохи бароко і більш ранню, а також музику 20-го століття. Райх вивчав гру на барабанах з Роландом Колоффом, щоб грати джаз. Під час навчання в Корнелльському університеті він спеціалізувався на музиці і закінчив його в 1957 році зі ступенем бакалавра філософіїPaul Griffiths, «Reich, Steve [Stephen] (Michael)», Музичний словник Грова, second edition, edited by Стенлі Седі і Джон Тиррелл (London: Macmillan, 2001).. Бакалаврська робота Райха була присвячена Людвігу Вітгенштейну; пізніше він поклав тексти цього філософа на музику в альбомах Proverb (1995) і You Are (variations) (2006).
Протягом року після закінчення школи Райх вивчав композицію приватно з Холом Овертоном, а потім вступив до Джульярдської школи, де працював з Вільямом Бергсма та Вінсентом Персічетті (1958—1961). Згодом він вступив до Коледжу Міллса в Окленді, штат Каліфорнія, де навчався у Лучано Беріо та Даріуса Мійо (1961—1963) і здобув ступінь магістра композиції. У коледжі Райх написав твір Melodica для мелодики та магнітофону, який з'явився у 1986 році на триплатівковому релізі Music from Mills.
Райх співпрацював з Центром магнітофонної музики Сан-Франциско разом з Пауліною Оліверос, Рамоном Сендером, Мортоном Суботником, Філом Лешем і Террі Райлі. Він брав участь у прем'єрі In C Райлі і запропонував використовувати імпульс восьмої ноти, який зараз є стандартним у виконанні цього твору.
Кар'єра
1960-ті Ранні композиторські спроби Райха включали експерименти з дванадцятитональною композицією, але він вважав ритмічні аспекти числа дванадцять більш цікавими, ніж звуковисотні . Райх також написав саундтреки до фільмів Plastic Haircut (1963), Oh Dem Watermelons (1965) та Thick Pucker (1965), трьох фільмів Роберта Нельсона. Саундтрек до Plastic Haircut, написаний у 1963 році, був короткометражним стрічковим колажем, можливо, першим у творчості Райха. Саундтрек до Oh Dem Watermelons взяв за основу дві мелодії менестрелів 19-го століття і використав повторювані фрази, об'єднані у великий канон з п'яти частин. Музика до фільму Thick Pucker виникла з вуличних записів, які Райх робив, гуляючи Сан-Франциско з Нельсоном, який знімав на чорно-білу 16-міліметрову плівку. Цей фільм більше не зберігся. Четвертий фільм 1965 року, тривалістю близько 25 хвилин і під умовною назвою Thick Pucker II, був змонтований Нельсоном з уривків тієї зйомки та більшої кількості сирих аудіозаписів Райха. Нельсон не був задоволений фільмом, що вийшов, і ніколи його не показував.
На Райха вплинув колега-мінімаліст Террі Райлі, чия робота In C поєднує прості музичні патерни, зміщені в часі, для створення повільного, зв'язного цілого. Райх застосував цей підхід до написання свого першого великого твору It's Gonna Rain. Написаний у 1965 році, твір використовував фрагмент проповіді про кінець світу, яку виголосив вуличний проповідник чорних п'ятдесятників, відомий як Брат Волтер. Райх спирався на свої ранні стрічкові роботи, переносячи останні три слова фрагмента, «It's gonna rain!», на кілька стрічкових петель, які поступово виходять з фази одна одноїSteve Reich, Writings on Music: 1965—2000 (Oxford [etc.]: Oxford University Press, 2002), p. 19..
У 13-хвилинному творі Come Out (1966) використано подібні маніпуляції із записом однієї репліки Деніела Хемма, одного з неправдиво звинувачених членів Гарлемської шістки, який був тяжко поранений поліцією. Уцілілий, якого побили, зробив синець на тілі, щоб переконати поліцію в побитті. У розмовній репліці є фраза «щоб кров із синця вийшла, щоб показати їм». Райх перезаписав фрагмент «виходьте, щоб показати їм» на двох каналах, які спочатку звучать в унісон. Вони швидко вислизають із синхронізації; поступово розбіжність збільшується і перетворюється на реверберацію. Потім два голоси розділяються на чотири, які безперервно повторюються, потім на вісім, і так триває доти, доки слова не стають нерозбірливими, залишаючи слухачеві лише ритмічні та тональні патерни мови.
Melodica (1966) бере ідею фазового зациклення з його попередніх робіт і застосовує її до інструментальної музики. Стів Райх взяв просту мелодію, яку зіграв на мелодиці, а потім записав її. Потім він накладає мелодію на два окремі канали і повільно виводить їх у протифазі, створюючи складну переплетену мелодію. Цей твір дуже схожий на Come Out за ритмічною структурою і є прикладом того, як один ритмічний процес може бути реалізований у різних звуках для створення двох різних музичних творів. Райх був натхненний на написання цього твору сном, який він побачив 22 травня 1966 року, і створив його за один день. Melodica стала останнім твором Райха, написаним виключно для магнітофонної плівки, і він вважає її своїм переходом від магнітофонної музики до інструментальної.
Першою спробою Райха перенести цю техніку фазування з магнітофонного запису на живе виконання стала композиція Piano Phase 1967 року для двох фортепіано. У Piano Phase виконавці повторюють швидку дванадцятинотну мелодійну фігуру, спочатку в унісон. Поки один виконавець тримає темп з робототехнічною точністю, інший трохи прискорює темп, поки дві партії знову не вирівнюються, але з різницею в одну шістнадцяту ноту. Тоді другий виконавець відновлює попередній темп. Цей цикл прискорення, а потім зупинки триває протягом всієї п'єси; цикл проходить повне коло тричі, другий і третій цикли використовують коротші версії початкової фігури. Violin Phase, також написана в 1967 році, побудована на цих же лініях. Прем'єри Piano Phase та Violin Phase відбулися в рамках серії концертів у нью-йоркських мистецьких галереях.
Схожим, але менш відомим прикладом так званої музики процесу є Pendulum Music (1968), що складається зі звуку кількох мікрофонів, які розгойдуються над динаміками, до яких вони прикріплені, створюючи при цьому зворотний зв'язок. Pendulum Music ніколи не був записаний самим Райхом, але був представлений рок-аудиторії групою Sonic Youth наприкінці 1990-х років.
Райх також намагався створити ефект фазування у творі, «який не потребував би жодного інструменту, окрім людського тіла». Він виявив, що ідея фазування не підходить для простих способів створення звуку, над якими він експериментував. Натомість він написав твір Clapping Music (1972), в якому виконавці не фазифікуються один з одним, а натомість один виконавець продовжує один рядок фрази довжиною 12 восьмих нот (12 квінт), а інший зміщується на одну восьму ноти кожні 12 тактів, доки обидва виконавці не зазвучать в унісон 144 такти пізніше.
Прототип 1967 року Slow Motion Sound не був виконаний, хоча Кріс Г'юз виконав його через 27 років під назвою Slow Motion Blackbird на своєму альбомі Shift 1994 року, що вийшов під впливом Райха. Він представив ідею сповільнення записаного звуку до багаторазового збільшення його початкової довжини без зміни висоти або тембру, яку Райх застосував у Four Organs (1970), де йдеться саме про збільшення. У творі маракаси грають швидкий імпульс восьмої ноти, тоді як чотири органи підкреслюють певні восьмі ноти за допомогою 11-го акорду. Таким чином, цей твір має справу з повторенням і тонкими ритмічними змінами. На відміну від типової для Райха циклічної структури, Four Organs є унікальним серед його творів у використанні лінійної структури — зовні схожі Phase Patterns, також для чотирьох органів, але без маракас, є (як випливає з назви) циклічною фазовою п'єсою, подібною до інших творів, написаних у цей період. Four Organs було виконано в рамках програми Бостонського симфонічного оркестру, і це був перший твір Райха, який прозвучав у великому традиційному залі.
1970-ті У 1970 році Райх вирушив у п'ятитижневу подорож до Гани з метою вивчення музики, під час якої він навчався у майстра-барабанщика Гідеона Алорвої. Райх також вивчав балійський гамелан у Сієтлі в 1973 і 1974 роках. Зі свого африканського досвіду, а також з «Досліджень африканської музики» А. М. Джонса про музику народу еве, Райх черпав натхнення для свого 90-хвилинного твору Drumming, який він створив невдовзі після повернення. Написана для ансамблю ударних інструментів з дев'яти осіб, жіночих голосів і піколо, Drumming ознаменувала початок нового етапу в його кар'єрі, адже приблизно в цей час він створив свій ансамбль Steve Reich and Musicians і дедалі більше зосереджувався на композиції та виконанні з ними. Steve Reich and Musicians, який мав стати єдиним ансамблем, що інтерпретуватиме його твори протягом багатьох років, досі продовжує працювати з багатьма його первинними учасниками.
Після Drumming Райх відійшов від техніки «фазового зсуву», яку він започаткував, і почав писати більш складні твори. Він досліджував інші музичні процеси, такі як аугментація (часове подовження фраз і мелодійних фрагментів). Саме в цей період він написав такі твори, як Music for Mallet Instruments, Voices and Organ (1973) та Six Pianos (1973).