Іва́н Степа́нович Марчу́к ( 12 травня 1936, Москалівка) — український живописець, засновник техніки пльонтанізму, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Шевченка. Почесний академік Національної академії мистецтв України. Почесний громадянин Тернополя, Києва та Канева.

У 2006 році Міжнародна академія сучасного мистецтва у Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академіїО. Котубей. «Люди дивляться, а художник бачить». Який він, унікальний стиль українського генія Івана Марчука // Суспільне Культура. — 2022. — 12 травня.. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівняМ. Кривецька. У Тернополі видадуть фотоальбом художника Івана Марчука // Zaxid.net. — 2012. — 16 жовтня..

У жовтні 2007 року потрапив до рейтингу «100 геніїв сучасності» (72-ге місце), який уклала британська газета «The Daily Telegraph»Top 100 living geniuses // The Telegraph. — 2007. — 28 жовтня. .

8 червня 2024 року картину Івана Марчука «Зійшов місяць на Дніпром» на київському аукціоні «Goldens» продали за 250 тисяч доларів США, рекордну вартість для твору сучасного українського художника.

Життєпис Іван Марчук народився 12 травня 1936 року в селі Москалівці (ґміна Білозірка Кременецького повіту Волинського воєводства, Польська республіка; нині село Лановецької громади Кременецького району Тернопільської області) в родині відомого на всю округу ткача.

Після закінчення семирічної школи вступив до Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша на відділ декоративного розпису, де навчався протягом 1951—1956 років (викладачі Карло Звіринський, Олекса Шатківський, Н. Сукачова). Після служби в армії продовжував навчання на відділі кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва, який закінчив 1965 року (викладачі Роман Сельський, Данило Довбошинський).

З 1959 року і майже протягом наступних 10 років Марчук входив у підпільну школу, створену його викладачем Карлом Звіринським. Той на зібраннях знайомив членів із досягненнями світової культури та замовчуваними сторінками історії України. У школі також вивчали світову літературу, музику, релігію.

У 1965—1968 роках працював у Інституті надтвердих матеріалів НАН України, у 1968—1984 роках — на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва.

Швидко виконавши виробничі замовлення, Марчук водночас малював те, що його дійсно цікавило.

З 1984 року — на творчій роботі.

Нереалізованість в умовах радянського тоталітаризму й постійні переслідування органами КДБ сформували в нього бажання втекти з СРСР. У 1989—2001 роках мешкав у Австралії, Канаді й США. У 1990 році Марчук відвідав Україну й відбулася його перша офіційна виставка у Києві — у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва (нині Національний художній музей України).

До початку широкомасштабного російського вторгнення жив та працював у Києві.

Віденський період Після початку широкомасштабного російського вторгнення вимушено емігрував до Відня, де в період з 2022 до 2025 року створив близько 200 робіт, також у столиці Австрії були влаштовані великі виставки робіт митця. 2 травня 2025 року у Відні відбулося відкриття виставки «Скажи мені правду», на якій представили понад 450 полотен художника. Також запроваджено міжнародний конкурс дитячого малюнка «Шляхами Івана Марчука». А перед вернісажем було презентовано п'ятитомний альбом-каталог Івана Марчука «Голос моєї душі», робота над яким тривала протягом чотирьох років.

На початку 2025 року засновано благодійну фундацію Івана Марчука, яка покликана зберегти, досліджувати та популяризувати твори митця, а також створити музей.

10 лютого 2025 року під егідою Посольства України при Святому Престолі відкрито персональну виставку «Епічна реальність» Івана Марчука в Палаццо Канчеллерія у Римі. 12 лютого 2025 року художник мав приватну аудієнцію з Папою Римським Франциском.

Авторські права на картини У липні 2025 року Іван Марчук звернувся до Тернопільського міськрайонного суду з позовом про визнання недійсним ліцензійного договору щодо передачі авторських прав на свої твори, підписаного 21 травня 2020 року. Згідно з матеріалами справи та даними журналістських розслідувань, за умовами документа художник надав ліцензіатам, в т.ч. Тамарі Стрипко, Сергію Павленку, Михайлу Синиці та Ігорю Апостолу виключну ліцензію на використання зображень усіх своїх полотен терміном на 100 років. Договір містить підписи Івана Марчука, трьох ліцензіатів, а також помічниці митця Тамари Стрипко. Угода передбачала одноразову авторську винагороду в розмірі 10 тисяч гривень та подальшу виплату роялті у розмірі 5% від надходжень, проте сторона позивача стверджує, що жодних виплат за цим документом художник не отримував. Обґрунтовуючи позов, Іван Марчук зазначив, що підписав документ під впливом введення в оману, вважаючи його «протоколом про наміри», який не матиме юридичної сили без нотаріального посвідчення. Художник назвав ініціатором підписання договору Михайла Апостола, який у публічних коментарях відкидав звинувачення. Тамара Стрипко виступає у справі як свідок. Художник і Тамара Стрипко заперечують дійсність договору та вказують, що їх обох було введено в оману.. Ситуація отримала офіційну оцінку від Українського інституту національної пам'яті. Голова інституту Олександр Алфьоров висловив підтримку митцеві, наголосивши, що творча спадщина Марчука є невід'ємною складовою національної пам'яті та культурного надбання України, а ситуація навколо прав на його твори становить загрозу державному авторитету. В УІНП зазначили, що договір було підписано на невигідних і непропорційних для автора умовах, які порушують його права. Водночас у грудні 2025 року за заявою митця Шевченківське управління поліції міста Києва розпочало досудове розслідування у межах кримінального провадження за фактом шахрайства (ч. 5 ст. 190 КК України), що стосується можливого заволодіння авторськими правами групою осіб шляхом зловживання довірою.

Творчість

Доробок митця налічує близько 5000 творів. Провів понад 150 персональних і близько 50 колективних виставок. Майстерня митця знаходиться в самому центрі Києва на вулиці Євгена Чикаленка.

У 1965 році віднайшов свій авторський стиль у мистецтві, що не вписувався в шаблони соцреалізму, і тривалий час не міг офіційно виставляти свої твори, перебувавши в андеграунді. За це зазнавав утисків і переслідувань з боку органів КДБ.

Для того щоб виживати в радянській системі, Марчуку доводилося малювати простенькі ілюстрації до радянських журналів «Україна», «Вітчизна» та «Київ». За малюнок, на який Марчук витрачав близько 10 хвилин, платили приблизно 30 карбованців.

До 1988 року Спілка художників офіційно не визнавала творчість Івана Марчука, хоча він мав понад 15 експозицій у різних містах колишнього СРСР (перші виставки 1979 і 1980 років у МосквіБалакир А. Перед малюванням Іван Марчук копав картоплю / Анна Балакир // Газета по-українськи. — 2012. — № 1364 (3 лют.).).

У 1979 році його роботи були представлені на першій виставці українських художників-нонконформістів, організованій молодими представниками української діаспори, у Парижі (Франція), Мюнхені (Німеччина), Нью-Йорку (США), Лондоні (Велика Британія), де на своєрідний стиль картин Івана Марчука звернув увагу Роланд Пенроуз, авторитетний мистецтвознавець й особистий біограф Пабло Пікассо.

Лише 1988 року Івана Марчука прийняли в члени Спілки художників України.

Започаткований у середині 60-х років спосіб вираження власного світовідчуття втілився в полістилістичному і політематичному циклі «Голос моєї Душі», наскрізному у творчості Івана Марчука, котрий варіює новими стовбуровими відгалуженнями-циклами впродовж всього творчого шляху. За стилістикою, технікою виконання, колористичним вирішенням, тематикою, картини систематизуються в цикли: «Голос моєї Душі», «Пейзаж», «Цвітіння», «Кольорові прелюдії», «Портрет», «Нові експресії», «Натюрморт», «Біла планета І», «Біла планета II», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у Безмежність». Завершеною серією в циклі «Голос моєї Душі» є «Шевченкіана» із 42 картин (1982—1984), за яку був відзначений Національною премією України імені Тараса Шевченка (1997).

Діапазон напрямків образотворчого мистецтва, пропущених через призму самобутньої світоглядної системи й екстрапольованих на полотно, феноменально широкий: від примітивізму (з чіткими ознаками архетипності) до реалізму, гіперреалізму абстракціонізму, абстрактного експресіонізму, сюрреалізму й абстрактного сюрреалізму. Маневруючи пропорціями, ритмом, кольором, Іван Марчук творить на підсвідомості й впливає на підсвідомість.

Сьогодні його картини вражають мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії, йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу, і це все на противагу минулому гонінню та переслідуванню в Україні. Картини Івана Марчука зберігаються в багатьох колекціях у різних країнах світу.

Про періоди своєї творчості художник говорить:

Про мистецтво:

Періодизація творчості Митець ділить свою творчість на 15 періодів: «Голос моєї душі», «Цвітіння», «Пейзажі», «Портрет», «Кольорові прелюдії», «Шевченкіана», «Натюрморт», «Нові експресії», «Біла планета 1», «Біла планета 2», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у безмежність», «Віденські рапсодії», «Силуети», «З погляду Вічності». Твори кожного періоду відрізняються за стилем та малярською манерою. Замість звичайного мазка він винайшов спосіб нанесення на полотно найтонших цівок кольору, що створює дивовижне мереживо, завдяки якому досягає неймовірного світіння й відтінків кольору.

Виставкова діяльність У доробку митця близько 150 персональних та 50 колективних виставок в Україні й за кордоном (зокрема, 1990, Національний художній музей, Київ; 1999, галерея муніципалітету м. Ліль, Франція; 2005, Український дім, Київ; 2006, Національний музей російського мистецтва, Київ; 2011, Національний музей Т. Г. Шевченка, Київ; 2013, Палац Радзивіллів (Литовський художній музей), Литовська Республіка; 2013, галерея УВУ, Мюнхен, галерея Шарлоттенбургу, Берлін, Німеччина; 2015, галерея Кордегарда, Варшава, галерея Центрум, Краків, Польща; 2016, Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал»; 2016, Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького; 2016, Європейський Парламент; 2017, Бельгія, галерея Белфорт м. Брюгге, галерея Фламандського парламенту, Брюссель; 2017, галерея «Град», Братислава, Технологічний музей, Кошице, Словацька республіка; 2017, музей сучасного мистецтва імені Мустафи Айяза, Анкара, галерея CerModern, Анкара, Археологічний музей, Анталія, Туреччина; 2017, галерея Якубська, Прага; Палац Шляхти, Брно, Чехія; 2017, галерея М17, Київ; 2017, галерея Мюнстерського клубу, Люксембург; 2017, Центр сучасного мистецтва і культури (ВАСС), Бангкок; галерея Королеви, Таїланд; 2017, галерея державного самоврядування українців Угорщини, Будапешт, Угорщина; 2017, галерея Карфагену, Туніс; 2018, Folkart gallery, Ізмір, Туреччина; 2018, галерея Королеви, Амман, Йорданія; 2018, артпростір ЦУМу, Київ; 2018, галерея Дворана, Братислава, Словацька республіка; 2018, Вишнівецький палац, Тернопільська область; 2018, Centre Culturel de Rencontre Abbaye de Neumünst, Люксембург, тощо). 

5 серпня 2020 року Іван Марчук презентував для виставки «Одкровення» в Рівному 37 своїх робіт, які він створив у різні періоди свого життя. В галереї «ЄвроАрт» можна було побачити як популярні полотна, так і маловідомі, пейзажі, портрети, абстракції. Їхнє місце народження в Україні та в США. Роботи виконані у його авторському стилі «пльонтанізм».

Погляди відомих людей Олесь Доріченко:

Вшанування

Відзнаки й нагороди

Широке визнання митця за кордоном спричинило прийняття його до Спілки художників СРСР без його відома. орден Свободи (25 червня 2016) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм;