Завод «Кузня на Рибальському» — суднобудівельне приватне акціонерне товариство в Києві. Завод входив до складу групи компаній «Укрпромінвест». Приватне акціонерне товариство «Завод „Кузня на Рибальському“» є одним з найстаріших підприємств Києва — завод заснований в 1862 році як механічне підприємство зі сталеливарним виробництвом, а у 1928-му завод зайнявся суднобудуванням.
Кінцевими бенефіціарами підприємства станом на 2017 рік були Петро Порошенко та Ігор Кононенко. У 2018 році бенефіціаром став Сергій Тігіпко. У 2022 році бенефіціаром став Ігор Мазепа, Генеральний директор Concorde Capital
У вересні 2019 року на нерухоме майно та корпоративні права заводу було накладено арешт.
Історія
1862—1917 Завод заснований в 1862 році інженером-технологом Федором Донатом. Спершу це було механічне підприємство зі сталеливарним виробництвом.
1868: Заводом виготовлені металеві конструкції для нового мосту через р. Дніпро, будівництвом якого керував відомий інженер Струве.
1889: Перетворення товариства «Донат, Липківський і К» у «Київський машинобудівний завод».
1894: Завод переходить у власність акціонерного товариства «Південноросійський машинобудівний завод». У цей час завод спеціалізувався на виробництві чавунного лиття, а також машин для винокурних, цукрових заводів і млинів.
Робітники заводу входили до складу марксистських гуртків київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» й брали участь в революції 1905 року.
У 1913 році завод опанував виробництво буксирних пароплавів.
1918—1991
Червоногвардійці заводу брали участь в січневому заколоті 1918 року проти Центральної Ради.
У березні 1919 року завод було націоналізовано. Першим документом, який регламентує статус підприємства в складі можна вважати Постанову Ради оборони України № 290 від 24 червня 1919 р. про визнання Київської верфі оборонним підприємством, відповідно до якої, підприємство офіційно іменувалося Перша Київська радянська верф, на неї покладалися завдання щодо своєчасного забезпечення кораблями Дніпровської флотилії, з цією метою всі робітники й службовці верфі визнавалися мобілізованимиКиевщина в годы гражданской войны и иностранной военной интервенции (1918—1920 г.): Сборник документов и материалов. / Сост.: Ю. Ф. Борщ, Ф. И. Ильин, М. А. Коломойский и др. — К.: Государственное издательство политической литературы УССР, 1962. — С.255 — 538 с..
1924: Постановою Київського губернського виконкому «Південноросійський машинобудівний завод» був перейменований в завод «Ленінська кузня».
1928: Після початку індустріалізації, Верховна Рада Української РСР ухвалила рішення про організацію річкового суднобудування в Україні та спеціалізації в цій царині заводу «Ленінська кузня» й будівництва корабельні. На Рибальському півострові була закладена суднобудівна верф.
1929: До цього року завод «Ленінська кузня» не мав спеціалізації, однак після надходження в 1929 році великого замовлення від Дніпровського річкового пароплавства було ухвалене рішення про розширення виробничих потужностей і технічне переоснащення підприємства. Всього на переоснащення й розширення заводу в 1930—1934 рр. було виділено 22 млн карбованців, обладнання для заводу виготовляли московський завод «», ленінградський «Червоний путиловець» і горьковський «Двигун революції».История Киева в 3-х тт. том 3. Киев социалистический, книга 1. / редколл., отв. ред. Н. И. Супруненко. Киев, «Наукова думка», 1985. стр.180
1931: Був спущений на воду буксирний пароплав з суцільнозварним корпусом потужністю 150 к.с.
1932: Було побудовано новий котельний цех заводу об'ємом 100 тис. м³. На Рибальському півострові була побудована суднобудівна верф, яка забезпечувала можливість будівництва до 30 суден на рік. Почали будувати річкові буксирні пароплави потужністю 300 к.с.
1934: Будівництво річкових буксирних пароплавів потужністю 400 к.с., на які були встановлені клапанні парові машини власного виробництва.
1941: Влітку на заводі було освоєно ремонт кулеметів, артилерійських систем й іншого озброєння для радянської армії; робітники заводу брали участь в будівництві укріплень і барикад«Останавливаем машину возле одной из баррикад. Распоряжался здесь сурового вида старик, с вьющейся шевелюрой цвета мыльной пены и желтыми от табачного дыма вислыми усами. Познакомились. Он оказался кадровым рабочим „Ленинской кузницы“. Старик охотно рассказал, что уже строил баррикады на улицах Киева… Поглаживая заросшие седой щетиной щеки, старый ветеран труда сказал, что все опытные рабочие сейчас по суткам не выходят из цехов, даже обедают у своих станков. Все, что могут, делают для фронта. На „Ленинской кузнице“ уже освоен ремонт пулеметов, артиллерийских орудий и другого оружия»И. Х. Баграмян. Так начиналась война. — М.: Воениздат, 1971. стр.207. З наближенням до міста лінії фронту основне обладнання заводу було евакуйовано на схід, до Татарської АРСР, де завод почав випуск військової продукціїИстория Киева в 3-х тт. том 3, книга 1. Киев социалистический / редколл., отв. ред. Н. И. Супруненко. Киев, «Наукова думка», 1985. стр.319.
У період німецької окупації на заводі діяла підпільна диверсійна група (в організаційному відношенні підпорядкована Залізничному підпільному райкому КП(б)У)А. Палажниченко. Неопалимая купина // Люди легенд. Очерки о партизанах и подпольщиках — Героях Советского Союза. сб., сост. В. В. Павлов, И. П. Селищев. вып. 5. М., 1974. стр.123-145, керівником якої був А. В. Шохін, а також кілька робітників, що діяли в ініціативному порядку:История Киева в 3-х тт. том 3, книга 1. Киев социалистический / редколл., отв. ред. Н. И. Супруненко. Киев, «Наукова думка», 1985. стр.339-340канд. ист. н. П. Т. Тронько, канд. ист. н. П. М. Овчаренко. Солдаты киевского подполья // Герои подполья. О подпольной борьбе советских патриотов в тылу немецко-фашистских захватчиков в годы Великой Отечественной войны. М., 1965. стр.398-399. в грудні 1941 року серед робітників заводу підпільниками були поширені листівки про початок радянського контрнаступу під Москвою Підпільна група А. В. Шохіна, яка діяла у відкритому німцями на території заводу автомобільному цеху за весь період окупації вивела з ладу 40 відремонтованих автомашин, близько 150 коробок передач і понад 200 моторів. Крім того, А. В. Шохін і П. І. Перевертун переправили кілька чоловік у партизанський загін «Перемога» під командуванням С. Є. Науменко німецьке замовлення на термінове виготовлення копера (необхідного для відновлення зруйнованого Петровського залізничного мосту через Дніпро), на виготовлення якого в нормальних умовах потрібно було витратити не більше чотирьох змін було затягнуте робочими ливарного цеху і тривало понад два тижні під керівництвом підпільника В. С. Новікова робітники заводу пошкодили 80 гармат, які доставляли на завод для ремонту. 25 зенітних гармат вивів з ладу робочий П. Фішенко — після виконаного їм ремонту жодна з гармат не могла стріляти (що підтвердилося в ході спроби проведення німцями стрільб з відремонтованих гармат на полігоні). Після цього П. Фішенко був розстріляний німцями електромонтер Мостицький вивів з ладу заводську електропідстанцію, зірвавши цим терміновий ремонт автомашин для німецької військової частини робітник-комуніст С. Т. Завіна під час роботи ховав нові деталі, замінюючи їх старими (після звільнення Києва, з захованих ним деталей було зібрано 7 автомашин)
Відновлення заводу почалося незабаром після Київської наступальної операції у листопаді 1943 року, в ході реевакуації промисловості обладнання заводу було повернуто до Києва. На підприємстві було освоєно ремонт важких танків і вже в березні 1944 року робітники заводу почали перевиконувати встановлені планові показники продуктивності праціИстория Киева в 3-х тт. том 3, книга 1. Киев социалистический / редколл., отв. ред. Н. И. Супруненко. Киев, «Наукова думка», 1985. стр.359. На пожертви робітників і службовців заводу, перераховані до Фонду оборони для РСЧА було побудовано танк «Ленінська кузня»История Киева в 3-х тт. том 3, книга 1. Киев социалистический / редколл., отв. ред. Н. И. Супруненко. Киев, «Наукова думка», 1985. стр.389.
Повоєнні роки: Крім вищезгаданої продукції, завод будував землесоси, продуктивністю 250 м/год, пасажирські пароплави потужністю 400 к.с., рейдові морські буксири і морські самохідні шаланди.
1948: Колектив працівників заводу був нагороджений Сталінською премією — за розробку та впровадження у виробництво в 1947 році вдосконаленої конструкції стандартного річкового буксираПостановление Совета Министров СССР № 1897 от 2 июня 1948 года «О присуждении Сталинских премий за выдающиеся изобретения и коренные усовершенствования методов производственной работы за 1947 г.».
1950: Було повністю завершено відновлення заводу.
1954: Завод опанував виробництво середньотоннажних морських рибопромислових суден, багатоковшевих землечерпалок та інших земснарядів.
1957: Завод опанував виробництво суднових машин і котлів.
1959: Завод опанував випуск устаткування для хімічної промисловості.
1962: Завод був нагороджений орденом Леніна.
1954—1962: Початок будівництва середніх морських рибальських траулерів з кормовим траленням, оснащених двигуном потужністю 800 к.с. і гвинтом регульованого кроку з дистанційним управлінням власного виробництва, з механізмами для вибору знаряддя для ловлі риби та потокові лінії для її обробки, консервним цехом, потужним холодильним обладнанням, рибопошуковими приладами.
Значний обсяг від загального обсягу виробництва займало машинобудування. Завод виробляв великий асортимент котлоагрегатів, насосів, оснащення для хімічної промисловості, гвинти регульованого кроку, морозильне обладнання та ін.
Робітник заводу «Ленінська кузня», бригадир слюсарів-складальників Н. Р. Молодченко став Героєм Соціалістичної ПраціИстория Киева в 3-х тт. том 3, книга 2. Киев социалистический / редколл., отв. ред. Ю. Ю. Кондуфор. Киев, «Наукова думка», 1986. стр.87.
На початку 1970-х років група фахівців заводу «Ленінська кузня» тривалий час працювала на будівництві комбінату хімічного волокна в місті Видин, допомагаючи при монтажі й налаштуванні обладнання. Після закінчення робіт, три працівники заводу були нагороджені болгарськими урядовими нагородами (старший інженер-конструктор В. І. Босуновський був нагороджений , слюсар А. А. Міщенко і старший технік Б. Н. Поліщук були нагороджені )История Киева в 3-х тт. том 3, книга 2. Киев социалистический / редколл., отв. ред. Ю. Ю. Кондуфор. Киев, «Наукова думка», 1986. стр.382-383.
1979: Завод взяв шефство над навчально-виробничим комбінатом Дніпровського району Києва, де були обладнані 52 робочих місця для виробничого навчання понад 100 старшокласниківИстория Киева в 3-х тт. том 3, книга 2. Киев социалистический / редколл., отв. ред. Ю. Ю. Кондуфор. Киев, «Наукова думка», 1986. стр.212.
1981: Відповідно до прийнятої в жовтні Київським міськвиконкомом комплексної науково-технічної програми «Охорона навколишнього середовища міста і раціональне використання природних ресурсів і сировини» була проведена реконструкція та вдосконалення очисних споруд заводуИстория Киева в 3-х тт. том 3, книга 2. Киев социалистический / редколл., отв. ред. Ю. Ю. Кондуфор. Киев, «Наукова думка», 1986. стр.323.
У 1982 році лабораторія автоматизації конструювання корпусів суден ЦКБ «Ленінська кузня» підвищила рівень уніфікації корпусних конструкцій для суден, що випускалися, дозволивши знизити витрату листового металуИстория Киева в 3-х тт. том 3, книга 2. Киев социалистический / редколл., отв. ред. Ю. Ю. Кондуфор. Киев, «Наукова думка», 1986. стр.306.
1986: Завод виконував великий обсяг робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
На момент розпаду СРСР на заводі працювало понад 6000 працівників.
Після 1991 22 травня 1993 року побудований і в 1994 — введений до складу військово-морських сил України корвет проєкту 1124М «Луцьк»Боевое судно может быть названо в честь… киевской мэрии // газета «Сегодня», № 76 (577) от 23 мая 2000.
1995: Зміна форми власності та перетворення у відкрите акціонерне товариство «Завод „Ленінська кузня“».