Історія Котельви — історичний розвиток Котельви від початку її заснування як козацької сотні у складі полтавського полку, й донині.
Котельва у ХІ — ХІІІ ст За часів Київської Русі на місці нинішньої Котельви існувало укріплене поселення.Котельва (смт) // — с. 386
Козацькі часи
В історичних джерелах Котельва вперше згадується в XVI столітті. У цей час поселення було у прикордоні між Королівством Польським і Московською державою. Котелевські козаки брали участь у повстанні Івана Болотнікова (1606—7), підтримували похід Польщі на Москву (вочевидь, після цих подій, польський король Сигізмунд ІІІ подарував котелевцям землю).
На початку XVII століття Котельва була досить помітним поселенням. Тут було збудовано 3 храми: Преображенський (1610), Троїцький (1620), Миколаївський (1630). Збереглися також свідчення про Покрівську церкву, але цей храм з вільхового дерева, вкритий очеретом, скоріш за все, був спалений татарами у 1582 році під час чергового нападу на Котельву.
1638 жителі містечка вперше виступили проти польських магнатів у війську гетьмана Півторакожуха (Півтора-Кожуха).Гумілевський Д. Г. (Филарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859. - Розділ «Котельва»
Під час визвольної боротьби українського народу з-під Речі Посполитої (1648–1657) котелевці під проводом Богдана Хмельницького брали участь у боях під Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653). Власне Котельва в цей час перебувала в полках Гадяцькому (1648—1649), Полтавському (1649—1654), Зіньківському (1661—1662), Гадяцькому (1672—1709).
На період об'єднання України з Росією (зима 1654 року) Котельва входила до складу Полтавського полку. Згодом містечко увійшло до Гадяцької волості, й було віддане в рангові маєтності гетьмана Богдана Хмельницького. По смерті останнього (1658) котелевці не підтримали на посаді гетьмана Івана Виговського і віддали перевагу малолітньому Юрію Хмельницькому. На той час Котельва, з приписаними до сотні селами Млинки, Деревки та деякими сусідніми містечками, мала свого полковника.
Також котелевці не підтримали й Івана Брюховецького як гетьмана за його промосковські настрої — повсталий люд і козаки вигнали війська московського воєводи з округу. Для приборкання непокірних цар послав під Котельву князя Григорія Ромодановського з військами, який узяв містечко в облогу. На допомогу котелевцям вирушили полки гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. Вони переправились через Ворсклу біля села Млинки і підступили під Котельву. Ромодановський відступив поспішно, без бою. Захоплених у Котельві запорожців, які підтримували Брюховецького, було порубано і поховано неподалік Деревок у Крупицькому лісі.
Коли 1672 року гетьманом було обрано і затверджено у Москві Івана Самойловича, на раді був присутнім і сотник Котелевський Єрема Глиносиренко (Гнилосиренко, Гнилосир). За його сотникування Котелевська сотня брала участь у походах проти татар, побудові оборонного валу від Рублівки до межі з Полтавським полком. У цей період — 2-а половина XVII століття — Котельва була однією з фортець, що захищали Україну від нападів кримських і ногайських татар.
У 1687 році, коли ща донесенням Івана Мазепи царський уряд змістив Самойловича з гетьманства, його рідня подарувала в Котелевську Троїцьку церкву срібний напристольний хрест з дарчим надписом. В свою чергу, і новий гетьман Мазепа, зваживши на роль, яку відігравала в той час Котельва, подарував у Преображенську церкву коштовні ризи. У цей час у Котелевській сотні відбувалася боротьба за владу. 1690 року Онисим Якович Гнєдич був обраний на посаду сотника вдруге. Його підпис серед тих, хто підписався під статтями Мазепи, в яких йшлося про скасування податків у Малоросійському краї та збереження полків, як це було за попереднього гетьмана. Але частина козаків у містечку не симпатизували гетьману, тому коли він у 1708 році, спільно з королем шведським Карлом ХІІ виступив проти Московської держави, вони стали на бік царя Петра І і добилися у князя Меншикова дозволу «промишлять над неприятелем», за що отримали подяку від російського государя.
29 січня (за старим стилем) 1709 року Карл ХІІ з частинами військ підступив під Котельву з наміром знищити містечко, і тоді котелевські старшини вийшли до Карла з проханням про помилування, й він його вдовольнив. З половиною війська король став у містечку, а потім з 500 драгунами, 8 хоругвами волохвів і поляків та козаками Мазепи і запорожцями рушив до Охтирки. Як згадка про цю подію — міст, через який переправлявся король Карл ХІІ, названий Королівським. Коли шведські війська і козаки Мазепи підтяглися до Полтави і готувалися до вирішального бою з російськими військами, у Котельву був введений Охтирський полк під командуванням Федора Осипова, який був під протекцією Росії. Між полковником і отаманом В. І. Білецьким відбулися таємні переговори, в результаті яких було сфабриковано лист до царя з проханням передати Котельву з полку Гадяцького, який був під рейментом гетьмана, у полк Охтирський, що перебував під юрисдикцією Росії. Звичайно, прохання було негайно задоволене, і ані звертання сотника Івана Довгополого, який з військами повернувся з походу, ні клопотання гетьманів Івана Скоропадського і Данила Апостола, царського рішення не змінили.
У складі Охтирського полку Котельві було дозволено мати 2 сотні, у 1718 році капітально відбудували фортецю, відтоді у військових справах вона (і містечко) були підвладні Київському військовому губернатору, у церковних — Київському митрополиту, а в цивільних — Білгородській провінційній канцелярії.
У 1722 році Охтирський полк був виключений з Київської губернії, і ввійшов до складу Військової колегії. На час перепису 1726 року у Котельві налічувалося дві сотні, до яких було записано відповідно 98 і 103 виборних козаків (компанійці) і 129 підпомічників. У цей саме час у Київській Лаврській іконописній майстерні навчався Петро Рогуля, який повернувшись до Котельви, одружився з дочкою підпрапорного Варценка Варварою, відкрив іконописну школу.
1729 року постало питання про приєднання котелевських церков до Бєлгородської єпархії, звістка про що викликала значне обурення і спротив серед місцевих духовенства і віруючих. Справи церков Котелевських були передані до Бєлгородської консисторії аж у 1768 році, але їхній стан не дозволяв вести в них службу Божу.
За даними перепису на 1732 рік у Котельві налічувалося 1 060 дворів, у яких мешкало 3 877 чоловіків. За соціальним станом населення розподілялося так: сотників — 2, підпрапірних — 19, козаків — 1 178, підпомічників — 2 400, сусідів — 133, також проживало духовенство, незначна кількість робітників. У слободі правили службу в церквах Успенія Пресвятої Богородиці, Живоначальної Троїці, Миколи Чудотворця, Рождества Богородиці, Преображенія, Покрова Богородицькій, Василія Великого; у Котельві мав свій двір і людей Скельський монастир.
У 1743 році проведено черговий перепис населення. На той час у Котельві налічувалося (жінок і чоловіків): військових — 187, статських — 30, колишньої козацької старшини — 29, духовенства — 153, військових обивателів — 8 433, підданих черкас — 190, монастирських підданих — 27 чоловік.
Починаючи з 2-ї половини XVIII століття Котельва стала осередком чумацтва на Сорбожанщині — чимало колишніх козаків поробилися чумаками, землевласниками (у народі досі збереглися назви левад — Склярева, Левенцева, Сахнівщина), обзавелися млинами, зайнялися винокурінням. Найбагатшим котелевським чумаком був Іван Скляр, який мав валку із 60 пар волів. Щорічний запас солі у Котельві становив декілька тисяч пудів. Містечко в цей час стало центром однойменного комісарства. У зв'язку з реорганізацією слободських полків у регулярні (1765), Охтирський спочатку на деякий час став уланським, а потім гусарським. У ньому, крім іншого, відбували службу і котелевці.
В описі, надісланому Котелевським комісарським правлінням до Охтирської провінціальної канцелярії за 1768 рік вказується, що у Котельві 9 дерев'яних церков, будинків: комісарський — 1, попівських з причтом — 29, різночинців — 70, гусарських — 15, обивательських — 1039; у містечку налічувалося 33 вулиці і провулки. Козацька старшина, діставши дворянські звання, активно скуповувала землі, млини, винокурні, жорсткіше експлуатувала найману робочу силу.
Відомо, що коли було придушена Коліївщина і його ватажків та активних учасників погромів було етапом відправлено у висилку, то 1 листопада (за старим стилем) 1768 року одна з команд зупинилася наніч у Котельві, у ній, зокрема, був і Максим Залізняк. Вночі йому і 16-ти товаришам допомогли втекти. На знак цієї події біля Василівського мосту була посаджена верба, яку назвали у народі Залізняковою.
У Російській імперії (кінець XVIII — початок ХХ ст.ст.)
У період з 1780 до 1796 року Котельва входила до складу Охтирського повіту Харківського намісництва.
Починаючи від 1797 року Котельва була слободою Охтирського повіту Слобідсько-Української, а з 1835 року — Харківської губернії.
У 1812 році у слободі відкрилось сільське училище, був освячений цегляний Троїцький храм.
Станом на 1838 рік у Котельві налічувалось 1 750 дворів, до 10 тисяч жителів, 5 церков: Мироносицька, Вознесенська, Покровська, Троїцька, Всіхсвятська (у тому числі одна мурована — Троїцька). Щороку в слободі проходили 4 ярмарки.
У 1860 році у слободі відкрито жіночу щоденну школу.
Земельна реформа, що розпочалася у 1864 році, принесла позитивні зміни в життя Котельви — земства (органи місцевого самоврядування), які утворилися невдовзі, почали опікуватися розвитком початкової освіти, медицини, шляховим господарством тощо.
Із зародженням місцевого капіталізму розвиваються промисловість і ремесла. У зв'язку із будівництвом цукроварних заводів у губернії, котелевці збільшували площі посівів цукрових буряків. Різко зросла кількість ремісників. Так, у 1881 році у слободі було 383 ремісники, у тому числі: шевців — 90, гончарів — 81, чинбарів — 80, ковалів — 18, бондарів — 17, теслярів — 15, колісників — 13, кравців — 12. У 2-й половині XIX століття в Котельві відбувалось уже 5 ярмарків: Новорічний, на 1-й неділі Великого посту, Благовіщенська, Троїцька і Різдво-Богородицька.
Діти здобували освіту в 3 навчальних закладах: у В 1886/87 навчальному році навчалося — у двокласному зразковому училищі 108 хлопчиків, у народному однокласному 106, сільській школі для дівчат — 48 душ. Утримувалися ці заклади за рахунок земства і громади. Громада разом із земством дбала і про розвиток медицини. Якщо у 1864 році в Котельві працював лише фельдшер С. І. Безпалько, то у 1880 році вже діяла лікарня, в якій працював лікар Першої Котелевської медичної дільниці Туницький, і яка обслуговувала жителів Котелевської і Хухрянської волостей. Ще 1864 року котелевців обслуговував так званий поштовий ящик Білецького.
На той час найвідомішими і шанованими людьми були вихідці з Котельви поет, драматург і перекладач М. І. Гнедич, професор Лейпцигського університету лікар П. П. Гнедич, ад'юнкт Харківського університету, утримувач приватного пансіону (на правах гімназії) І. О. Сливицький, а також інспектор-викладач закону божого в пансіоні Г. С. Піхотинський, який написав книгу «Нравоучительные повести и рассказы», а також низку оповідань і фейлетонів. Досить колоритною фігурою був і А. М. Матушинський, який початкову освіту отримав у пансіоні Сливицького, а потім навчався в Харківському університеті на історико-філологічному факультеті. У Котельві він, зокрема, написав першу зі своїх мистецтвознавчих робіт про творчість знаменитого скульптора Торвальдсена, згодом багато працював над створенням музеїв у Росії. Наприкінці XIX століття помітною фігурою у суспільстві став котелевець історик і журналіст Д. П. Міллер. Він пише і видає наукові праці «Гольштинські набори в Малоросії», «Суди земскіє, городскіє і подкоморниє в XVIII в.», «Превращеніє козацкой старшіни в дворянство», «Архіви Харьковской губерніі».