Державний історико-культурний музей-заповідник «Лича́ківський цви́нтар» — меморіальний цвинтар у Львові. На 86 полях загальною площею 42 га тут розміщені понад 300 тисяч поховань (зокрема понад 2000 гробівців), на могилах встановлено близько 500 скульптур і рельєфів. Відкритий 1786 року, один із найстаріших теперішніх комунальних цвинтарів Європи.

Головний вхід на цвинтар з вулиці Мечникова, № 33, навпроти кінця вулиці Пекарської. Вхід платний для групових екскурсій.

Історія Існує з 1786 року — після того, як австрійська влада заборонила ховати людей на старих кладовищах, розміщених тоді в місті навколо храмів. Відтоді був одним із 4 цвинтарів Львова (решта три давно не існують) і призначався для Середмістя і IV дільниці Львова. На цвинтарі ховали здебільшого заможних і видатних мешканців міста, хоча ще на початку XVI ст. цю місцевість уже використовували для поховань знедолених. Національність похованих була різною, про що свідчать написи на пам'ятниках різними мовами: латиною, польською, німецькою, голландською, румунською, грецькою. А найдавніший напис російською є на могилі українського вченого, історика та етнографа Дениса Зубрицького (1777—1862).Харчук Х. Р. Формування Личаківського некрополя у Львові (XVII — XX століття) // Вісник Львівської комерційної академії. Серія: Гуманітарні науки — 2013 — Вип. 11 — С. 232—239.

Цвинтар розпочинався з ділянок, які нині займають поля 6, 7, 9, 10, 14. Найдавніші збережені могильні плити Личакова належать до 1787 і 1797 років.

У 1790, 1804 та 1808 роках відбулося значне розширення площі кладовища за рахунок купівлі прилеглих земельних ділянок від приватних власників. Наступне розширення цвинтаря відбулося 1856 року. Тоді університетський ботанік Карл Бауер разом із керівником цвинтаря Титом Тхужевським впорядкували територію. Були сплановані алеї та доріжки, кладовищу надали характеру паркової зони.

Згідно з австрійським законодавством, могили, за якими ніхто не доглядав і за які не сплачено протягом 25 років, можна було зрівнювати із землею, а на їхньому місці дозволялися нові поховання. На Личаківському цвинтарі було встановлено каменедробарку для подрібнення старих пам'ятників. Отриманий таким чином матеріал використано для фундаментів мурованої огорожі цвинтаря і для шутрування доріжок.Лупій Г. В. Львівський історико-культурний музей-заповідник «Личаківський цвинтар»: Путівник. — Львів: Каменяр, 1996. — C. 13. — ISBN 5-7745-0699-1.. Через те трьохсотрічної давності надгробних плит на Личакові збереглося не так уже й багато, хіба що плита з вірменським написом і датою «1675» та ще кілька. У 1875–1876 роках скульптори Леопольд Шімзер і Юзеф Шидловський вирізьбили зі старих надгробків кам'яну неоготичну браму за проєктом архітектора Юліуша Гохберґера. На брамі вмонтовано барельєф, що зображує Ісуса Христа, роботи Еміля Шредля.Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 68, 161. — ISBN 978-83-7543-009-7.

У ті ж часи склалася традиція, за якою на полі № 1 ховали найвидатніших громадян міста. На решті полів на вільних ділянках ховали й простих людей.

У міжвоєнний період нові пам'ятники ставали щоразу більш типовими. В оздобленні значно зменшилась роль скульптури. Тенденцію не вдалось подолати навіть після створення 1922 року комісії, очолюваної Ігнатієм Дрекслером і Вітольдом Долинським, яка контролювала мистецький рівень пам'ятників.Cielątkowska R. Architektura i urbanistyka Lwowa II Rzeczypospolitej. — Gdańsk: Art-Styl, 1998. — S. 80. — ISBN 83-905682-7-6. Тоді ж, у 1920-х роках Дрекслер розробив проєкт розширення цвинтаря та покращення планування.

Наприкінці жовтня 1939 року ширилися чутки про підготовку повстання проти радянської окупації. У пошуках зброї, НКВС проводив обшуки гробівців Личаківського та Янівського цвинтарів.Senze A. Z tamtych lat, z tamtych dni (2) // Cracovia Leopolis. — 2007. — № 2 (50). — S. 13. — ISSN 1234-8600. Під час Другої світової війни цвинтар занепав. Частину надгробків із різних причин понищили. Після війни на цвинтарі почали споруджувати стандартні надгробки, виготовлені комбінатом похоронного обслуговування. Через непродуману процедуру призначення місць під нові поховання, відсутність належного догляду за могилами людей, родини яких виїхали до Польщі, брак коштів на охорону цвинтар зазнав значних шкод і руйнувань, постраждало багато пам'яток — надгробків високої мистецької цінності. Через це вже від середини 1970-х років громадськість Львова, представники творчої інтелігенції, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, ЗМІ неодноразово зверталися до владних структур з вимогою надання кладовищу статусу заповідника, охорони та реставрації його мистецької спадщини. 1975 року прийнято рішення про припинення поховань. Виняток робиться лише для особливо відомих особистостей, родин, які мають власні гробівці, а також, в окремих випадках допускаються підзахоронення в існуючі могили родичів після 25-літнього строку поховання.

Вагому роль зіграло Товариство Лева, члени якого з весни 1987 року взялися за відновлення могил і гробівців. До цього молодих людей спонукала стаття Федора Братишана «Занедбана могила» («Жовтень», 1987, № 3), в якій ішлося про акти вандалізму на Личаківському цвинтарі та руйнування могил відомих громадсько-політичних і культурних діячів України. 10 липня 1990 року ухвалою Львівської міської Ради народних депутатів територію Личаківського цвинтаря оголошено історико-культурним заповідником місцевого значення. 1991 року до його складу включено меморіальний комплекс Пагорб Слави (від 2025 року — Поле почесних поховань № 87 Личаківського цвинтаря). 2001 року при музеї створено науковий відділ, який займається вивченням і популяризацією питань, пов'язаних із цвинтарем.

Каплиці

На цвинтарі збереглися 24 каплиці — усипальниці заможних, переважно шляхетських родин. Першими від головного входу на цвинтар є дві неороманські каплиці Кшечуновичів і Кисельків (архітектор Філіп Покутинський), неокласицистична — родини Моледзінських, каплиці Адамських, Лодинських, Бачевських (остання за проєктом Яна Шульца). Найвіддаленішою від головного входу є неоготична каплиця Цетнерів, збудована у 1890–1891 роках фірмою Івана Левинського за проєктом Яна Томаша Кудельського. Скульптурне оздоблення — ймовірно Петра Гарасимовича.Biriulow J. Rzeźba… — S. 165—166.

Найдавніша каплиця збудована 1812 року за проєктом невідомого архітектора у стилі класицизму. Замовив її Леонард Вінцент Дунін-Борковський після смерті дружини. Фасад був оздоблений бронзовим родинним гербом «Лебідь» (у тимпані), фронтон вінчала статуя Харона, між колонами портика були статуї плакальників — жінки та юнака. Збереглися лише дві останні. Автором скульптурного оздоблення був Гартман Вітвер. 1880 року на замовлення Юрія Дуніна-Борковського для однієї з гілок цього роду збудували другу каплицю. За архітектурою вона значно скромніша. У радянський час обидві каплиці дійшли до стану руїни, зокрема 1985 року у першій із них сталася пожежа. У 1990-х роках обидві каплиці відреставрували.

1885 року на полі, що тепер має № 70 збудовано каплицю Барчевських. Виконана повністю із тесаного каменю, в архітектурі поєднано неороманський та неовізантійський стилі. Загальна площа капиці-мавзолею разом із прилеглою територією сягає 200 м². Проєкт архітектора Владислава Галицького, виконала фірма Леопольда Шімзера. 1941 року купол пошкоджено при бомбардуванні міста. Тут поховано землевласника Пробуса Барчевського (1833—1884) та кількох близьких родичів.

Каплиці збудовано також на цвинтарі, де поховані польські учасники боїв за Львів 1918—1919 років (архітектор Рудольф Індрух) та на полі українських почесних поховань (архітектор Олександр Ярема).

Інші каплиціПохоронні родинні каплиці Личаківського цвинтаря / Х. Харчук // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. — 2012. — Вип. 5. — С. 129—133.: Моровських (поле № 3); Ґоломбів (поле № 8); Маусів і Брудницьких (поле № 71); Михалини з Гумовських Холоневської (1851—1889), побудована за проєктом архітектора Генрика Пер'є (поле № 71); родини Гелени Фройнд (поле № 1а); Ґноїнських (поле № 1) у вигляді альтанки; Фелікса і Марії з Квецінських Яворських (поле № 71); Пайончковських (поле № 57); Фоґтів (поле № 71); вірменських бенедиктинок (поле № 5); греко-католицьких бенедиктинок (поле № 6).

Військові поховання

На території цвинтаря є ряд військових меморіалів. До найдавніших належать поховання учасників польського повстання 1830–1831. Початково повстанців ховали у звичайному порядку. На території цвинтаря збереглось 146 таких могил. 1880 року, напередодні 50-річчя повстання, для створення окремого пантеону місто виділило спеціальну ділянку (нині — у межах поля 71), де поховали 47 ветеранів повстання. Посеред ділянки встановили пам'ятник — великий символічний саркофаг, частково оповитий прапором, на якому складено шаблі й уланську каску (скульптор Генрик Пер'є). На саркофазі напис: Exoriare aliquis nostris ex ossibus ultor. Нижче — Weteranom Wojska Polskiego z 1830/31 r. У радянський час частину цвинтаря повстанського знищили, влаштувавши поховання деяких партійних діячів.Medyński A. Żelazna kompania na Łyczakowie // Cracovia Leopolis. — № 1 (69). — 2012. — S. 4—6.

На цвинтарі також поховано близько 230 учасників повстання 1863—1864 (більшість з них — на узвишші посеред цвинтаря).

1922–1939 — на прилеглій території, яка нині у складі цвинтаря, створили пантеон польських військових, учасників Українсько-польської війни (1918—1919) та польсько-радянської війни (1920). Поруч, на полі № 78, свого часу запланували збудувати меморіал воїнам Української Галицької армії. 1992 інститут «Укрзахідпроектреставрація» розробив перший проєкт. Але до його реалізації не дійшло. Будівництво розпочали лише 1998 за проєктом архітектора Михайла Федика та інституту «Містопроект», скульпторів Дмитра Крвавича та Миколи Посікіри. Каменярські роботи виконала фірма «Ренесанс», а бронзову скульптуру — на Львівській кераміко-скульптурній фабриці. 1 листопада 2002 року сюди у меморіальну каплицю перенесли прах президента ЗУНР Євгена Петрушевича. Тоді ж у Стіні пам'яті перепоховано прах Дмитра Вітовського і Юліана Чучмана.Поберія А. Повернення на рідну землю // Яворівський голос. — 16 листопада 2002. — № 45 (516). — С. 3.

На полі № 82 містився цвинтар австрійських, німецьких і турецьких солдатів Першої світової війни, українських січових стрільців і польських легіонерів. У 1946—1947 могили були знищені, а пізніше на цьому місці влаштували поховання працівників НКВД. На початку вересня 1995 мешканець смт Дубляни Степан Пахолко виявив на території заводу залізобетонних виробів тресту «Львівсільбуд» кілька десятків понищених хрестів. Зіставивши збережені написи з наявною на той час літературою, Степан Пахолко самостійно ідентифікував їх як надгробки поховань I Світової війни з поля № 82 Личаківського цвинтаря, що потім підтвердив дослідник Личакова Григорій Лупій. Уламки перенесено на територію цвинтаря.Лупій Г. В. Львівський історико-культурний… — С. 147—149.

Останні поховання Цвинтар вважається музеєм, закритим для поховань. Винятки роблять для видатних львів'ян, репресованих, політв'язнів, воїнів УПА і загиблих у теперішній російсько-українській війні. Зокрема, на Алеї Героїв похований Юрій Вербицький із Небесної сотні, а на Полі почесних поховань — генерал-майор Сергій Кульчицький.

Після внесення офіційної плати і з дозволу міської ради можна отримати в оренду місце на 20 років (потім можна продовжити ще на той самий термін), або площу для зведення склепу. Підпоховання до прямих родичів на Личаківському цвинтарі коштує від 3 тис. грн до 40 тис. грн. А максимальна орендно-охоронна плата за місце на Личаківському — 80 тис. грн, якщо підпоховання відбуватиметься у гробниці. Щороку на Личаківському цвинтарі відбувається близько 100 поховань.

Скульптори надгробків

Надгробки 1-ї половини 19 століття виконані здебільшого у класицистичному стилі. Серед скульпторів: Гартман Вітвер Антон і Йоганн Шимзери Павло Ойтелє