Архітектура Чехії — сучасні та історичні пам'ятки, що мають архітектурну та історичну значимість.
Загальна характеристика Чехія — невелика країна у Центральній Європі. Однак невеликі розміри компенсовані значним розмаїттям природних ресурсів та працьовитим, дисциплінованим населенням. Наявність значних природних будівельних матеріалів спричинила розвиток архітектури, що мала провідні позиції в історії країни, перевищуючи значення живопису чи літератури. Дослідники застерігають називати безумовними шедеврами значні архітектурні споруди в Чехії через те, що художня ініціатива в Європі належала Франції, Італії, Великій Британії. Саме там (а не в Чехії) народились важливіші мистецькі ідеї, технології і стилі, які митці Чехії старанно засвоїли та розвинули. Тому значущість архітектурних споруд Чехії надзвичайно висока.
Важливе історичне чи економічне значення в Чехії мали навіть невеличкі міста. В Чехії до 20 ст. збережено дев'ятсот п'ятдесят міст, визнаних історичними містами, а тридцять п'ять мають цілісну історичну забудову або ансамблеву побудову. Широко за межами країни відомі Брно, Оломоуц, Чеський Крумлов, Пльзень, Карлові Вари, Кутна Гора, міста невеликі. За статистичними даними на 20 ст. Чехія мала 32868 пам'яток нерухомого і історично значущого майна. У переліку на душу населення — це надзвичайна кількість. Славою власних історичних замків і палаців Чехія гідно конкурує із замками Австрії чи Франції.
В країні вели і ведуть масштабні рестараційні роботі, частка на місцях чи при збереження окремих пам'яток на місці. Досить широко використовують і перенесення або пересування пам'яток архітектури у безпечні чи відповідні місця.
Навіть бурхливі історичні події оминули більшість історичних та архітектурних пам'яток Чехії, яка зберігає та демонструє споруди від романської доби до сьогодення, зруйнованих чи перебудованих в інших країнах. Західноєвропейську архітектуру неможливо уявити без готики Чехії і Моравії, чеських палаців, соборів і замків доби бароко і рококо, споруд сецесії і постмодерну. Але є й руїни давніх фортець, замків, покинутих костелів.
Чеська архітектура на старих гравюрах
Руїни в Чехії
Романська доба
Письмові свідоцтва про наявність поселення на території Праги належать до 2-ї половини 9 століття, хоча слов'янське поселення виникло тут значно раніше. А вже в кінці 9 ст. за наказом князя Боржевоя побудована і перша церква Діви Марії. Серединою 10 століття датовані звістки про місто Прагу купця Ібрагіма ібн Якуба, що сповістив про майже столітнє місто, побудоване з каменю та дерева, що мало розвинену торгівлю. Вже у 973 р. був створений празький єпископат. На горі постали кам'яні фортечні мури, під захистом яких постали ротонда Св. Віта, палаци для князя та єпископа, костел та монастир Св. Георгія, кам'яні і дерев'яні.
Новим центром міського життя після 1061 р. став замок Вишеград, де оселився після 1067 р. князь Вратислав ІІ. Тут і побудували каплицю Св. Мартина, що збережена донині. У 12 ст. відбулося будівництво нових фортечних мурів з вежами в Празькому Граді (замку), що закінчили лише наприкінці століття. На перетині шляхів в долині під градом (замком) виник торговельний центр та великий ринок. Тут постав купецький двір Тин (захищене тином подвір'я), навколо якого оселилися купці. А на Малій Стороні оселилися єврейські мешканці міста, про єврейську синагогу тут сповістив літописець Косма у 1124 р. Купецьке поселення під замком швидко ставало середньовічним містом, де головували ремесла, торгівля, фінансові операції, а не сільське господарство. Різні поселення на берегах Влтави пов'язав дерев'яний міст, який зруйнувала чергова повінь. Близько 1165 р. замість дерев'яного побудували кам'яний міст Юдифи.
Споруди романської доби (1100−1250 рр.) в Празі — важкі, складені з кам'яних брил без розчину, мають маленькі подвоєні вікна. Фасади прості, прикрашені аркатурними поясками, вхідні портали — заокруглені, в тимпанах — грубуваті рельєфи біблійної тематики. Склепіння ще не мають ребер. Серед романських споруд, що збереглися — залишки ротонди Св. Віта ротонда Св. Мартина Страговський монастир(залишки споруд) ротонда Св. Хреста базиліка Св. Петра та ін.
Готика Чехії
В добу готики (13 —14, частково 15 століття) Чехія увійшла в коло розвинених і культурних країн Європи, що мала значну самостійність попри формальне підпорядкування Священній Римській імперії германської нації. Тут активно розвивались торгівля, ремесла, міське життя, архітектура.
Архітектори швидко засвоюють нові архітектурні ідеї. Малостійка дерев'яна архітектура заміняється кам'яною, що сприяє її безпеці та збереженню на століття. Готичний собор ставав домінуючою будівлею міських майданів, згуртовуючи навколо себе ратушу та будинки мешканців з готичними галереями першого поверху — характерна ознака багатьох чеських міст з доби готики і надалі. Готичні собори Чехії — часто зального типу, коли головна нава дорівнює висоті бічних нав або мало її перевищує. Трансепт розвитку не отримав (поперечна нава, що надає плану форму хреста), його майже не використовують. Нема й вежі над середхрестям, як у соборах Британії. Наріжні стіни товсті, могутні, позбавлені додаткових опор, як у соборів Франції. Їх висотний образ відігравав значну роль просторового орієнтиру. Вузькі високі вікна прикрашені вітражами. Трудоміська технологія та війни ставали на заваді будівництву: великі собори залишались недобудованими, як це сталося з грандіозним собором святого Віта в Празі. Його добудували у формах, наближених до середньовічної манери Парлержа, лише наприкінці 19 та на початку 20 ст. Але саме готичні собори Чехії стали найбльшими церквами країни. Серед них: собор святого Віта, Прага собор Успіння Богоматері, Седліце, Кутна Гора собор бенедиктинського монастиря, Кладруби.
Шедевром пізньої готики Чехії став собор Святої Варвари у Кутній Горі.
Доба відродження і маньєризму
В 2-й половині 15 ст. в Чехії склалися умови для розвитку ідей відродження. Першою значною спробою в архітектурі відродження став Владиславський зал в Празькому Граді (замку). Це палацова зала для свят, балів і турнірів; світська, нецерковна за призначенням. Але архітектурні форми важкі, компромісні, виростають з готичних уявлень, про що свідчать склепіння з нервюрами. Більш ясні, ренесансні форми притаманні Королівському палацу Летоградек (палацу для перебування влітку). Будівництво розпочали італійські архітектори під керівництвом Джованні Спаццо. Видовжений корпус палацу має низку галерей, відкритих у садок, розпланований за італійськими зразками.
Маньєризм не мав поширення в архітектурі Чехії, попри те, що Прага в кінці 16 — на початку 17 століть була значним центром маньєризму в Європі. Але він тісно гуртувався навколо двору імператора Рудольфа ІІ, мав суто палацовий характер. Тут працювали відомі представники маньєризму (Арчімбольдо, Адріан де Вріс, Бартоломеус Шпрангер), хоча вони і не були архітекторами. Маньєризм в Чехії відбився в потягу до незвичного, до екзотичного (співаючий фонтан —проект Ф. Терціо, 1562 р.), мармуровий фонтан Кроцина — Національний музей у Празі; кабінет курйозів Рудольфа ІІ з колекціями дивовижних артефактів від мінералів і античних монет до витворів американських індіанців). Серед споруд перехідного періоду від маньєризму до бароко — Матьяшова брама. Потяг до незвичного згодом проявиться і у чеському бароко.
У цей період будується кілька замків з відкритими аркадами внутрішніх дворів на зразок палаців в Італії (замок Літомишль, Їндржихув Градец). За місцевою традицією частина фасадів прикрашена графіті — монохромними стінописами з імітацією діамантового русту чи сюжетами біблійних, міфологічних та батальних цен.
Дім у Мінути, Прага, та празькі сграффіті
Типовою для доби пізнього відродження була доля і історія створення Дому у Мінути. Він розташований неподалік Староміської ратуші. Первісно кам'яний будинок вибудували в добу готики. Він був нижчий за теперішній на один поверх. Наприкінці 15 ст. триповерховий будинок, що первісно мав назву У білого лева, надбудували невисоким четвертим поверхом, а стіни потинькували. Аби прикрасити будинок, запросили майстрів, що володіли технікою сграфіто. Було нанесено два шару контрастного тиньку, внутрішній — білий, наріжний був сірим. Дешевим засобм продряпування зробили низку малюнків з алегричними та міфологічними фігурами, технікою, широко відомою в Італії доби відродження, перенесеної до Праги.
В агресивну добу бароко Дім у Мінути вже не сприймався ошатним. Всі малюнки на фасадах затинькували і пофарбували. Таким він простояв до кінця 19 ст.
Реконструкція старовинних будинків розпочалася на зламі 19-20 ст. Тоді на фасаді Дому у Мінути був знайдений фрагмент сграффіто. В Празі вже діяла комісія по збереженню старовинних будівель. Комісія і не дала дозволу на перебудову старовинного будинку. Його відновили, а фасади розкрили на кінець 16 ст. та зберегли старовинні малюнки.
В техніці сграффіто в Празі збережено декілька споруд, серед котрих — * Велика зала для гри у м'яч (фасади), Королівський сад Ратуша у Градчанах Шварценберзький палац декілька споруд мають лише орнаментальні стрічки у техніці сграффіто.
Бароко і рококо
Бароко було принесено на землі Чехії австрійськими завойовниками. Після поразки у 1620 р сословних (чеських) військ в битві при Білій Горі імперська влада розпочала справжню ідеологічну війну в Чехії, що схилилася тоді до протестантизму. Ідеологічний тиск мав на меті навернення чехів у лоно католицизму. Землі чеських феодалів конфіскували і роздали австрійським магнатським родам. Австрійські репатріанти дотримувались католицизму і розпочали швидку забудову в своїх нових маєтках замків-палаців, костелів, каплиць. Чехія пережила справжній будівельний бум. Аби прискорити будівництво, в країну запрошена ціла армія архітекторів та будівників з Італії, Австрії, німецьких князівств, навіть з Франції. В Чехії працювали :
Якопо де Ваккані, архітектор Франческо Каратті (бл. 1620—1677), архітектор Антоніо дела Порта (Antonio della Porta 1631—1702) Карло Лураго (1615—1684), архітектор Авраам Лейтнер (1639—1701), архітектор і виконроб Джованні Доменіко Орсі, архітектор Жан Батіст Матеї(1630—1696), архітектор Андреа Спецца, архітектор Джованні де Гальяно П'єроні (1586—1654) Ніколо Себрегонді, садівник Джованні Баттіста Алліпранді (1665—1720), архітектор Бартоломео Баччо Б'янко, художник Пауль Ігнац Байєр (1656—1733) Матьяш Бернард Браун (1684—1738), скульптор Фердинанд Максиміліан Брокоф (1688—1731), скульптор Андреас Філіп Квітайнер, скульптор Конрад Макс Зюсснер, скульптор Крістоф Дінценгофер(1655—1722), архітектор Йоган Бернгард Фішер фон Ерлах(1656—1723), архітектор Абрахам Лютнер (1640—1701) Йоган Георг Германн, скульптор Йоган Лукас фон Гілдебрандт (1668—1745), архітектор Джанбартоломео Комета (1620—1687) Доменіко Галлі (?- 1675), художник Йоган Рудольф, художник Мішель Леопольд Вільман, художник Йоган Кристоф Лішка, художник Франц Антон Куен, скульптор.
Зросли пізніше і свої талановиті архітектори, нехай і з іноземним корінням, серед яких: Кіліан Ігнац Дінценгофер, (1689—1751) Ансельм Мартин Лураго(1701—1765) Ян Блажей Сантіні Айхл, (1677—1723)
Дослідники стверджують, що і раннє чеське бароко в місцевій культурі мало агресивний характер австрійських завойовників. Показовими були створення комплексів Валдштейнського палацу з садом та ансамбль споруд Клементінуму. Вальдштейн придбав декілька будинків та земельних ділянок під Градом, зруйнував їх і наказав збудувати розкішний палац з садом італійського типу, небаченим до того в Празі. Грандіозним будівельним майданом став і Клементінум, що постійно перебудовувався і мав собор, храми, гуртожитки, монастир єзуїтів та велику бібліотеку, декілька внутрішніх дворів. Здається, усі найкращі архітектори — іноземці першої генерації працювали тут — від Доменіко Орсі і Франческо Каратті до Жана Батіста Матеї.