Дя́тел звича́йний, або дя́тел вели́кий строка́тий (Dendrocopos major) — птах досить великого розміру; один із найвідоміших представників родини Дятлових. Населяє найрізноманітніші лісові ландшафти Палеарктики від Канарських островів і північно-західної Африки на заході до Камчатки і Японських островів на сході, причому майже скрізь є звичайним, численним видом. Нерідко селиться в межах населених пунктів — у старих садах, парках, на кладовищах. Як правило, веде осілий спосіб життя і лише на північній межі ареалу в несприятливі роки здійснює масові кочівлі-інвазії в сусідні регіони.

Дятел відіграє важливу роль в екосистемах лісу, забезпечуючи дуплами дрібних птахів, як-от синиці і мухоловки. Крім того, він у великій кількості поїдає лісових шкідників: попелиць, гусінь метеликів і комах, які живляться деревиною — вусачів, златок, короїдів, мурах тощо. Якщо навесні та влітку основу раціону складають тваринні корми, то восени і взимку птах переходить на рослинну їжу. У хвойних лісах його основним кормом є насіння сосни, ялини і модрини. Для довбання шишок використовується «кузня» — розгалуження гілок, щілина в корі або отвір, зроблений дятлом, у який вставляється шишка. У південних листяних лісах дятли споживають горіхи та плоди кісточкових дерев.

Сезон розмноження триває з кінця березня по червень. Будівництву гнізда передує галаслива, демонстративна поведінка птахів, супроводжувана криками, стукотом і шлюбними іграми. У кладці зазвичай 5—7 блискучих білих яєць. Висиджують по черзі обидва птахи, близько двох тижнів. Пташенят спочатку не чутно, але ближче до вильоту вони стають галасливими і висовуються з гнізда. Виліт молодих відбувається, як правило, у червні, у віці близько 3 тижнів.

Його голос можна почути в будь-який час року з різних причин: шлюбне збудження, територіальна суперечка, переляк або демонстрація гнізда.

Опис

Зовнішній вигляд

Завбільшки з чорного дрозда. Довжина тіла становить 22—27 см, розмах крил — 42—47 см, вага складає 60—100 г.

У забарвленні переважають чорні й білі тони, які в поєднанні з яскраво-червоним (у окремих підвидів — рожевим) підхвістям надають птахові строкатого вигляду. Верх голови, спина і надхвістя чорні з синюватим блиском. Лоб, щоки, плечі бурувато-білі. Черево залежно від району проживання може бути світлішим або темнішим, мінячись від чисто білого до бурого або майже шоколадного. На плечах розташовані великі білі поля, між якими проходить чорна спинна смуга. Махові пера чорні з широкими білими плямами, які на складеному крилі утворюють п'ять поперечних світлих смуг. Хвіст чорний, за винятком двох крайніх стернових пір'їн, які білого кольору. Райдужна оболонка ока коричнева або червона, дзьоб свинцево-чорний, лапи темно-бурі. Від основи дзьоба до бічної частини шиї, а потім убік до чорного зашийку тягнуться добре помітні чорні смуги — «вуса», які облямовують білі щоки.

Самець відрізняється від самиці червоною поперечною смугою на потилиці. У молодих птахів незалежно від статі тім'я червоне з чорними поздовжніми штрихами. Інших відмінностей в забарвленні оперення молоді не мають. Хвіст середньої довжини, загострений і дуже жорсткий, тому що служить головним чином опорою при лазінні по стовбуру дерева. Дятел добре і швидко літає, проте у всіх випадках віддає перевагу лазінню по стовбуру, користуючись крилами лише для перельоту на сусіднє дерево.

Порівняння зі схожими видами Зазвичай порівнюють великого строкатого дятла з сирійським і білокрилим дятлами, що мають найбільш схожий малюнок оперення. У сирійського дятла лінія «вусів» не доходить до зашийка, як у великого строкатого: там де в останнього дві білі плями, розділених чорною лінією, у сирійського лише одна суцільна. Крім того, у сирійського дятла боки голови світліші, підхвістя рожевувате (але не червоне), на крайніх рульових перах лише кілька білих цяток.

Білокрилий дятел дещо дрібніший, має слабший дзьоб, і в нього значно більш розвинутий білий колір на лопатках і крилах, червоний в нижній частині тіла більш насичений. У короткохвостого дятла біла нижня частина спини, а також рожеве підхвістя і відсутні чорні штрихи на боках. Малий строкатий дятел значно дрібніший від великого, також, як і короткохвостий, виділяється білою спиною, а також білим підхвістям. У трипалого дятла біла поздовжня смуга на спині і відсутність червоних відмітин (шапочка самця забарвлена в лимонно-жовтий колір).

Мінливість

Підвидова систематика в цілому розроблена недостатньо, різні автори виділяють від 14 до 26 географічних рас. Мінливість проявляється у ступені розвитку і тональності світлого забарвлення на нижньому боці тіла, а також в деталях малюнка оперення, в загальних розмірах і пропорціях. Деякі автори при визначенні підвиду також використовують величину дзьоба, яка скоріше залежить від характеру харчування конкретної особини, ніж від географічного положення популяції. У загальному випадку можна сказати, що північні раси більші, мають коротший і сильніший дзьоб, світліше оперення черева.

Чітка межа між ареалами підвидів часто відсутня, оскільки для виду характерна поступова, «клинова» зміна ознак з півночі на південь і з заходу на схід. З особливостей можна відзначити чорну з червоними плямами поперечну смугу на грудях у північноафриканського підвиду numidus, редукцію лопаткових білих полів і червону пляму на грудях у китайської раси cabanisi. Останню іноді виділяють в окремий вид. Великий строкатий дятел зрідка утворює гібридні форми з сирійським, білокрилим і короткохвостим дятлами. Список підвидів, їх поширення та морфологічні особливості наведено в розділі «Зовнішня класифікація».

Голос

Досить галасливий птах. Його голос можна почути в будь-який час року з різних причин: шлюбне збудження, територіальна суперечка, переляк або демонстрація гнізда. Вокалізація самців і самиць не відрізняється, хоча самці в цілому кричать частіше й інтенсивніше. Найчастіше можна почути різке й уривчасте «кік» із деякими модифікаціями. Часом схвильований птах видає цей звук швидко кілька разів, у результаті чого він перетворюється на стрекотливе «кі-кі-кі …» або «кр-кр-кр …». З середини січня до кінця червня, а також іноді у вересні крики часто супроводжує «барабанний дріб», що являє собою своєрідну трель від вібрації сухого сучка під швидкими ударами дзьоба. Ця трель також є важливим засобом спілкування між птахами. Дріб у великого дятла дуже короткий, триває близько 0,6 секунди і складається з 12-13 ударів, які зливаються в єдиний звук, окремі удари практично нерозрізнювані. За цією ознакою, а також за тим, що дріб починається гучно, а потім швидко затихає, можна розпізнати великого строкатого дятла здалеку, навіть не бачачи його. У гарну погоду дріб чути на відстані до 1,5 км від птаха.

Поширення

Ареал

Область розповсюдження охоплює більшу частину Палеарктики. В Африці мешкає на півночі Алжиру й Тунісу на південь до Великого Атласу, в Марокко і на канарських островах Тенерифе і Гран-Канарія. В Європі поширений майже повсюдно, за винятком Ірландії, високогірних районів, півночі Скандинавії, а також степової зони України, півдня й арктичних районів Росії. У південній частині Балканського півострова та в Малій Азії трапляється спорадично в гірській місцевості. На островах Середземного моря відзначений на Сицилії, Корсиці та Сардинії. Велика ізольована ділянка є на Кавказі, в Закавказзі й півночі Ірану на територіях, прилеглих до Каспійського моря.

У Скандинавії, Фінляндії і на Кольському півострові поширений до кордонів деревної рослинності, в європейській частині Росії на північ до Соловецьких островів, східного узбережжя Білого моря, долини Семжі (півострів Канін), низин Печори, в районі Уралу на північ до 67° північної широти. У Західному Сибіру відзначений на північ до 66° північної широти, в долині Єнісею — до 68° північної широти, до північної частини басейну Нижньої Тунгуски, в басейні Лени — до 65° північної широти. На сході північна межа ареалу опускається до північного узбережжя Гіжигінської губи. На Камчатці гніздиться на північ приблизно до 62-ї паралелі. Населяє Сахалін, південні Курильські острови, а також японські острови Хоккайдо, Хонсю, Цусіма і Тобі.

В Україні гніздиться на південь до широти міста Дніпра, а також у гірському Криму. В європейській частині Росії поширений на південь до понизь Дону, Волги, долини Уралу в районі 49-ї паралелі. На схід південна межа ареалу проходить через територію Казахстану — долину Ілека на заході, район Павлодару, Казахський дрібносопочник, Зайсанську улоговину. Ізольована ділянка розташована на схід від озера Балхаш в Джунгарському Алатау. У Монголії і Західному Китаї область розповсюдження охоплює простір на південь до хребта Борохоро, Східного Тянь-Шаню, Хангаю, Хентею і Великого Хінгану. На схід південний кордон ареалу різко йде на південь і через центральні й східні райони Китаю досягає північної частини Індокитаю, китайських провінцій Юньнань і Хайнань, а також північного Лаосу.

Місця проживання У виборі місць мешкання надзвичайно пластичний, пристосовується до будь-яких біотопів, в яких є дерева — від північної тайги до невеликих лісистих острівців, садів і парків. Тим не менш, щільність розселення не скрізь однакова; в різних регіонах птахи можуть віддавати перевагу тим чи іншим типам лісу. У Північній Африці оселяється в маслинових і тополевих гаях, в кедрових, соснових, широколистяних і мішаних лісах з дубом корковим. У Польщі найбільшої чисельності досягає в вільхово-ясенових і дубово-грабових гаях. Охоче оселяється в парках і лісопарках зі старими деревами, в садах. На північному заході Росії звичайний і численний у різноманітних типах лісу — в сухих борах, в заболочених ялинових лісах, у темнохвойних, мішаних і широколистяних лісах. Не цурається людини і нерідко трапляється навіть у великих містах: наприклад, в Санкт-Петербурзі птахи гніздяться в Михайлівському саду, в парку Лісотехнічної академії, в Сосновському лісопарку і на кладовищах. На Уралі та в Сибіру віддає перевагу мішаним і хвойним лісам, особливо з домінуванням сосни, однак уникає суцільного темного лісу та дрібнолісся. На Далекому Сході населяє передгірні і гірські широколистяні й кедрово-широколистяні ліси. На півночі М'янми відзначений серед заростей вільхи і рододендрона, в Японії — звичайний в листяних, хвойних і мішаних лісах. Поза сезоном розмноження, кочуючи у пошуках корму, птахи можуть з'явитися і в нетипових для них біотопах, наприклад, у заростях тундрових і степових чагарників, очерету.

Гніздиться до верхньої межі лісу — в Альпах до 2000 м і вище, в Тунісі понад 1000 м, в Марокко до 2200 м, в Центральній Азії до 2500 м, у Південно-Східній Азії до 1800 м, у М'янмі і в Японії до 2300 м над рівнем моря. Скрізь веде осілий спосіб життя, однак в окремі роки при неврожаї насіння та інших кормів може здійснювати масові кочівлі (інвазії) в сусідні області. При цьому чисельність птахів у межах одного району може скоротитися в кілька разів і відновитися лише через кілька років. Найбільша схильність до переміщення відзначена у молодих птахів, у той час як старі дятли намагаються не залишати гніздові ділянки.

Розмноження