Генріх I Птахолов

Генріх I Птахолов (; близько 876 — , Мемлебен) — герцог Саксонії з 912 року, король Східного Франкського королівства (Німеччини) з 919 року. Перший король із Саксонської династії Людольфінгів. Талановитий правитель і майстерний політик,Балакін В. Д.: Творці Священної Римської імперії 39-40с. Генріх значно зміцнив Східне Франкське королівство. За версією популярного міфу, своєму прізвиську «Птахолов» Генріх завдячує тому, що звістку про отримання корони йому повідомили якраз на полюванні, коли він лагодив або розставляв пташині тенета для ловів.

Молоді роки

Спадкоємець герцогства Генріх походив зі знатного остфальського роду Людольфінгів. Він був наймолодшим із трьох синів герцога Саксонії Оттона I Ясновельможного і Гедвіги фон Бабенберг.

Точний рік народження Генріха невідомий, але вважають, що він народився близько 876Foundation for Medieval Genealogy: HEINRICH I. року. Про його дитинство і юність в історичних джерелах нічого не повідомляється, у них він з'являється вже в досить зрілому віці.

Шлюби 906 року Генріх, якому на той час було близько 30 років, одружився з Хатебургою, дочкою графа Ервіна, що, ймовірно, володів областю біля міста Мерзебурга. Тітмар Мерзебурзький повідомляє, що Генріх наполегливо пропонував їй руку й серце «заради її краси та користі від успадкування багатства». Церковна влада перешкоджала цьому шлюбу, оскільки Хатебурга до того часу встигла вже овдовіти та піти до монастиря, однак це не зупинило Генріха. Від цього шлюбу народився єдиний син Танкмар, однак 909 року Генріх і Хатебурга розлучилися.

Приводом для розлучення послужила незаконність укладання шлюбу. Одночасно незаконнонародженим став і старший син Генріха, Танкмар, який в одній із хронік часів Оттона I, спадкоємця Генріха, названий «братом короля, народженим від наложниці». Проте справжньою причиною розлучення стало змінене становище Генріха. Його старші брати, Танкмар і Людольф, до того моменту померли, що зробило Генріха спадкоємцем батька. І для зміцнення свого становища Генріх вирішив знайти знатнішу дружину. Після розлучення Хатебурга пішла в монастир, однак її придане Генріх утримав за собою. Його новою обраницею стала Матильда з багатого і знатного вестфальського роду, що походив від знаменитого вождя саксів VIII століття Відукінда. Завдяки цьому шлюбу Генріх зміг поширити свій вплив на Вестфалію.

Перший похід На час першого шлюбу припадає і перший самостійний військовий похід Генріха. Мерзебург, який він отримав у посаг за Хатебургу, був на кордоні з територією, заселеною слов'янським народом далемінців. Ініціатором походу став герцог Оттон, батько Генріха. Виступивши з Мерзебурга, Генріх зміг отримати над слов'янами легку перемогу, проте далемінці закликали собі на допомогу угорців, які вдерлися до Саксонії, жорстоко спустошивши її. Багато жителів Саксонії або загинули, або опинилися в неволі.

Правління в Саксонії Королівська влада в Східному Франкському королівстві під час правління Людовика IV була слабка. За малолітнього короля правили архієпископ Майнца і єпископи Констанца та Аугсбурга, які більше дбали про інтереси церкви. Завдяки цьому значно посилилися племінні герцогства, зокрема і Саксонія, герцог якої, Оттон, зумів домогтися значної концентрації влади у своїх руках, а після загибелі 908 року маркгерцога Тюрингії Бурхарда приєднав ще і його володіння.

911 року помер король Людовик Дитя, з ним згасла східнофранкська гілка Каролінгів. Головним претендентом на королівство згідно з давньогерманським звичаєм був король Західного Франкського королівства Карл III Простакуватий, однак німецька знать відмовилася визнати його права, вирішивши обрати нового короля з-поміж герцогів королівства. Спочатку корону запропонували Оттону Саксонському, проте 75-річний герцог відмовився. У результаті в листопаді 911 року у Форхаймі новим королем був обраний герцог Франконії Конрад. Його вибір підтримали герцоги Саксонії, Баварії і Швабії. Однак незабаром новий король посварився з правителями всіх герцогств.

Оттон помер наступного, 912 року. Новим герцогом Саксонії став Генріх. Незабаром після цього король Конрад, який прагнув зменшити владу племінних герцогів, що правили у своїх володіннях як суверенні правителі, зажадав від Генріха повернути Тюрінгію, приєднану до Саксонії його батьком. Герцог відповів відмовою і, більше того, захопив саксонські і тюрінзькі володіння архієпископа Майнца Гаттона, союзника короля. 913 року Гаттон помер. У цей час Конрад, зайнятий боротьбою проти герцога Швабії Ерхангера, не мав сил воювати проти Генріха. Тільки 915 р. герцог Франконії Ебергард, брат Конрада, напав на володіння Генріха, але в битві при Ересбурзі був розбитий, після чого Генріх вдерся у Франконію, але, дізнавшись про наближення війська, яким командував сам король Конрад, відступив до Саксонії. Конрад переслідував саксонців до Гроно під Геттінгеном, однак можливості здобути перемогу над бунтівним герцогом у нього не було. У результаті Конрад волів домовитися з Генріхом, який визнав Конрада королем, але зберіг незалежність від королівської влади, яку Конрад був змушений визнати. При цьому Генріх більше не конфліктував з королем.

Обрання Генріха королем Німеччини

23 грудня 918 року помер король Конрад. Дітей у нього не було. За повідомленням Відукінда Корвайського, відчуваючи наближення смерті, Конрад звелів своєму братові Ебергарду відмовитися від претензій на престол і передати знаки королівської влади, меч і вінець франкських королів, священний спис і королівську порфіру, герцогові Генріху Саксонському. Хоча деякі історики і піддавали повідомлення Відукінда сумніву, але його звістки підтверджують «Продовжувач Регіна» і Ліутпранд Кремонський. Ебергард виконав волю брата, після чого зберігав вірність Генріху до його смерті.

Незважаючи на волю Конрада, вибори нового короля затягнулися. Тільки в травні 919 року за Фріцларом, що розташовувався на кордоні Саксонського і Франконського герцогств, зібралася саксонська і велика частина франконської знаті, які проголосили королем Генріха. Однак баварська франконська знать відмовилися визнати Генріха королем, проголосивши своїм правителем герцога Баварії Арнульфа. Швабська знать у виборах не брала участь, хоча, за повідомленням деяких анналів, частина швабського духовенства підтримала вибір Генріха.

Попри те, що архієпископ Майнца Херігер запропонував помазати і коронувати Генріха, той відмовився. Однак з цього моменту він іменував себе королем, носив корону і використовував королівську печатку. Духовенству не дуже сподобалося, що Генріх проігнорував формальну процедуру, однак новий король, бажаючи залучити на свій бік церкву, призначив канцлером королівства архієпископа Херігера. Також Генріх визнав за Еберхардом титул герцога Франконського.

Перші роки правління

Підпорядкування Швабії та Баварії

Одним із перших завдань Генріха після обрання королем було домогтися визнання свого титулу серед інших герцогів. У момент смерті Конрада до складу Східно-Франкського королівства входило 4 так званих племінних герцогства: Саксонія (з Тюрингією), Баварія, Франконія і Швабія. Саксонське герцогство перебувало під контролем самого Генріха, герцог Франконії Еберхард визнав владу Генріха. Однак герцоги Швабії та Баварії, які за час правління Людовика IV і Конрада I домоглися значної самостійності, практично не підкорялись королю. Попри те, що Генріх у момент обрання був наймогутнішим магнатом королівства, відразу ж підпорядкувати герцогів своїй владі він не міг. Для того, щоб домогтися визнання герцогів Баварії та Швабії, Генріх постарався досягти з ними компромісу.

Першим кроком була відмова від політики Конрада, що спирався в боротьбі з герцогами на церковних ієрархів. На думку істориків, саме цим була викликана відмова від коронації в Фрісларі. Але герцоги Баварії і Швабії не прагнули визнавати над собою королівську владу. Навіть більше, герцог Баварії Арнульф сам був проголошений своїми прихильниками королем. А герцог Швабії Бурхард II зайняв вичікувальну позицію. Тоді Генріх перейшов до активних дій.

Спочатку він виступив проти герцога Швабії Бурхарда, який був менш серйозним супротивником. Бурхарду вдалося утвердитися у Швабії після страти Конрадом I герцога Ерхангера. Однак влада його в герцогстві не була міцною. Крім того, Бурхарду довелося вести боротьбу з королем Верхнього Бургундського королівства Рудольфом II, володіння якого межували зі Швабією. У підсумку, коли Генріх з армією вдерлися на територію Швабії, герцог Бурхард волів визнати над собою владу короля. У нагороду за це Генріх не тільки визнав титул Бурхарда, а й зберіг за ним право повелівати швабською церквою.

Наступною метою Генріха стало підпорядкування Баварії. На відміну від Бурхарда герцог Арнульф приготувався дати відсіч королівській армії, організувавши запеклий опір. Перший похід Генріха в Баварію 920 року закінчився невдало. Однак після того, як Генріх обложив Регенсбург, де сховався Арнульф, той волів укласти мир з королем. Арнульф відмовився від прав на корону, визнавши Генріха королем. Натомість Арнульф зберіг великі герцогські повноваження, а також отримав право призначати єпископів у Баварії.

Таким чином, уже до 921 року Генріх Птахолов зміг відновити єдність Східно-Франкського королівства. Однак герцоги зберегли великі права у своїх володіннях.

Відносини із Західно-Франкським королівством і підпорядкування Лотарингії Вирішивши внутрішні проблеми королівства і зміцнивши в ньому владу, Генріх зміг перейти до вирішення зовнішньополітичних завдань. Одним із них стало Лотаринзьке питання. За Мерсенським договором 870 року частина Лотаринзького королівства на схід від Мозеля виявилася підпорядкована королям Східно-Франкського королівства. А 879 року король Людовик III Молодший, скориставшись смутою в Західному Франкському королівстві, зміг приєднати до своїх володінь і західну частину Лотарингії. 895 року імператор Арнульф Каринтійський виділив Лотарингію як королівство своєму незаконному синові Цвентібольду. Однак проти нього виступила знать, яку очолював Реньє Довга Шия. Реньє вступив у союз із королем Франції Карлом Простакуватим. У результаті Цвентібольд був убитий в одному з боїв 13 серпня 900 року, а фактичним правителем Лотарингії став Реньє. Після смерті короля Людовика IV Дитяти лотаринзька знать, яку очолював Реньє Довга Шия, відмовилася визнати своїм правителем Конрада I Франконського, оскільки він не був Каролінгом. Щоб зберегти свою владу, а 911 року Реньє присягнув королю Західно-Франкського королівства Карлу III Простакуватому, внаслідок чого Лотарингія увійшла до складу Західно-Франкського королівства, зберігши при цьому самостійність, оскільки Карл не мав можливостей затвердити у Лотарингії свою владу. Усі спроби Конрада повернути Лотарингію виявилися марними, а після 913 року він змирився з її втратою.

Після смерті Реньє його положення успадкував старший син, Гізельберт. Однак незабаром він посварився з Карлом Простакуватим. Бажаючи отримати королівську корону, Гізельберт 920 року підняв повстання проти Карла, що закінчилося невдачею. Генріх вирішив підтримати Гізельберта, але його похід (920 р.) успіхом не увінчався. У результаті Гізельберт був змушений утекти до Німеччини, де знайшов притулок при дворі Генріха Птахолова. Незабаром Генріху вдалося примирити Гізельберта з Карлом. Карл навіть визнав за Гізельбертом герцогський титул.