Кулеме́т Ма́ксима — станковий кулемет, розроблений британським зброярем американського походження Гайремом Стівенсом Максимом у 1883 році. Кулемет Максима став одним з родоначальників автоматичної зброї; він широко використовувався під час англо-бурської війни 1899—1902, а його похідні взяли участь у Першій світовій і Другій світовій війнах, а також у багатьох малих війнах і збройних конфліктах XX століття, а також зустрічається в «гарячих точках» по всьому світу і в наші дні.
Історія створення У 1873 році американський винахідник Гайрем Стівенс Максим () створив перший зразок автоматичної зброї — кулемет Ма́ксимаДо цього в 1862 році Річард Гатлінг розробив перший кулемет (кулемет Гатлінга), але для його роботи доводилося вручну обертати блок стволів, так що автоматичним в сучасному розумінні він не був.. Він вирішив використовувати енергію віддачі зброї, яка до цього ніяк не використовувалася. Але випробування і практичне застосування цієї зброї були припинені на 10 років, так як Максим був не тільки зброярем і крім зброї цікавився іншими винаходами. У його діапазон інтересів входила різна техніка, електрика і так далі, а кулемет був лише одним з багатьох його винаходів. На початку 1880-х років Максим, нарешті, взявся за свій кулемет, але за зовнішнім виглядом його зброя вже сильно відрізнялося від зразка 1873 року. Можливо, ці десять років пішли на обдумування, розрахунки та удосконалення конструкції в кресленнях. Після цього Гайрем Максим дав пропозицію уряду США про прийняття його кулемета на озброєння. Але винахід нікого в США не зацікавив, і тоді Максим емігрував у Велику Британію, де його розробка спочатку теж не викликала особливого інтересу з боку військових. Однак ним зацікавився присутній на випробуваннях нової зброї британський банкір Натаніель Ротшильд, який погодився фінансувати розробку та виробництво кулемета.
«Збройна компанія Максима» почала виготовляти і рекламувати кулемети, показуючи їх роботу в багатьох державах. Гайрему Максиму вдалося домогтися відмінної живучості та надійності своєї зброї, і наприкінці 1899 року, його кулемет, вироблений під британський набій калібру .303 British (7,7 мм) зробив 15 тис. пострілів без будь-яких серйозних труднощів. Виготовлення одного кулемета Максима вимагало 2448 операцій і займало 700 робочих годин.
Ранні варіанти кулемета Максима.
Система Кулемет системи Максима (або просто «Максим») — автоматична зброя, заснована на автоматиці віддачі ствола, при короткому ході ствола. Під час пострілу порохові гази відправляють ствол тому, приводячи в рух механізм перезарядження, який витягає з тканинної стрічки набій, досилаючи його в казенник і при цьому одночасно зводячи затвор. Після пострілу операція повторюється заново. Кулемет має середній темп стрільби — 600 пострілів за хвилину (в залежності від версій варіюється від 450 до 1000), а бойова швидкострільність становить 250—300 пострілів за хвилину.
Для стрільби з кулемета зразка 1910 року застосовуються гвинтівочні набої 7,62 × 54 мм R з кулями зразка 1908 року (легка куля) і зразка 1930 року (важка куля). Спускова система розрахована тільки на автоматичний вогонь і має запобіжник від випадкових пострілів. Живлення кулемета відбувається набоями з приймача повзункового типу, з тканинної або металевої стрічки ємністю 250 набоїв, яка з'явилася пізніше. Прицільне пристосування має у своєму складі стояковий приціл і мушку з прямокутною вершиною. На деяких кулеметах також міг встановлюватися оптичний приціл. Кулемет спочатку встановлювали на громіздкі лафети, за зразком лафетів мітральєзи; потім з'явилися портативні станки, зазвичай на триногах; в російській армії з 1910 року використовувався колісний станок, розроблений полковником А. А. Соколовим. Цей станок надавав кулемету достатню стійкість при стрільбі і дозволяв, на відміну від триног, легко переміщати кулемет при зміні позиції.
Основні деталі
Короб Кожух Потиличник Затвор Приймач Поворотна пружина Коробка поворотної пружини Замок Спусковий гачок
Набої який використовують Набій Назва зброї Калібр, мм Початкова швидкість кулі, м/с Кінетична енергія кулі, Дж Вага набою, г Вага кулі, г Вага порохового заряду, г Довжина набою, мм Довжина гільзи, мм 7,62×54 мм Максим зразка 1910 7,91 830 2920-4466 22,7-25,1 9,6-11,8 3,1 77,16 53,72 7,92×57 мм MG-08 8,09 735-837 3600-3666 ? 12,8 (зі сталевим осереддям) 3,05 80,5 56,75 .303 British Віккерс 7,92 701—760 2888—3122 ? 9,98—11,6 2,43 77 56,4 7,5 × 55 мм Шмідт-Рубін MG-11 7,77 750—910 3437—3700 8—13 77,7 55,6
Кулемет Максима у Росії Після успішної демонстрації кулемета в Швейцарії, Італії і Австрії Гайрем Максим приїхав в Росію з показовим зразком кулемета 45-го калібру (11,43 мм). У 1887 році пройшли випробування кулемета «Максим» під 10,67-мм набій гвинтівки Бердана з димним порохомСемён Федосеев. Столетие легендарного «Максима» // журнал «Мастер-ружьё», № 11 (164), ноябрь 2010. стр. 40—46.
з нього стріляв імператор Олександр III. Після випробувань, представники російського військового відомства замовили Максиму 12 кулеметів зразка 1885 року під 10,67-мм набій гвинтівки Бердана. Постачати кулемети «Максим» в Росію почало підприємство «Сини Віккерс і Максим». Кулемети були доставлені в Санкт-Петербург в травні 1889 року. Новою зброєю зацікавився і російський військовий флот, він замовив ще два кулемети для проведення випробуваньСергей Монетчиков. Оружейники: неустрашимый «Максим» // журнал «Братишка», январь 2005.
Надалі, гвинтівка Бердана була знята з озброєння, і кулемети «Максим» були перероблені під набій 7,62-мм російської гвинтівки Мосіна. У 1891—1892 рр. для випробувань були закуплені п'ять кулеметів під набій 7,62х54 мм. Протягом було закуплено 291 кулемет.
У 1901 році 7,62-мм кулемет Максима на колісному лафеті англійського зразка був прийнятий на озброєння сухопутних військ, протягом цього року в російську армію надійшло перші 40 кулеметів МаксимР. Эрнест Дюпюи, Тревор Н. Дюпюи. Всемирная история войн (в 4-х тт.). книга 3 (1800—1925). СПб., М., «Полигон — АСТ», 1998. стр. 587. Кулемет (вага якого на важкому лафеті з великими колесами і великим бронещитом становила 244 кг) віднесли в підпорядкування артилерії. Кулемети планувалося використовувати для оборони фортець, для відбиття вогнем із заздалегідь обладнаних і захищених позицій масованих атак піхоти противника.
У березні 1904 року було підписано контракт про виробництво кулеметів «Максим» на Тульському збройовому заводі. Вартість виробництва тульського кулемета (942 рубля + 80 фунтів стерлінгів комісійної винагороди фірмі «Віккерс», всього близько 1700 рублів) була дешевше, ніж вартість придбання у англійців (2288 рублів 20 копійок за кулемет). У травні 1904 року на Тульському збройовому заводі почалося серійне виробництво кулеметів.
Застосування Кулемет «Максим» був призначений для підтримки піхоти вогнем, а також для придушення вогню противника і розчищення шляху піхотинцям при наступі, або для прикриття під час відступу.
В обороні кулемет «Максим» був призначений для боротьби з вогневими точками противника, для обстрілювання відкритих підступів. Наприкінці XIX — початку XX століття європейські пацифісти часто пред'являли вимоги ввести повну заборону на використання кулемета в військових конфліктах, як негуманного зброї. Спровоковані ці вимоги були тим, що Велика Британія першою серед колоніальних імперій виявила переваги кулемета і активно стала застосовувати його в зіткненнях з тубільними повстанцями.
В Судані 2 вересня 1898року у битві при Омдурмані англо-єгипетське військо билося армією Судану, яка складалася, в основному, з іррегулярної кінноти. Масованим кулеметним вогнем атаки суданської кінноти були відбиті. Англійські частини при цьому зазнали незначних втрат.
Бойове використання в Російсько-японській війні Кулемет Максима застосовувався під час Російсько-японської війни. В одному з боїв під Мукденом російська батарея, оснащена шістнадцятьма кулеметами «Максим» (тоді в російській армії кулемети були підпорядковані артилерійському відомству), протистояла кільком атакам японців, незабаром японська сторона втратила половину наступаючих. Без допомоги кулеметів відбити ці атаки так ефективно було б неможливо. Провівши кілька десятків тисяч пострілів за порівняно малий проміжок часу, російські кулемети проте не вийшли з ладу і були в хорошому стані, довівши тим самим свої виняткові бойові характеристики. Тепер кулемети стали закуповуватися сотнями, незважаючи на значну ціну, понад 3000 рублів за кулемет. При цьому їх вже у військах знімали з важких лафетів і з метою підвищення маневреності ставили на саморобні, більш легкі і зручні в перевезенні станки.
Застосування у Німецько-радянській війні
Кулемет Максима активно застосовувався РСЧА під час Німецько-радянської війни. Його використовувала як піхота, так і гірськострілецькі загони, а також флот. Під час війни бойові можливості «Максима» намагалися підвищити не тільки конструктори і виробники, але і безпосередньо у військах. Солдати часто прибирали з кулемета бронещит, тим самим намагаючись підвищити маневреність і домогтися меншої помітності. Для маскування крім камуфляжного забарвлення, на кожух і щит кулемета надягали чохли. У зимовий час «Максим» встановлювали на лижі, санки або на човен-волокушу, з яких і вели вогонь. Під час Німецько-радянської війни кулемети кріпили на легкі позашляховики Willys MB і ГАЗ-64.
Був і зчетверений зенітний варіант «Максима». Ця ЗКУ широко застосовувалася як стаціонарна, самохідна, корабельна, встановлювалася в кузовах автомашин, бронепотягах, залізничних платформах, на дахах будівель. Кулеметні системи «Максима» стали найпоширенішою зброєю військової ППО. Зчетверена зенітно-кулеметна установка зразка 1931 року відрізнялася від звичайного «Максима» наявністю пристрою примусової циркуляції води і великою ємністю кулеметних стрічок — на 1000 набоїв замість звичайних 250. Використовуючи зенітні кільцеві приціли, установка була здатна вести ефективний вогонь по літакам супротивника які летять на низькій висоті (максимально на висотах при швидкості ). Ці установки також часто використовувалися для підтримки піхоти.
До кінця 1930-х років конструкція «Максима» була морально застарілою. Тіло кулемета (без станка, води в кожусі і патронів) мало вагу близько 20 кг. Вага станка Соколова — 40 кг, плюс 5 кг води. Оскільки використовувати кулемет без станка і води було неможливо, то робоча маса всієї системи (без становила) становила близько 65 кг. Переміщати таку вагу по полем бою під вогнем було непросто. Високий профіль ускладнював маскування; ушкодження тонкостінного кожуха в бою кулею або осколком практично виводило кулемет з ладу. Складно було застосовувати «Максим» в горах, де бійцям доводилося використовувати саморобні триноги замість штатних станків. Значні труднощі в літню пору викликало постачання кулемета водою. Крім того, система Максима була дуже складна в обслуговуванні. Багато клопоту завдавала тканинна стрічка — її важко було споряджати, вона зношувалися, рвалася, вбирала воду. Для порівняння, єдиний кулемет вермахту MG-34 мав вагу 10,5 кг без набоїв, живився металевою стрічкою і не вимагав води для охолодження (при цьому дещо поступаючись «Максиму» з вогневої потужності, будучи за цими показниками ближче до ручного кулемета Дегтярьова, хоча і з одним важливим нюансом, — MG34 мав швидкозмінний ствол, який дозволяв при наявності запасних стволів вести з нього більш інтенсивну стрільбу чергами). Стрільба з MG-34 могла вестися без станка, що сприяло скритності позиції кулеметника.